lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Тарас Шевченко - у вінку світової слави
Слава Шевченкова йде по Світу
Слава Шевченкова йде по Світу

Новосибірськ вшановує Пророка

Вже за традицією, 9 березня українська діаспора Новосибірська зібралася у своїй «українській хаті» - приміщенні Культурного центру національно-культурної автономії українців Новосибірська, щоб згадати незлим, тихим словом нашого українського Пророка - народного поета і філософа Тараса Шевченка.

Зі словом до гостей звернувся голова автономії, професор медицини, пан Володимир Шевченко. У його символічному виступі прозвучали останні рядки Тарасового посланія «І мертвим, і живим, і ненародженим, землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє»

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата,-

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Продовжила ведуча Зінаїда Ємець. Вона запросила на сцену ансамбль «Мрія», який урочисто і відкрив вечір піснею «Реве та стогне Дніпр широкий». Всі стоячи разом співали Тарасів гімн Україні.

Опісля до слова запросили Анатолія Міняйла, котрий розповів про оцінку творчості українського поета його російськими сучасниками і нащадками.

«Так і не зустрілися вони - два великих земляки Шевченко і Гоголь. Не перехрестилися їх стежки і шляхи. Знову доля не звела їх. Чому? Може не дуже хотів Гоголь тої зустрічі? Може. Не густо і серед спогадів. Найяскравішими, певно, є спогади Григорія Данилевського про свою зустріч з Гоголем у 1851р. «Я знаю и люблю Шевченка,- сказал Гоголь, как земляка и даровитого художника. Мне удалося и самому кое-чем помочь в первом устройстве его судьбы. Но его погубили наши умники, натолкнув его на произведения, чуждые истинному таланту. Они все еще дожевывают европейские, давно выкинутые жвачки». А на питання Йосипа Бодянського «Скажите о его таланте, о его поэзии», Гоголь відповів: «Дегтю много, дегтю больше, чем самой поэзии. Нам-то, с вами, как малоросам, это, пожалуй, и приятно, но не у всех носы как наши».

В 1847 році Вісаріон Белінський в листі до П.В. Анненкова так відгукнувся на долю Шевченка, яка спіткала його завдяки царській милості Миколи Першого: «Здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и пошлеца, а сверх того, горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля - один на государя императора, другой - на государыню императрицу. Читая пасквиль на себя, государь хохотал, и, вероятно, дело тем и кончилось бы, и дурак не пострадал бы, за то только, что он глуп. Но когда государь прочел пасквиль на императрицу, то пришел в великий гнев, и вот его собственные слова: «Положим, он имел причины быть мною недовольным и ненавидеть меня, но ее-то за что?» И это понятно, когда сообразите, в чем состоит славянское остроумие, когда оно устремляется на женщину. Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил. Шевченку послали на Кавказ солдатом. Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше. Я питаю личную вражду к такого рода либералам. Это враги всякого успеха. Своими дерзкими глупостями они раздражают правительство, делают его подозрительным, готовым видеть бунт там, где нет ничего ровно, и вызывают меры крутые и гибельные для литературы и просвещения». Ось так Белінський охарактеризував Шевченка, не читаючи його творів, в тому числі і комедії «Сон».

Але по-іншому відгукнувся про Тараса Шевченка у своєму короткому оповіданні «Кобзарь Шевченка» Микола Добролюбов: «Но само собой разумеется, что никто не откажет малороссийскому, как всякому другому народу, в праве и способности говорить своїм язиком о предметах своїх нужд, стремлений и воспоминаний, никто не откажется признать народную поэзию Малоросии. И к этой поэзии должны бать отнесены стихи Шевченка. Он поэт совершенно народный, такой, какого мы не можем указать у себя. Он вышел из народа, жил с народом и не только мыслью, но и обстоятелствами жизни был с ним крепко и кровно связан». Ці слова сказала людина, яка жила одночасно з Тарасом і Белінським.

З Німеччини Василь Андрійович Жуковський прислав Тарасу Шевченку листа: «Тарас, не балуй! Смотри, посадят тебя, али сошлют куда»! Листа читали вголос на зібранні в Кирило-Мефодієвському братстві і сміялися. Найбільше сміявся Тарас. А вже із заслання Тарас написав Жуковському просьбу, щоб той допоміг йому вибратися з москалів, але не відгукнувся Жуковський на прохання Тараса, певно, згадав свої попередження.

Як свідчив Іван Тургенєв, Шевченко кілька разів заходив до нього, показував йому свою захалявну книжечку, читав вірша «Садок вишневий коло хати». Але в силу деяких обставин дружніх стосунків у них не склалось. Ось так сказав Тургенєв про Тараса Шевченка: «...Он держал себя осторожно, почти никогда не высказывался, ни с кем не сблизился вполне: все словно сторонкой пробирался».

Особливими є слова про Тараса Шевченка іншого російського письменника ? Володимира Жаботинського, сказані у 1911році: «Когда приходится, по долгу службы, чествовать юбилей Шевченко, мы стыдливо рассказываем друг другу, что покойник, видите ли, был "народный" поэт, пел о горестях простого бедного люда, и в этом, видите ли, вся его ценность. Нет-с, не в этом.

"Народничество" Шевченко есть дело десятое, и если бы он все это написал по-русски, то не имел бы ни в чьих глазах того огромного значения, какое со всех сторон придают ему теперь. Шевченко есть национальный поэт, и в этом его сила. Он национальный поэт и в субъективном смысле, т.е. поэт-националист, даже со всеми недостатками националиста, со взрывами дикой вражды к поляку, к еврею, к другим соседям».

В одній із останніх своїх публікацій у 2009 році поет Євген Євтушенко писав: «Мой перший, найкращий поэт был Тарас. Он смерти накрашенной меня не отдаст. ... Я пришел к Пушкину через Шевченко, хотя могло быть и наоборот. И они теперь навеки слиянны во мне. И не только во мне, но и в миллионах украинцев и русских. О духовном родстве с Тарасом я написал так:

«Я, конечно, родился в России, но когда-то, в иных временах, во Днепре мою душу крестили и Шевченко, и Мономах»

Тепло зустріли глядачі дует Людмили Мусіхіної і Людмили Сафронової, які виконали пісню на вірш Шевченка «Така її доля».

Опісля зі словом про світову славу Тараса Шевченка виступив Гнат Стеценко. Нижче подається його виступ.

«Просив Тарас Шевченко у своєму «Заповіті» пом'янути незлим, тихим словом. Чи хотів він Світової слави? Швидше всього Тарас хотів, щоб його поезія, написана для свого народу, стала тому народові доступна, щоб могли люди прочитати і слово своє сказати не стільки поету, як один одному. Не довелося в повній мірі при житті Тарасові відчути, що його поезія, (8 віршів«Кобзаря», бо більше і не було видано), набули незвичайної популярності. Недаремно ж він писав у своєму вірші, будучи в солдатах уже в 1857 році:

Хіба самому написать

Таки посланіє до себе

Та все дочиста розказати,

Усе, що треба , що й не треба,

Ато не діждеся його,

Того писанія святого,

Святої правди ні од кого

Та й ждать не маю од кого,

Бо вже б здавалося пора

Либонь уже десяте літо,

Як людям дав я «Кобзаря»

А їм неначе рот зашито,

ніхто й не гавкне, не лайне,

неначе й не було мене.

Слава Шевченкові надійшла пізніше, коли його друкована поезія попала у Європу і в увесь світ. А в рідній Україні його «Кобзар», виданий у 1840 році читали, переписували, вивчали напам'ять .Не знав цього Тарас, відбуваючи покарання в солдатах. Але його слово почули в Європі ще до заслання поета.

Так, у Франції перші статті про Шевченка з'явилися ще у 1847 році, власне, коли Тарас уже був під арештом, але найбільше французів познайомив з Тарасом французький культурний діяч Еміль Дюран, котрий працював викладачем у Петербурзькому університеті, уже через 15 літ. Він опублікував в одному з французьких журналів ось таке: «поет, якого ми хочемо відкрити читачеві, є народним у найширшому розумінні цього слова. Українські селяни знають напам'ять більшість його поезій і співають їх разом з піснями, почутими від батьків або з уст народних співців кобзарів. Шевченко такий великий поет, щоб слава його перетнула кордони і поширилась по Європі».

Австрійський письменник, дослідник творчості Шевченка Карл Еміль Францоз у 1878 році писав «В особі Шевченка замучено найбільшого співця українського народу. Його талант не міг повністю розвинутися, та вже одне те, що він зміг написати, забезпечує йому безсмертну славу».

Видатний шведський славіст Альфред Енсен, котрий спеціально вивчив українську мову, щоб дослідити творчість Шевченка, писав «Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури. В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник, сильніший від бронзи».

В Англії популяризатором творчості Шевченка був професор Оксфордського університету Вільям Річард Морфіл. Спочатку він уперше подає прозовий переклад початкових восьми рядків "Заповіту", а у 1886 р. британський дослідник публікує статтю "Козацький поет", повністю присвячену Т. Шевченку. У ній, крім перших восьми рядків "Заповіту", уміщено прозові переклади поезій "Садок вишневий коло хати» та інші.

Ось так пішла слава Шевченкова по Світу.

На початку ХХ століття серед перекладачів Шевченка англійською мовою виділяється Етель Ліліан Войнич - англійська письменниця і композитор, автор славнозвісного роману «Овід». Вона намагалася і небезуспішно передати дух оригіналу Шеченкової поезії, не забуваючи про деталі. Тільки після 20 років наполегливої праці вона опублікувала у власному перекладі 156 Шевченкових рядків. Кращі серед перекладів - «Заповіт» (найдосконаліша з усіх дотепер відомих англомовних інтерпретацій), «Зоре моя вечірняя», «Мені однаково чи буду…». Безмежна щирість проривається крізь переклад.

У 1902 р. канадська влада послала лікаря і місіонера Е. Дж. Гантера до поселення Тюлон, щоб асимілювати українських дітей в інтернаті. Та незабаром Е. Гантер змінив свою думку: працьовиті українці заімпонували йому настільки, що він став оборонцем доброго українського імені в Канаді, вивчив українську мову. Зацікавившись і захопившись Т. Шевченко, почав перекладати його твори в 1910 р. Видав свої переклади на власний кошт 1922 р. під назвою "Кобзар України". Всього переклав 23 твори, серед них - "Чернець", "Гамалія", "Тарасова ніч", "Наймичка", "Кавказ", послання "І мертвим, і живим...", "Заповіт" і чимало ліричних поезій. Крім творів "Минають дні, минають ночі...", "Сонце заходить, гори чорніють...", "Заповіт", усі інші перекладено англійською мовою уперше. У перекладах Е. Гантера є окремі цікаві перекладацькі знахідки і вдалі перевтілення, але загалом художня вартість перекладів незначна. Е. Гантер не був поетом, не завжди мислив образами. Він часто не міг проникнути в глибину Шевченкового образного світу, в його інтерпретаціях відчувається послаблення художнього звучання оригіналів ("На панщині пшеницю жала...", послання "І мертвим, і живим..."); лаконічні образні вислови оригіналів Е. Гантер інколи перекладає ускладнено, нечітко, а часом невірно ("Наймичка"). Слабо володіючи віршем, він не міг повносило віддавати багатство Шевченкової поезії, звертав мало уваги на відтворення архітектоніки творів, уникав українських реалій, географічних назв. Критика була дуже сувора до Е. Гантера, а, між тим, книжка все ж була корисною. Протягом десятиріч це видання було найповнішим тлумаченням Т. Шевченка англійською мовою, що допомагало ознайомитися з тематикою його творчості.

1940-1941 рр. в англомовному журналі "The Ukrainian Life" (Українське життя"), що його видавав Український робітничий союз у Скрентоні (штат Пенсильванія у СЩА) , опубліковано Шевченкові твори у перекладі американської літераторки та медика Гелен Любач: "Тополя", "Мені однаково, чи буду....", "Ой три шляхи широкії...", "Утоплена", "Ой гляну я, подивлюся...", "Коло гаю в чистім полі...", "По улиці вітер віє...", "Вітер з гаєм розмовляє

Чеський поет і перекладач поезії Шевченка писав:«У світовій поезії немає творів, які були б для чеського народу ближчими, ніж твори Тараса Шевченка».

Польський поет Леонард Севінський ще в 1861 році писав «Велика це людина - Тарас Шевченко, велика сама собою, ще вища величчю дум мільйонів, шо знайшли свій вияв у натхненні його пісні.»

Інший польський дослідник творчості Шевченка Мар'ян Якубець писав «Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх поетів світу. Він був вищим за Міцкевича і Пушкіна. Найславніший польський поет Адам Міцкевич мусив чекати цілі десятиліття, поки його твори завітали в домівки, а твори Шевченка пішли в народ відразу, ставши його неподільною власністю».

Японець Комаце Суосуке, вивчив українську мову, щоб мати змогу читати Шевченка в оригіналі. Він уже переклав низку поезій нашого поета і має намір перекласти всього «Кобзаря».

Журналістка О. Штакеншнейдер у своєму щоденникові за 1860 рік з деяким невдоволенням пише про цей вечір: «От вік вивчай і нічого не зрозумієш того, що називають публікою, Шевченка вона так прийняла, ніби він геній, що зійшов до залі Пасажу просто з небес. Ледве він устиг зайти, як почали плескати, тупотіти, кричати... Шанували мученика, що потерпів за правду... Але Достоєвський ще ж більший мученик за ту ж правду... Тим часом Шевченка приголомшили оваціями, а Достоєвському плескали багато, але далеко не так. От і розбери,» - закінчує вона свій запис.

«Шевченко я видел только раз на своем веку, ? згадує грузинський поет Акакій Церетелі, автор знаменитого «Сулико». ? Правду говоря, первое впечатление мое было не в его пользу: в юношеской моем воображении я видел его всегда каким великаном, окруженным ореолом славы, а здесь передо мной стоял обычный добродушный старичок, скорее загнан, чем идейный борец (а Тарасові тоді було всього 46 років - прим. авт.). Шевченко вздохнул и заговорил об Украине. Говорил грустным тоном, но живо, и я не узнал в нем бывшего старичка. Беседа наша продолжалась до трех часов ночи. Разошлись мы друзьями, дав друг другу обещание встречаться чаще. Но, к сожалению, моему счастью не суждено было осуществиться: я заболел тифом и пролежал три месяца.

В это время он уже уехал на Украину, и после того мне не пришлось встречаться с ним.

Только первая и последняя встреча осталась во мне светлым воспоминанием на всю мою жизнь. Правду говоря, я впервые понял из его слов, как надо любить родину и свой народ».

За рік до своєї смерті, у 1914 році на Шевченкове століття Церетелі зробив перед грузинською громадськість доповідь про поета.

А ось як сказав у своїй промові Президент США Дуайт Ейзенхауер при відкритті пам'ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні. «Дня 13 вересня 1960 року, коли я своїм підписом перетворив у закон ухвалу, яка уповноважувала будову цього пам'ятника, я вірив, що ви влаштуєте урочистість відкриття, яка відповідала б величі Тараса Шевченка.

Цей день настав, і вас прийшли тисячі з усіх частин Сполучених Штатів; ви прийшли з Канади, з Латинської Америки і Європи та навіть з далекої Австралії, щоб ушанувати пам'ять поета, який так переконливо висловив невмирущу рішучість людини боротись за волю та її невгасиму віру в кінцеву перемогу.

Цей порив прихильників волі, щоб віддати шану українському героєві, далеко переходить мої сподівання.

Моєю-бо надією є те, що ваш величний похід від Монумента Вашінгтонові до стін пам'ятника Тарасу Шевченку запалить тут новий світовий рух у серцях, умах, словах і справах людей; безперервний рух, в ім'я незалежності та волі всіх народів та всіх поневолених націй в усьому світі.

Відкриваючи цей пам'ятник Великому Українському Поетові XIX століття, ми заохочуємо сьогоднішніх поетів в Україні, у Східній Європі і в усьому світі включати в їхні поезії прагнення людства до волі, до самовияву, до національної незалежності та до волі для всіх людей. І в цей час так само - це не тільки на сьогодні, але й на всі грядущі часи ми зараз даруємо світові цю постать Тараса Шевченка, Кобзаря України та Борця за Волю, щоб увічнити віру людини в кінцеву перемогу волі».

Певно нагадали Президентові слова Тараса Шевченка, сказані ним у вірші «Юродивий» ще у 1857.

Коли ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись!.

«Шевченко - незвичайна постать на світовому літературному полі. Між увінчаними геніями світу важко знайти йому рівного, який би був своїм життям і творами подібний до нього… Тарас - це справжній по своїй суті будитель, вчитель, проводир і пророк народу. Коротше кажучи, жодна нація не має поета, який би був так тісно зв'язаний з народом» - так сказав Йосиф Абрам з Югославії.

«Шевченко через 100 років після своєї смерті зумів зібрати поетів усього світу і здружити їх» ? написав Італійський письменник Гвідо Пйовене.

«Могутність його бунтівного духу, відвага, з якою він атакує найміцніші твердині свого часу, ба, навіть нашого часу: чи це божество, чи самодержавство, теократія, нелюдяність, расове упередження, жорстокість, глупота чи невігластво,» - ось так характеризує Шевченка англійський письменник Г. Маршалл.

«Геній Шевченка своєю творчістю зігріває серця мільйонів… і тому він схожий на сонце. А хіба сонце може належати лише одному народові»? (Вірменин Г. Севунц)

Рауль Чилачава ? сучасний грузинський поет, який живе в Києві, переклав багато віршів Щевченка грузинською мовою. Мені не довелося прочитати, які саме вірші Тараса Шевченка переклав Рауль на грузинську мову. То була лірика Тараса. Коли Рауль показав ліричні вірші, то друзі його дуже похвалили, вважаючи що це ліричні вірші грузинського поета.

Я назвав відгуки на Шевченкову творчість лише кількох закордонних літераторів, критиків та визначних людей. Звичайно, їх дуже багато і з кожним днем збільшується. Саме закордоном написано багато біографічної та художньої літератури про Тараса Шевченка Але змінюються покоління і нащадки тих, хто у свій час шанував творчість Тараса , мало знають про нього або й зовсім не знають.

Не довелося Тарасу Шевченку побувати за кордоном Російської Імперії. Але твори його, поезія, проза, драми і картини роз'їхалися по всьому світові. Сучасний Інтернет дозволяє знайомитися іноземцям як з оригіналами, так і перекладами. Українська діаспора сьогодні дуже потужна. Саме вона здійснює невтомну щоденну працю для популяризації нашого українського пророка. Не можна уявити Україну без Шевченка, як і Шевченка без України. Він перший із поетів перестав користуватися поняттям «Малоросія», змінивши його на Україну. Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля. Ні слава Тараса Шевченка, ні його прагнення до волі українського народу».

Після виступу пана Стеценка Цирульнікова Валентина і Любов Корякіна виконали пісню на вірш Тараса Шевченка «Плавай, плавай лебедоньку». Так, лебедоньком одиноким поплив Тарас по світові, сповіщаючи своїми творами про нашу Україну.

Далі виступила перед громадою Зінаїда Ємець з розповіддю про пам'ятники Шевченкові, назвавши кілька основних: в Каневі, Києві, Харкові, Вашингтоні, Львові. Історія пам'ятника в Каневі довга і складна, бо спочатку був дубовий, а потім чавунний хрест, якого розбили. Але знайшлися добрі люди, які його відновили . А в столиці України ? Києві пам'ятник Тарасові поставили на тому самому місці, де до революції стояв пам'ятник Миколі Першому. Ось сталося, як і не гадалося. Цар відправляв у вічні солдати Тараса, а йому тепер вічно стояти в граніті в столиці України.

У Вашингтоні на пам'ятник Тарасу Шевченку кошти збирали усією українською діаспорою. А на відкриття приїхав і виступив з промовою Президент США Дуайт Ейзенхауер. Характерно, що всього за тиждень раніше пам'ятник українському поету відкрили у Москві. Ось ще один приклад змагання Радянського Союзу з Америкою. Одним із кращих пам'ятників нашому Кобзареві є пам'ятник у Харкові, де на постаменті відображено багато героїв його поезії. До речі, стоїть він у парку Шевченка, як і в Києві.

Ансамбль бандуристок «Чарівниці» виконав пісню на вірш Тараса Шевченка «Заграй мені…» та ряд інших українських пісень.

Ольга Шатілова емоційно прочитала уривок з поеми Тараса Шевченка «Сон», який пам'ятає ще з давніх шкільних років.

Ансамбль «Слов'яни» виконав пісню на твір Тараса Шевченка «Думи мої, думи».

Прикрасою вечора став короткий виступ Віри Микитівни Довгових про свою долю, пов'язану з Сибіром і пісня у її виконанні « Повій вітре з України».

Гурт «Мрія» ніжно заспівав пісню «Зоре, моя вечірняя», яку підспівували усі присутні.

Наприкінці вечора слово було надано професору математики Вадиму Шмирьову (Свириденко), який сказав кілька слів на адресу нашої відзнаки пам'яті Тараса Шевченка: «Радію, що сьогодні ми так гарно вшановуємо нашого національного генія, нашу гордість. Не завжди в нас це так гідно виходило. Але сьогодні все дуже зворушливо, прямо як в Україні побував. Велика подяка усім, хто організував нам сьогодні це свято. Чудово! Та хочу сказати про те, що нам треба не тільки в Шевченківські дні віддавати йому належне, але й не забувати про нього в нашому повсякденному житті, бути завжди гідними його пам'яті. Згадую наше дитинство, коли ми вивчали Шевченка в школі. То було в радянські часи і вчителі підкреслювали, що Шевченко не тільки дуже гарний лірик, але й поет-трибун, поет-борець, який боровся проти царських гнобителів народу. Саме за це його позбавили волі і заслали в солдати на довгі 10 років з забороною писати і малювати. От за що він карався, мучився, але не каявся! Саме за цей його бунт проти поневолювачів народу Тараса Шевченка так цінують в усьому світі.

Та часи змінюються, і вже інші настрої панують у суспільстві. Зараз в Росії не в моді сварити царизм, і Шевченка в школі не вивчають, то діти і не знають, хто це такий Тарас Шевченко. Але ми не повинні забувати того, що нам заповідав Пророк України. Хіба його заповіти втратили актуальність, хіба вже діждалися українці «сподіваної волі» ? Хіба не намагається пануючий в Україні режим зараз закривати українські школи? Он у моєму рідному Донецьку батьки виборюють право на існування єдиної в місті української гімназії. Теж саме відбувається в Макіївці, звідкіля я родом. Отака реальність. Боротьба триває. Згадую свою подорож у Канів на могилу Шевченка. Там є пам'ятний знак на спомин про Олексу Гірника з Калуша, який там спалив себе в 1978 році, протестуючи проти утисків української мови». В кінці свого виступу Вадим Іванович емоційно прочитав Шевченків «Заповіт».

У глибину майбутнього посилав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі: «Свою Україну любіть, Любіть її…Во время люте, В останню тяжкую минуту За неї господа моліть» ? такими словами закінчила вечір пам'яті Тараса Шевченка ведуча Зінаїда Ємець. Цього разу день памяті Тараса Шевченка був літературно насиченим, і не дивлячись на те, що офіційна частина зайняла дві з половиною години, всі були дуже задоволені програмою свята.

Член Ради української автономії

Генріх СТЕЦЕНКО

Фото Володимира ПАВУКА.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Анатолій Міняйло розповідає спогади російських сучасників Тараса Шевченка
Анатолій Міняйло розповідає спогади російських сучасників Тараса Шевченка
Ансамбль бандуристів ''Чарівниці''
Ансамбль бандуристів ''Чарівниці''
Ведуча Зінаїда Ємець відкриває святкову програму
Ведуча Зінаїда Ємець відкриває святкову програму
На сцені Генріх Стеценко
На сцені Генріх Стеценко
Ольга Шатілова читає ''Сон'' Тараса Шевченка
Ольга Шатілова читає ''Сон'' Тараса Шевченка
У залі всі стоячи співають ''Реве та стогне Дніпр широкий...''
У залі всі стоячи співають ''Реве та стогне Дніпр широкий...''

На світлинах: Слава Шевченкова йде по Світу. Анатолій Міняйло розповідає спогади російських сучасників Тараса Шевченка. Ансамбль бандуристів ''Чарівниці''. Ведуча Зінаїда Ємець відкриває святкову програму. На сцені Генріх Стеценко. Ольга Шатілова читає ''Сон'' Тараса Шевченка. У залі всі стоячи співають ''Реве та стогне Дніпр широкий...''.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка