Олексій ЛевицькийСлово пам’яті про народного артиста Росії Олексія Левицького

В українському селі Ожарівка, що на Хмельниччині, перед самим голодомором у 1931 році народився хлопчик, якому судилося вижити, незважаючи на тяжкі роки для його батьків. А потім заспівати, та таким басом, що чути було із Сибіру на увесь світ. А чому б і не чути, коли учителем співу молодого Олексія Левицького у Київській консерваторії був сам Іван Паторжинський. Так, саме він дав молодому співаку дорогу у світ музики і співу. Скінчивши консерваторію у 1958 році, молодий артист, певно, мріяв про Київський оперний театр. Може і сам Паторжинський про це мріяв. Але мрії нечасто збуваються. І опинився талановитий бас Олексій Левицький аж у Сибіру.

Як згадує сам співак йому у цьому повезло, бо саме у ці роки в театрі відбувалась зміна поколінь, І молодий бас для театру був, як знахідка. Чи з гіркотою покидав Київ? Певно, що так, бо десь за півроку до смерті відверто сказав усьому колективу «Злагоди» і гостям, коли ті заспівали пісню про Київ «Я не люблю Київ». Це був крик душі на схилі літ, чи що?

Уже в першій дебютній партії Мельника опери Даргомижського «Русалка» в Новосибірському оперному театру співак мав великий успіх. Так сталося, що у 30 років Олексій був самим молодим і блискучим басом, не лише в Сибіру, а й у всьому Союзі.

Перша нагорода, та ще й яка — «заслужений артист СРСР» — була несподіванкою не лише для тридцятирічного артиста, але й для усього колективу театру. А сталося це завдяки тодішньому лідеру Союзу — Микиті Хрущову. Перебуваючи в нашому місті, Хрущов був запрошений на святковий концерт (до речі, він часто відвідував театри в Москві разом з дружиною Ніною Петрівною) в оперний театр. Знаючи, що Микита Сергійович любить українські пісні, перший секретар обкому зайшов перед концертом і попросив Левицького заспівати якусь українську пісню. Догодив Хрущову український співак своєю піснею «Дивлюсь я на небо». Яку думку тоді гадав Микита Сергійович — ніхто не знає, але, певно, і в думці у нього не було, що через два роки «любі друзі» зіпхнуть його у небуття. Але вже через два місяці колектив театру вітав Олексія Левицького з присвоєнням йому звання заслуженого артиста СРСР. Цілих тридцять років опісля заслужений артист СРСР Олексій Левицький чекав до народного артиста. Отак розплачувався співак за Микитин подарунок. Певно, пригадали брежнєвські функціонери Олексію хрущовську ласку за українську пісню. І уже в іншій країні — Російській Федерації в 1996 році Олексій Левицький отримав звання народного артиста Росії.

50 років лунав спів Олексія Левицького не лише на сцені оперного театру, а й у численних концертах як у Сибіру, так і в Москві, за межами країни. Ще у 1963 році знаменитий режисер Мелік-Пашаєв запрошував співака до Великого оперного театру виступити в опері «Дон-Жуан». Але не довелося виступити Олексію на столичній сцені, бо раптом помер Мелік-Пашаєв і постановку опери відклали на довгі роки.

А от у столиці Афганістану Кабулі Олексію Левицькому довелося виступати у складі нашої делегації. Тоді ще не було тої страшної війни. Радянський Союз збудував дорогу Душанбе-Кабул. Голова Уряду Олексій Косигін очолював делегацію і після святкового відкриття тої дороги ввечері зібралися на не менш святкову зустріч за келихом вина. Сталося так, що Косигін присів до столику, де сиділи артисти і з великим задоволенням поспівали пісню «Степь да степь кругом». У прем’єра виявився чудовий тенор.

Побував і в інших столицях. У Софії Олексій Левицький був удостоєний другої премії міжнародного конкурсу оперних співаків.

Більше 60 партій виконав Народний артист Росії в Новосибірському оперному театру. Від Сусаніна в опері Глінки «Іван Сусанін» до Кутузова в опері Прокоф’єва «Війна і мир». Не було в репертуарі Новосибірського оперного театру ні «Запорожця за Дунаєм» Гулака-Артемовського, ні «Наталки-Полтавки» й «Тараса Бульби» Миколи Лисенка. Але пам’ятав співак з України і українську мову, і народні пісні. Пам’ятав і те, що серед сибіряків живуть сотні тисяч росіян, у яких українські корені. І нехай забули, або й не знали мови своїх предків, пісня завжди була серед них, а українська пісня зі сцени у Сибіру завжди розворушує генетичну пам’ять і летить у далекий простір, щоб з’єднатися з душами незабутих, а може, на жаль, і забутих пращурів.

І хоч в нашому місті уже 20 років працює український культурний центр і громадська організація Українська національно-культурна автономія, Олексій Левицький знайшов їх не відразу. Ще в молоді роки задивлявся Олексій на молоду і красиву співачку з Сибірського народного хору Галину Швець. Не вважав за доречне підійти й познайомитися. Але доля розпорядилася так, що лише на схилі літ поважний артист Олексій Левицький простягнув Галині руку акторської дружби, і культурний світ побачив їх в образі Карася і Одарки із опери «Запорожець за Дунаєм».

Протягом п’яти років виходив на сцену у складі ансамблю «Злагода» народний артист Росії Олексій Левицький, як влучно висловилася журналістка Ася Шумилова, «народний пенсіонер». Так, зібрала Галина Іванівна людей, яким не байдужа українська пісня у чудовий колектив. Чудовий бас Левицького, який і в 75 літ звучав бадьоро, захоплював як співочий колектив, так і глядачів. Линула українська пісня на сибірській землі для душі і серця не лише українцям, а й усім добрим людям цього краю.

Пішов із цього світу Олексій Якович Левицький у 2008 році, 77-літнього віку. Полинула душа його разом із потужним голосом у небеса, а нам лишилися спогади, звучання пісні, як на оперній сцені, так і в українській «Злагоді». Нехай згадає тебе, наш друже, Україна, та земля, де народився ти, твої мама і тато, твої пращури.

Спасибі тобі, Україно, що твоя земля народжує таких синів, як Олексій Левицький.

Гнат СТЕЦЕНКО.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Народний артист Росії Олексій Левицький

На світлинах: Олексій Левицький. Народний артист Росії Олексій Левицький.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка