Друк
Розділ: Українські новини (Санкт-Петербург)
Валентин Іващенко – активіст української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга

Український активіст із Санкт-Петербурга Валентин Іващенко ділиться спогадами і враженнями від поїздки до рідного Богуслава, що на Київщині, та розповідає про ситуацію в українській громаді міста на Неві

Всі ми були приголомшені подіями 2014 року в Україні. Насправді, не хотілося ні писати, ні щось говорити… Зраду не можна ні простити, ні стерпіти. А ще: як реагувати? Чи голови в пісок, як страуси, чи голови на плаху?

З кожним роком путеніє 
славна матушка-Росія,
Чи, можливо, все не так?
Чи путьом все? Все тік-так?.. 

Життя триває. Життя в брехні. Думалося, з одного боку, а виявилось – з обох... "За державу обідно", висловлюючись словами героя відомого кінофільму. Вирішили ми зберігати свою організацію (національно-культурну автономію українців Санкт-Петербурга. – Ред.). Адже, чи краще стане, як нас не буде? Важко проводити заходи і відчувати себе в ролі штрейкбрехерів, прикидаючись, ніби нічого не сталося. А тут ще сусідка з квартири, що поруч, стрибає  в дикому екстазі та кричить: "Кримнаш! Кримнаш!" А тут, як вважав, мої друзі - пітерські козаки, поїхали постріляти в Україну, переконані, що їдуть помирати за «святу справу»…

Єдине чисте повітря (щоб не задихнутися повністю), все-таки – прості люди на Батьківщині, в моєму рідному  Богуславі, що на Київщині. Так, часом невесело їм живеться: і взимку холоднувато, і премії  познімали – треба допомагати АТО. І ціни на продукти та комунальні послуги неупинно ростуть, і смерть хлопців-воїнів... І все ж.

Приїхавши додому, я думав, що зараз наслухаюся скарг, привіз якісь грошенята на підтримку...  А виявилося, що вони сильніші за мене. З’ясувалося, що нинішня ситуація моїх земляків лише об’єднала. Як сказала працівниця краєзнавчого музею міста: нас не залякати енергетичною кризою –  наші батьки під час війни чотири роки жили в окупації, і вижили. А ми, тим паче, маючи свою державу, виживемо. Не буде дров – очеретом топити будемо, але на коліна перед окупантами не станемо.

Дізнавшись, що я приїхав до міста, письменницька організація відразу запропонувала мені влаштувати творчу зустріч у районній бібліотеці. Весна буяла повним цвітом – квітень видався холодним і природа наздоганяла втрачене. А тому одночасно цвіли і абрикоси, і вишні, і черешні, і груші. Адміністрація міста звернулася до жителів з проханням привести місто до порядку напередодні свята Перемоги і місто, дійсно, засяяло чистими узбіччями та берегами біля річки Рось. У нас у центрі міста зберігся  природний ландшафт, що зараз має статус заповідної зони. Це острів, утворений двома рукавами ріки. Ще за радянських часів сюди приїздили юні художники  з Києва, Львова на пленери – адже це не просто заповідна, але й історична територія. Згадана бібліотека  теж знаходиться на острові, в районному Будинку культури, збудованому до 950-річчя з дня заснування міста Ярославом Мудрим. Ось тому й думки, як кажуть, з приводу, і такий ліричний відступ...

А в читальній залі зібралося десь близько 60 осіб, саме тоді проходила нарада бібліотечних працівників і методистів району. І що цікаво – ніяких скарг: людей переважно хвилювали питання, на кшталт, як ми там, у Росії, чи не розігнала  нас  влада, чи не пересадила по тюрмах українців діаспори. Я розповідав про наші переживання, виконував пісні, написані українцями Пітера, зокрема, свої власні. На завершення, заспівав землякам відому пісню гурту "Мандри" "Не спи, моя рідна земле".

В залі були люди з різних сіл району і всі вони, як по команді, за покликом своєї душі, підвелися і разом зі мною доспівали цю пісню до кінця! Тоді я зрозумів: цих людей не жаліти потрібно – ними потрібно пишатися.

Після повернення до Пітера, в цьому ж році, трапилася, я вважаю, для мене визначна подія: хтось порадив петербурзькому композитору Ріхарду Шварцу (петербуржцеві  німецького походження) звернутись  до мене з приводу написання віршів до його ораторії "Живи, Україно!" Глибокий зміст ораторії полягає в тому, що які б перипетії не відбувалися в житті та історії – Україна є, була і буде. Слід сказати, що не у всіх росіян «вата» у  вухах: я б сказав, більшість  відчуває і розуміє, що відбувається насправді.

Люди  від  культури  сприйняли ораторію з розумінням: схвалили твір у Петербурзькому будинку композиторів, в Капелі та в Маріїнському  театрі. Проте, щодо  постановки – дирекція на себе відповідальності брати, напевно, не хоче. А ще інколи говорять, що культура не пов’язана з політикою. І це в Росії! Але щоб поставити ораторію в Україні, виявляється, потрібне рішення Міністерства культури.

Що загалом діється в автономії зараз? Про всяк випадок, від  організації відійшли люди, які хоч інколи допомагали громаді у справах. А кому потрібні проблеми з бізнесом? Практично "закрились" такі проекти, як Міжнародний конкурс  української сучасної пісні "Українська ліра  Санкт-Петербурга" ім. Георгія Кузовкова (проведено 5 конкурсів), фестиваль"Українська  весна  Санкт-Петербурга" (проведено 10 фестивалів). А про школу чи там газету, програму на радіо  чи  телебаченні - взагалі не йдеться.

Разом з тим, в Українській національно-культурній автономії Санкт-Петербурга, одній із найбільш активних організацій міста, щомісячно проводиться низка різноманітних заходів. Автономія тісно співпрацює з Санкт-Петербурзьким  Будинком Національностей, з  Обласним Будинком дружби. Проводяться традиційні свята національних культур "Мы – вместе!, які в кінці року завершуються гала-концертом на головному концертному майданчику міста  - в палаці "Октябрьский". Влаштовуються Масляна, Санкт-Петербурзький бал національностей у день  міста. А головними святами автономії є: День Св. Миколая, Різдво Христове, День народження Тараса Шевченка, День народження Миколи Гоголя.

Як приклад роботи  автономії лише в осінній період нинішнього року: (вересень – листопад): творча зустріч-концерт із представниками української діаспори США, творчий вечір художниці Катерини Планіної, Осінній бал з ансамблем української музики "Рось", презентація інтерактивного музею української культури. Мета цих заходів – збереження і розвиток  української  культури в місті на Неві.

Валентин Іващенко


На світлинах: Валентин Іващенко – активіст української національно-культурної автономії Санкт-Петербурга. Валентин Іващенко на Червоній площі в Москві під час святкування Дня слов’янської культури й писемності, 24 травня 2010 р. (фото Віктора Гіржова).