lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Свій свого скубе?
Друк
Розділ: Українське слово (Мурманськ)

Наталя Литвиненко-ОрловаЗанепокійливі думки з приводу змін в нашому українському русі в Росії

Відбувся IV Всеросійський фестиваль-конкурс українських хорових колективів та вокальних ансамблів ім. Олександра Кошиця. Зайве й піддавати сумніву те, що це значна подія в житті українських громад Росії, за якою має послідкувати пожвавлення в роботі і вивершення нових творчих планів. Так, ця подія масштабна, корисна, знаменна і вершинно-виховна водночас. Відтак, є сенс про Фестиваль писати окремо, що я згодом і зроблю.

А в цьому коротенькому дописі хочу висловити свою занепокійливу думку з приводу того, що якось все змінилось в нашому українському русі в Росії. Ще в серпні, на IV Всесвітньому Форумі українців, окреслилось бачення того, що ми самі ж виховали, або й виплекали, представників своєрідної масонської ложі і тепер неозброєним оком видко, що наша велика Федеральна Громада розроїлась. Добре, що хоч не навпіл, а так собі, відшарувався прошарок панів, а всі інші, хоч і не підпанки, але ж відсунуті від того, що Громада має робити дружнім гуртом.

А якщо висловлюватись зовсім просто, то Громаду громадять тільки “високодостойні” і “чутливі” до будь - яких перемін вітру, або чиєїсь особистої думки. Стає прикро і нестерпно гірко, особливо тоді, коли тебе звинувачують в тому, чого ти не робив, або відкидають геть, наче відпрацьовану і некорисну річ.

Отже, так було і напередодні Фестивалю в Москві. Радію всім, кого знаю давно, з ким починали український рух і ділились кожною думкою, радістю, а також і обуренням від всіляких перешкод і негараздів. По старій звичці, і цього разу біжу усім назустріч… А мені, бемсь : “Що Ви там пишете? Що Ви там хочете? От ми Вам…” Радість від зустрічі змінюється на рефлекторну реакцію захищатись. Захищаюсь, як можу,  мовляв, не лякайте - лякана… Отак і побалакали…

 Як свій зі своїм…

Спільне засідання Правлінь Федеральної національно-культурної автономії українців Росії і Об’єднання українців Росії відбувається при дуже сумнівному кворумі, а згодом виявляється, що і кворуму того таки зовсім нема. Дехто, з берегів Волги, примчав задурно – пусто. Натомість є град запитань до мене, однак відповіді на ці запитання нікого не цікавлять.

Вслуховуюсь в кожне слово Василя Михайловича Думи. Мене переконують в тому, що я страшезно завинила в тому, що я є одним з редакторів сайту Кобза-українці Росії і пишу хто зна й що… За такі речі карають в суді. Намагаюсь довідатись кого саме і в який спосіб образила. Виявляється, що це не в мені діло… Але ж знову, винуватять мене…

Нарешті я починаю розуміти, що Василь Михайлович сам не читає того, що є на сайті, але важить на кожне слово з будь-якої подачі. Саме так, бо оце тільки другий допис, де я називаю його ім’я.

І зараз, і тим паче в попередньому матеріалі, я не порушила жодних норм журналістської, християнської і загально - людської етики. Намагаюсь себе приборкати думкою, що працювати можна автономно від усього цього фарисейства.  Але вже стільки літ разом… Добре, думаю, хай вже буде так, як буде. Слухаю далі, тримаю себе в лещатах. Ні, це тільки здається…

Від почутого, аж очі лізуть дибки. Василь Михайлович чітко окреслює думку, що хоче працювати з командою абсолютних однодумців і ці однодумці будуть діставати платню. Ну, певно, при такому розкладі однодумство гарантоване. За таке шанування - пануваннячко. Коли вже вчеплять шилом патоки, то одностайність стане “каноном”. Тоді вже, а ні пари з вуст, анічичирк… Одностайність бо… Та чи варта така справа заходу? Це ж не підбір команди директором заводу, або президентом держави, а ми ж таки репрезентуємо громадську організацію, де всі посади виборні…

Ні, це я непоміркована і заангажована, - так напевно і має бути… Якби ж не одне «но»: кому потрібен такий стиль роботи, при якому ти “пішка”? Краще сидіти в “екзилі” на своїй Півночі, то не бачитимеш заодно й того, як можуть перефарбовуватись люди без яких ти ще вчора не міг дихати, яким вірив і ввіряв свої міркування. Невже отак і має виглядати тонка політика? Ні, політика не така… Вона брудна… А це ж мої друзі…  

І не в тому річ, що мене в якийсь, дещо деформований і лукавий спосіб, намагаються випхати з Правління ФНКА УР. Ні, не в тому річ, бо разом зі мною “звільняють” цілу кагорту порядних і працьовитих людей. А якщо до цієї компанії додати ще і тих осіб, що були “звільнені” дещо раніше, то  виявляється, що я потрапляю до команди, яка на весь Світ репрезентувала себе не тільки великими науковцями, а й загартувалась, як неперевершений культурологічно - просвітянський авангард Першопочатківців українського руху Росії. Отже, бути членом такої команди і приємно і почесно.

Повторю лише сказане:  Що не робиться, завжди людині на пробу(Антоніна Листопад) 

Ще пізніше була досить приємна розмова з Василем Михайловичем. Стали до фото. Просив не ображатись. Не ображаюсь, бо в Писанії сказано: “Прощайте, і Вам проститься…” Тай сказав, якось по доброму… А на добро завжди хочеться важити ще більшим добром.

Та й звикла до всього. Щоправда, і до цих пір не все мені зрозуміле… Особливо не зрозуміла поведінка окремих людей, які вчора були в “сих”, а сьогодні в “тих”… Може так легше жити? Може…

Це тільки Мудрість завжди тяжка, бо потребує Відваги…

Справді, не хочеться непорозумінь. Хочеться МИРУ. Хочеться початку, отакого, як на початку дев’яностих… Отого початку, коли ще свій до свого йшов по своє…

Зустріч і бесіда з  колишнім однодумцем

На світлині: Свій до свого ??? 

Наталя ЛИТВИНЕНКО – ОРЛОВА.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.