lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Микола Костомаров про український “Жовтий клин”

Микола КостомаровІсторія та етнографія саратовських українців у творчості цього видатного діяча української історіографії

У статті розглянуто внесок Миколи Івановача Костомарова (4.5(16).1817-7.4(19).1885) у вивчення історії та фольклору українців Саратовського краю. Розглянуто створену дослідником цілісну концепцію колонізаторських процесів цих територій. Охарактеризовано наукові розвідки, які дослідник зумів зробити у саратовському засланні щодо історії та фольклору місцевих українців. Публікується до 190-річчя з дня його народження.

Серед видатних діячів української історіографії особливе місце посідає талановитий історик Микола Іванович Костомаров. Історик який народився в Росії, але його серце належало Україні. Історик який весь час повинен був відстоювати свої думки, своє кохання, свою гордість.

Після 1847 року Кирило-Мефодіївське братство було розігнано і по миколаївській «милості» провідні братчики були покарані. Трохи пізніше їхня доля у більшій або меншій мірі була пов’язана з Саратовом – провінційним містом Російської імперії. У свій час це місто відвідав Пантелеймон Олександрович Куліш, а у 1857 р. повертаючись з Новопетровського укріплення в цьому місті побував Тарас Григорович Шевченко. Але найдовше за всіх у цьому місті пробув М. І. Костомаров. Протягом майже десяти років Саратов став місцем заслання видатного історика. Після «перебування» в Петропавлівський в’язниці, під наглядом офіцера, він був відправлений до Саратова без права викладання в навчальних закладах.

Дослідники творчості Миколи Костомарова по-різному оцінюють цей час для творчості Миколи Івановича. Якщо зробити оцінку наукової діяльності вченого в саратовський період то, безумовно, можна стверджувати, що це був час плідної роботи історика. Саме у цей період М. І. Костомаровим була завершена монографія про Богдана Хмельницького, написанні статті та нариси [6, 3]. Регіональна тематика не залишила байдужим видатного історика й етнографа. Значний внесок Миколи Івановича в розробку проблематики саратовського краєзнавства не підлягає сумніву. За визначенням саратовської дослідниці А. С. Майорової М. І. Костомаров «зумів знайти такий підхід до вивчення Саратовського краю, який визначив вирішальний вплив на праці саратовських істориків (і не тільки істориків, але і дослідників фольклору) на довгочасну перспективу» [6, 2].

Все ж вважаємо за необхідне розглянути насамперед висвітлення М. І. Костомаровим історії та фольклору саратовських українців. Тим більше, що цей аспект його творчості дослідниками майже не розглядався. Потрібно ураховувати, що він, не зважаючи на місце і умови свого перебування, повсякчас цікавився історією та історичною спадщиною українського народу. Не було це виключенням й у період саратовського заслання.

Нажаль, в автобіографічних спогадах учений ніде не виказує особливої зацікавленості до вивчення історії та фольклору українців Саратовського краю. Звичайно, що після Петропавлівського покарання історик знаходився під наглядом у поліції, і торкатися йому української теми було просто небезпечно. Але і залишитись байдужим до історії цієї гілки українського народу, яка майже сто років існувала, хоча і компактно, але відірвано від материнської території, дослідник не міг. Як діловод Саратовського статистичного комітету Микола Костомаров знав про існування українських етномасивів на теренах Саратовській губернії. Безумовно, що перебуваючи на цій посаді, він бував в українських поселеннях. Бо як, свідчить сам М. І. Костомаров в автобіографії, він по справах служби був у німецькій колонії Сарепті (німецькі поселення теж цікавили історика), а значить по дорозі з Саратова до Сарепти він обов’язково повинен був проїжджати через українські селища.

З точки зору визначення внеску видатного історика у вивчення історії саратовських українців найбільший інтерес викликає його «Очерк истории Саратовского края от присоединения его к Российской державе до вступления на престол императора Николая I», який був надрукований в «Памятной книжке Саратовской губернии на 1858 год». Миколу Костомарова можна без перебільшення назвати другим за часом історіографом цього краю, після А. Леопольдова, але за своєю науковістю цей твір Костомарова набагато перевершує роботи свого попередника. Якщо роботи А. Леопольдова носять описовий характер, то в роботі М. І. Костомарова ми спостерігаємо науковий підхід до висвітлення процесів, які відбувались у Низовому Надволжі в XVI-XVIII ст.

Що стосується українознавчого аспекту цієї роботи, то необхідно констатувати, що Микола Костомаров першим з дослідників визначив час заснування перших поселень українців в Саратовському краї. Як свідчить автор, причиною переселення українців до Низового Поволжя стали постійні напади на поселення росіян калмиків, які кочували в Заволзьких степах. У 1717 р. калмики котрого разу зробили напад на цей край, винищили його, спалили житла, повбивали або захопили селян. Петро І зреагував на ці події і наказав постійно стояти двом драгунським полкам між Саратовом і Пензою, зробити від Дмитріївська до Іловлі і Дону, або від Царицина до Паншина лінію, яка б звалася Царицинською лінією і збудувати в Паншині фортецю. Цю лінію було наказано заселити виключно українцями і, ні в якому разі, не залучувати до цього росіян [5, 17]. Як бачимо ці наміри з переселення українців повністю співпадали з заходами, які використовував московський уряд при заселенні Слобідської України та інших окраїнних земель. По-перше, за допомогою українців захищалися кордони держави. По-друге, хоч і повільно, але йшло економічне освоєння незаселених територій.

Наступна хвиля переселення українців у Саратовський край за твердженням М. І. Костомарова відбулась під час царювання Анни Іоанівни і теж була пов’язана з охороною кордонів від нескінчених нападів калмиків. Але, на цей раз, було вказано новопоселенців поселити не на самій Царицінській лінії, а вверх і нижче на 15 верст від посаду Дубівки. У 1733 р. на лінії між Царициним і Камишиним оселилося 1057 колоністів, з яких 520 були донськими козаками, а інші переселенці з Великоросії та Малоросії. До того ж новопоселенцям були даровані землі по р. Іловлі від володінь Донських козаків до володінь пригорода Дмитрієвська. Вони були зобов’язані після заснування селищ «виходити на службу» в Саратов та Астрахань, вартувати по Волзі [5, 19]. У той час за наказом царського уряду, як визначає М. І. Костомаров, Царицинська лінія повинна була заселятись донськими козаками під приводом Макара Персидського. Адміністративним центром війська був призначений посад Дубівка. На жаль, автор в «Очерку истории Саратовского края…» не звернув свою увагу на національній склад новопоселенців-козаків, серед яких було чимало українців. Потрібно наголосити, що в посаді українці жили окремо від росіян – мешкали на одній із вулиць, яка називалася Малоросійською. Відсутність у М. І. Костомарова поділу волзьких козаків за національним складом дозволила А. С. Майоровій зробити висновок: «…цікаво, що М. І. Костомаров в цій праці навіть не робить спроби визначити належність руського населення Саратовської губернії і місцевого козацтва до однієї із відокремлених ним гілок східного слов’янства. А. С. Майорова наголошує також на тому, що зміст «Очерку истории Саратовского края…» свідчить про те, що дане питання не завжди було для М. І. Костомарова принципово важливе» [6, 17]. Але якщо брати костомарівське висвітлення історії волзького козацтва і ролі українців у колонізаційних процесах та освоєнні Саратовського краю, то Микола Костомаров окреслив їх значення дуже чітко. Не сказати про роль українців в економічному розвитку Низового Поволжя М. І. Костомарова просто не міг, бо тоді втрачалася б цілісність самої історичної концепції краю. У 1747 р. почалося промислове видобування солі з Ельтонського озера. Протягом майже століття ельтонський промисел повністю перебував в руках українців, що переселилися на волзькі берега. Головним зайняттям українці було видобування солі з дна озера і транспортування її до соляних магазинів, які були збудовані на протилежному березі Волги навпроти міст Саратова та Дмітрієвська (Камишина). Українські чумаки були виділені в окрему категорію селянства – «ельтонські солевізники», які звільнялися від сплати казні податків і рекрутчини.

М. І. Костомаров знав про чумаків, які жили на протилежному березі Волги і часто з’являлися на вулицях Саратова. Микола Костомаров бував в Покровській слободі, цікавився самобутністю її поселян з їхніми унікальними для тих місць побутом і звичаями [7, 364]. Також до цієї слободи виявляв інтерес і братчик М. І. Костомарова по Кирило-Мефодіївському братству – П. А. Куліш, який відвідував історика в саратовському засланні.

Як зазначає автор на сторінках «Очерку истории Саратовского края»: «ельтонські солевози – це були майже всі пришлі сюди українці». У своїй роботі М. І. Костомаров підкреслив роль у освоєнні краю українських чумаків, що мешкали на берегах Волги, визначив особливості самоврядування в українських солевізних слободах та юридичний стан чумаків [5, 22-25]. Цікавими для дослідників історії ельтонского соляного промислу є твердження М. І. Костомарова, які стосуються розвитку соляного промислу під час правління губернатора Білякова. На перший погляд, висновки М. І. Костомарова спираються на офіційно надруковані Закони (Повне зібрання Законів Російської імперії), але при більш ретельному вивченню тексту стає зрозуміло, що автор використав також матеріали, якій він опрацював у Саратовському губернському статистичному комітеті.

Не менший внесок М. І. Костомаровим було зроблено у вивчення місцевого фольклору і піднесення інтересу до проблем етнографії. Як відзначав О. О. Гераклітов: «Під час роботи редактором «Саратовських губернських відомостей» М. І. Костомаров залучив до співпраці чимало людей з місцевої інтелігенції» [1, 29]. З цього приводу сам М. І. Костомаров в автобіографії відзначав: «…симпатії мої від астрономії звернулися до етнографії, і ми з пані Пасхаловою (Ганною Никанорівною – І. Ш.) надумали збирати місцеві народні пісні. Таким чином, у мені разом пробудились нахили до того, до чого я з таким же захватом віддавався років десять тому в іншому краю» [3, 493]. У 1852 р. у «Саратовських губернських відомостях» за № 48 М. І. Костомаров друкує пам’ятку народної творчості «Народный плач дочери над могилою матери», записану в українській слободі Рудні Камишинського повіту Саратовської губернії [4]. До публікації також додані примітки автора.

Восени 1853 р. Ганна Никанорівна виїхала до Петербургу, а Микола Іванович продовжив збирання фольклору, який друкував у «Саратовських губернських відомостях», але без підпису. Таке становище зберігалося до тих пір, поки у 1854 р. зі столиці не прийшов наказ, розібратись і покарати винних, які допустили друкування народних пісень непристойного змісту. Проти однієї пісні була така приписка: «мерзость, гадость: если такие песни существуют, то дело губернского начальства искоренять их, а не распространять их посредством печати» [3, 495]. З часом все затихло, до розслідування над М. І. Костомаровим справа так і не дійшла, а цензора, який допустив таку промашку було помилувано.

У 1855 р. з Петербургу повернулась Пасхалова, але не одна, а з молодим чоловіком Данилою Лукичом Мордовцевим випускником Санкт-Петербурзького університету з званням і золотою медаллю. Звичайно що М. І. Костомаров і Д. Л. Мордовцев стоваришувались, а через деякий час стало відомо, що Д. Л. Мордовцев буде працювати помічником М. І. Костомарова, як секретаря губернського статистичного комітету. Що крім роботи об’єднувало цих двох чоловіків? По-перше, обидва вони були освідченними людьми. По-друге, їм обом була близькою українська тема. Потрібно додати що Д. Л. Мордовцев добре володів українською мовою, бо народився в українській слободі Данилівка Усть-Медведицького округу Війська Донського. За походженням він належав до старовинного роду запорізьких козаків. Таким чином, Микола Костомаров познайомився з молодим, добре освідченим чоловіком і співбесідником, якому було небайдуже українське питання. Що стосується Д. Л. Мордовцева, то він був захоплений вченістю М. І. Костомарова і, як свідчить дослідник В. М. Захаров, останній мав «великий ідейний вплив на Мордовцева» [2, 20].

Спільна співпраця Миколи Костомарова і Данили Мордовцева в Саратові була недовгою, але дуже плідною. Яскравим прикладом тому є вихід у світ першої книжки, яка надрукована українською мовою в Саратові «Малорусский литературный сборник». Ініціатором цього збірника був сам Мордовцев, але, безумовно, що ця ідея народилась завдяки знайомству з Костомаровим. До збірника ввійшли три роботи Д. Л. Мордовцева: «Казаки и море» (в передмові до цього твору автор доводить необхідність і окремість української мови від російської), «Опыт переложения украинских повестей Гоголя на малорусское наречие», «Четыре варианта Малорусских сказок» (одна з яких записана по особливому проханню М. І. Костомарова в слободі Данилівна). А також костомарівські «Народные песни, собранные в западной части Волынской губернии» і декілька віршів ранньої епохи його письменництва. Як пише в своїй автобіографії видатний історик: «Пришла черга і пісням, зібраним колись у Волинській губернії, я передав їх Мордовцеву для друкування в «Малоруському збірнику», котрий він тоді замислив надрукувати». Нажаль, цензор Мацкевич, котрому Мордовцев послав мій рукопис, обійшовся з піснями вандальським способом – все що йому не подобалось він викреслював, не звертаючи уваги на те, що втрачалась думка… «Цей цензор затирав червоними чорнилами особливо ті місця, котрі могли б здатися незручними для читання молодим дівчатам. Пісні ці жорстоко постраждали і хоч були надруковані, але я залишився вкрай незадоволеним такого роду виданням зібраних мною народних пам’яток» [3, 501].

У 1857 р. повертаючись з заслання, Саратов відвідав Т. Г. Шевченко, його метою була зустріч з М. І. Костомаровим, але цього не сталося, бо історик у той час був за кордоном [8, 103-104, 349].

У 1858 р. Микола Костомаров остаточно повернувся до Петербургу, де і продовжив свої наукові пошуки. З того часу він тільки один раз, та і то на дуже короткий час, ще раз відвідав Саратов.

Можна сказати, що роки проведенні у Саратові хоч і не були найкращими в житті М. І. Костомарова, але виявилися дуже плідними. Видатний учений не залишив інтересу до вивчення історії українців. Працюючи над історією Саратовської губернії М. І. Костомаров підкреслив особливу роль місцевих українців у колонізаційних та економічних процесах. Завдяки М. І. Костомарову була створена перша наукова концепція заселення Саратовського краю, яка надала перспективи роботі багатьом поколінням саратовських істориків. Найважливішим було те, що навколо М. І. Костомарова гуртувала інтелігенція провінціального Саратова, для яких українська тема була не байдужа.

ПОСИЛАННЯ НА ЛІТЕРАТУРУ:

1. Гераклитов А. А. История Саратовского края в XVII–XVIII вв. – М.; Саратов, 1923.

2. Захаров В. М. Саратовская ученая архивная комиссия в 80-90-е гг. XIX в. и её приемники: Ч. 1. Саратовская ученая архивная комиссия. – Балашов 2002.

3. Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. – К., 1989.

4. Костомаров Н. И. Народный плач дочери над могилой матери, записанный в слободе Рудне Камышинского уезда // Саратовские губернские ведомости. – Ч. Неофиц. – 1852. – № 48 (29 ноября).

5. Костомаров Н. И. Очерк истории Саратовского края от присоединения его к Российской державе до вступления на престол императора Николая I // Памятная книжка Саратовской губернии на 1858 год. Отд. 3. – Саратов, 1858.

6. Майорова А. С. Влияние трудов Н. И. Костомарова на формирование концепции истории Саратовского края // Николаевская Россия власть и общество: материалы круглого стола, посвященного 80-летию со дня рождения И. В. Пороха. – Саратов, 2004. [www.sgu.ru/faculties/historical/sc.publication/history_rus/nicros/docs/20.pdf]

7. Смолій В. А., Пінчук Ю. А., Ясь О. В. Микола М. І. Костомаров: віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник / За загальною редакцією В. А. Смолія. – К.: Вища школа, 2005.

8. Шевченко Т. Г. Твори: В 5-ти т. Т. 5 / Приміт. В. Бородіна. – К.: Дніпро, 1985.

Ігор ШУЛЬГА. 

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка