Враження Володимира Павука після відвідання місць компактного проживання українців у США й Канаді
Автор цих рядків неодноразово побував у США й Канаді, у великих містах (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Вашингтон, Клівленд, Детройт, Чикаго, Торонто, Саскатун, Рейджана, Калгарі та інших) і багатьох малих поселеннях, куди в різний час прибули українські переселенці, де вони влаштувалися і пустили нове коріння, і для яких ця земля стала другою батьківщиною...
Ще в п'ятому класі, коли я почав складати своє родовідне дерево, розпитуючи свого дідуся, я дізнався, що багато моїх родичів поїхали в США і Канаду. Хто в роки першої світової війни, хто в 1929-32 роки великого економічної кризи, багатьох закинула туди доля в лихоліття Другої світової війни. Особливими подробицями обросли розповіді про тих, хто в зимову холоднечу 1929-1930 років з малолітніми дітьми, рушили в довгу, нелегку і далеку дорогу, в невідомий край у пошуках кращого життя. Ще тоді дитячим розумом я намагався собі уявити всю картину невідомої дороги, митарства цих людей на чужині, устрій нового життя. Потім, через багато років, продовжуючи роботу над складанням свого родовідного дерева, в пошуках родичів по всьому світу, працюючи в архівах Польщі, Австрії, Нью-Йорка, я знову зіткнувся з темою української імміграції, знову і знову у мене перед очима поставала картина, як мої земляки і родичі, незважаючи на труднощі, зривалися з рідних місць і різними шляхами рушали за океан у пошуках кращого життя.
Перше живе знайомство з українцями-переселенцями 20-30-х років у мене відбулося в 2000 році при перших відвіданих Канади (тоді я прилетів до своїх троюрідних брата і сестер, п'ять років розшукував їх). Насамперед, всюди я знайомився і жадібно слухав розповіді людей похилого віку, тих, хто тоді будучи молодим і зважився на такі кроки, (бо їх діти і онуки, котрі вже народилися в Канаді чи в США, не могли мені передати тих почуттів і страждань, які припали на долю їхніх батьків і дідів) ... Тоді я поставив собі дві мети: з одного боку вивчити історію переселення моїх родичів в США і Канаду, а з іншого - вивчити як, через багато років і десятиліть, вони і їх нащадки там збереглися український дух, культуру, традиції.
Можна багато розповідати про те, як у перші роки свого нового життя на новій землі українці тяжко працювали, допомагали один одному, спільно викуповували землю під українське громадське будівництво, спільно будували українські церкви, школи, українські культурні центри, парки. Все це характерно як для США, так і Канади. Тим самим їм хотілося відчувати близькість своєї Неньки...
Рідко кому вдавалося ще раз побачити Україну, для більшості вона залишилася лише в спогадах зі сльозами в душі і на очах, такою близькою і такою далекою, і лише недільні відвідування церкви, спільні українські свята чи культурні заходи згладжували тугу за Батьківщиною...
Пригадую розповідь моєї кузинки Павліни Дячишин (це її батьки в 1929 році виїхали з мого села, їй було тоді 7 років, і на руках у матері було ще два малолітніх брата). Так ось її мама, в останні місяці і тижні життя (був їй 91 рік) дуже часто зі сльозами на очах повторювала: як я хочу хоч на одну секунду поглянути на рідну землю, де народилася!.. Скажу, що це дивовижне і велике сімейство, яке шанує багато років своє українське коріння в Канаді, згадую, як 2000 році на пікнік для зустрічі зі мною зі всієї Канади з’їхалося 89 (!) осіб… Але це окрема історія.
Йшли роки, нове покоління, котре народилося вже в Америці, діти і внуки переселенців з України, хоч і намагалося якось підтримувати українські традиції, проте це було вже не те: велика частина з них природним чином асимілювалася, більшість з них вже не знала української мови або ледь розмовляла. І лише присутність на українських фестивалях у вишиванках, свідчила про те, що вони мають і шанують своє українське коріння. Такою мені бачилася ситуація до 90-х років...
Але саме це покоління переселенців 20-40-их заклало хорошу базу для нового сплеску української культури, яку принесли з собою мігранти 4-ої хвилі ─ дев'яностих і нульових років. І згасаючі було українські культурні центри, школи, церкви ─ зажили новим активним життям. Нові молоді переселенці (більшість із Західної України) принесли з собою живу українську культуру, повсюди стали плодиться українські громадські організації, мистецькі колективи, часто проводяться різної тематики українські заходи та фестивалі... Це вже була культура молодої незалежної України.
Якщо говорити про українські організації в масштабах країни, то в США найбільш активно, на мій погляд, працює громадська організація СУА (Спілка українок Америки), яка має свої відділення в багатьох містах усіх штатів. Хоча організацію різних культурних українських заходів на місцях часто самостійно здійснюють місцеві активісти, які не є членами якоїсь організації. Це спостерігається в штаті Мічиган (Детройті та околиці), Нью-Йорку і околиці, а також у Чикаго і Клівленді з околицями.
Дуже часто все культурне українське життя кипить при тій чи іншій українській церкві. Як правило, при церквах є паркові зони, де можна проводити різні заходи, зокрема фестивалі, великі зали, на 200 і більше осіб, де українці відзначають ті чи інші свята. В цьому плані мені сподобалися масштабні «Соняшниковий фестиваль» при українській церкві Святого Йосафата у Воррені (недалеко від Детройта), я тричі був присутній на цьому фестивалі) та фестиваль при церкві Покрови Пресвятої Богородиці в Пармі (передмістя Клівленда), де парафію очолює отець Михайло (мій земляк Михайло Дроздовський). Там, де компактно проживає українська діаспора, є українські магазини, банки, школи, нерідко на різних будівлях видно українські прапори. Я був приємно вражений, коли побачив, як одна з центральних вулиць Клівленда вся була обвішана українськими прапорами...
У Канаді ж все культурне життя на місцях здійснюється через місцеві відділення Конгресу Українців Канади (КУК) ─ в кожному провінційному центрі є офіси цієї організації. У бюджеті кожної провінції закладено кошти на підтримку українських організацій і заходів, які вони проводять. В Канаді представники української діаспори найбільш наближені до владних структур як на місцях, так і в центральних органах влади, порівняно з іншими країнами. Повага до української діаспори в масштабах країни є свого роду вдячністю за той величезний внесок у розвиток країни, який зробили переселенці з України.
Характерною рисою сучасної української діаспори в різних містах США й Канади є активна її позиція щодо підтримки України в різних сферах: політичній, економічній, культурній, гуманітарній.
Кожну свою поїздку до США і Канади я планував так, щоб максимально можна було поспілкуватися з українцями, бути присутнім на українських фестивалях, відвідати українські музеї, пам'ятники і пам'ятні місця, відвідати близьких і друзів. Я не пропускаю можливості дати інтерв'ю пресі й телебаченню, або прочитати лекцію, бо багатьом цікаво, як там в Росії, та ще в далекому Сибіру, живуть українці, особливо зараз, витримуючи такий шалений прес антиукраїнської пропаганди. І для багатьох є дивним, що ми не просто тут існуємо, а в цей нелегкий час активно несемо тут українську культуру, та ще й зуміли спорудити пам'ятник Тарасові Шевченку в Новосибірську. Водночас, з таких зустрічей я беру чимало корисного й для себе та своєї громади…
Володимир Павук,
Голова національно-культурної автономії українців м. Новосибірська
- Нью-Йорк, пам’ятник переселенцям в Америку на причалі, куди прибували кораблі з переселенцями. Нью-Йорк, пам’ятник переселенцям в Америку на причалі, куди прибували кораблі з переселенцями.
- Нью-Йорк, український музей, в якому велика експозиція присвячена Голодомору. Нью-Йорк, український музей, в якому велика експозиція присвячена Голодомору.
- Нью-Йорк, українська католицька церква Святого Юра. Нью-Йорк, українська католицька церква Святого Юра.
- Вашингтон, покладання квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченку. Вашингтон, покладання квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченку.
- Вашингтон, меморіал жертвам українського Голодомору-Геноциду 1932—1933 років. Вашингтон, меморіал жертвам українського Голодомору-Геноциду 1932—1933 років.
- Воррен (Детройт), український культурний центр, Володимир Павук з племінницями Олею і Зоряною. Воррен (Детройт), український культурний центр, Володимир Павук з племінницями Олею і Зоряною.
- Афіша Соняшникового фестивалю у Воррені. Афіша Соняшникового фестивалю у Воррені.
- Воррен, біля українського культурного центру щорічно ростуть українські соняшники, Володимир Павук, активістка Катерина Форошівська з донькою Зоряною. Воррен, біля українського культурного центру щорічно ростуть українські соняшники, Володимир Павук, активістка Катерина Форошівська з донькою Зоряною.
- Сцена під час Соняшникового фестивалю у Воррені, 2017 р. Сцена під час Соняшникового фестивалю у Воррені, 2017 р.
- Під час Соняшникового фестивалю в Уоррені, 2017р., Володимир Павук, активісти Валентина Шайда з мамою, Василь Шайда, Катерина Форошівська (Павук), Степан Форошівський. Під час Соняшникового фестивалю в Уоррені, 2017р., Володимир Павук, активісти Валентина Шайда з мамою, Василь Шайда, Катерина Форошівська (Павук), Степан Форошівський.
- Воррен, Володимир Павук читає лекцію активістам СУА, 2012 р. Воррен, Володимир Павук читає лекцію активістам СУА, 2012 р.
- Українська православна церква Святої Трійці (КП), отець Богдан і Володимир Павук, 2006 р. Українська православна церква Святої Трійці (КП), отець Богдан і Володимир Павук, 2006 р.
- Парма (Клівленд), в церкві Пресвятої Покрови Богородиці, Катерина Форошівська, Володимир Павук, о. Михайло (Дроздовський), Степан Форошівський, 2012 р. Парма (Клівленд), в церкві Пресвятої Покрови Богородиці, Катерина Форошівська, Володимир Павук, о. Михайло (Дроздовський), Степан Форошівський, 2012 р.
- На українському фестивалі в Пармі, 2012 р. На українському фестивалі в Пармі, 2012 р.
- Воррен, Українська православна автокефальна церква Св. Покрови, 2012 р. Воррен, Українська православна автокефальна церква Св. Покрови, 2012 р.
- Афіша на одному з українських фестивалів. Афіша на одному з українських фестивалів.
- Реклама українського банку, Воррен, 2006 р. Реклама українського банку, Воррен, 2006 р.
- Під час українського фестивалю, штат Мічіган, 2012 р. Під час українського фестивалю, штат Мічіган, 2012 р.
- Воррен, український банк. Воррен, український банк.
- Реклама на українському фестивалі, 2017 р. Реклама на українському фестивалі, 2017 р.
- Торонто, офіси українських організацій. Торонто, офіси українських організацій.
- Пам’ятник Лесі Українці в Торонто, 2017 р. Пам’ятник Лесі Українці в Торонто, 2017 р.
- Офіс Конгресу Українців Канади в Саскатуні. Офіс Конгресу Українців Канади в Саскатуні.
- Пам’ятник Лесі Українці в Саскатуні, 2017 р. Пам’ятник Лесі Українці в Саскатуні, 2017 р.
- Український музей Канади, Рейджана, 2000 р. Український музей Канади, Рейджана, 2000 р.
- За чашкою кави: Володимир Павук і Василь Коломацький, Торонто. За чашкою кави: Володимир Павук і Василь Коломацький, Торонто.
https://kobza.com.ua/ukrajinska-mrija-novosybirsk/5658-ukraintsi-ssha-i-kanady-ochyma-ukraintsia-z-rosii.html?tmpl=component&print=1&layout=default&page=#sigProGalleria93e9164ff5
На світлинах: Володимир Павук. Нью-Йорк, пам’ятник переселенцям в Америку на причалі, куди прибували кораблі з переселенцями. Нью-Йорк, український музей, в якому велика експозиція присвячена Голодомору. Нью-Йорк, українська католицька церква Святого Юра. Вашингтон, покладання квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченку. Вашингтон, меморіал жертвам українського Голодомору-Геноциду 1932—1933 років. Воррен (Детройт), український культурний центр, Володимир Павук з племінницями Олею і Зоряною. Афіша Соняшникового фестивалю у Воррені. Воррен, біля українського культурного центру щорічно ростуть українські соняшники, Володимир Павук, активістка Катерина Форошівська з донькою Зоряною. Сцена під час Соняшникового фестивалю у Воррені, 2017 р. Під час Соняшникового фестивалю в Уоррені, 2017р., Володимир Павук, активісти Валентина Шайда з мамою, Василь Шайда, Катерина Форошівська (Павук), Степан Форошівський. Воррен, Володимир Павук читає лекцію активістам СУА, 2012 р. Українська православна церква Святої Трійці (КП), отець Богдан і Володимир Павук, 2006 р. Парма (Клівленд), в церкві Пресвятої Покрови Богородиці, Катерина Форошівська, Володимир Павук, о. Михайло (Дроздовський), Степан Форошівський, 2012 р. На українському фестивалі в Пармі, 2012 р. Воррен, Українська православна автокефальна церква Св. Покрови, 2012 р. Афіша на одному з українських фестивалів. Реклама українського банку, Воррен, 2006 р. Під час українського фестивалю, штат Мічіган, 2012 р. Воррен, український банк. Реклама на українському фестивалі, 2017 р. Торонто, офіси українських організацій. Пам’ятник Лесі Українці в Торонто, 2017 р. Офіс Конгресу Українців Канади в Саскатуні. Пам’ятник Лесі Українці в Саскатуні, 2017 р. Український музей Канади, Рейджана, 2000 р. За чашкою кави: Володимир Павук і Василь Коломацький, Торонто.