Друк
Розділ: Українські новини (Санкт-Петербург)
Таким Гоголя бачив Петербург (портрет роботи Веніціанова)
Таким Гоголя бачив Петербург (портрет роботи Веніціанова)

Філософські роздуми біля пам'ятника Миколі Гоголю в день 204 річниці від дня його народження

«Гоп зі смиком…»(слова з «блатної» пісеньки)

Слава Богу, що Микола Васильович не зміг побачити це дійство, яке нині пов'язують із його роковинами, а то, як кажуть в народі, перевернувся б у труні…

Але що ж навіяло такі невеселі думки в цей, по зимовому пасмурно-сніговий день початку квітня року 2013-го.? Адже ж нічого сумного не відбулося за цілий день. В піднятому настрої, не зважаючи на погоду, ми з товаришем маршем буквально перелетіли Двірцевий міст, усіяний, як жуками, автомобілями (а справа в тому, що, незважаючи й так на скрутне становище з проїздом в цьому куточку міста, добавився ще й ремонт самого мосту). Наш же шлях пішки із Василівського острову (від Пушкінського Дому) до Невського, зайняв всього-на-всього 5 хвилин, ну від сили 7.

А якби ми стояли на зупинці транспорту «на семи вітрах» на стрілці Василівського, а потім у пробках? Думаю й за півгодини не впоралися б… От звідси і настрій… I треба ж було такому трапитись, що ми ще й встигли на кульмінацію Гоголівського (як думалось) свята на Малій Конюшеній. Як уже було сказано, в чудовому настрої, з молодою людиною - жаль не пригадаю його імені, - який всю дорогу з захопленням розповідав, як його батько, нібито в молодість повернувся - почав ходити на заняття до українського хору, перестав хворіти - в нього, як у того спортсмена, відкрилось друге дихання і він почав жити повноцінним життям. Знаючи, що я співаю, він попросив мене дістати йому ноти українських народних пісень, щоб подарувати батькові на День народження. I тут ми почули (із уст ведучого), що свято… «Дурака» підходить до свого апогею. На сцену вискочила «Сердючка» в «Дольче Габана»…

Плагіат був наскільки вульгарний, настільки вульгарні «примочки», якими супроводжувався відомий хіт (Данилко «відпочиває»!), що швидше нагадав Кісу Вороб'янінова із «12 стільців», в якого полетіли помідори і тухлі яйця... Але це ще не все. Ведучі запросили на сцену...всіх «дураків» (це вже дійсно «по Гоголю». Тільки в цей час чомусь пригадався клич панночки: «Вія! Приведіть Вія!!!», роль яких виконували перемерзлі артисти «Мімігрантів», чомусь з африканськими тамтамами... і почався дійсно шабаш відьом. Вузька вуличка з назвою Малая Конюшенная заповнилась димом від петард, смородом від перегорілого, барабанним боєм. Дим заполонив всю фігуру Миколи Васильовича, який до цього скептично, схиливши голову спостерігав за дійством «внучат нерозумних» (Тарас Шевченко)… Вогнище інквізиції палало над Гоголем …

«О! нравы, нравы!»- сказав би класик, - «Куда несешься дикая Русь!?»

Пригадую 200-річчя письменника. Тоді я був у захваті від того, як підготувалось місто, і як достойно великого російського письменника, сина великого українського народу, пройшли Гоголівські дні в Санкт-Петербурзі. Так, - тут мої слова лише по факту дійства в центрі міста, поряд з Невським проспектом, якого так прославив Микола Васильович своїми творами! Мені можуть заперечити - мов це не показник культури Санкт-Петербургу.

Так, насправді, показане на культуру не претендує! Навіть при добре продуманому сценарії, місце таких дійств-ярмарок, території парків. Але ж це дійство проходило в центрі міста! Біля пам'ятника. I для всіх шанувальників Гоголя - це навіть більше, ніж звичайна образа. А для нас - українців Санкт-Петербургу - тим паче.

Лише «…благодарным малороссам», які разом з «Мімігрантами» готували сценарій, свято, мабуть, сподобалось. Мені особисто - ні.

Думаю, петербуржцям теж.

«Пошло, господа!»

Є велика надія, що дійсно, люди від культури міста зроблять висновки, і, в майбутньому, нам не буде сором, перед великим пересмішником, за подібні «свята».

«Розпрягайте, хлопці, коні…» (слова української народної пісні)

Українська громада Санкт-Петербургу (тепер так сміливо можна казати , тому, що всі інші, які вийшли із автономії, добровільно відреклись від України, перефарбувавши себе в «благодарных малороссов»), - альтернативи дню народження Миколи Васильовича Гоголя не шукала, незважаючи на ніяку моду. Як вище написано - одні «пошились в дурні» і святкували «День дурня». Інші - «День сміху». Хоч це не одне й теж, але, як ми бачимо з вище описаного дійства, «голь на выдумку хитра» -вирішили, що так буде веселіше: адже «Ванька-дурак (головний герой народних російських казок) не такой уж и плохой, выражаясь блатным жаргоном «чувак»: так чому б і не об?єднати два свята? Але щось я дуже багато уваги приділив цьому безглуздю. Бог їм суддя…

З дня заснування першого українського товариства шанувальників української культури ім. Тараса Шевченка, до головних свят, заходів, які обов'язково повинні проводити українці Санкт-Петербургу були записані свята вшанування Великих Петербуржців, а для нашого народу Великих Українців: Тараса Шевченка і Миколи Гоголя. Цього року, за ініціативи Голови автономії Василя Тегзи, при щирій підтримці отця Констянтина, свято вшанування письменника світового рівня, який за життя ввійшов до когорти Великих класиків, почалося з Казанського Кафедрального собору. Лише з нагоди великих православних свят, таких як то Різдво Христове, Великдень, проводиться Богослужіння в цьому соборі і відчиняються «врата Алтаря». Такої честі була удостоєна і українська громада Санкт-Петербургу - українська-національно-культурна автономія. Честь по честі, згідно всіх православних канонів, пройшло вшанування Миколи Васильовича Гоголя в стінах Казанського. Серед присутніх шановні люди - ветерани українського відродження: почесний голова автономії, академік, лауреат премії Т.Г.Шевченка Микола Жигло, народний артист СРСР Микола Мартон і н.а. Росії Сергій Новожилов, професор Військової Медичної академії, Голова спілки науковців українського походження Терентій Зубик, поет Борис Бойченко, депутати Законодавчих зборів, представники Будинку національностей, та багато інших членів автономії.

Під час молитви до українців приєднались гості міста і віруючі петербуржці, які в цей час були у храмі. Подякувавши отцю Костянтину, громада направилась до вулиці Малої Конюшеної для покладання квітів до пам'ятника письменнику. За традицією біля пам'ятника відбувся імпровізований мітинг, на якому згадували історії пов'язані з Україною, Гоголем, і тих, хто був ініціатором святкування дня народження Гоголя в Петербурзі: певно, це була ініціатива одного із найстарших українських товариств міста - Полтавського і його беззмінного голови Михайла Волика. Поети читали свої вірші, присвячені Миколі Васильовичу. Адже, дякуючи Миколі Гоголю, світ дізнався про існування українців, культуру, славні традиції, самобутність , патріотизм нашого народу, його славного воїнства - запорозьких козаків, хоч і чужою мовою, але одній із найпоширеніших у світі.

А військовий кореспондент, ветеран журналістики Анатолій Бугаєць розповів про вплив великого письменника на його творчість.

Приємну новину всі присутні почули з уст Голови автономії Василя Тегзи: Законодавчими зборами Санкт-Петербургу ухвалено рішення про святкування 200-річчя Тараса Шевченка, як загальноміського свята.

Потім відбулася процедура покладання квітів і традиційне фотографування. Люди раділи один одному, спілкувались і, не зважаючи на холод, не поспішали розлучатись. Лише «наказ» Голови товариства Василя Тегзи, як лікаря, розійтись (бо дійсно було не по-квітневому холодно) «змусив» товариство приступити до виконання останнього пункту святкування - відвідин Пушкінського Дому, на Васильовському острові, де в палаті по сусідству розмістились експозиції друзів - Олександра Сергійовича і Миколи Васильовича.

Незважаючи на дійсно святковий настрій того дня, пригадалась і «ложка дьогтю». Коли ми підійшли до пам'ятника Гоголю (після молебню), то побачили прив'язаний до огорожі плакат з відомою цитатою Миколи Васильовича про велику самобутність двох великих слов'янських народів - українського і російського, в яких історична місія: доповнювати один одного і, на цій основі, прогресувати. Чудові думки великого мислителя! Написані вони були в риториці того часу - де українці називались малоросами, росіяни - росіянами. Адже ж за царату і Україна називалась Малоросією. Тепер ми розуміємо, що в контексті національної політики Росії того часу інакше і не могло бути. А за радянських часів українці вже гордо несли в світа свою національність УКРАїНЕЦЬ. До речі, в Лізі Націй Україна була зафіксована, як окремішня національна держава. Слово «малоросіянин», що так полюбилось деяким нашим «землячкам», взагалі не вживалось. А по Шевченку - читай, малоросіяни -це пристосуванці, які ради грошей і матінку рідну продадуть.

Адже ж:

…як славно бути під копитом,

Як славно бути завжди битим…»

То невже і зараз настали такі часи, що потрібно клястись в вірності «єдиній і неділимій», відказуючись не тільки від рідної мови, а і від свого родового коріння? Як тут не згадати незабутнього Володимира Ульянова-Леніна:

«…Нет ничего страшнее обруссевшего нацмена…»

А я ще сподівався, коли писав про блудних синів українського народу, що вони дійсно заблудились, але врешті-решт вийдуть на вірну дорогу… Невже помилявся? Мабуть чорти попутали, в свій час, не тільки героїв творів Миколи Васильовича Гоголя, а і в наші часи путають українців, перероджуючи їх в «благодарных малороссов». Чи за принципом - мало чого може трапитись в житті - на всякий випадок поставлю свічку і Богу, і чорту?

Ну, і хай! - Бог їм суддя. Не будемо псувати святкового настрою - адже нас чекає зустріч з скарбницею російської культури Пушкінським Домом! Дійсно, нещодавно ця скарбниця стала доступною «простим смертним». А взагалі, - це була Мекка для вчених, де писались дисертації, наукові статті, готувались наукові конференції, міжнародні культурологічні симпозіуми. Де в сховищах зберігаються реліквії літератури від Пушкіна і до сучасності. Де, в решті-решт, працював «останній із могікан», вчений світового рівня академік Дмитро Ліхачов.

Заснований, як таможня, комплекс будинків з відповідними приміщеннями, майже через 100 років (в 1905 році) стає головним літературним сховищем , якому не має аналогів в світі (щоправда, це не завадило нашій «землячці», колишньому губернатору міста Валентині Матвієнко, спробувати виставити будівлі Пушкінського Дому на продаж!?) А ім'я «Пушкінський Дом» - без коментарів. Адже за відомим висловом: «Пушкін для Росії - наше все». Тим паче в літературі. Але мета нашого візиту -Гоголь. Так от, зі слів чарівного екскурсовода Бакуніної Тетяни, ми дізнаємось, що колекція Гоголя в Пушкінському Домі посідає ІІ місце після Лермонтова. Та й не дивно - адже музею Гоголя в місті, якому служив письменник вірою і правдою, до цього часу так і не створено. От і ділить Микола Васильович одну кімнату на двох, майже, як в молодості…

Тут і портрети: особливо Веніціанова (1834 р.),на якому письменник зафіксований зовсім незнайомим для читача - таким його вперше побачив Петербург після переїзду з України: короткий чуб, який в'ється кучерями, круглий овал обличчя. Далі знайомі портрети - продовгувате обличчя, густе волосся, але знову не темне, як ми звикли бачити на картинах шкільних підручників, а русяве… Так, засушив північний клімат письменника. Далі бачимо скульптурні погруддя Миколи Васильовича, прядку волосся, речі особистого вжитку, такі, як наприклад, дорожній секретер, тростинка. Нам цікаво було дізнатись, що українська лінія життя Миколи Гоголя, м'яко кажучи, слабо представлена, як в експозиції, так і взагалі в музеї. Крім того, що Гоголь народився в Україні (і то в Малоросії, що історично, можливо, й правильно), та чий він був син. Що ж - є тема для співпраці автономії і музею. I, приємно, що в цьому питанні ми знайшли повне порозуміння з директором музею Агамалян Ларисою Георгієвною. До речі, від зустрічі з нею й почалася наша екскурсія в музеї. Від автономії, я, як заступник з питань культури, презентував Пушкінському Дому книгу з історії автономії, написану почесним головою організації Миколою Жиглом, «Українці Санкт-Петербургу» .

Валентин ІВАЩЕНКО

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Казанський кафедральний собор
Казанський кафедральний собор
Молебень проводить отець Костянтин
Молебень проводить отець Костянтин
Спілкування в Пушкінському Домі
Спілкування в Пушкінському Домі
Н.а. Росії Сергій Новожилов
Н.а. Росії Сергій Новожилов
Н.а. СРСР Микола Мартон
Н.а. СРСР Микола Мартон
Поет Борис Бойченко читає свої вірші, присвячені М. Гоголю
Поет Борис Бойченко читає свої вірші, присвячені М. Гоголю
Слово голови автономії В.Тегзи
Слово голови автономії В.Тегзи
Спільне фото на пам'ять перед покладанням квітів
Спільне фото на пам'ять перед покладанням квітів
Біля експозиції
Біля експозиції
Виступ театру 'Мімігранти'
Виступ театру 'Мімігранти'
Святкування Дня 'дурака' біля пам'ятника М. Гоголю
Святкування Дня 'дурака' біля пам'ятника М. Гоголю

На світлинах: Таким Гоголя бачив Петербург (портрет роботи Веніціанова). Казанський кафедральний собор. Молебень проводить отець Костянтин. Члени та старійшини автономії під час молитви. Н.а. Росії Сергій Новожилов. Н.а. СРСР Микола Мартон. Поет Борис Бойченко читає свої вірші, присвячені М. Гоголю. Слово голови автономії В.Тегзи. Спільне фото на пам'ять перед покладанням квітів. Біля експозиції. Спілкування в Пушкінському Домі. Виступ театру 'Мімігранти'. Святкування Дня 'дурака' біля пам'ятника М. Гоголю.