Поки не все ще робиться для того щоб Культурний центр українців в Москві став дійсним духовно-культурним центром українського життя не тільки столиці, але і Росії

Прочитав в „Урядовому кур’єрі” статтю пані Людмили Волги „Українці в Росії, або Як наша держава працює на власний імідж”, яка мене схвилювала. Схвилювала вона перш за те, що в ній поставлені такі проблеми, які на протязі всього життя є моя рана, мій біль, котрий не дає заснути - заспокоїтися ані душі, ані серцю.

Так склалося моє життя, що я народився далеко від України, але не тільки я та мої брати та сестри – мої батьки. За чотири роки будемо відмічати 100 років з дня переселення з чарівної Чернігівщини до холодного Уралу. Маю вік 55 років і 30 з них віддав не тільки на наукове дослідження етнокультурних процесів, які відбуваються серед українців поза межами України (маю більш 100 монографій, збірників, статей і т.п.), але і на роботу по збереженню мови, культури, етнічної пам’яті сестер та братів-українців, яких доля чи недоля порозкидала по усіх світах. Треба мати на увазі, що більшість з них їхало не зі свого власного бажання поза край очі – когось виштовхнули злидні, когось послала „Батьківщина”, а когось і вивезли силоміць засвоювати необмежені простори Уралу, Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану тощо. Мільйони були змушені, щоби вберегти себе та рідних, тікати за моря та океани. І треба підкреслити що Україна ніколи не дбала про своїх „заблудлих синів” – то саму душила імперія, то політичні сили, які стояли при владі більше любили не своїх братів та сестер як в Україні сущих, так і за її межами, а себе у керма нової держави.

Майже нічого не помінялося і сьогодні. Я повністю згідний з пані Л. Волгою – український уряд не має чіткої політики щодо української діаспори взагалі, а до українців Росії зокрема. Допомога української діаспорі Росії, де її етнічний стан найбільш викликає занепокоєння, надається більш на словах ніж на ділі. Жодна програма, яка проголошувалася українським урядом, не діяла: ані „Український дім”, ані „Закордонне українство”, ані інші. То що робиться – то робиться більш на регіональному рівню. Треба низько вклонитися керівництву міста Львова та Львівської області, яке не дивлячись не на зміну політичних вітрів в Україні, не на заміну перших осіб в обласному керівництві вкладає не тільки гроші, а і серце та душу в збереження українського духу, українського слова, української пісні на „рідній не свої землі” – в Росії, Казахстані, Білорусі, Середній Азії, Закавказзі, Прибалтиці, Молдові і т. і.

Інших прикладів такої ж сумлінної роботи на ниві українства нажаль навести не можу. Мабуть не володію всією інформацією. Наприклад, при попередньому керівництві Одеської області ми досить тісно співпрацювали з обласними органами освіти. Прийшли нові політичні сили до керма області – все помінялося... Але чи може місто Львів та Львівська область витягти на собі те, що повинен робити український уряд? Шовіністичні політичні сили в Росії цим і користаються.

На тлі такої політичної байдужності з боку уряду України зрозуміло, що не дуже тягнуться наші земляки до українських шкіл, осередків, цураються свого коріння, переписуються на росіян і як правило стають яничарами, найбільшими ворогами своєї Батьківщини – Прабатьківщини України. Згадаймо Володимира Ульянова-Леніна: навіть він писав що немає більш гіршого на світі ніж „обрусевший нацмен”.

Українське посольство в Росії, сам Надзвичайний та Повноважний посол Микола Білоблоцький робить все для того щоб українці в Росії відчули до себе хоч трошки уваги з боку України. Всі найбільш вагомі заходи української спільності в Росії підтримуються Посольством та проходять за участю його працівників та самого посла. Але відсутність політичної основи рішення проблеми, яку ми розглядаємо зрозуміло обмежують їхню можливість.

Є в Москві місце де українці відчувають себе як дома – Культурний центр українців в Москві. Я не буду торкатися змісту роботи центру взагалі, для того треба жити в Москві, але два останніх конгреси ОУР та з’їзди ФНКА „Українці Росії” пройшли на базі КЦУ та завдяки його керівництву. На протязі багатьох років Культурний центр надавав керівництву ОУР та ФНКА „Українці Росії” приміщення, зв’язок, утримував на посадах в апараті центру керівників цих федеральних українських організацій – Олександра Руденка-Десняка та Юрія Кононенка. В готелі центру завжди можуть знайти собі притулок керівники регіональних українських організацій. В центрі постійно проводяться культурні та просвітницькі заходи. Тільки в останній свій приїзд в Москву я був учасником трьох заходів: 14 листопада – перша річниця Помаранчевої революції, 15 листопада – презентації українського товариства „Криниця” з міста Пушкіна Московської області, 16 листопада – концерту чудового сімейного колективу. Подивіться план роботи. Не знаю чому авторка не помітила цього?

Але, безумовно в роботі Центру є проблеми: поки не все ще робиться для того щоб цей Центр став дійсним духовно-культурним центром українського життя не тільки Москві, але і Росії. Для цього необхідні гроші та ще раз гроші. На голому ентузіазму не проїдеш. Нажаль фінансування центру далеке від ідеалу. На мій погляд треба в Києві переглянути принципи його фінансування та функціонування. Надати більш можливостей комерційної діяльності з метою заробітку грошей. Вкрай стало сьогодні необхідним на місцях, де компактно мешкають українці і де вже існують можливості, відкривати філії інформаційно-культурні центри від КЦУ. На порядок денний повстало питання розширити штат Центру, повністю поміняти технічне обладнання і тому подібне. Але одному культурному центру не справитися з цим. Необхідне не тільки державне фінансування але і спонсор. Як з України, так і в Росії - українці-меценати, які вкладали б свої гроші в розвиток Центру. Нам необхідно всім разом вирішувати цю проблему, не залишаючи на самоті з нею тільки керівництво Центру. Бо Культурний центр України в Москві то не просто якась установа на Арбаті – це наше національне обличчя, це наша національна гордість. Та чи маємо ми її?

Співголова ОУР та ФНКА „Українці Росії”,

співголова Республіканського національно-культурного

центру українців Башкортостану „Кобзар”

Василь БАБЕНКО.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка