Православна Каплиця Св. Георгія на місті розстрів в урочищі  Сандармох70-річчю страти в цьому карельському урочищі діячів українського відродження

3-5 серпня 2007 року в м. Медвежогорську Республіки Карелія Міжнародне товариство "Меморіал", Фонд імені Дмитра Ліхачова, Уряд Республіки Карелія організували й провели Дні пам’яті жертв "Великого терору" 1937-1938 рр. Під час днів пам’яті відбулася Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 70-річчю страченого українського відродження в урочищі Сандармох. Пропонуємо вашій увазі виступ на міжнародній конференції Голови Української Всесвітньої Координаційної Ради Дмитра Павличка на урочистій церемонії на Меморіальному кладовищі „Сандармох”.

Не тільки для української нації, а й для всього людства – Сандармох – це не просто назва місцевості в Карелії, а рана, яка ніколи не перестане кривавити. Тут поховано тисячі соловецьких невинних в’язнів, що їх, кинутих на землю, зв’язаних колючим дротом, розстріляли чекісти.

В листопаді 1937 року розстріляли 1111 в’язнів, серед яких були видатні українські письменники Микола Куліш, Микола Зеров, Павло Филипович, Валеріан Підмогильний, Валеріан Поліщук, Мирослав Ірчан, Григорій Ерік, Олекса Слісаренко, геніальний режисер Лесь Курбас, історик Матвій Яворський, Сергій Грушевський. Там загинув Антін Крушельницький разом із звоїми синами Богданом та Остапом.

Тут загинув мій земляк з Яблунова Василь Атаманюк (Яблуненко) – поет з тих Атаманюків, що й моя хрещена мати Атаманюк Марія.

Відкриваючи конференцію, голова нашого зібрання Олександр Даніель нагадав Олександра Пушкіна, сказавши, що тут убивали „самостоятельность человека”. Це правда. Але не вся, бо тут убивали насамперед самостійність народу. Тут знищували інтелект української нації.

Головною причиною злочину в Сандармосі і взагалі всього кривавого панування більшовиків був страх перед пригнобленими народами, які на короткий час після розвалу царської Росії стали вільними націями, утворивши свої національні держави. Страх перед тим, що мусіло статися і сталося в результаті розвалу комуністичної імперії, переслідував вождів російського пролетаріату, вони сімдесят літ знищували самостійність народів, та все ж їм не вдалось убити невмирущий дух національної свободи.

Якщо вже тут згаданий Пушкін, то мені хочеться сказати, що геній російської літератури знав нашу історію, знав, що знищення української нації тривало здавна, бо ж він писав, що Катерина II „закрепостила Малоросию”, відібравши від українського селянина свободу, яку він мав за нашої козацької держави.

Отже, Сандармох – це не якась нова, виключно комуністична ненависть до національного буття народів. Невипадково цей злочин стався так близько до Соловецьких, ще царських катівень і тюрем.

Українських письменників у Сандармосі розстріляли насамперед за те, що вони – українці. Це було вбивство, яке показує, що істинною суттю так званого Жовтневого перевороту 1917 року в Росії була не боротьба за соціальну справедливість і рівність націй, а жорстока фашистська війна проти національного пробудження поневолених народів імперії, проти устремління українців, білорусів, грузинів, азербайджанців і т.д. до створення своїх національних держав.

Знаємо, в Сандармосі вбито немало представників різних народів, але одних вбивали за те, що вони українці, грузини, білоруси і т.д., а інших, тобто росіян ніколи не вбивали за те, що вони росіяни, а лише за те, що вони були з багатих соціальних верств, з духовенства та з активних і відвертих антикомуністичних середовищ.

Звичайно, закатруплені в Сандармосі українські інтелектуали працювали на збагачення української культури та українського історичного досвіду, зростання якого було загрозою для імперської ідеології, яку сповідували російські комуністи та їхні прислужники з різних національностей. Тому Сандармох – злочин імперського комунізму, імперського, по суті ще царського мислення, притаманного політичній верхівці ленінсько-сталінських часів.

Для українського народу – Сандармох – це маленька частина того пекла, в якому горіли живцем наші селяни, позбавлені комуністичною владою останнього зеренця пшениці в страшні літа голодоморів. Це кладовище нерозривно зв’язане з Биківнею під Києвом, Дем’яновим Лазом під Франківськом. Це та ж смерть, яка з наганом приходила в підвали тюрем НКВД по всій Україні та карала за вишиту сорочку, за українську мову, за вірш Тараса Шевченка.

Сандармох – болісний нерв нашої національної пам’яті, пролом у черепній кості нашої культури, який неможливо нічим затулити. Це злочин, який ніколи не матиме ні прощення, ні забуття.

На конференції мова йде про Сандармох як про спільну пам’ять покривджених і катованих народів червоної імперії. Хай буде, але ми, українці, маємо право й обов’язок трактувати Сандармох як нашу національну трагедію і відзначати її за нашими звичаями окремо від інших, нарешті, вільних братів.

Ми повинні брати приклад із євреїв, які знають, що в Бабиному Яру розстріляно тисячі українців, росіян, ромів та представників інших націй, але, вважаючи Бабин Яр братською могилою, моляться окремо своєю мовою і за своїми звичаями над скорботною землею.

Наші політичні лідери, президенти України, наважилися сказати, що відчувають сором за Бабин Яр, бо, хоч українці не вбивали там євреїв, трагедія сталася на нашій землі. Коли я був послом у Варшаві, чув, як президент Польщі говорив про подібні переживання з приводу побиття євреїв німецькими фашистами на польській землі. Так мало б бути всюди на світі, бо ж і справді треба кожній нації відповідати за злочин, який стався на її території.

Тут, у Сандармосі, особливо болісно відчуваєш образу щодо української держави, мови, культури, яка зривається з уст недалекоглядного, зараженого великодержавною ідеологією журналіста чи політика. Але саме тут я почув виступи росіян, відомих правозахисників, які порадували своїм широким, гуманним мисленням, показали, що в сучасній Росії є великі особистості, які закликають не тільки дивитися на Сандармох як на братську могилу, а й думати за що і хто винищив мільйони громадян „найдемократичнішої” в світі комуністичної імперії.

Я поділяю і ніколи не забуду заклик Анатолія Федоровича, представника „Меморіалу” із Смоленська, звернений до нас: „Оздоровімся морально, якщо хочемо збагнути, що тут сталося. Катинь, де загинули польські офіцери, це не польське питання, – сказав цей чоловік, – це питання російське!”

Мені хочеться подякувати росіянинові Юрію Дмитрієву, який разом із Веніаміном Йоффе відкрив цей страхітливий могильник і дослідив архіви КДБ, щоб і ми дізналися про український Сандармох.

Тут ми повинні поклонитися українській громаді Карелії, культурному товариству „Калина” та його голові Ларисі Скрипниковій. Без цього товариства не було б тут козацького хреста, до якого Україна щороку посилає своїх дітей, щоб вони пізнавали справжню історію свого народу.

Сандармох – найважливіший аргумент для всього світового українства – зміцнювати свою національну свідомість, свою державу як єдину запоруку того, що Соловецького приниження і знищення нашого духу і слова ніколи більше не буде.

Дмитро ПАВЛИЧКО,

голова Української Всесвітньої Координаційної Ради

В урочищі Сандармох*

Стояв я в соснах Сандармоха,

Молився й Господа прохав:

Скажи, чи скінчилась епоха

Розп’ять народів і держав?

Чи ти читаєш каліграми

Розстріляних пісень і мов?

Чи в тюрми Соловецькі храми

Новий тиран оберне знов?

Чи вже імперія не встане,

Із домовини, як упир?

Чи вигояться наші рани,

І на землі настане мир?

Чи кат покається? Чи снитись

Не буде вбитим правда-мста?

Чи перестане кров сочитись

Із-під козацького хреста?

Не вчув я відповіді Бога,

Не буде, мабуть, покаянь.

А ти, моя душе убога,

Молись, та жебрать перестань!

Сандармох 5.VIII.2007

*Цей вірш я написав біля козацького хреста в урочищі Сандармох, ждучи голосу покаянь...

Дмитро Павличко

http://www.uvkr.com.ua/ua/analytics/sandarmoh.html 

Додатковий матеріал:

Сандармох

1937 - 1938

В июле 1997 года в лесном массиве Сандармох близ города Медвежьегорск (16-ый километр дороги на Повенец) экспедиция общества Мемориал во главе с Юрием Дмитриевым вскрыла тайные захоронения жертв массовых политических репрессий 1937-1938 годов. Всего на площади в 10 гектаров было обнаружено 236 расстрельных ям.

Согласно архивным данным, с 11 августа 1937 года по 24 декабря 1938 года на этом месте было расстреляно и захоронено свыше 9500 человек 58 национальностей (русских, карелов, финнов, украинцев, белорусов, татар, удмуртов, евреев, цыган, немцев, поляков и др.).

Фамилии 4514 жителей Карелии, спецпоселенцев и заключенных Белбалткомбината1 установлены документально по сохранившимся расстрельным актам с конкретным указанием места смерти. Известны также фамилии еще как минимум 900 человек - в основном жителей окрестных деревень, точное место казни и захоронения которых по тем или иным причинам в документах не указано.

Пофамильно известны и 1111 заключенных Соловецкого лагеря особого назначения, казненных здесь в период с 27 октября по 4 ноября 1937 года, причем о расстреле именно этой группы имеется наибольшее число архивных материалов.

Очистка Соловецкого лагеря от антисоветского элемента осуществлялась Особой тройкой Управления НКВД по Ленинградской области в составе:

начальник Управления НКВД по Ленинграду и Ленинградской области комиссар госбезопасности 1-го ранга Леонид Заковский (настоящее имя - Генрих Штубис2),

заместитель начальника Управления НКВД по Ленинграду и Ленинградской области старший майор госбезопасности Владимир Гарин (настоящее имя - Иван Жебенев2),

прокурор Ленинградской области Борис Позерн.

Приговоренные к смерти заключенные партиями по 200 - 250 человек переправлялись морем с Соловецких островов в Кемь, далее по железной дороге в Медвежьегорск, где их размещали в деревянном здании следственного изолятора. В день расстрела приговоренных раздевали до нижнего белья, связывали веревками руки и ноги, затыкали кляпом рты и складывали штабелями в кузова грузовиков, отвозивших их к месту казни. Там приговоренных ставили на колени на краю ямы и стреляли из револьвера в лоб (а не в затылок, чтобы исключить возможность опережающего выстрел прыжка в яму).

Подавляющее большинство выстрелов произвел из своего личного табельного оружия заместитель начальника административно-хозяйственной части Управления НКВД по Ленинградской области капитан госбезопасности Михаил Матвеев.

27 октября было казнено 208 человек, 1 ноября - 210 человек, 2 ноября - 180 человек, 3 ноября - 265 человек и 4 ноября - 248 человек. Трехдневный перерыв между первым и вторым днями расстрела был вызван безуспешной попыткой бегства нескольких смертников, сумевших в дороге развязать руки и выпрыгнуть из кузова грузовика.

Управлением НКВД по Ленинградской области за успешную борьбу с контрреволюцией товарищ Матвеев был награжден ценным подарком и путевкой в санаторий. Но вскоре, во время очередной "чистки" органов НКВД, он и сам был осужден на несколько лет заключения, однако не по политической, а по уголовной статье. Михаил Матвеев умер в 1971 году в возрасте 81 года.

В 1997 году комиссия по восстановлению прав жертв политических репрессий при правительстве Республики Карелия приняла решение о создании мемориального кладбища "Сандармох".

Было проложено 900 метров асфальтированной дороги, сооружена деревянная православная часовня св.Георгия Победоносца, установлены православный и католический кресты.

22 августа 1998 был открыт памятник работы петрозаводского скульптора Григория Салтупа - гранитная глыба со скульптурным барельефом и надписью "Люди, не убивайте друг друга".

© 2002, Kauko Saarinen

Другим известным местом захоронения жертв массовых политических репрессий конца 1930-х годов является лесной массив Красный Бор вблизи города Петрозаводска.

Бывших строителей Беломорско-Балтийского канала.

Многие большевики с дореволюционным стажем продолжали использовать свои подпольные партийные клички.

www.heninen.net/sandarmoh/

Сандармох - місце розстрілів

Сандармох - Люди, не вбивайте один одного

На світлинах: Православна Каплиця Св. Георгія на місті розстрілів в урочищі Сандармох. Сандармох - Люди, не вбивайте один одного. Сандармох - місце розстрілів.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка