Друк
Розділ: Українська культура в РФ

Народний артист України Віктор Гаврилович Захарченко. У Києві з тріумфом виступив Кубанський козачий хор

Із колективом Кубанського козачого хору газету «День» пов'язує багаторічна дружба. Привітавши колектив хору з початком нового сезону, ми подарували художньому керівникові колективу Віктору Гавриловичу Захарченку серію книг із «Бібліотеки газети «День». Маестро був щиро здивований,що щоденній газеті вдається випускати таку велику кількість книжок, присвячених національній пам'яті, справжній історії України.

Концерти Кубанського - сімейні. Батьки приводять дітей, щоб вони зрозуміли, що таке справжнє, живе мистецтво.

Цього року уславлений колектив відкрив свій 198-й сезон. Кубанський козачий хор не вперше виступає в Україні, й кожний його концерт - потрясіння для публіки. У його активі величезний репертуар, різноманітні програми, а спільним для всіх виступів залишається талант і магнетизм колективу, глибока душа і дух патріотизму, який вкладається в кожну пісню і танець.

У нашій країні акторів знають і люблять, адже історично Кубань дуже тісно пов'язана з українською традиційною культурою, й не випадково Кубанському козачому хору єдиному в Росії присуджено Державну премію імені Т.Г. Шевченка. Багато які провідні солісти і його художній керівник Віктор Захарченко цілком заслужено мавють звання «Народний артист України».

Мистецтво цього колективу актуальне й необхідне людям, бо їм вдається поєднувати національну ідентичність і сучасне звучання. Творчість кубанців - найяскравіший приклад того, як можна й треба створювати, берегти, популяризувати своє національне, неповторне.

Концерти кубанських козаків - це зустріч у родинному колі, а їхні пісні - немовби ковток джерельної води. Диригента Віктора Захарченка по праву можна назвати героєм України. Він - українець за походженням і за духом, перебуваючи далеко від Батьківщини, зумів стільки зробити для України, що переоцінити це неможливо.

З особливим трепетом на кубанських концертах ми відкриваємо для себе й Україну - слухаючи проникливий спів пісень на вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Олени Пчілки, талановито аранжованих Віктором Захарченком (він вже 35 років стоїть біля диригентського пульта великого колективу - Кубанського козачого хору, будучи його художнім керівником). Своїх артистів наставляє: «Співайте так пісню, неначе ви самі її написали».

Віктор Гаврилович має багато нагород, але він скромний і толерантний у спілкуванні. Нам вдалося побувати на репетиції хору, й вразило те, як рівно та спокійно він спілкується зі своїми підопічними артистами. Навіть роблячи зауваження хористам, Захарченко говорить рівним тоном, тихо, а вони уважно слухають кожне його слово... Він говорить мовою народу, і народ його не лише розуміє, а й беззавітно любить. Попри дуже стислий графік гастролей, «Дню» вдалося дізнатися в художнього керівника кубанців про нову програму, яку готує колектив до майбутнього ювілею хору, роль народної творчості й погляд Захарченка на відносини, що нині склалися між Україною та Росією.

- Чесно зізнаюся, я ніколи не ставив перед собою мети, приїжджаючи на якийсь виступ, чимось здивувати публіку. Скоріше, мені хочеться поділитися тим, що я за цей час створив, продемонструвати нові пісні, нових, молодих хористів, танцюристів, - розповів Віктор Захарченко. - Для мене кожен концерт - це, з одного боку, піднесений стан, а з іншого - робочий момент. До кожного концерту ставлюся з граничною відповідальністю, з розумінням того, що в Україні на наші виступи приходять не просто глядачі, а дуже дорогі для нас люди. Тут живе багато моїх друзів, родичів. Коли починається виступ, я чекаю записок із зали від глядачів. Як правило, нас просять виконати ту чи іншу пісню. Тому завжди стоїть важкий вибір у відборі пісень до програми. Ми не можемо співати кожного разу одне й те ж саме, але розуміємо, що деякі глядачі від нас чекають почути свою улюблену пісню чи номер. Тому намагаюся втиснути до програми щось нове і, в той же час, виконати номери, які сподобалися публіці. У нас дуже багатий і широкий репертуар, і хоча концертний виступ триває три години, ми все одно не можемо заспівати й показати все, що в нас є.

Так, цього разу я хотів продемонструвати українській публіці свої пісні, написані на вірші Шевченка, Лесі Українки, Пчілки, а також показати наших нових солістів. Наприклад, пісню «Вітер буйний» уперше виконає наша солістка Вікторія Мельничук. Їй лише 20 років. Коли вона вперше прийшла на прослуховування, я подумав, що це якась спортсменка-баскетболістка, а в голові промайнула картинка: здорова дівчина хапає маленького козака за чуприну. Але коли Вікторія заспівала, то в мене все завмерло всередині. У неї такий чистий голос, і цей вигаданий мною номер абсолютно їй не відповідав. Вона у нас співає «Ой, стога, стога», «Вітер буйний» та інші проникливі пісні. У програмі також звучать пісні козаків-запорожців і кубанських козаків, а ще фрагменти шоу-програми «Велика козача історія», яку ми підготували до ювілею свого колективу (2011 року Кубанському хору виповниться 200 років. - О. Р.). Так, Віктор Сорокін виконає козацьку народну пісню «Когда мы были на войне», акомпануючи на гармошці. Ця пісня співається на одному диханні, захоплююче, і часто глядач просить виконати її вдруге. Ми показуємо танці, які поставив наш балетмейстер Валерій Анучін на пісню «Ой, маю, я маю оченята». Кожну пісню він бачить як пісню в русі....

- Чи відрізняється київська публіка від глядачів, наприклад, у ПАР, де Кубанський хор побував не так давно?

- До речі, в ПАР був уже наш третій концерт в Африці. І ми отримали повторне запрошення. Дали 24 концерти, і це дійсно феномен, який стосується не тільки Кубанського хору. Ми побували з концертами на всіх континентах: починаючи від мису Доброї Надії й закінчуючи південною точкою - ПАР. Але, незважаючи на різницю менталітету, соціального, матеріального статусів, у вірі, мові, все одно наші пісні завжди зачіпають за живе слухачів різних країн. Багато хто говорить - це енергетика. А мені здається, що це - дух предків, який передається артистами і заряджає глядачів.

В Україні нас завжди зустрічають по-особливому, дуже тепло і душевно. Приїжджаючи сюди з гастролями, відчуваєш подвійну відповідальність за виступ. Цього разу я зустрічався зі своїм українським колегою Анатолієм Авдієвським - художнім керівником Хору ім. Г. Верьовки, з яким мав цікаву і навіть філософську розмову. Я поділяю його думку про те, що необхідно всіляко підтримувати народне мистецтво, яке створювалося роками, сторіччями завдяки любові людей до своєї землі. Адже Україна дійсно володіє найбагатшим фольклором у світі, а часто українці чомусь відмовляються від свого історичного коріння, культури, мови (наприклад, в Голландії Візантійський хор співає пісні виключно українською мовою, це притому, що серед хористів немає жодного етнічного українця). Ми з Авдієвським говорили і про душу, а душа - це вічність.

- Приїжджаючи до іншої країни, готуєте для публіки їхні національні пісні?

- В основі наш хор - український. У нашому репертуарі дійсно багато українських пісень, але, крім нашої основної програми, ми завжди готуємо сюрпризи: кілька пісень тієї народності, куди нас запрошують. У нашому репертуарі є пісні найрізноманітніших народів світу - китайські, японські, словацькі, білоруські, сербські, німецькі й багато інших. Кубанський хор співає ті пісні, які б хотіла почути публіка їхньою рідною мовою або наріччям. А Україна не належить до тих країн, в яких треба заспівати пісню для подяки. Адже коріння наше - українське, адже я сам українець. Наш родовід із Полтавщини та Чернігівщини. На Кубань мої прадіди вирушили в пошуках кращої долі. Мої батьки рано стали сиротами, і з дитячих років їм довелося важко працювати і заробляти собі на хліб. Вдома ми завжди говорили українською. Мешкали в станиці Дятьківської. Саме там я вперше почув цілий розсип чудових народних пісень.

- Як керівник хору, ви не тільки збираєте фольклор, а й самі пишете пісні, популяризуючи не тільки російську, а й українську культуру...

- Я щорічно їжджу краєм, збираю пісні старих-станичників, нащадків чорноморських (українських) козаків, що прийшли із Запорізької Січі, а також російські пісні донських козаків. Записав кілька тисяч таких творів. Сам роблю обробки і аранжування. Намагаюся зберегти в кожній народній пісні її «аромат». Фольклор треба реалізувати, він має звучати на сцені, адже закритий у шафі він «не працює». Чому я пишу своє? Тому що треба примножувати, а не тільки збирати те, що було до нас. Є багато пісень на слова Шевченка, наприклад, «Почему ты почернело, зеленое поле»... Чому б тоді не написати свої пісні, які також стануть колись історією.

- Останнім часом підвищився інтерес публіки до народної творчості. Як ви особисто ставитесь до сучасних аранжувань фольклору?

- Є дійсно талановиті аранжування, й їх приємно слухати. Я вважаю, що фольклорні народні пісні треба аранжувати. Згодом цей процес набере ще більшого розмаху. Але тут треба дотримуватися почуття міри, мати смак, щоб у погоні за сучасністю не знищити найголовніше - народну пісню. Адже в ній головне - слово і мелодія. Тому якість аранжування залежить від того, який художній смак має цей композитор. Щоб не вийшло за приказкою: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди»...

- Зараз у світі йде процес глобалізації, як впливає він на народну пісню, народи, національності?

- Процес глобалізації знищує наші нації, народи та держави. До нас привозиться і тим самим накидається те, що для нас є чужим. І найбільше побоювання викликає те, що на цьому виховується молоде покоління. Зараз ми переживаємо те, що в нашій християнській вірі називається апокаліптичний момент. Мені здається, що треба берегти свій народ, національну самобутність, культуру, країну. Якщо в будь-якого народу забрати віру, мову, традиції, літературу, музику, живопис, національну та історичну самосвідомість, то такий народ поступово деградує. Це вже буде не народ, а знеособлене народонаселення, тому що будь-яка нація формується на тих духовних засадах, носієм яких є мистецтво, мова й народна творчість.

- Вікторе Гавриловичу, ваш колектив - великий і складний механізм, де кожний артист - яскрава індивідуальність. Як вдається справлятися з творчою натурою артистів?

- Справді, наш хор на сьогодні найбільший в Росії. Я сам створював цю систему взаємодії з колективом протягом всіх 35 років, які працюю в колективі. Вважаю, що в кожному з нас закладені від природи певні здібності. Але тільки з різних причин далеко не всі ми розвиваємо те, чим обдаровані були при народженні. Для мене принципово важливо, щоб артисти розвивалися як особистості. Говорити компліменти на людях іноді буває небезпечно. Ось мені кажуть, що я «видатний», але я ж розумію, що це комплімент, і голову не втрачаю від рулад. Своїм артистам кажу, що «грішник, а ви ще молоді й чисті». Тому коли хвалиш, треба не захвалити артиста, але, з іншого боку, не можна замовчувати талант. Голос - це дар Божий, а моє завдання полягає в тому, щоб скерувати людину і допомогти розвинути її. Справжнє мистецтво дбає про високі, вічні й благородні цілі й не схиляється перед світом скороминущих цінностей.

- Розкажіть, як знаходите артистів для хору, або це вони вас знаходять? Яка роль в цьому відведена спеціалізованій дитячій школі, що названа вашим ім'ям?

- Наш колектив поступово оновлюється. Для талановитих людей у нас завжди двері відкриті. Іноді таланти знаходять нас самі. Часом це відбувається на гастролях. Іноді дивуєшся, які таланти в собі таїть молода душа. Підвалини своєї «кузні кадрів» Кубанський хор заклав ще 1986 року, коли при хорі заснували загальноосвітню школу мистецтв. Дійсно, вже кілька років ця школа носить моє ім'я. Щорічно ми навчаємо понад 600 обдарованих діточок, яких залучаємо до народної пісні, танцю і різних ремесел. Більшість наших солістів - випускники цієї школи, а танцювальний колектив складається на 70% з наших учнів. Багато хто з артистів став лауреатом конкурсів, закінчив консерваторію - нам є чим пишатися. Також в нашій школі є уроки православ'я, адже хор спочатку був заснований як церковний. Наші предки приходили в храм на службу, так і ми приходимо в хор, як на роботу.

- Сьогодні непрості відносини Росії та України, вірніше, політиків наших держав. Це якось відбивається на житті й творчості хору? Можливо, ви порадите політикам, як поліпшити російсько-українські відносини?

- Я глибоко переконаний, що Україна та Росія мають дружити. Для мене тема минулого - найболючіша, й переписувати історію нікому не дозволено. Так, були різні сторінки в нашій історії: царі, Ленін, Сталін, Голодомор... Але ми маємо пам'ятати наших предків, виносити уроки, але не перекреслювати минуле, якщо хочемо, щоб нас поважали наші діти та внуки. На щастя, кубанці - народ мудрий. Але те, що зараз наші політики розгойдали «човен» дуже сильно, не робить їм честі. Не можна протиставляти і підбурювати два народи один проти одного. Ми братські народи, в нас є свої особливості, але й є спільне - слов'янське коріння. Для мене мова Шевченка - рідна мова. Повинен визнати, що сьогодні в Росії не всі розуміють і приймають українські національні особливості, але, якщо ми відвернемося один від одного, то нічого путнього з цього не буде. Не дай Боже, щоб якісь злі сили примусили нас піти один проти одного або схопитися за шаблю... Врятуй, нас, Господи, від такого! Тому що всі революції, війни, кризи організовані темними силами. І ці темні сили - це аж ніяк не художній образ, за ними завжди стоять конкретні люди. Я вважаю, що нашим слов'янським народам ніяк не можна сіяти ворожнечу. І стосується це не лише українців, білорусів, росіян, а й інших народів. Треба завжди намагатися порозумітися, старатися не зачіпати болючих тем, спекулюючи на них, а знаходити щось спільне, шукати позитив. Головне - поважати один одного - ось моя порада нашим політикам. Разом ми - сила! І разом подолаємо будь-які труднощі! Наприклад, німці зруйнували Берлінський мур - молодці, а ми зараз між Росією та Україною його вибудовуємо. Навіщо? Вважаю, треба викорінити в собі почуття озлобленості, шукати позитив, вчитися на уроках історії та йти вперед. Наш хор - представництво українства в Росії, ми й представники російського козацтва в Україні, а також представники слов'янства для публіки різних країн світу. Мистецтво завжди слугувало чинником зближення. І я щасливий, що хоча б на концерті ми разом, завдяки пісні, танцям і козацькому духу.

- А куди ваш колектив вирушить після Києва?

- Графік досить напружений. Нерідко літак - концерт, і знову літак - виспатися ніколи. Нещодавно ми підрахували, що за місяць дали 60 концертів. У Москві виступимо на ювілеї чудового композитора Олександри Пахмутової, потім у нас буде репетиція з Великим симфонічним оркестром Росії під керуванням Володимира Федосєєва. Це була моя мрія, щоб наш хор виступив із симфонічним оркестром. Потім ми знову продовжимо турне Україною. На нас чекають глядачі у Львові, Івано-Франківську, Житомирі, Дніпропетровську, Одесі, Донецьку, Рівному, Миколаєві, Чернівцях - більш ніж у шістнадцяти містах. Ми хочемо дарувати людям радість, задоволення, ділитися частиною своєї душі. І якщо публіка на завершення концерту встає - значить, вона відчула наше натхнення і пройнялася духом народної пісні.

Олена РЯБЕЦЬ, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

№194, середа, 28 жовтня 2009

http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=282401&mainr

Ганна-молодичка.

Кубанський козачий хор на києвській сцені.

Обличчя кращого народного хору Росії.

Оркестранти

Танок з дівочим вінком.

На світлинах: Народний артист України Віктор Гаврилович Захарченко. Ганна-молодичка. Кубанський козачий хор на києвській сцені. Обличчя кращого народного хору Росії. Оркестранти. Танок з дівочим вінком.