Друк
Розділ: Українська мрія (Новосибірськ)

Сергій  Пилипенко. Як в «столиці Сибіру» з'явився на світ Молодіжний український центр

Я, Пилипенко Сергей Алексеевич, окончил в 2001 году Новосибирский государственный педагогический университет по специальности «История». С 2008 года - соискатель Сибирской государственной геодезической академии (СГГА) по специальности «Археология». С 2009 года - старший преподаватель кафедры гуманитарных наук СГГА, являюсь руководителем археологического клуба СГГА «Кыпчак» и Молодёжного украинского центра «Лелека».

Сам я потомок украинских переселенцев. Они приехали в Сибирь в 1903 году. Поэтому со студенчества я был членом нашей городской Национально-культурной автономии украинцев Новосибирска (НКАУ). Со временем мне надоело единообразие жанра и номеров, стал просить о какой-нибудь работе. Но меня не слышали. А после того, как я попал в молодёжную межнациональную команду при мэрии, появилась возможность что-то предлагать и делать.

По мере роста опыта, пришел к выводу, что просто надо что-то сделать самому. Протекало это по-разному. Сначала работал вожатым в межнациональной смене от мэрии, где день Украины держал я. Затем стал водить своих школьников на мероприятия со стихами на украинском языке.

Ну а когда пришел в вуз, то собрал студентов и образовал группу «Молодёжный украинский центр «Лелека». О подобной группе я вычитал в Интернете. Это - мурманские ребята. Я начал с ними переписываться. Начался обмен опытом. Затем два года назад я приехал в Москву и зашел в оба украинских центра. И в Библиотеке украинской литературы у Рижского вокзала, и в Культурном центре Украине на Арбате был хорошо принят.

Мы активно стали работать на городских и областных мероприятиях. В основном, это были выставки, молодёжные мероприятия, серьезные конференции и т.д. Но у нас не было ни певцов, ни танцоров. Я попал в раду НКАУ Новосибирска, отвечал за молодежь. Но моя не совсем концертно-песенная деятельность оказалась не очень интересной для членов рады. А я предлагал кроме песен в помещении НКАУ проводить занятия по ткачеству, лепке глины и много ещё чего. Видите ли - я сам археолог и многое умею. Кроме того я знаком с системой работы дополнительного образования. Но и это почему-то не поддержали. Жаль, что трудно работать вместе. Но я сторонник сотрудничества.

В этом году я выиграл областной грант на создания инструментального ансамбля ірники" и успешно его реализую. Дело в том, что у нас в «столице» Сибири никогда не было ансамбля на основе троемузычья («троїстої музики»), а по отдельности были. Вот мы и работаем. Уже нашли инструменты. Думаю, если всё получится, то вы о нас услышите.

В этом году был впервые на родине предков, а также в Киеве и Харькове. Очень понравилось. Там обещали поддержать наш проект. Не деньгами, а методическими материалами.

Сергей ПИЛИПЕНКО,

руководитель Молодежного украинского центра "Лелека" г. Новосибирска.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..

Довідка:

Трої́сті музи́ки, народний інструментальний ансамбль у складі скрипки, басолі (баса), бубна (в центральних областях), або скрипки, цимбалів, бубна (у західних областях).

Вперше згадуються на Україні в кінці 17 - та початку 18 століття.

Троїсті музики відігравали важливу роль у побуті українського села: на народних святах, весіллях, ярмарках тощо. Виконували переважно танцювальні і пісенні мелодії.

Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. - Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954-1989.(укр.)

Методична розробка

І.Л.ЛАПІНСЬКИЙ. Основи роботи з аматорськими ансамблями народних інструментів

Найбільш поширений в українському народі ансамбль. Його наявність є, практично у всіх регіонах України. Виходячи з назви, ансамбль складається з трьох виконавців. У класичному вигляді, це - скрипаль, цимбаліст (або ж виконавець на якомусь іншому інструменті) та бубнист. У центральних областях України, замість цимбалів, часто використовується басоля (різновид віолончелі).

Троїсті музики мають досить солідну за віком історію. Писемні згадки про нього зустрічаються наприкінці вісімнадцятого і на початку дев'ятнадцятого сторіч. Князь Долгорукий у своєму щоденнику за 1817 рік наступним чином описує музикування на Чернігівщині: «У хозяина три музыканта: один играл на скрипке, другой на виолончели, третий на цимбалах. Оркестр этот похож был очень на полубарские затеи,... но играл довольно согласно здешние привычные танцы». [14, 86]. Д. Мороз із села Рогозин тієї ж Чернігівської області, про різновидність троїстих музик написав наступне: «Обыкновенно, когда соберётся у нас с хуторов молодежь, рассылают, разыскивают музыкантов. Нередко они являются в постолах, лаптях, в свитах. Хор состоял из двух скрипок, баса и бубна» [7, 78-79]. «Хор» у даному разі означає ансамбль. Троїсті музики у подальші часи іноді називали „капелистами".

Не дивлячись на ці записи, які виникли у дев'ятнадцятому сторіччі, є всі підстави вважати, що ансамбль троїстої музики виник у народі значно раніше. Спричинилося це завдяки народному ляльковому театру „Вертеп", зародження якого відносять до шістнадцятого століття. Як відомо, все вертепне видовисько супроводилось музикою (кантами та народними танцями). Народні танці, як правило, виконувались на скрипці. Не викликає сумніву, що власник „Вертепу" був зацікавлений у тому, щоб привернути увагу до цього видовиська-дійства якомога більше людей, тобто, представників найрізноманітніших прошарків тодішнього суспільства. „Вертеп" дивилися всі, у тому числі, люди заможні, поміщики тощо. В Зузку з цим виникла потреба посилити музичний супровід видовиська. Оскільки, під час вистави співали канти на чотири голоси, то цей спів не міг бути нескінченно акапельним. Тим паче, що у світській частині „Вертепу", завжди була потреба у музиці танцювального, рухливого характеру. Одна скрипка (що була невід'ємною частиною „Вертепу" із цим завданням справитися не могла. Отож ймовірно, сюди додавалися цимбали, басоля і бубон. Якщо урахувати той факт, що вже у сімнадцятому столітті в Україні у поміщиків існували невеликі оркестри (про що, наприклад, згадується в «Архиве Южно-западной России», [1, т. VI, № 1, стор. 4], то можна дійти до висновку, що зародження народного інструментального ансамблю „Троїста музика" варто віднести до кінця шістнадцятого чи початку сімнадцятого століть.

Згадується цей інструментальний ансамбль також і в художній літературі. Так, наприклад, М. В. Гоголь пише з цього приводу: «Музыканты принялись за исподку его (короваю, -- І. Л.), спеченную вместе с деньгами, и, на время, притихнув, положили возле себя цимбалы, скрипки и бубны». [2, 128]

Про троїсту музику згадується в народних піснях. Наприклад:

Як випив я горілочки, то вже я упився:

Заграй мені, капелиста, щоб я не журився!

Маю плуга, маю рало, маю, що потрібно.

Заграй мені, капелиста, не так дрібно січки.

Заграй мені, капелиста, все по старосвітські"[5, 8].

Вперше звернув належну увагу на троїсту музику М. В. Лисенко в 1874 році. В одній із своїх праць він пише: „Нарешті, п'єси суто танцювального характеру виконуються спеціальною грою на скрипці, цимбалах, з додатком ударного інструменту, бубні, і становлять так звану в народі „Троїсту музику". [11, 12-13]

Інструментальний ансамбль у такому складі зберігся в західних областях України і до наших часів, а, подекуди й розповсюдився по інших регіонах України.

Постійними інструментами троїстої музики слід вважати скрипку й бубон. Цимбали часто-густо підмінялися іншими інструментами. Так, наприклад, замість цимбалів супровід могла виконувати друга скрипка. На Полтавщині замість цимбалів вводили басолю (віолончель). Після Другої світової війни в народі з'явилося дуже багато трофейних акордеонів, які почали вводити у склад троїстих музик замість громіздких і проблемних у перевозі по гірській місцевості цимбалів. Ансамбль від того ставав більш мобільним, хоча акордеон за своїм тембром не завжди добре зливався зі скрипкою. Баян за своїми якостями пасував до того краще. Тут якість виконання залежала повністю від слуху і художнього смаку виконавців.

Крім троїстої музики, в народі існують найрізноманітніші за складом інструментальні ансамблі. Частково це залежить від того, на яких інструментах грають у дані й місцевості. В таких інструментальних ансамблях завжди є відповідальний музикант. що домовляється в разі потреби грати в тому чи іншому місці. Відповідальним є той, хто грає на основному інструменті в ансамблі.

У більшості випадків інструментальні ансамблі супроводжують весь весільний обряд, який розтягується на кілька днів. Запрошують їх також і на вечорниці, де вони грають для молоді музику до танців.

Досить своєрідно й цікаво протікає творча і виконавча робота ансамблю. Для репетицій чи вивчення нових п'єс інколи збираються зимовими вечорами у когось з учасників ансамблю. Під час таких репетицій беруться до уваги побажання всіх його учасників. Творча ініціатива учасника ансамблю нічим не обмежується за винятком виконання загальних виконавчих вимог. Але думка відповідального старшого товариша по ансамблю завжди є авторитетною для всіх. Він завжди грає на провідному інструменті. Все це примушує решту учасників ансамблю поважати його, прислухатися до його зауважень. Практично, його можна назвати художнім керівником цього невеличкого колективу. Поряд з цим слід відзначити, що у троїстих музиках, які є представниками імпровізаторської музики, диктату навіть з боку найавторитетнішого виконавця не може бути за своєю природою. Тому його поради приймаються беззастережно лише тоді, коли той, чи інший виконавець відчуває в тому художню потребу. Коли ж виникає суперечка, вона завжди ліквідується практичною перевіркою, живим звучанням ансамблю. В таких творчих умовах викристалізовується функція кожного окремо взятого інструмента в загальному звучанні ансамблю ,вироблюються відповідні виконавські норми. Взагалі аматорські народні ансамблі. поруч з оркестрами, є зразком найбільш демократичних виконавських засад, які часто дають добрі результати. У виконавчій практиці необмежені творчі можливості кожного виконавця завжди підпорядковані загальним вимогам ансамблю. Але найширше поле творчої діяльності залишається за першими голосами (скрипка, флейта, кларнет, сопілка, сопілка-зубівка тощо), а також за ударними. Все залежить від складу ансамблю та здібностей виконавців на провідних інструментах.

Українські народні інструментальні ансамблі всіх різновидностей укомплектовуються в основному з таких інструментів:

струнні - скрипка віолончель (басоля), контрабас (бас), цимбали, бандура;

духові - флейта, кларнет, сопілка, сопілка-зубівка, труба або корнет in B, тромбон педальний in C;

клавішні - фісгармонія, акордеон, баян;

ударні - барабан разом з мідними тарілками, бубон.

Іноді, замість віолончелі або контрабаса в інструментальних ансамблях вживається старовинний народний інструмент „бугай".

Ті струнні, духові та ударні інструменти, які вже перераховано, зустрічаються у народних інструментальних ансамблях у найрізноманітніших поєднаннях. Проте, серед них є провідні інструменти, без яких укомплектування інструментального ансамблю було б неможливим. Це, насамперед, скрипка і цимбали. Причому, якщо в ансамблі є скрипка, то їй належить провідна роль, а на цимбалах к такому разі виконують супровід. Жоден із духових інструментів майже не буває основним в ансамблі, навіть у тому разі, якщо виконавець на ньому - віртуоз. Це частково пояснюється тим, що духовий інструмент вимагає від виконавця багато енергії, внаслідок чого він швидко втомлюється. Особливо у весільних музичних змаганнях, коли грати треба, як то кажуть „з вечора до рання". Через це і флейта, і сопілка, і сопілка-зубівка ,і труба ,а також і інші духові інструменти здебільшого дублюють мелодію з внесенням до неї тих чи інших зімпровізованих змін.

Найбільш поширеними в Україні щодо укомплектування можна вважати наступні інструментальні ансамблі.

1. Класичний зразок троїстої музики. Її склад щодо інструментів може бути різним, але завжди зберігається їх кількість - три. Постійними інструментами троїстої музики є скрипка та бубон. Супровід, або, як кажуть у народі, „втору", може виконувати друга скрипка, цимбали, акордеон (баян), віолончель та інші інструменти. Необмежене поле творчої діяльності (імпровізації) залишається за скрипалем та бубнистом. Причому, роль бубни ста у троїстих музиках не слід недооцінювати. Талановитий виконавець на цьому інструменті не тільки відбиває ритміку мелодії, але й прикрашає її виклад то несподіваним, але доречним акцентом, то дзвіночками бубна, то ударом ліктя, то проведенням великого пальця по кругу натягнутої шкіри тощо. Все це має настільки природній, оригінальний і свіжий вигляд, що бубнися, як не дивно, завжди є центром уваги слухача. Це ще раз підкреслює ту заувагу, що другорядних інструментів, як і виконавців, в троїстій музиці немає.

2. У сучасній Україні існують також різноманітні ансамблі, що утворилися на базі троїстих музик шляхом розширення кількості вживаних народних інструментів. Так, класичний зразок троїстої музики вперше був порушений введенням духових інструментів: сопілки або сопілки-зубівки, флейти, кларнета тощо. Всі ці різновиди інструментів дублюють з тими, чи іншими змінами партію скрипки (основну мелодію). Тут, власне, додається тільки новий тембр. Введення до інструментального ансамблю таких інструментів як сопілка, сопілка-зубівка, флейта значно розширює художні можливості українського народного ансамблю, розширює його творчий діапазон.

3. Троїста музика, поповнена новим духовим інструментом, який грав основну мелодію, потребувала урівноваження звучання основної мелодії з її супроводом. У зв'язку з цим для посилення супроводу вводяться басові інструменти: віолончель, контрабас, бугай, зрідка - педальний тромбон. Середні голоси заповнювали своєю темнистою, багатою на обертони звучністю цимбали. Без цимбалів подібний ансамбль втрачає на виразності. Баян, або більш звучний за нього акордеон, у разі заміни ними цимбалів, значно бідніші за них власним обертоновим заповненням. У разі потреби їх кількість можна побільшити, розподіливши між ними звуковисотні регістри у партитурі. Тоді ансамбль звучить значно краще.

У повноцінному своєму складі інструментальний ансамбль народної української музики складається з наступних інструментів:

скрипка;

сопілка (флейта);

цимбали;

віолончель (басоля);

контрабас;

ударних - бубна, рідше барабана з двома мідними тарілками або однією, в яку вибивають металевим прутиком.

У виконанні такого народного інструментального ансамблю інструментальна п'єса звучить яскраво, виразно й колоритно.

Використовуються ці народні інструментальні ансамблі не тільки на весіллях та різних народних святах, а також в аматорських колективах, де вони грають музику до танцю, деякі танцювальні та пісенні мелодії для слухання, а також супроводжують хоровий та сольний спів.

Кращі, найбільш здібні виконавці цих ансамблів поповнюють музичні навчальні заклади, а також професіональні музичні колективи.

Троїсті музики не є суто-академічним колективом. В їхній грі багато імпровізаційних моментів. Та й поведінка під час виконання - більш вільна й розкута, ніж у народних ансамблів інших типів. Але, коли колектив грає не на весіллі, а на концертній естраді, то, природно, він потрапляє у зовсім іншу функціонально-естетичну ситуацію. Твори, які виконують троїсті музики на сцені повинні мати чітко означену форму: у них повинна бути чітко викладена мелодія, її відозміни (розвиток), кульмінація, себто - всі елементи класичної форми. Особливо тоді, коли вони акомпанують вокалістові, який, зазвичай виконує пісню. Тут без нотного матеріалу не обійтись. А, якщо хтось із троїстих не знає нот (трапляється й таке), то завдання художнього керівника добре вивчити з ним його партію, і слідкувати, щоб під час репетицій, вона не змінювалася.

Методичні рекомендації щодо репетиційного процесу та виступу на концертній естраді викладені у розділі, присвяченому ансамблям на домровій основі й можуть бути застосовані у роботі троїстих музик та ансамблів створених на їх базі. Єдине, на чому хотілося б зосередитись, це - посадка ансамблістів.

Троїсті музики розташовуються на сцені у звичний для себе спосіб. З правої сторони - скрипаль, цимбали по центру, з лівої сторони - ударні або басоля. У випадку, коли ансамбль акомпанує танцювальним номерам, він, за вказівкою танцмейстера може розміститися у будь-якому куті сцени.

Щодо ансамблів, створених на базі троїстих музик, то їх посадку можна здійснювати за такою схемою:

Окрім троїстих музик, та побудованих на їх основі ансамблів українських народних інструментів, існують ще найрізноманітніші ансамблі, складені із однорідного інструментарію.

До них належать, перш за все, ансамблі сопілкарів. В практиці аматорського музикування, це, переважно, дитячі колективи. Створення та робота з таким ансамблем потребує надзвичайно кропіткої праці. Методика навчання гри на сопілці викладена автором у роботі „Українські народні інструменти та їх використання в оркестрі" [ ]. Ці дитячі ансамблі, зазвичай, не виконують віртуозної музики, проте, навіть при досить простенькому репертуарі, ансамбль сопілкарів завжди привертає на себе увагу у будь якому концерті, й неодмінно користується успіхом.

В практиці клубної роботи в Україні зустрічаються, також ансамблі цимбалістів. Ці колективи складаються, переважно з білоруських цимбалів: сопрано, альт, бас. Ансамбль цимбалістів, навіть при наявності одного музиканта на інструмент (тобто - тріо) звучить дуже добре. При більшій кількості музикантів подібний колектив годен грати навіть на майдані без мікрофонів - така у нього гучність. Щодо акомпанементу вокалістам, то тут треба бути особливо обережним, щоб не заглушити співака. Краще у цей ансамбль ввести який-небудь духовий дерев'яний інструмент, або, навіть дав таких. Тоді звучання буде яскравішим й тембристим.

Зустрічаються, також, досить екзотичні ансамблі: дримбарів, квартету трембітарів тощо. Подібні, добре навчені колективи можуть прикрасити будь який концерт і народне свято.

Український центр культурних досліджень, 1994-2009 рр.

Троїсті музики.

На світлинах: Сергій Пилипенко. Троїсті музики.