Г. Стеценко
Г. Стеценко

Не зламали Тараса у москалях - і сибірський мороз не знищив вербиченьку

Чи думав Тарас, коли встромив вербову гілку в Оренбурзьку землю, що через багато років вербова гілочка попаде в українську землю, а звідти до Сибіру? Звичайно, що не думав. А може і думав, особливо тоді, коли з тої гілочки в Новопетрівській фортеці за вісім років виросла справжня верба, яка своїм холодком обіймала Тарасову голову і трохи заспокоювала. Але, перш ніж розповісти про вербу Тараса у Сибірі….(до речі, я тут вживаю Сибір в жіночому роді, як вживають росіяни, як казав сам Тарас «одна Сибір несходима»). Ісходима тепер вона, уподовж і впоперек, облітали і об'їздили неосяжні сибірські простори. Українці не лише об'їздили, але й лишилися тут назавжди. Одні доживають віку, інші уже давно в сибірській землі, а треті народжуються…не українцями, а росіянами. Дехто каже - з російським корінням. Та чи виростуть з того коріння колись українці, чи з того коріння виросте щось зовсім інше, далеке від українців, для котрих гілочка верби може стати віником для бані. Час покаже, що виросте з нашої верби, посадженої в сибірську землю українськими руками.

Але спочатку коротко про Шевченкову вербу. Красиво написав російський письменник Костянтин Паустовський в своїй маленькій повісті «Тарас Шевченко», яку надрукували у 1939 році. Повість розпочинається саме з події, яка відбулася в Гур'єві. Але форму письменник обрав цікаву. Дідусь розповідає онукові, нащадку Тараса про те, як солдат Шевченко, коли його пересилали в Новопетрівську фортецю, випадково підняв на вулиці у Гур'єві вербову паличку і потім посадив після прибуття до фортеці. А далі - все життя поета. Вчасно написана ця повість і надрукована, адже у 1939 році у Києві, тоді вже столиці України, встановлено пам'ятник Тарасу Шевченко на тому місці, де колись стояв пам'ятник Миколі Першому, котрий віддав Шевченка в москалі, без права писати і малювати, та ще й без підвищення в званні в якості додаткового покарання.

Про подальшу долю цієї верби згадували різні люди, які були свідками того, як росла та верба. Та, певно, сам поет першим написав у своєму «Щоденнику». «Андрий (Обеременко), убедившись, что я совершенно пьяный, взял меня осторожно под руку, привел к вербе, разостлал свою шинель, нарвал и положил под голову бурьяну, положил меня, перекрестил и ушел. Мне не приходилось разочаровывать старика в его богоугодном подвиге и тем более являть перед ним свои лицедейские качества. Я от души, молча, поблагодарил его и, недолго поворочавшись, заснул». Ось так згадує у своєму щоденнику Тарас Григорович один епізод, пов'язаний зі своєю вербою. На перший погляд здалося б, навіщо Тарасу описувати у своєму щоденнику епізод, в якому він добре випив. Але ж цей випадок трапився вже тоді, коли перебування Шевченка у фортеці добігало кінця, коли поет вже мав документ на звільнення і запросив свого земляка Андрія влаштувати проводи. Тоді ж і випили земляки. Адже Андрію ще лишалося довго перебувати в москалях, а Тарас за кілька днів найнявши рибальського човна, помандрував до Астрахані.

Може б Тарас побачив свою вербу дуже великою, якби не смерть царя Миколи. Клопотання друзів та намагання нового царя Олександра ІІ бути демократичним царем наблизили звільнення рядового і хворого москаля Шевченка з російської армії. В Новопетрівській фортеці лишилися друзі, верба і сад, посаджений комендантом Усковим разом з Тарасом.

Пізніше згадували про Тарасову вербу не багато свідків, але є свідчення, що заслуговують особливої уваги - наприклад, друкована розповідь доньки коменданта Новопетрівського укріплення Ускової Наталі та дружини коменданта - Агафії Ускової. Обидві не згадують, що першу вербу посадив Тарас, як і місце, де саме її було посаджено. Водночас обидві жінки розповідають про сад і вербову алею, яку посадив комендант Усков разом з Шевченком не в самому укріпленні, а за версту від форту, де місце було більш придатним до вирощування саду. Воно звалося Балкою і там колись була джерельна вода.

Є й інші спогади, у яких М.Ф. Савичев також розповідає про сад та огород, але їх посадив комендант Маєвський. І верба, і тополя були привезені з Астрахані, а ґрунт також був привезений. Минали роки. Не стало Тараса на нашій праведній землі. Там він, у небесах. Певно дивиться на свою Україну, хитає головою і згадує: «Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають»…

Не довелося зустріти ще десь спогади про Шевченкову вербу, хоч, звичайно, вони є, але для мене стала несподіванкою знахідка про дерево, яка відкрилась мені у Львові. У радянські часи в більшості випадків місця перебування поета Шевченка відвідували великими делегаціями. Так сталося і в 1961 році, коли тодішню фортецю Шевченка відвідала делегація львівських письменників. Що повезли вони туди не знаю, але звідти привезли гілочки верби Шевченка з Мангишлака і посадили у Стрийському парку. Дехто пише, що такі гілочки посаджені і в місті Стрий в одному з парків. Не знаю. Але та верба, що висаджена з гілочки у Львівському Стрийському парку виросла у дуже велику, розлогу вербу. Чи живі ті люди, котрі у 1961 році посадили цю вербу? Сподіваюсь на опублікування своїх досліджень у Львівській газеті «Високий Замок», то може хтось і обізветься. Чому я так кажу. Бо є таке повір`я, що той, хто садить вербу, доживе до такого віку, коли з посадженої верби можна буде зробити лопату - ту, якою закопують покійників. Так це насправді, чи ні, важко сказати. Але, коли ми садили вербу на сибірській землі, то я молодим не доручав, а все це зробив сам.

А тепер про нашу вербу. В Інтернеті я знайшов фото верби Шевченка у Львівському Стрийському парку, але виникли якісь сумніви. Тому випадково, через соціальну мережу «Мой Мир» познайомився з Олександрою Медик і вона з задоволенням сфотографувала і вербу, і себе біля неї, і таблицю, що це дійсно та сама верба. Ось тоді я вже був певний, що росте у Львові саме Шевченкова верба.

Довелося якось мені побувати в 2011 році біля тої верби у Стрийському парку. Зробити світлини. Відрізати гілочки та повезти до Сибіру. Поставив їх у водичку, але вони чомусь не пустили коріння. Може тому, що зрізав їх 1-го вересня. То півроку я не мав спокою і думав, як знову перевезти в Новосибірськ вербу Тараса і виростити з неї вербу, щоб посадити потім біля Оперного театру. Чому? Та тому, що у 1941-44 роки ВОВ тут зберігалися експонати музею Шевченка, вивезені з Києва. Та неспокій почався тоді, коли Ольга Михайлівна Хоменко (наша завідуюча бібліотекою національних культур) поїхала відпочивати і лікуватися до Трускавця. Мій телефонний дзвінок застав її у Трускавці. Вона, звичайно, погодилася привезти гілочку верби, якщо львів'яни передадуть до вагона. Знайшовся у Львові українській патріот і шанувальник Тараса Шевченка - Ярослав Любенко, котрий зрізав кілька гілочок, загорнув їх у вологу тканину. О сьомій годині ранку Ярослав був біля вагону потяга сполученням Львів-Москва.

Ось так розпочала свою подорож гілочка в верби Тараса, котра у Львові. Привезла Ольга Михайлівна ті гілочки і я знову поставив їх у водичку, додав стимулятор росту і за кілька днів побачив, що гілочки пускають коріння. Ось тоді і пересадив їх у вазонки з землею, поставив на вікно і чекав, коли з'являться пуп'янки і листочки. З'явились, не забарились, адже за вікном вже був кінець березня. Розповів про свої вербиченьки друзям. Переслав фото і до України, і по всьому світу через Інтернет.

Де посадити ці маленькі вербички-первістки? Треба біля садиби, щоб господар міг доглядати у перші дні. Ось і вирішили, що посадимо на садибі нашого голови національно-культурної автономії українців Новосибірська Володимира Федоровича Павука. Вибрали день. 5 травня за новим стилем у 1838 році російські друзі спільно з земляками викупили Тараса Шевченка з кріпацтва. Саме у цей день і садили ми першу вербу. Запросили консула України в Новосибірську Василя Михайловича Турка і посадили: точніше садив я - тримав у руках лопату, копав ямку. А на той час вербиченька пустила перші листочки. Та насувалася біда. Приморозки. Вкрили ту молоденьку вербиченьку, але, певно, недостатньо добре, бо все-таки, прихопив мороз ніжні листочки. Як не зламали Тараса у москалях, так і сибірський мороз не знищив вербиченьку. Пішла вона в ріст.

Але ж у мене на вікні лишалося ще дві гілочки, на яких розпустилися листочки. Другу вербичку посадили на Ординській землі, в садибі Тані. І там садила мама. Цю вербичку посадили на березі річки. Росте й вона.

А третю, найменшу гілочку, повезли у бібліотеку до Ольги Михайлівни, щоб літо перебула у вазонку, а весною висадили б у сквері національних культур. Треба започаткувати таке дійство. А пізніше представники усіх діаспор привезуть до нашого скверу свої деревця. Хай росте гай дружби народів Сибіру. І серед них верба Тараса Шевченка. Колись тут будуть збиратися люди і згадуватимуть своїх предків. Згадають і нас. Ми ж приїхали на Сибірську землю з добрими намірами. І як казав Тарас « І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій, не забудьте пом'янути незлим тихим словом». Пам'ятаємо, тебе Тарасе і тут на Сибірській землі. У місті є вулиця імені Шевченка, Шевченківський житловий масив, бібліотека ім. Тараса Шевченка, а тепер буде і верба Шевченка. Без верби і калини нема України.

Гнат СТЕЦЕНКО

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Гнат Стеценко з дружиною Іриною біля верби Шевченка у 2011році
Гнат Стеценко з дружиною Іриною біля верби Шевченка у 2011році
Копаємо ямки
Копаємо ямки
Процес посадки в самому розпалі
Процес посадки в самому розпалі
Саджання-фотографування
Саджання-фотографування
Верба для посадки. Володимир Павук, Генріх Стеценко і виконуючий обов`язки Генерального консула України в Новосибірську Василь Турок
Верба для посадки. Володимир Павук, Генріх Стеценко і виконуючий обов`язки Генерального консула України в Новосибірську Василь Турок
Інформаційна таблиця
Інформаційна таблиця
Яка ж красуня-верба!
Яка ж красуня-верба!
Володимир Павук біля Шевченкової верби у серпні 2012 року
Володимир Павук біля Шевченкової верби у серпні 2012 року
Вхід у Стрийський парк у Львові. Так верба виглядає зараз, у вересні 2012 року
Вхід у Стрийський парк у Львові. Так верба виглядає зараз, у вересні 2012 року

На світлинах: Г. Стеценко. Гнат Стеценко з дружиною Іриною біля верби Шевченка у 2011році. Копаємо ямки. Процес посадки в самому розпалі. Саджання-фотографування. Верба для посадки: Володимир Павук, Генріх Стеценко і виконуючий обов`язки Генерального консула України в Новосибірську Василь Турок. Інформаційна таблиця. Яка ж красуня-верба! Володимир Павук біля Шевченкової верби у серпні 2012 року. Вхід у Стрийський парк у Львові. Так верба виглядає зараз, у вересні 2012 року.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка