lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Українська культура в Росії жива... Наперекір всьому (укр.)
Друк
Розділ: Українська культура в РФ

Звістка про відкриття «Днів української культури в Тюмені» була приємною, але викликала занепокоєння. До події залишалось лише тиждень, а треба зібрати людей, підготувати репертуар, а головне- дістати грошей, щоб опла-тити дорогу. Звернення адміністрації Тюменської області до нашого губернатора (Е.Россель), як пізніше виявилось, пролежало в «чиновницьких надрах» цілий місяць; в цьому зверненні мова йшла про фінансову підтримку художніх колективів української діаспори, які мали їхати до Тюмені. Після кількаденних розмов із чиновниками різних рангів я, нарешті, зрозумів: грошей не дадуть. Останньою моєю фразою в цій дискусії (з посиланням на міжнародні доку-менти, повномасштабний Договір між Україною і Росією про необхідність підтримки культур) була: «Якби я був металом, то після таких розмов почервонів би!»
Їхати треба. Я розумів, що це буде великим стимулом в нашій роботі, без таких подій творчі колективи згаса-ють. Кілька днів всього йшли репетиції, підготовка костюмів (з миру по нитці), узгодження кандидатур для участі в фестивалі, бо грошей, зібраних приватним шляхом, катастрофічно не вистачало... Увечері 21 квітня виїхали до Тюмені, і вже вранці йшли репетиції на сцені обласного Палацу національних культур, де зразу по обіді мали відбу-тись головні події.
Для мене, керівника регіонального українського товариства, робота продовжувалась і в перервах. Разом із своїми колегами з других областей ми обговорювали Статут новоствореної Урало-Сибірської асоціації українців Ро-сії, обирали її керівництво: головою асоціації став один із лідерів товариства українців Тюменської області П.Ярем-чук, я став замісником і взяв на себе відповідальність за ідеологію часопису «Вісті Урало-Сибірської асоціації українців Росії». Ставлю собі ціль- в міру можливостей формувати світогляд наших земляків на найбільш актуальні проблеми української діаспори в Росії. Тематикою займаюсь давно, опублікував не один десяток статей. Хочеться, щоб в хаосі поглядів українців, які не мають достатньої інформації з Батьківщини, формувались історично і факто-логічно виважені уявлення на проблеми словянської єдності, міждержавних протиріч сьогодення і ретроспективи, двомовності в Україні тощо. Бо вважаю, що на напівправді, міфах і легендах, які сьогодні переважають в головах багатьох політиків, не можна будувати дійсно рівноправні і дружні відносини між Росією і Україною.
Та повернусь до вищезгаданої події. Після обіду почався святковий концерт. В першому відділенні були при-сутні офіційні особи Тюменської області, делегація з Києва, співробітники Генерального консульства України, гості; в цьому відділенні кожний колектив із учасників фестивалю виставив по одному номеру. Я спостерігав за концертом разом із консулом, здається, він залишився задоволеним. Через якийсь час долоні вже боліли від оплесків. Так ви-йшло, що колективи виступали з номерами, різними за жанром, настроєм, тематикою. Тут були і дуже давні народні, і ліричні сучасні, і жартівливі, і сумні пісні мого народу. Скоро цей букет став нагадувати безмежне квітуче поле, при-гадалось дитинство, шкільні фестивалі, весільні забави, хороводи навколо церкви тощо. Адже в Україні співають на-віть стомлені робітники в поїздах і електричках, коли повертаються після праці...
Приємне враження справив спів сільських хорів з Омської області. Предки співаків виїхали з України ще за часів Столипіна, мова вже забувається, а пісня- жива!.. Заздрісно було, що всі колективи мали прекрасні національні концертні костюми.
У другому відділенні сцену зайняли молоді, але високопрофесійні колективи з Києва. Особливо запамятались ансамбль народної музики «Дніпро» та чоловічий квартет «Фавор». Який широкий діапазон мелодій! Емоції захоп-лювали душу, а коли залунали пісні на слова Т.Шевченка,- співали всі. Весь зал стояв, сльози котились з очей... Кі-нець цьго вечора тяжко передати словами. Це було велике єднання, а для багатьох- повернення до Батьківщини. Була гордість за свій народ, здібний творити таке мистецтво. Мистецтво оригінальне, яке не сплутаєш з вторчістю інших народів. «Народ мій є...»,- згадалось із В.Симоненка.
Вже пізно увечері була зустріч творчих і професійних, і самодіяльних колективів за гостинним столом. При-ємно було поспілкуватись з молодими і талановитими артистами з України. Хоч... обдарованих людей і тут достат-ньо... Про них треба дбати і писати, бо деякі із старшого покоління мені часом кажуть: «Хотілось би помирати в світ-лиці під вишиваними рушниками, під портретом Т.Шевченка...»
Другий день був не менш святковий для колективів художньої самодіяльності, бо вони стали господарями сцени. Приємне враження створив і наш колектив «Мрія», що виступив досить професійно, зі сцени линула українсь-ка пісня у виконанні хору, квартету, овацією залу зустрінуті пісні у виконанні соліста О.Щебетуна. Гумореску прочи-тала талановита Ніна Гречана, давня подруга покійної Л.Уманцевої, дочки відомого українського письменника М.Хвильового. Виступ «Мрії» розпочався віршованим вітанням М.Кернесюка хазяям фестивалю тюменчанам.
На взоротньому шляху до Єкатеринбурга було враження: повертаємось з України в Росію. А мені залишилось щиро подякувати всьому самодіяльному колективу «Мрія», особливо тим, хто був на фестивалі, хвилювався, гречно репрезентував українську пісню з Уралу, і С.Гойченко, і О.Сорокіну, і Ф.Заєць, О.Букей, Л.Печориній, , Є.Якушенко, Н.Павлович, Ф.Кернесюк, І.Гордієнку, особлива подяка керівникам колективу О.Голові та В.Косюку- солістам, диригентам, талановитим людям, які працюють самовіддано і безкорисно.