Швидкоплинно минає мінливе Заполярне літо. Мудра природа заклопотана Великим таїнством свого животворчого призначення. Кожна, навіть сама маленька травинка, або кульбабка, поспішає потішитись Світом, побавитись коротеньким життям і спочити насіннячком свого майбуття в вічно-промерзлу землю.
На фото 1: Антоніна Листопад посеред поля – “фіолетового краю”, де несказанно цвіте наш північний Іван-чай.
Рідко, дуже рідко, трапляється уривочок щиросердної літньої Благодаті. Отже, потрібно все встигнути: запліднитись, відцвісти і завдячливо спочить.
На чатах Бабине літо. Воно милосердне, привітно-зворушливе і високосно-щедре на лісові ласощі. Панівна пора в Заполяр’ї, - Бабине літо, але і воно не сперечається, коли назублена зимність, наче стара чаклунка, ошукує всі куточки, розлючено і несамовито зриває з благеньких північних дерев руде закосичене листячко.
Сумні очі Бога, стомлено спостерігаючи за Всесвітом, віддзеркалюються в незлічимих озерах. Владний і гоноровий Полярний день, приборкуючи сонячну повінь, поволі відступає, бо погані жарти з вічно похмурою і невдоволеною панною-Полярною ніччю…
Але, сьогодні, ще в досить життєдайному серпні, доцвітає Іван-Чай… Дивний і казковий. Привітний і зовсім не шкідливий на надію і певність, що Вічна життєва круговерть ще спіткає нас у тому ж-таки фіолетово-пурпурному мурманському серпні.
Чомусь подумалось, що то відбудеться злука минулого з майбутнім…
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА,
Мурманськ
8 серпня-2005 р. Б.
Далі подорожні поетичні нотатки відомої української письменниці Антоніни Листопад з Краснодону під час її поїздки до наших північних країв.
Іван-чай
Веселіше і легше…
Зачарований сік!
Як побачиш уперше,
То нап’єшся навік.
Фіолетовий край!
Як цвіте Іван-чай!
Високосно цвіте!
Колір не захолоне.
Пелюстки - межи трав.
Ті суцвіття, як грона.
З Великодніх галяв.
Фіолетовий край!
Як цвіте Іван-чай!
Голосисто цвіте!
Аж запахнули очі.
Усміхнулись літа.
Така свіжість святочна.
І свята чистота.
Фіолетовий край!
Як цвіте Іван-чай!
Піднебесно цвіте!
Не зітри в собі блиску.
Не спізнись до руки!
Ті квітки - із колиски.
На весілля – квітки!
Фіолетовий край!
Як цвіте Іван-чай!
Несказанно цвіте!
21.07.2003 р. Б.
Написано в Кандалакші, в поїзді на Мурманськ.
СААМИ
Ніні Афанасьєвій, яка очолює в Мурманську
Асоціацію СААМИ.
Саамці-Українка!
“СААМИ” - сам собі господар.
Нас кинули на саме дно.
“ЛОВОЗЕРО”…
Лови СВОБОДУ!
Яку забрали так давно…
Але ростуть квітки зелені.
І кумжа йде на свій парад.
Забрали ягель і оленів.
Хібіни – то ж моя Гора!
У ній народжується літо.
Лунн, Янна – Матінка земна!
Вежі забрали, весла й вітер.
Забрали навіть імена.
І ми забули їх. В заторах…
Як бісер, загадка руда.
…Забрали берег, річку, море.
Та ж Йоканьга – моя Вода!
На кожну пору – власна міра.
У кризі наші нойди сплять.
…Забрали звичаї і Віру.
Чаваньга – то ж моя Земля.
Душа просторами багата.
Початок добрий – на весну!
Кадриль сіре…Ведмеже свято!
Поверне ньювте таїну.
Та ж наші йойки у саракхи.
Здоров’я буде. Тирв’ялак?!
Нам наша мова сарр’ю пахне.
Є родовий гарпун – мій знак!
Сейдозеро…Святі могили.
Над ними зупинився Час!
За них ми завжди добре мстили.
Всі духи залишились в нас!
Гуде наш бубон. На прибій!
Шаманить тундра.
Змолоділо!
Нарід – ми ,може, і малий.
Але у нас – ВЕЛИКА СИЛА!
СААМИ – САМ СОБІ ГОСПОДАР!
2.08.2003 р. Б.
На фото 2: Антоніна Листопад під час перебування у Мурманську.
Полярний день
А біла чайка щось говорить.
Ми з нею перед Богом рівні.
Сміється Баренцеве море.
Усі на Південь, я на Північ!
Пушиця, Іван-чай, затока.
Ця Імандра така чарівна.
І кличуть Соловецькі сопки.
Усі на Південь, я на Північ!
Полярний день у передзвонах.
А найвартніше-однослівність.
Зустріне Мурманськ із поклоном.
Усі на Південь, я на Північ!
На фото 3: Полярний день!
Антоніна ЛИСТОПАД.