Голова Української Всесвітньої Координаційної Дмитро Павличко. Голова УВКР Дмитро Павличко зустрівся в Москві з українцями Росії

У ході свого візиту до російської столиці відомий поет, перекладач, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Дмитро Павличко 14 травня зустрівся з керівниками й активістами української громади в Російській Федерації. Власне, така зустріч була головним приводом для його приїзду в Москву, хоч за час свого перебування Дмитро Васильович встиг побувати в кількох українських установах: Посольстві України в Москві, Культурному центрі України в Москві, Бібліотеці української літератури.

Зустріч з українською громадськістю відбулася в Московському будинку національностей і торкалася, переважно, проблем гуманітарної сфери – освіти, інформаційної політики, релігії. Київський гість цікавився проблемами й здобутками української діаспори, висловлював своє бачення подальшого її розвитку. А проблем тут чимало.

В Росії немає жодної повноформатної української школи, тобто такого навчального закладу, в якому б усі предмети читалися на українській мові. Можливо, така школа не потрібна в Москві (на подібні речі слід дивитись реально), але в регіонах чи населених пунктах з компактним проживанням етнічних українців такі заклади освіти були б дуже доречними. Актуальною також бачиться україномовна школа для дітей, котрі приїхали (скажімо, в Москву) з батьками на обмежений час. Проте діаспорі створити таку школу – не під силу, - підкреслив співголова Об’єднання українців Росії Валерій Семененко, - потрібна допомога з боку української держави, зокрема, МЗС, посольства.

Дмитро Павличко з цього приводу сказав, що він бував у багатьох країнах світу - Іспанії, Італії, Португалії та ін., де живе чимало українців, працював послом, зокрема, в Польщі, бував у Казахстані - і пересвідчився: всюди держава фінансує діяльність національних шкіл. Чому? Тому, що є батьки, котрі бажають, щоб їхні діти навчалися на рідній мові і, виходячи з даної мотивації, пишуть відповідні заяви.

Казахстан – єдина з колишніх радянських республік, де діють дві повноформатні українські школи, і діаспора просить їх ще розширити, бо не вистачає місця. Однак тамішні українці зовсім не знають казахської мови, не бажають її вчити і поводять себе досить зверхньо у стосунках з корінним населенням, вважаючи, що казахи повинні спілкуватися з ними по-російськи. Це теж неправильно, це інша крайність.

В Італії на сьогодні мешкає близько мільйона українців, але офіційно зареєстровано близько ста тисяч. Решта – нелегали. Чимало тут африканців та інших незаконних мігрантів, котрі у відповідності зі щойно прийнятим урядовим законом, будуть висилатись за межі країни, а той, хто незаконно використовуватиме робочу силу, буде суворо каратись. Але влада надає можливість тим, хто бажає і має законні на те підстави - прийняти італійське громадянство і таким чином легалізуватись.

Багато українців (переважно, вихідці з західних областей України) приїхали до Італії на заробітки і вже осіли тут, мають свій бізнес, а одна українка, котра вийшла заміж за італійця, в Римі навіть обрана до місцевого законодавчого органу, очолює національні громади італійської столиці.

В Росії - окрема ситуація з українською освітою, причому, в різних регіонах – своя. Наприклад, в Башкортостані є села з компактним проживанням етнічних українців, там все дихає українством, є школи, хорові колективи. В Москві ситуація значно відрізняється від регіонів. І все ж...

В Україні близько тисячі російськомовних шкіл, в яких навчається понад один мільйон сто тисяч учнів різних національностей. В Донецьку діє університет, де частина предметів викладається російською мовою. А в Росії українських шкіл - рівно «0». Українські діти, закінчивши школи в інших країнах світу, приїздять в Україну навчатись у вищих навчальних закладах, де їм надаються стипендії, здійснюється інша підтримка. А з Росії, на жаль, їхати нікому.

"Я прибув до Москви, щоб зустрітися з вами, почути про все що діється в українській громаді Росії, чимось допомогти, - сказав Дмитро Павличко. – І я вважаю, що українські школи можуть і повинні тут бути. Але потрібно чітко сказати, що в Москві, наприклад, є 15 чи 30 батьків, котрі бажають, щоб їхні діти навчались в такій школі. Без цього Україна не зможе чимось допомогти, ми не маємо права втручатись у внутрішні справи Росії і щось штучно їй нав’язувати. Ініціатива повинна виходити від вас – української громади. Більше того, є сенс створювати українсько-англійські чи якісь інші школи, тому, що без іноземних мов сьогодні не обійтися, сучасній людині необхідно знати кілька мов, щоб бути цивілізованою і високопрофесійною.

В Росії проблема не лише з українськими школами. Якщо говорити про найбільшу українську спільноту за межами України, то вона повинна мати свої власні засоби масової інформації, церкву, театр і таке інше. Разом з тим – вона є найближчою до України діаспорою: територіально, ментально, в історичному і культурному аспектах, і якщо хоче зберегти свою національну ідентичність, то повинна мати відповідні національно-культурні й історичні інституції, які сприятимуть цьому.

В Україні, як відзначалося, є багато російських шкіл, там діє російська церква, є театри, а російськомовні ЗМІ, практично, домінують над україномовними. А що ж у Росії? Тут, практично, відсутні україномовні навчальні заклади, ЗМІ, церква, тобто – три найголовніших компоненти, які покликані сприяти збереженню українцями своєї національної ідентичності за межами історичної батьківщини. Хоча за радянських часів в Росії було понад чотири мільйони українців, а тепер дещо менше трьох, але ж і три мільйони – це населення невеликої країни. І мова повинна вивчатись не лише для того, щоб знати як по-українськи називається те чи інше явище чи предмет, а перш за все - заради знання своєї історії й культури.

Ми дуже довго йшли до своєї державності, але відносини з Росією – це питання №1. До того ж, ми сусіди, стратегічні партнери, нам нікуди не подітись один від одного: Росія вічна і ми вічні. Тому слід шукати все, що об’єднує обидві країни й народи, зближує, а не роз’єднує. Слід дивитися вперед. Якщо ж ми весь час будемо нагадувати про те, скільки українців знищила Російська імперія чи КДБ, то вперед не підемо у наших відносинах. Нас примушували бути братами силою, а ми сьогодні хочемо бути братами з доброї волі.

В Україні є чимало людей, котрі говорять: «А навіщо?» Що тут скажеш: вони так виховані і ми не повинні їх за це проклинати. Треба рухатись вперед крок за кроком. Росія теж сьогодні змінюється і, сподіваємось, буде прислухатися до запитів, пропозицій і навіть вимог, передбачених законом, які стосуються задоволення культурних, гуманітарних потреб великої української громади в Російській Федерації", - підсумував Дмитро Павличко.

На превеликий жаль, дієвої підтримки з боку України діаспора теж не відчуває. Виходить, що російські українці виявились чужими для обох своїх батьківщин. А може все тому, що за словами Валерія Семененка, всі ми стали заручниками великої політики, непростих російсько-українських відносин? Якщо так, то доки вони не налагодяться - годі сподіватися на позитивні зрушення. Але час іде, діти підростають, батьківська мова забувається.

На скільки знову скоротиться "шагренева шкіра" російського українства після чергового перепису населення?.. На це сумне запитання вкотре дасть відповідь безпристрасний Росстат.

Віктор ГІРЖОВ,

головний редактор часопису «Український огляд».

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. 

Московський будинок національностей.

Дмитро Павличко та співголова Об’єднання українців Росії Валерій Семененко.

На світлинах: Голова Української Всесвітньої Координаційної Дмитро Павличко. Московський будинок національностей. Дмитро Павличко та співголова Об’єднання українців Росії Валерій Семененко.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка