lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 “Ми починаємо літочислення нової, “української України”
Друк
Розділ: УВКР

Інтерв’ю голови Української Всесвітньої Координаційної Ради п. Михайла ГОРИНЯ напередодні ювілею

- Напередодні президентських виборів в інтервю нашій газеті Ви з сумом констатували, що Україна на той час виглядала не такою, як це вимріяли собі ті, хто за неї боровся у радянські часи. А зараз вона – така?

- Якщо мова йде про те, чи є якась різниця між тією Україною, яка була до грудня 2004 року, і тією, якою вона стала після грудня, то, на мою думку, це дві різні країни. До грудня політика України в окремих своїх акцентах більше нагадувала малоросійство. Була упущена дуже важлива складова утвердження незалежної держави – відродження нації. Ми дійшли до того, що в період після 1991 року, замість того, щоб повернутися до джерел нашої духовності, ми продовжили процес русифікації українського народу. Після Першої Світової війни Чехія була німецькомовною. І коли прийшов до влади Томаш Масарек і його наступник, то за 20 років Чехія стала чеськомовною. Ми ж за 15 років Української незалежної держави не змогли українізувати Україну. І величезна її частина, особливо Лівобережжя, сьогодні “пишається” тим, що вона є іншомовною. У цій частині країни відродження україномовного населення упродовж років незалежності не відбувалося.

Після виборів нового президента ми починаємо літочислення нової “української України”. Процес її утвердження, звичайно ж, буде некоротким і нелегким. Вже зараз ідеологи цього процесу наражаються на шквал критики. Але повернення до відродження національної свідомості українського народу вже почалося, і відвороту назад вже не буде. Найкращим доказом того, що народ готовий відродити своє духовне обличчя, є помаранчева революція. Те, що тоді сталося, можна вважати чудом. А другим чудом було те, що Україна у грудні-січні стала найбільш популярною державою у світі. І залишається популярною і по сьогодні. Свою підтримку помаранчевій революції висловили українські громади, що мешкають у різних країнах світу – від США до Австралії. Мені згадується в цьому сенсі дуже цікава думка філософа В’ячеслава Липинського. Вона тотожна тим настроям, які мали місце під час помаранчевої революції. Він сказав: “Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо. І ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути.” Тому найважливіше наше завдання – зберегти ті настрої, які були на Майдані незалежності, щоб ми продовжували хотіти бути нацією. Я переконаний в тому, що ХХІ століття – це століття України. Ми будемо впливати на політичний клімат не тільки Центральної, але й всієї Європи.

- У серпні має відбутися IV Всесвітній Форум українців. Як проходить підготовка? Чого Ви очікуєте від цього заходу?

- З підготовкою Форуму є певні труднощі. Вони здебільшого пов’язані з тим, що його організація мала відбуватися у той час, коли формувалися структури нової влади. Форум – це дуже масштабне дійство, до якого залучені представники громад усього світу. І його підготовка вимагала кількох місяців кропіткої роботи. Час же був поглинутий вирішенням інших проблем. Я вважаю, що ми припустилися великої помилки, що не зуміли розподілити свої повноваження так, щоб частину уваги приділити підготовці Форуму. Вчора я отримав листа від віце-прем’єра Миколи Томенка, в якому він звертається до цілого ряду міністерств, а також до мене як голови УВКР, з проханням зробити все можливе, щоб Форум відбувся. Не знаю, яке рішення буде прийнято організаційною групою щодо проведення Форуму. Але те, що цей захід дуже потрібний для консолідації світового українства – поза сумнівом. Адже зараз, як ніколи раніше, відбувається процес відродження українських громад у світі. Тому на сьогодні можна констатувати лише те, що ефективно і на належному рівні провести Форум буде дуже важко або майже неможливо.

- День Народження – це дуже непростий щорічний рубіж для кожної людини. Напередодні цього дня люди більше, ніж будь-коли, думають про своє життя, про швидкоплинність часу, дають оцінки подіям, що мали місце, і собі. Про що Ви найбільше шкодуєте у своєму житті і чим, навпаки, пишаєтесь?

- Я пишаюся тим, що в 1991 році наша держава стала незалежною. А я був одним із тих. хто мріяв про це, вірив у це, боровся за це. Власне для мене час проголошення української незалежності був найщасливішим у житті, оскільки тоді збулася моя найпозавітніша мрія ще з дитячих років. І я б не сказав, що роки тюрем були для мене на цьому шляху катастрофою. Після першого ув’язнення я знав, що недовго затримаюся вдома. Ми всі знали про це і були готові до чергового ув’язнення. Так само до цього були готові і наші сім’ї. Моя дружина Оля, коли ще була студенткою, теж була заарештована і отримала 25 років ув’язнення. Я ж, коли був молодим, брав участь в організації першої в Радянському Союзі лабораторії психології і фізіології праці у Львові. І думав займатися науковою діяльністю. Але через арешт все це стало неможливим. Мрія про незалежну Україну була для нас понад усе, як і боротьба за цю мрію...

Записала Наталя ТРОФІМОВА.

“День”

15 червня 2005 року