Віктор Савченко Симон ПетлюраДещо про перебування майбутнього головного отамана УНР в столиці Російської імперії

У харківському видавництві "Фоліо" побачила світ книга Віктора Савченка "Симон Петлюра", з серії "Время и судьбы". Вийшла книга російською мовою. Досконале дослідження життя та діяльності відомого українського політика, революціонера, військового, громадського й державного діяча, одного з перших керівників Української Народної Республіки, організатора й Головного Отамана Української армії просякнуте непідробним, щирим інтересом, майже пристрастю до предмета дослідження, до головного його героя. Книга охоплює більшу частину життя Симона Васильовича, починаючи з юнацьких років, коли він був ще звичайним семінаристом, що мріяв про велике майбутнє свого народу й кінчаючи 25 травнем 1926 року, коли нацькований ОГПУ божевільний анархіст Шварцбард, нібито мстячись за єврейські погроми, застрелив у Парижі хворого й беззахисного політемігранта.

Автор наполегливо розсіює той туман брехні, що, на жаль, і досі закриває собою реальний образ цієї видатної історичної постаті, най і неоднозначної, суперечливої, але аж ніяк не подібної до того карикатурного бандита й погромника-антисеміта, яким, протягом багатьох років малювала Петлюру радянська пропаганда. У цьому творі Петлюру також показано як звичайну людину, як люблячого чоловіка, як, мабуть, не завжди здатного, повного сумнівів та вагань політика, який часто-густо припускався помилок. Показано у книзі й той складний час, у який було зроблено спробу здійснити віковічну мрію всіх українців - побудувати свою власну незалежну державу. Автор намагається відповісти й на питання чому цього тоді таки не сталося.

Особливого значення твір цей набуває саме тому, що видано його російською мовою. Бо це, по-перше, робить його доступним багатьом мільйонам російськомовних українців, що мешкають, переважно, на Сході країни, розповідаючи їм про дійсний перебіг історичних подій на їхній Батьківщині, виховуючи в них патріотичний дух справжнього, а не тільки за назвою, українця. А по-друге, це надає можливість ознайомитися з нещодавньою історією своєї сусідки росіянам, надає їм можливість порівняти свої знання й уявлення про Громадянську війну на теренах України з тим, що про це думають самі українці.

Багато уваги в книзі приділяється перебуванню Петлюри у Москві й нашому з вами рідному місті - Петербурзі. Тут ви зможете знайти конкретні адреси, вулиці та будинки пов'язані з ім'ям Петлюри. Розповідається також про відомих людей, діячів російської та української культури й політики з якими Симон Васильович товаришував та спілкувався під час свого не надто тривалого життя у північній столиці (а тоді ще й взагалі столиці) Російської імперії.

На щастя, для того щоб придбати цю книгу сьогодні немає жодної необхідності їхати спеціяльно в Україну, книгу можна знайти у петербурзьких книгарнях системи "Снарк". Приблизна її вартість - 140 рублів. Нижче ми приводимо невеличкий уривок з книги-біографії у якому йдеться саме про перебування Симона Петлюри у нашому місті. Деякі місця подаватимуться у скороченому вигляді. Переклад зроблено автором цієї передмови.

Ігор СИДОРЕНКО.

Перший приїзд до Петербургу 

(з розділу другого еспокійні роки поневірянь. 1902-1908".)

В січні 1906 року Петлюра як "професійний партієць", разом з Поршем і Понятенком, виїжджає до Санкт- Петербурґу. Саме ця партійна трійця робиться редакторами єдиного українського видання в Санкт-Петербурзі. Справа в тому, що восени 1905 року в Петербурзі РУП - УСДРП почала видавати щомісячник "Вільна Україна". Це видання стало можливим завдяки жовтневому маніфесту Миколи Другого, в якому цар "дарував" свободу друку. Але перші числа часопису не дотримувалися "партійної лінії", тому було вирішено змінити напрямок журналу та редакцію видання, перетворивши його на теоретичний орган партії. Три товариші зупинилися в петербурзькому помешканні свого "однопартійця" військово-морського інженера Лева Мацієвича.

Часопис було розраховано на українських студентів, котрі навчалися в столиці імперії. Основна робота над часописом з лютого 1906 року лягла на Петлюру, тому що Порш виїхав до Стокгольму на IV Об'єднавчий з'їзд Російської соціял-демократії, а Понятенко більш часу приділяв літературі.

Довідка: На IV Об'єднавчому з'їзді РСДРП українська делегація від УСДРП запропонувала об'єднатися з РСДРП на федеративних засадах за умови, що тільки УСДРП репрезентуватиме інтереси українського пролетаріяту. Цю пропозицію, як "націоналістичну", було відкинуто більшістю з'їзду, й Петлюра так і не потрапив до однієї з Ульяновим-Леніним партії.

Напровесні 1906 року стало зрозумілим, що революція вщухає. Влада відновила арешти українських соціялістів, почастішали провали партійних груп, намітився масовий вихід з лав УСДРП, спустіла партійна скарбниця, з'явилися пропозиції розпуску УСДРП. Було вирішено припинити видавання "Вільної України" й групу редакторів повернути у Київ. У липні 1906 Петлюра вертається до Києва. Треба було якось облаштовуватися в мирному житті.

Другий приїзд до Північної столиці 

(З розділу третього кромний російськіий обиватель. Напередодні гучної слави. 1908-1917.)

У вересні 1908 року Петлюра був вимушений покинути Київ і переселитися до Санкт- Петербурґу, де йому було обіцяно "місце, де платять пристойно".

В Петербурзі Петлюра працює молодшим бухгалтером приватного транспортного товариства, а пізніше - бухгалтером чайної фірми "Караван". Цілком зрозуміло, матеріяльне становище його покращилося, але від рутинної й нудної праці він часом майже скаженів. Невеличка сира кімнатка на 7-й лінії Васильовського острову (буд.№ 30), постійні дощі й тумани, хвороби, самотність, відсутність надій - от "терен існування" Симона Петлюри, котрий ще три роки тому сподівався "перевернути світ". Пригнічує смерть батька й старшого брата… Здавалося, справжнє життя закінчилося разом з "буремною юністю" і революцією, здавалося, лишається тільки доживати на самоті нескінчені сірі будні "Акакія Акакієвича".

Самотність штовхає Петлюру до кола краян - українських "прибульців" у Петербурзі. Українська дияспора в столиці імперії була в ті роки чудово зорганізована. Серед кількох десятків тисяч "столичних" українців особливою "солідарністю" відрізнялося студентство. Саме українські студенти становили основу петербурзької організації УСДРП, в університеті й в усіх інститутах столиці активно діяли студентські "українські земляцтва", урядовці, українці за походженням, становили кістяк ліберальної й досить впливової "Старої української громади" та групи "Товариство українських поступовців". Більш радикальне українське студентство зорганізувалося навколо "Молодої української громади". Обидві громади налічували до 400 членів… Увесь цей столичний "український світ" перекликався в петербурзькому "Українському клубі" й в "Українській книгарні", живучи активним духовним життям, збирався на зібрання, лекції, вечорниці, організовував гуртки, свята, концерти… Петлюра був активним учасником життя "Громади", виступав там з рефератами і його було обрано до Ради петербурзької "Громади"…

Довідка: "Товариство українських поступовців"(ТУП) - міжпартійне українське об'єднання, створене 1908 року на засадах боротьби за парламентаризм, демократію, автономію України у складі Росії. На чолі ТУП стояли М. Грушевський, С. Єфремов, барон Т. фон Штейнґель. ТУП об'єднав українських громадських діячів різних напрямків, мав міцний зв'язок з російськими кадетами й значний вплив на велике число українських клубів, організацій, "просвіт".

Скромний бухгалтер спілкувався з видатними особистостями столичної фронди, своїми краянами: з депутатом Другої Державної Думи Федором Щербиною, з професорами Олексієм Шахматовим і Бодуеном де Куртене, з секретарем часопису "Вестник Европы" Максимом Славінським і редактором цього найпопулярнішого в імперії журналу Максимом Ковалевським.

Довідка: Ковалевський Максим Максимович (1851-1916) - з дворян Харківщини. Освіту одержав у Харківському університеті, університетах Лондону, Парижу, Берлину. Професор державного права Московського університету, Міжнародного інституту соціології в Парижі. Творець вітчизняної соціології. Депутат Першої й Другої Державних дум, неформальний лідер ліберально-демократичного руху в Росії, засновник масонського руху в Росії.

Влітку 1909 року уві Львові відбувся черговий з'їзд УСДРП, на якому намітився новий розкол між "непримиренними" на чолі з Поршем, що групувалися навколо газети "Робітник", і "поміркованими" котрі видавали партійний орган "Праця". "Несамовитий" Порш звинуватив прибічників "Праці" у ревізіонізмі марксизму і міщанстві. В УСДРП намітилися свої власні більшовики й меншовики. Петлюра у цій суперечці зайняв позицію "поміркованих".

1911року Петлюра як один з трьох головних доповідачів виступає на великих зборах - вечері української дияспори Петербурґу в розкішному залі Дворянського зібрання. Вечір було присвячено п'ятдесятим роковинам смерті Тараса Шевченка. Серед основних промовців був і Максим Максимович Ковалевський, котрий примітив Петлюру й сказав присутнім на вечері, що "з нього будуть люди". Така характеристика Ковалевського була перепусткою до впливових кіл обох російських столиць. Можливо, саме Ковалевський поклопотався, щоб Петлюрі підшукали добре місце у Москві, куди Симон поривався переїхати.

А кликали його в Москву сердечні справи…

Через службу, під час відряджень, Петлюра часто приїздив з Петербурґу до Москви. В один з таких приїздів наприкінці 1908 року, можливо на Різдво, Петлюра зустрів свою долю. У Москві, як і у Петербурзі, місцеві українці трималися разом і влаштовували "у своєму колі" найрізноманітніші розваги. Українці збиралися навколо "Просвітницького товариства "Кобзар", "Союзу автономістів", "Товариства слов'янських культур", навколо численних студентських українських земляцтв…

На одній вечірці українського земляцтва Петлюра знайомиться з Ольгою Опанасівною Бєльською, студенткою Московського університету. Ольга приїхала в Москву з України, з Полтавщини, й була, як більшість студентів того часу, демократичних переконань. Спільність світогляду й походження зблизили Симона та Ольгу. Кожний приїзд в Москву ставав для Симона святом - зустріч з коханою… В 1910 році їхній роман перетворився на цивільний шлюб (цілком у дусі революційного студентства). Тільки в 1915 році цей шлюб офіційно було зареєстровано, тоді ж відбулося й церковне вінчання молодят.

Ольга Бєльська стала для Симона Петлюри коханою жінкою на ціле життя. Симон Васильович, незважаючи на свій революційний та журналістський авторитет і неюнацький вік, був надто скромним що до "статевих питань", і про його любовні романи історія безнадійно умовчує. Подальше його життя, вже з Ольгою, показує, що він був однолюб і політична діяльність була для нього найголовнішим сенсом життя.

Напровесні 1911 року студентка Ольга Бєльська зрозуміла, що вона вагітна від невлаштованого й бідного бухгалтера, котрий, до того ж, і мешкає у іншому місті. Консервативні батьки Ольги лише по кількох роках узнали про те, що наприкінці жовтня 1911 року в них народилася онучка Леся. Ольга народила дочку "під великим секретом" від полтавських родичів та московських знайомих. Відчуваючи наближення пологів, Ольга поїхала до добрих знайомих в Київ, там народила дочку, а на початку 1912 року з дитиною повернулася до Москви. З цього часу аж до загибелі Симона вони будуть разом…

Петербурзький етап життя Петлюри - це час, коли він практично відходить від політики, але не залишає журналістики. Очевисте, безпосередній зв'язок з ліваками з УСДРП Петлюра перериває, нав'язуючи широкі знайомства в буржуазних верствах російських та українських лібералів. Його увага переключається на працю у місцевій масонській ложі, де переважали кадети й позапартійні ліберали. З революціонера Петлюра перетворюється на ліберала, близького українським поступовцям, поміркованого як в соціяльних, так і в національних вимогах.

Восени 1911 року відбувся довгоочікуваний переїзд Петлюри в Москву, де він влаштувався в забезпечальному товаристві "Росія".

Петлюра і Федір Корш 

Масонські зв'язки вивели Петлюру на елітарний рівень спілкування. Тепер його можна було побачити в компанії визначних професорів, адвокатів, публіцистів - "володарів думок".

Особлива приязнь зв'язала тридцятип'ятилітнього Петлюру й сімдесятилітнього професора Московського університету, академіка філології Федора Євгеновича Корша. Можливо, Петлюра проходив період "масонського учеництва" під керівництвом "наставника" Корша. Федір Корш - ліберал й українофіл - був знавцем української філології й літератури і навіть писав й друкував свої вірші українською мовою під псевдонімом "Хведір Корж". Корш також керував колективом, котрий перекладав Євангелію українською, друкувався Корш і в українських виданнях. Разом з професором Олексієм Шахматовим починаючи з 1905 року він активно виступав за "отмену стеснений печатнаго малороссийскаго языка".

Саме Петлюру покликав до своєї смертельної постелі вмираючий професор, саме Петлюра словами "дорогий брате" почав прощальну промову при труні Корша. Гідне подиву, але за запевненнями сучасників, професор Корш, якимсь дивом зазирнув у майбутнє, передрік Петлюрі "політичну славу", заявивши, що його скромний і малопомітний молодий друг - "з породи вождів"!

Корш увів Петлюру до суспільства, гордістю якого були такі славетні імена блискучих політиків та ораторів, талановитих всесвітньовідомих вчених як: академік Шахматов, філософ Микола Бердяєв, редактор Сергій Мельґунов, представники Думи Федір Кокошкін і Андрій ШинґарьовМ. Славінський писав: "У Москві остаточно сформувалася персональна й політична індивідуальність Симона Петлюри".

(Із книги Віктора Савченка "Симон Петлюра" Переклав Iгор Сидоренко).

http://www.ukraintsy.spb.ru/cgi-bin/news.pl?show=news&action=view&num=122

Віктор та Катерина Ющенки покладають квіти на могилі Симона Петлюри. Монпарнас,  Париж

На світлинах: Віктор Савченко “Симон Петлюра”. Віктор та Катерина Ющенки покладають квіти на могилі Симона Петлюри. Монпарнас, Париж, 2005.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка