Голова УВКР Михайло Ратушний
Голова УВКР Михайло Ратушний

Інтерв'ю з Головою УВКР

Голова УВКР Михайло Ратушний перебуваючи на ХХІ з'їзді Українського Конгресового Комітету Америки дав інтерв'ю журналістці впливового серед українців Америки видання "Nova газета" Катерині Кіндрась, де розповів про найгостріші проблеми, що хвилюють закордонне українство, про чину владу, про молодість і беззахисність, про те, що можна Андрієві Шевченко, але зась Олесю Городецькому

Наш співрозмовник:

РАТУШНИЙ Михайло - відомий український політичний і громадський діяч, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). Народився 18 серпня 1962 року в селі Чернихівці, Збаразького району на Тернопіллі. Вищу освіту здобув у Луцькому педагогічному інституті (за фахом - романо-германська філологія) та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (за фахом - міжнародне право).

Народний депутат України трьох скликань. Був обраний депутатом 2-го скликання (1998-2002 роки) від Конгресу українських націоналістів (КУН); 3-го скликання (1998- 2002) від виборчого блоку партій «Національний фронт»; 4-го скликання (2002-2006) від блоку «Наша Україна». 21 серпня 2011 року на 5-му Всесвітньому форумі українців у Києві обраний головою Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Одружений, разом з дружиною виховують трьох дітей. Мешкає й працює в Києві.

- Пане Ратушний, який статус і стан очолюваної Вами Української Всесвітньої Координаційної Ради сьогодні?

- УВКР - це міжнародна громадська організація, яка постала фактично відразу після проголошення незалежності України, в серпні 1992 року. Її створення було ініційоване, з одного боку, українською діаспорою, а з іншого, - новопосталою державою Україною. Ті форми співпраці з українською діаспорою, які існували за радянських часів (Товариство культурних зв'язків з українцями за кордоном, наприклад), були інспіровані КГБ, а тому зжили себе. Тому на Першому ж форумі українців було ухвалено рішення про створення Української Всесвітньої Координаційної Ради, засновником якого виступив Світовий конгрес українців (СКУ) та низка інших громадських організацій, таких, наприклад, як Товариство української мови «Просвіта». Першим головою УВКР було обрано Івана Драча. У серпні минулого року відбувся вже П'ятий всесвітній форум українців, на який традиційно з'їжджаються українці з усього світу. Тобто, наші засадничі принципи й завдання не змінилися.

- Останній, П'ятий форум українців був доволі резонансним, навіть скандальним, з інтригами. Дехто публічно заявляв, що Ви - людина влади, яку обирають для того, щоб приручити УВКР, перетворити її на комітет чи міністерство, підручні Януковичу-Табачнику-Герман, щоб таким чином легше було керувати закордонним українством…

- Нічого скандального на Форумі не було - він пройшов гаряче, але конструктивно. Може, саме тому, що скандалу не вийшло, його вирішили інспірувати в коментарях на популярних сайтах.

УВКР є і залишатиметься незалежною, неурядовою, міжнародною громадською організацією. Це моя принципова й незміна позиція, як голови УВКР, а мій політичний досвід - з 1989 року й до сьогодні - відкритий, публічний, про нього можна прочитати в пресі, переглянути у відеозаписах, включно з виступами у Верховній Раді й на мітингах, і зробити висновки, наскільки я підвладний чи провладний.

Разом з тим, на форумі було задекларовано необхідність створення спеціального державного органу, який би опікувався закордонним українством, так, як це роблять інші країни, турбуючись про своїх дітей, розкиданих по світах. Якщо говорити принципово, і це було сказано на форумі, незалежно від того, хто в той чи інший момент є при владі, Українська держава повинна працювати й співпрацювати із закордонним українством на держаному рівні. Якщо вдатися до аналогій, то в наших сестер-братів по колишньому соцтабору (Азербайджані, Грузії) є окремі міністерства, які займаються виключно роботою зі своїми діаспорами. Я вже не кажу про Польщу, де є потужна громадська організація «Полонія», щедро фінансована з державного бюджету, тим паче про Росію, де таких державних інституцій аж три.

- Але, наскільки знаю, спеціальний комітет, який мав би опікуватися закордонним українством, діє при Міністерстві закордонних справ, є Інститут діаспори при Львівській політехніці, існувала також спеціалізована інституція з діаспорних питань під егідою Оксани Білозір, коли вона була депутаткою Верховної Ради… Можливо, проблема просто в розпорошеності сил, зусиль і коштів?

- Справді, проблема діаспори розмазана як масло бутерброда по хлібу. Так в МЗС є департамент, але він більше займаються консульськими питаннями закордонних українців, в Мінкульті - питаннями культури, в Міносвіти - там взагалі займаються деукраїнізацією. Але єдиного органу, котрий би займався всім комплексом проблем, що стосується українців за кордоном, немає.

Однак будьмо реалістами - без фінансової підтримки зберігати й тим паче примножувати свою ідентичність за кордоном майже неможливо. Чи то йдеться про шкільництво, чи то про бібліотеки, чи то про засоби масової інформації… У державному бюджеті України деякі кошти на заходи УВКР передбачено (і коли я був народним депутатом, то це положення відстоював). Це, правда, смішні суми - в межах 900 тисяч гривень. Вони не виплачуються ані на платню, ані на утримання офісу, а ні на закордонні поїздки, а мають цільові призначення - для «круглих столів», симпозіумів, науково-практичних конференцій і тому подібне. Так велося при головуванні в УВКР Дмитра Павличка, коли я був його заступником, так є й тепер.

- Тобто, голова УВКР працює без заробітної платні?

- Ну, чому ж, у нас є й членські внески і пожертви, ми маємо членство у 42 країнах світу і в Україні.

- Чи немає у Вас відчуття, що УВКР і СКУ почасти дублюють роботу один одного?

- Це «дублювання» або конфлікт інспірується. У самій же назві нашої організації - Українська Всесвітня Координаційна Рада - закладено завдання, мету, місію - ми не керуємо світовим українством, ним ніхто не може керувати, ми координуємо діяльність, насамперед громадських організацій, які діють за межами України.

Треба розуміти, що таке СКУ. Світовий конгрес українців було створено задовго до постання Української держави, він називався тоді Світовий конгрес вільних українців. Той авторитет, досвід, надбання, які він має, не можна замінити нічим. Ми надзвичайно цінуємо співпрацю з цією організацією. Однак, є таке поняття як українська діаспора колишнього Радянського Союзу. Думаю напрацювання у нас тут кращі, завдячуючи досвіду спільного життя в колишньому Радянському Союзі.

У цій новій реальності особливе місце посідає новітня імміграція, яку ми називаємо трудовою. Однак нам, УВКР, із зрозумілих причин, легше, ніж СКУ, говорити від імені новітньої імміграції, бо вони, як і ми, великою мірою залишаються громадянами України.

Переконаний, закордонне українство - дуже широка нива, де праці вистачить для всіх. Тим паче, ще раз повторюсь, СКУ був і залишається серед батьків-засновників УВКР.

- Скільки за межами України мешкає сьогодні українців?

- Цифри називають різні - від 8 до 20 мільйонів.

- А скільки з них громадян України?

- Ніхто не має точної статистики - і це проблема. Я впевнений, що їх не менше 2 мільйонів. Росія - це взагалі темна діра. Якщо подивитися на кошти, які перераховують в Україну заробітчани (хоч я не дуже люблю це слово, бо воно має деякий негативний відтінок), то сьогодні з Росії йдуть грошові потоки на рівні з Євросоюзом, тобто співмірні з грошовими переказами трудових іммігрантів з Італії, Іспанії, Португалії, Німеччини разом узятих…

- Які пріоритети ставить УВКР перед собою сьогодні?

- Найперше - це робота з діаспорою пострадянського простору. Коли ми говоримо про експансію «руского міра», то вона відбувається насамперед там. Не дивина, що в Росії немає жодної української школи, жодної української церкви, жодної повноцінної україномовної газети. Хоч там найбільша українська діаспора. Більша, ніж у Канаді. За офіційною статистикою, там живе мільйон українців, а сам Владімір Путін каже про 3 мільйони.

- Чому ані УВКР, ані СКУ, ані Українській державі не вдалося захистити українців Росії, коли їм заламували руки, знищуючи єдину в Москві бібліотеку української літератури, закриваючи під вигаданими у ФСБ приводами українські громадські організації?

- Гадаю, в нас, у нової Президії УВКР, сумління чисте. Ми разом з моїм заступником, головою забороненого Об'єднання українців Росії (ОУР) Тарасом Дудком боролись до останнього.

У Росії бути українцем тяжко. Це загальна політика, яка відбувається з формуванням «руского міра». Ми бачимо, як зменшується український сегмент в самій Україні, в Росії ж йде просто зачистка українства. І якби була більш принципова позиція української влади до українців у Російській Федерації, Росія не дозволила б собі такої поведінки. Уявіть на секунду, як би розвивалися події, якби все сталося навпаки - постраждали росіяни, які мешкають в Україні. Я впевнений, що Міністерство закордонних справ України наступного ж дня отримало б ноту протесту від МЗС Російської Федерації. А так відбувається маса державних візитів українських й російських високопосадовців, на високому й найвищому рівні, але питання статусу й прав української діаспори в Росії ніколи не порушувалися. Хіба що за президентства Ющенка й ви, очевидно, пам'ятаєте реакцію Путіна…

Ми пробуємо діяти й підтримувати, чим можемо. Наприклад, відкрили дві недільні українські школи - в Москві й Санкт-Петербурзі. На початку жовтня відбудеться форум молоді українців Росії, який, сподіваємося, прояснить, як нам далі рухатися, що робити.

- Давайте повернемося до пріоритетів…

- Власне, другий важливий напрямок нашої діяльності, на якому я хотів би наголосити, - це молодь. Якщо ми не збережемо молодь, не навернемо своїх дітей в українство, ми приречені. І я тішуся, що нині в нас вимальовується непогана співпраця. Зовсім недавно у Львові відбувся Всесвітній форум української молоді, навесні, в травні, ми з величезним успіхом, до речі, за підтримки міністерства культури України, провели в Тернополі перший міжнародний чемпіонат з футболу між командами української діаспори, в якому взяли участь наші співвітчизники з Канади, Чехії, Придністров'я, Естонії. Учасниками змагань були не професійні гравці. Але спортивне змагання, в даному разі, не ціль, а лише форма спілкування між українцями всього світу.

- Які дотичні в української молоді світу? Їй легше знайти спільну мову самотужки чи навпаки - потрібно допомагати її виробляти?

- У добу Інтернету молодь дуже легко між собою комунікує, залишається питання координації. У мене є мрія - проводити постійні спільні таборування, наприклад, у Карпатах, де збирати представників української молоді з усього світу, щоб вони тиждень-два-три могли поспілкуватися в українському середовищі. Такі форуми, зустрічі, як на мене, скріплюватимуть нашу молодь й практично протидіятимуть асиміляції молодого покоління. Зокрема, найновішої імміграційної хвилі.

Українці Казахстану розповідали мені, що відправляють своїх дітей в кримські табори «Артек», «Молода гвардія», сподіваючись, що вони там спілкуватимуться українською мовою й набиратимуться українства. А вони там навіть не чують української мови - все по-російськи…

І третій пріоритет - трудова імміграція. Це величезний пласт. Насамперед УВКР хотіла б налагодити систему шкільництва й інформаційного забезпечення. На сьогоднішній день ми не маємо координації зусиль, єдиного інформаційного порталу. Плануємо вже до кінця цього року провести науково-практичну конференцію, куди запросити діаспорні газети: і старі, й нові, щоб створити всесвітній український інформаційний простір, в якому обмінюватися інформацією, обговорювати наболілі проблеми, спів міряти себе зі світом…

- Ви назвали серед пріоритетів УВКР шкільництво й маєте, очевидно, на увазі насамперед пострадянський простір. А чи Ви знаєте, що підручники, за якими навчаються в суботніх школах українознавства на теренах США наші діти, безнадійно застаріли й за своїм оформленням відстали від світу на десятиліття. Шкільна рада каже, що зверталася до України по допомогу, але вона не відгукнулася…

- Недавно знову прийнято нову державну п'ятирічну програму, в якій передбачено фінансування по над 130 мільйонів гривень на роботу з діаспорою. У ній чітко окреслено цей пріоритет - школи. Можливо, не всі українці Америки знають, але існує Міжнародна українська школа, своєрідна школа дистанційного навчання, яка цілком підтримується Українською державою. На кшталт Brіtіsh Іnternatіonal School - школи для дітей британських дипломатів, які їздять по всьому світу, возять з собою дітей, і, щоб вони не втрачали навчальний рік, для них створено спеціальну програму. Міжнародна українська школа особливо популярна серед пострадянських республік і тамтешньої української трудової імміграції, серед батьків, які з одного боку, хочуть, щоб їхні діти адаптувалися в чужому світі, а з іншого, щоб зберегли своє коріння, рідну мову. Вони ще не визначилися, де їхнє майбутнє: вдома, в Україні, чи в новій країні проживання. Саме для такої категорії українців і створено Міжнародну українську школу, де діти навчаються за українськими загальноосвітніми програмами, потім їх тестують фахові вчителі й вони отримують свідоцтво про освіту. Закінчивши цю школу, дитина матиме можливість навчатися у вищих навчальних закладах України.

Згідно з чинним законодавством, для закордонного українства існують квоти у вищих навчальних закладах нашої держави. Правда, за Табачника ця норма майже не працює - йому й його однодумцям краще й вигідніше, щоб на ці квоти приїздили студенти з Африки, Азії, а не свої. Але я впевнений, якщо не буде цього ланцюга (сім'я - школа - вища школа), мотивація національного самоусвідомлення й самозбереження падатиме. Що ж до проблем американських українських суботніх і недільних шкіл, то я дещо поінформований і знаю, що їх треба наповнити сучасною навчальною літературою. Державна програма, про яку я кажу, дає таку можливість, бо передбачено кошти з бюджету. Ось під час ХХІ Конгресу українців Америки, який щойно завершився в Йонкерсі, я отримав заявку з Бостона, де є українська школа, - просять підручники й УВКР їй у цьому допоможе, обіцяю.

- Таких шкіл у США багато. Якщо мислити приземлено, максимально прагматично, куди вчителям таких шкіл звертатися, щоб замовити підручники й посібники?

- Подати письмову заявку в УВКР, на моє ім'я, електронно або письмово. Коли ми їдемо на зустріч з громадою, як це було недавно на Кавказі, то найперше беремо з собою українські книжки, підручники й посібники. На жаль, дозволяють на літак не більше 20 кілограмів і ми завантажуємо свої валізи максимально.

- Серед пріоритетів УВКР, як Ви сказали, - трудова імміграція. Як ви з нею сьогодні співпрацюєте? Які головні больові точки? Чим можна зарадити заробітчанам, які потрапляючи в чужинецьке середовище, переживають культурний шок, впадають у депресію, відчуваючи неймовірну тугу за полишеними рідними й близькими, полишеним рідним краєм?

- Трудова імміграція - це величезна тема, яка тягне на окреме інтерв'ю. З найактуальнішого й найгарячішого - участь у жовтневих парламентських виборах. Кожен громадянин України має своє конституційне право обирати й бути обраним. На сьогоднішній день тисячі й тисячі українців закордоння цього права позбавлені. Насамперед через недосконале виборче законодавство: ускладнену процедуру голосування, недостатню кількість закордонних виборчих дільниць, відсутність чинних закордонних паспортів… Ви, очевидно, знаєте про рішення Конституційного суду, який повністю обмежив трудову імміграцію в можливості обирати депутатів у мажоритарних округах. Що мається на увазі? Доведено, що знаменитий футболіст Андрій Шевченко - трудовий іммігрант, не проживав в Україні останні п'ять років постійно, як того вимагає закон, однак його включили до списку партії «Україно, вперед!» (хоча була апеляція) і він тепер зареєстрований кандидатом у депутати. Що ж до інших претендентів із закордонного українства, бажаючих балотуватися чи голосувати в мажоритарних округах, то їм сказали: зась. УВКР зверталася також до опозиційних партій з пропозицією включити трудових іммігрантів у свої списки, хоча б для прецеденту, - не погодилася жодна.

- І були реальні кандидати?

- Були. З Італії - Олесь Городецький, Португалії - Петро Судоха, Придністров'я - Леонід Ткачук… Більше того, за кордоном лише півмільйона наших громадян занесено до реєстру виборців, неофіційно ж українських заробітчан із правом голосу за межами України майже два мільйони. З огляду на такі цифри можна було б створити, як мінімум, три повноцінні закордонні мажоритарні округи. Так, у Придністров'ї, за різними даними, мешкає від 90 до120 тисяч громадян України. І тут вимальовувався б Придністровський округ. Близько 200 тисяч наших трудових мігрантів працює в Євросоюзі - вимальовується Європейський мажоритарний округ. Не кажу вже про США й Канаду…

Ми тісно співпрацюємо з Міністерством закордонних справ, постійно ведемо розмови, гарячі, дискусійні, наголошуємо, що наші громадяни не можуть повноцінно голосувати за кордоном, бо дільниці відкриті лише при посольствах і консульствах, які можуть прийняти не більше 3 тисяч виборців. Згадаймо, як у 2004 році 8 чи 10 тисяч українців винесли браму українського посольства у Мадриді, бо хотіли проголосувати. Мені здається, що це питання роками не вирішується свідомо. Бо закордонний український електорат самодостатній, із громадянською позицією, власною гідністю, його не купиш кілограмом гречки чи пляшкою олії. Разом з тим я знаю, що ці розмови так і залишаться розмовами, якщо їх не акумулювати в поправки до Закону про вибори. І це ще один пріоритет діяльності УВКР.

Я в імміграції не був і, сподіваюся, ніколи не буду. Але в нашій родині є дуже близькі родичі, які поїхали за кордон, щоб врятувати від матеріальної скрути сім'ю. І, зрештою, і грошей не заробили, й сім'ю втратили. І таких випадків сотні, а може й тисячі. Тому закордонне українство болить мені не лише як частина моїх посадових обов'язків, українці, які опинилися з різних причин далеко від своєї материзни, їхні болі й переживання близькі мені й на рівні серця…

Розмову провела

Катерина КІНДРАСЬ

http://novagazeta.іnfo

Якщо у вас є прохання, пропозиції, запитання до Української Всесвітньої Координаційної Ради, звертайтеся за контактними телефонами, які можна знайти на сайтах:

www.uvkr.com.ua

www.ratushny.com.ua

Передрук: Сайт УВКР http://www.uvkr.com.ua/news/3686

Участь М. Ратушного у круглому столі на тему 'Співпраця з молоддю діаспори'
Участь М. Ратушного у круглому столі на тему 'Співпраця з молоддю діаспори'
М. Ратушний ''Андрій Шевченко - трудовий іммігрант, не проживав в Україні останні п'ять років постійно, як того вимагає закон, однак його включили до списку партії, і він тепер зареєстрований кандидатом у депутати''
М. Ратушний ''Андрій Шевченко - трудовий іммігрант, не проживав в Україні останні п'ять років постійно, як того вимагає закон, однак його включили до списку партії, і він тепер зареєстрований кандидатом у депутати''
М. Ратушний 'Згідно з чинним законодавством, для закордонного українства є квоти у вищих навчальних закладах України. За Табачника ця норма майже не працює - йому вигідніше, щоб на ці квоти приїздили студенти з Африки, але не свої'
М. Ратушний 'Згідно з чинним законодавством, для закордонного українства є квоти у вищих навчальних закладах України. За Табачника ця норма майже не працює - йому вигідніше, щоб на ці квоти приїздили студенти з Африки, але не свої'

На світлинах: Голова УВКР Михайло Ратушний. Участь М. Ратушного у круглому столі на тему 'Співпраця з молоддю діаспори'. М. Ратушний: ''Андрій Шевченко - трудовий іммігрант, не проживав в Україні останні п'ять років постійно, як того вимагає закон, однак його включили до списку партії, і він тепер зареєстрований кандидатом у депутати''. М. Ратушний: 'Згідно з чинним законодавством, для закордонного українства є квоти у вищих навчальних закладах України. За Табачника ця норма майже не працює - йому вигідніше, щоб на ці квоти приїздили студенти з Африки, але не свої'.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка