Молода вчителька Феодосія Коваль
Молода вчителька Феодосія Коваль

Пам'яті Феодосії Коваль (1920-2005)

Так починались листи до моєї мами, Коваль Феодосії Михайлівни, від колишніх учнів. Все своє життя вона віддала дітям. Вчила і виховувала не одне покоління. Ми зберігаємо листи, бо в них мамине життя, спогади, цілі оповідання. А скільки слів вдячності від кожної дитини в тих листах! I взагалі в людях мама знаходила особливу іскорку, талант, красоту, всіх завжди старалась підтримати, допомогти. Люблю читати її листи. Вони написані такою рідною співучою українською мовою!

Народилась мама в селі Літки, що на Хмельниччині. В сім?ї була наймолодша, ще було дві сестри і брат. Батько був грамотний, а мама писала тільки букву «К» ? «Коваль».

Бабуся мені розповідала, що сварила маму, коли та на горищі ховалась і читала книги. Казала, що з тих книжок ніхто хліба їсти не буде. Але маму дуже тягнуло до знань. Особливо вона любила і знала математику. Були у неї і улюблені числа: всі кратні 5. До цих пір дивуюсь, як вона змогла змінювати дні народження. В документах стоять її улюблені цифри. Я народилась 22 грудня 1949 року, а записана 1 січня 1950 року, племінниця народилась 13 серпня (число 13 не подобалось) і в метриці стоїть 15 серпня. А собі мама вибрала 25 травня.

Тому і професія була вибрана - вчитель математики. Більше 40 років віддала школі, дітям. Закінчила в Дрогобичі вчительський інститут. Це був після перерви (війна) перший випуск, навчались всього 3 роки. Мама вчилась і працювала на вечірніх підготовчих курсах, ще тоді старалась, хоч трішки, допомогти батькам.

І працювала мама в особливих селах та школах. Спочатку в селі Нагуєвичі, де народився великий письменник Іван Франко. Жила спочатку на квартирі у пані Камінської - дружини колишнього директора місцевої школи, невинно убієнного в ті смутні часи. То була висококультурна, порядна сім? я. Мама часто їх згадувала, навідувала Нагуєвичі, дружила з своєю ученицею Ганною Гром, яка була одним із біографів Івана Франка. Збереглись листи Ганни Гром, в яких вона дякує мамі за матеріальну допомогу в виданні її книжки. А також описувала про зміни в селі, про односельчан, про музей Івана Франка. Книги пані Ганни є у нас. Не так давно я була в Нагуєвичах, але письменниця померла. Там же в Нагуєвичах мама зустріла мого батька ? Деркача Олександра Пилиповича, високого, спортивного, красивого. Вони одружились, там народилась і я. Але не все так просто в житті. Мама виховувала мене одна. До останніх років життя для неї існував тільки мій батько… Мама познайомила мене з ним, коли мені було 10 років, він був одружений, підростали дві дочки, одну звати також Лариса. Я розшукала її, вона живе на Кіровоградщині, надіюсь зустрітись, хочеться більше взнати про батька, якого все життя кохала мама. Він пережив маму на один рік.

Після Нагуєвичів мама переїхала ближче до батьків, стала працювати вчителькою математики в селі Коржівці Деражнянського району. Була класним керівником першого випускного класу середньої школи. Є фотографія, де мама така молода, красива,- мені здається учні виглядають старшими. Заочно навчалась і закінчила ще математично-фізичний факультет Львівського педінституту.

Я дивуюсь, коли вона все встигала: навчати, самій вчитися, навідувати і допомагати батькам, які жили за 10 км. Мама і першу цегляну хату в селі збудувала для рідних. А про криницю особливо хочеться написати. Будинки односельчан стояли на горі - по воду ходили на долину, де було джерело, бо біля хат (ходило повір?я), немає води. Мама привезла майстра (сама економила гроші), і таки викопала глибоку криницю з чудовою смачною водою. Потім всі недовірливі сусіди приєднались. Але батько, сестри допомагали завжди. То на селі була дуже дружна сильна Ковальова сім'я. I педагогом вона була дуже сильним. Випускники школи навчались в різних вузах заочно. Важко їм було з контрольними. По вечорах, а то і по ночах вона допомагала, а деколи і просто за них розв'язувала задачі. Тоді поняття "репетиторство" ще не було. Обов'язок вчителя був: до хворих, відстаючих ходити і допомагати.

Я була маминою ученицею також. Напевно тому сільська дівчина так легко, з першого разу поступила в єдиний в СРСР інститут-Ленінградський інститут кіноінженерів. Напевно ще й тому, що мама була дуже творчою людиною. Багато мандрувала, багато читала, хоч і не дав бог таланту співати, але в хор любила ходити. А як любила театр! Дуже часто разом з учнями була на виставах в обласному театрі, філармонії. Дітей возила на екскурсії по всій Україні. Люблю розглядати фотографії з Кам'янець-Подільського, з Умані, з Карпатських гір.

І вже на пенсії, коли переїхала до нас, в Санкт-Петербург, не могла бути в стороні від життя, від людей. Ми багато працювали, були відрядження… І тоді мама жила інтересами Українського товариства.

Мені здається, що люди, які працювали, а не просто бували в святих місцях, особливі. 36 років мама працювала в селі Коржівці. Школа знаходилась в приміщенні колишнього монастиря Рождества Пресвятої Богородиці, який був заснований в 1742 році. Під час гонінь на церкву був розграбований і закритий. Мені здається, що дякуючи тому, що там була школа, яку вчителі, учні, техперсонал своїми силами ремонтували, білили, фарбували, вдалось зберегти пару приміщень.

Випускник школи, народний депутат України Василь Васильович Демчишин своєю енергією, з допомогою великої православної віри зумів добитись, щоб приміщення були передані Церкві. В 2010 році в монастирі поселились перші монахи. Почались роботи по відродженню святого місця. Очолив роботи отець Гавриіл. Школа, вже тільки початкова, була переведена в чудово відремонтоване приміщення дитсадка.

Навколо стало відомо про монахів, про ремонт монастиря. З сусіднього району приїхала жінка з фрагментами ікони, яку взяв ще в 30-х роках її батько. Образ служив підставкою для Олександром III швейної машини. Вдалось відшукати всі частини ікони. На зворотній стороні прочитали, що вона написана на святій горі Афон і подарована в 1892 році Коржовецькому монастирю імператором Росії в подяку Богу за врятування його сина Ніколая, майбутнього імператора.

Коротко: в 1888 році царський поїзд потерпів катастрофу біля станції Борки, в 50 км від Харкова.7 вагонів були розбитими, царська сім?я їхала в вагоні - столовій, там обвалилась стеля і цар держав її на своїх плечах. Пізніше підійшла допомога. З Миколою все добре, а от Олександр надірвався. Почав хворіти. В 1894 році його не стало.

Та повернемось до ікони. Це була ікона Іверської Божої Матері. Спеціалісти підтвердили, що написана вона була монахом Російського монастиря Святого великомученика Пателеймона на горі Афон. Цілий рік святиня поновлювалась.

12 липня 2012 року урочисто відкрився монастир і основна святиня Ікона Іверської Божої Матері була передана в монастир, в тимчасовий Свято-Петропавловський храм. Ведуться роботи по відродженню, допомагають всі православні. Багато людей приходить поклонитись святині.

Донька Феодосії Коваль ? Лариса НІКОЛАЄВА

Поскриптум:

Захотілось, щоб люди дізнались про цю чудову людину. I я вдячний Ларисі за порозуміння. Це дійсно образ української матері-неньки. Яка сама живе за звичаями українськими і навчає своїх діток бути часточкою свого народу. А діти для неї всі свої, бо вона ВЧИТЕЛЬКА! Як це тяжко в цей безвірний час - де все переводиться на гроші. I де навіть люди в рідному селі,як вона мені розповідала, дразнили її націоналісткою!!! За добро до тих же людей і за любов до рідної землі! Правда тут же домовляла - вони навіть й не догадувались, що я гордилася тим «народним» званням. Кожного року, вже переїхавши на помешкання до Санкт-Петербургу, до дітей і онуків, вона весною від'їжджала в Україну, обробляла землю: саджала всі городні овочі, доглядала їх, вирощувала…, щоб урожай віддати сусідам. Але занапастити землю не могла! Адже для українця земля - це святе…Так її вчили тато і мати, так вона працювала сама. Так учила й своїх дітей, учнів. Тому так цінно для нас, а ще більше для наших нащадків передати суть і велич нашого народу на прикладі таких особистостей, як пані Феодосія.

Хочу передати свої особисті враження від спілкування з пані Феодосією. По-перше - вона була з тих людей, в яких не відчувається віку: з першого слова ми були однолітками, хоч нас розділяла відстань у віці в 25 років. Без ніяких завдань вона сама по собі з перших днів Незалежності України стала палким патріотом своєї Батьківщини. Бувала на всіх заходах діаспори у пошитому і вишитому своїми руками українському строї, і, незважаючи на невеличкий зріст, могла так велично себе нести і так палко, гордо розповідати про свою любов до України, що завжди навколо себе збирала слухачів, які ловили кожне її слово, А якщо це відбувалося на світових Форумах українців - то вона ставала в центрі уваги всіх журналістів. Дуже жалкувала, що не мала слуху й не могла радувати людей українською піснею. Але завжди приходила на заняття хору і, як вперше, щораз слухала і слухала рідну пісню. На рівних розмовляла з людьми різного рангу - для неї не існувало авторитетів. А своєю любов?ю до України, як магнітом притягувала до себе людей.

Я люблю порівнювати людей по схожості. Так от, щоб зрозуміти, яка вона була, можна поставити її поруч із Антоніною Листопад. Для мене ці українські берегині як дві сестри. I не важливо те, що Антоніна визначна поетеса. Пані Феодосія теж велетень українського духу згідно свого служіння народу. Вона не була офіційно членом якихось організацій - в своїй любові до України вона сама була організацією: її персонально запрошували до форумів українства, а з плином літ і до форумів самих визначних українців-ветеранів.

Пам'ятаю, як у Києві вона вела нас пішки вулицями міста, щоб взяти участь у визначній події - молебні з нагоди освячення місця, де буде відроджений, заново збудований Золотоверхий Михайлівський собор. На той час в Києві відбувалось багато інших, не менш цікавих подій, адже проходив 2 -й Форум українців світу, але пані Феодосія всіх переконала, що ця подія найважливіша, бо це відродження нашої віри, а без віри держави будувати неможливо. Жаль, що не всі можновладці в сучасній Україні це розуміють…

Вона ж це дуже добре розуміла і тоді, коли виховувала своїх школярів, і коли рятувала майбутнє України - знову ж школярів-дитдомівців, - пішки пройшовши з ними з заходу на схід країни, передавши в відповідні органи влади, і тим самим врятувавши від смерті, фашистських бомб, голоду й холоду…

Коли в Санкт-Петербурзі організовувалась українська недільна школа для дітей діаспори, члени правління автономії одностайно ухвалили рішення присвоїти їй ім'я ВЧИТЕЛЬКИ Феодосії Коваль. На жаль, проіснувала школа лише рік. Будемо сподіватись на краще в історії української громади Санкт-Петербургу. От-от натсане 200-річчя великого Пророка українського народу Тараса Шевченка. Будемо вірити, що буде «…син і буде мати і будуть люде на землі…», і буде в нас справжня українська школа. Тим паче, що ім?я в неї вже є.

I згадаємо та привітаємо ми нашого Кобзаря «…в сім?ї вольній , новій!...»

Валентин IВАЩЕНКО

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

В залі Академії мистецтв (С.-Пб) в антракті урочистого вечора з нагоди 191- річниці Тараса Шевченка. Зліва-направо -- композитор Валеніан Стратуца, Феодосія Коваль, керівник українського хору С-Петербургу Микола Романовський
В залі Академії мистецтв (С.-Пб) в антракті урочистого вечора з нагоди 191- річниці Тараса Шевченка. Зліва-направо -- композитор Валеніан Стратуца, Феодосія Коваль, керівник українського хору С-Петербургу Микола Романовський
Вчителі недільної школи. В центрі (в темному строї) -- дочка Лариса Ніколаева (Коваль)
Вчителі недільної школи. В центрі (в темному строї) -- дочка Лариса Ніколаева (Коваль)
На виставці народно-ужиткового мистецтва українців діаспори (С-Пб -- 2003 р.)
На виставці народно-ужиткового мистецтва українців діаспори (С-Пб -- 2003 р.)
Під час вчителювання в Нагуєвичах
Під час вчителювання в Нагуєвичах
Портрет Івана Франка та рушник із Нагуєвичів, портрет Ф.Коваль на стінці класу недільної дитячої школи ім. М.Коваль
Портрет Івана Франка та рушник із Нагуєвичів, портрет Ф.Коваль на стінці класу недільної дитячої школи ім. М.Коваль
Школа -- нині монастир
Школа -- нині монастир

На світлинах: Молода вчителька Феодосія Коваль. В залі Академії мистецтв (С.-Петербург) в антракті урочистого вечора з нагоди 191- річниці Тараса Шевченка. Зліва-направо ? композитор Валеніан Стратуца, Феодосія Коваль, керівник українського хору С-Петербургу Микола Романовський. Вчителі недільної школи. В центрі (в темному строї) ? дочка Лариса Ніколаева (Коваль). На виставці народно-ужиткового мистецтва українців діаспори (С-Пб ? 2003 р.). Під час вчителювання в Нагуєвичах. Портрет Івана Франка та рушник із Нагуєвичів, портрет Ф.Коваль на стінці класу недільної дитячої школи ім. М.Коваль. Школа ? нині монастир.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка