Друк
Розділ: Українська мрія (Новосибірськ)

Етнографічний фестиваль «Лемківська ватра» щороку збирає автохтонних українців, розпорошених по всьому світу

Восьмого листопада ц.р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про вшанування на державному рівні 75-х роковин початку депортації автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944 - 1951 рр."

...Протягом багатьох століть автохтонні українці на цих територіях зазнавали постійних утисків та переслідувань за свою віру, мову, землю, численних людських жертв, духовних й матеріальних втрат, неодноразових примусових виселень... Найбільш жахливими серед них були репресії та депортації 1944-1951 років, у тім числі, і горезвісна операція "Вісла"...

Ще з дитинства із розповідей мого батька та родини по татовій лінії про їх депортацію з рідної землі, я почав усвідомлювати весь трагізм історії цього народу. Але вперше я дізнався, що в Монастириську на Тернопільщині проводиться фестиваль «Лемківська ватра», перебуваючи в серпні 2012 року у відпустці на Львівщині. До речі, саме в Тернопільській області найбільше осіло лемківських переселенців. І я негайно поїхав туди.

Я  був безмежно вражений розмахом фестивалю! На нього прибуло, напевно, не менше 10 тисяч людей з різних країн Європи, США, Канади, навіть Австралії. Був вражений і його енергетикою – там я відчув сам дух лемківського народу!

Ті, хто дожив до цього часу, а в більшості – їх діти й онуки, жили ці три дні однією історією, одними спогадами, тут я відчув як магічно звучить слово ВАТРА… Було багато нових знайомств, я по-новому почав вивчати історію лемківської гілки моїх предків… Родинне гніздо мого батька знаходиться в польському селі Пельня біля Санока – там я бував разів десять, коли займався складанням свого родовідного дерева. Але то інша історія…

Вдруге я потрапив на «Ватру», перебуваючи в санаторії в Трускавці, що на Львівщині, влітку 2016 року. Щоб поїхати на фестиваль, я познайомився з лемківською громадою в Дрогобичі (поруч із  Трускавцем), приєднався до їхньої кампанії і ми поїхали автобусом ми до Монастириська. А щоб якось себе ідентифікувати (звідки я приїхав), зробив із паперу своєрідний нагрудний бейдж – «ЛЕМКО ІЗ СИБІРУ».

Знову були нові знайомства, нові враження. Там вперше я познайомився з Софією Фединою, на той час – головою Всеукраїнської лемківської організації. Місцева преса та телебачення наперебій брали в мене інтерв’ю, бачачи мій банер. 

Там я дізнався, що головна «Лемківська ватра» щорічно проводиться в польському селі Ждиня, на ісконно лемківських землях (на кордоні зі Словаччиною). Там заможна лемківська діаспора викупила землю, побудувала все необхідне для проведення фестивалів. Треба віддати належне місцевій польській владі та священству, які підтримують такі фестивалі, виділяють певні кошти, самі беруть участь у цих заходах. Є підтримка і від словацької місцевої влади.

Вже в 2017 році, 22 липня, я спеціально поїхав із Сибіру до Ждині на чергову «Лемківську ватру». Тут мене чекала ще більша ейфорія почуттів! То був 35-й фестиваль, він співпав із з 70-ми  роковинами операції «Вісла» – ще однієї трагічної сторінки в історії лемківського народу.

Знову приїхали лемки зі всього світу, в тім числі з Австралії та Нової Зеландії, щоб вклонитись Рідній Землі, передати молодому поколінню історію своїх предків, продемонструвати красу української лемківської культури…І знову так магічно лунало слово ВАТРА… Знову були нові знайомства та зустрічі із вже знайомими людьми, знову довго розмовляли з Софією Фединою. І знову мій банер «ЛЕМКО ІЗ СИБІРУ» привертав увагу ЗМІ...

У 2018 році я знову спеціально приїхав на фестиваль до Ждині (20-22 липня) та до Монастириська (4-5 серпня). І знову важко передати словами ті почуття, які переживаєш, коли там знаходишся. Одночасна скорбота за минулим і радість, що спливають десятиліття, а люди знову і знову збираються на рідних землях і приносять туди свої спогади, єднаються. Енергетику від того фестивалю відчуваєш ще довгий час після його завершення... 

Зов предків закликає нас пам’ятати історію свого роду!

А де тота студенічка, што голуб купався?
А де тота коханічка, што я з ньом кохався?

А у лісі конопельку журавлі клюют,
А юж мою наймиленьшу до шлюбу ведут.

А юж тота студенічка листочком припала,
А юж твоя коханічка з другим ся звінчала.

Ой жаль, жаль, серцю буде,
Же єй возмут чужи люде, мені не буде...

Єден веде за рученьку, другий за рукав,
Третьому ся серце крає, же він єй не взяв.

Ой жаль, жаль, серцю буде,
Же єй возмут чужи люде, мені не буде...

(лемківська народна пісня)

Володимир Павук

м. Новосибірськ

На світлинах: «Лемко із Сибіру» - Володимир Павук. Палає лемківська ватра. Молитва у Монастириську. Фестиваль єднає простих людей, священицтво, державних і громадських діячів. На свій черговий форум лемки збираються зі всього світу. Із Софією Фединою. На «Ватрі» виступають чудові народні колективи. Фестивальний табір на карпатській полонині. «Ватра» у польській Ждині. Церква в Пельні (Польща), де хрестили мого батька й діда, і звідки їх виселили. Тепер тут польський костьол.