lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 «Казань, как колыбель своего искусства…»
Друк
Розділ: Вербиченька (Нижнєкамськ)

Давид Бурлюк. К очередной годовщине со дня рождения художника Давида Бурлюка и предстоящему открытию ему мемориальной доски в столице Татарстана

Казань – удивительный город, в котором люди разных национальностей получили путевку в высокое искусство. Они прославили не только себя, но и Казань – колыбель своего мастерства. Сказанное в полной мере относится к Давиду Давидовичу Бурлюку - талантливому художнику-новатору, обогатившему мировое изобразительное искусство.

Давид Бурлюк был, по словам Владимира Владимировича Маяковского (друга и последователя Бурлюка) «украинским батьком российского футуризма». Нельзя сказать, что имя Давида Бурлюка возвращается современникам, оно никуда и не уходило. Его картины экспонируются в Русском музее (г. Москва). В 2001 году в Московском центре искусств на Неглинной и в 2003 году в Государственном литературном музее прошли большие выставки картин Бурлюка. В музее имени Нестерова (г. Уфа) постоянно работает зал, в котором выставлены картины Бурлюка. Много работ художника хранится в Тамбовском музее. Почитаем Бурлюк в Японии, где осталось много его последователей. В Америке работы Бурлюка выставлены в двух галереях, работает передвижная выставка.

Не забыт Бурлюк в Украине. Выпущены почтовые конверт и марка, посвященные Давиду Бурлюку. В октябре 2007 года на здании бывшей Александровской гимназии в г. Сумы установлена мемориальная доска, посвященная всемирно известному художнику. На открытии присутствовали родственники Д.Бурлюка, проживающие в Чехии и Америке.

Давид Давидович Бурлюк родился 22 июля 1882 года на хуторе Семиротовщина (ныне Сумская область). Отец его, агроном по образованию Давид Бурлюк, работал управляющим в имениях богатых землевладельцев.

Летом 1899 года семья Бурлюков жила недалеко от Симбирска (нынешнего Ульяновска). Прочитав в газете объявление о наборе в Казанскую художественную школу, Давид с мамой отправился в Казань, показал свои работы, выдержал собеседование и был зачислен в число учащихся.

О годах своей учебы в Казани Бурлюк оставил воспоминания. Записаны они в 1958 году, но, читая их, видишь Казань конца XIX века. Легко узнаются работы Ильи Репина, с которых учился рисовать Бурлюк, и которые сейчас хранятся в Художественном музее. В Казани к нему пришло и первое признание. Он получил, как лучший ученик премию в 25 рублей. «Так я заявился на втором этаже краснокирпичного дома на Большой Лядской улице у парка в канцелярии Казанской Художественной школы 28 августа 1899 года». Казанская художественная школа в то время арендовала 17 комнат на втором этаже здания, которое принадлежало Софье Львовне Вагнер (сейчас там располагается Третья городская гимназия по ул. М.Горького). Жил Давид Давидович на Третьей солдатской улице в доме Шулер (недалеко от современного Чеховского рынка). 

После учебы в Казанской художественной школе Давид Давидович еще неоднократно бывал в Казани. Наиболее известен его приезд в 1914 году, когда Бурлюк с группой своих последователей – футуристов устраивал встречи-диспуты (он называл их «поэзо-концерты») по всей России. Его приезд 20 февраля 1914 года запомнился не только эпатажными выступлениями в переполненном здании Дворянского собрания, Бурлюк встречался со знакомыми и друзьями. Знаменитая фотография Бурлюка в шубе, цилиндре и с лорнетом была сделана именно в тот приезд в фотосалоне на улице Воскресенской.

После Казани Д.Бурлюк учился живописи в Мюнхене, Париже, Москве. Но несомненный талант и деятельная натура искали свой путь. Таким непроторенным путем стал футуризм. Д.Бурлюк как талантливый художник и способный организатор много сделал для укрепления, развития и пропаганды этого вида искусства в России и мире.

С 1915 года Д.Бурлюк жил в Башкирии, в селе Иглино близ Уфы. Считая себя патриотом России, заготавливал сено для действующей армии и много работал как художник. В Уфимском музее им. Нестерова хранится много его работ той поры. Очень много работ посвящено татарской и башкирской тематике. Изучал и изображал жизнь и быт башкирского и татарского народов, рисовал татарских детей, женщин, виды деревень.

Во время Гражданской войны материальное положение семьи Бурлюков значительно ухудшилось. Спасаясь от голода, тифа, разрухи, пришедшей с Гражданской войной, Давид Бурлюк с семьей уехал на Дальний восток, затем в Японию. Прибыл он в Японию 1 октября 1920 года, а уже 14 октября устроил первую выставку, на которой было представлено 473 работы 28 художников. Кроме работ Бурлюка, выставлялись работы Василия Каменского, В.Татлина и даже Казимира Малевича. В Японии прожил он два года, плодотворно работал, организовывал выставки картин и стал родоначальником футуризма в Японии, оставив после себя множество последователей и учеников. Покинул Японию 17 августа 1922 года на борту парохода «Императрица России» с женой, двумя сыновьями и 200 живописными полотнами.

Даже после отъезда Бурлюка из Японии его глубокое влияние не приостановилось в среде художников футуристического направления. В Японии имя Бурлюка до сих пор произносится с почтением и уважением. Недавно на Сумщину приезжала исследовательница творчества Бурлюка Чиеко Оваки, кандидат искусствоведения, которая пишет о нем диссертацию.

Переезд Бурлюка в Японию можно считать не бегством из России, а творческой командировкой.

Так как слава Бурлюка росла, ему было предложено переехать в Америку на очень хороших бытовых условиях, куда он и уехал.

Дважды ему было дозволено приехать в Советский Союз. Во время одного из таких приездов в 1956 году, на подъеме хрущевской оттепели, на пике общественного интереса к Маяковскому и футуризму он был встречен с невероятной пышностью. Ему был предоставлен номер «Люкс» в гостинице «Москва» и правительственная машина. Проводились многочисленные приемы и рауты. Были публикации о Бурлюке в «Правде», «Огоньке», «Советской культуре». Семья Бурлюков посетила музей Маяковского и спектакли по его пьесам (своего рода виртуальная встреча престарелого учителя с классиком-учеником). На его лекции в музее Маяковского (слушатели стояли даже в проходах) побывал известный советский поэт Евгений Евтушенко и оставил о той встрече чудесные воспоминания. После Москвы Бурлюк с семьей побывал в Крыму

Творческое наследие Бурлюка многочисленно и разнообразно. Имея полноценное художественное образование, он легко мог рисовать в классическом стиле. Так же легко он рисовал в стиле кубизма, футуризма, неопримитивизма. Судьба футуризма в Советской России оказалась сложной. Долгое время футуристов поддерживал министр культуры народный комиссар Анатолий Васильевич Луначарский. Но после того как Ленин написал, что «Луначарского за его  футуризм нужно высечь!», к футуризму стыл, и вскоре это движение пошло на убыль. Но о репрессиях против футуристов ничего не известно. Многие бывшие футуристы, такие как Владимир Маяковский, Василий Каменский, много и плодотворно работали в советской России как поэты и литераторы.

Особо следует сказать о взаимоотношениях Давида Бурлюка и Владимира Маяковского. Познакомились они молодыми людьми. Бурлюк, будучи старше Маяковского опекал, направлял и помогал Маяковскому. Со слов самого Маяковского, Бурлюк ему, начинающему поэту, холодной зимой 1909 года ежедневно давал 50 копеек на пропитание и даже подарил свое теплое пальто. Маяковский представлял Бурлюка своим знакомым: «Это мой друг – хохол», так как говорил тот с заметным украинским акцентом.

Владимир Владимирович, будучи известным поэтом, неоднократно бывал в Америке, и каждый раз посещал Давида Бурлюка. Об этом сохранились многочисленные воспоминания и фотографии. В журнале «Уфа» №7 (80) за июль 2008 г. в статье Алексея Кондратьева о Павле Дмитриевиче Корине «Прекрасная Прасковья» читаем: «…Наиболее значительным событием последних лет жизни П.Д. Корина стала персональная выставка его картин в Нью-Йорке, организованная в мае 1965 года братьями Армандом и Виктором Хаммерами. Среди многочисленных посетителей выставки был и Давид Давидович Бурлюк (1882-1967). Павел Дмитриевич знал его еще по Училищу живописи, ваяния и зодчества. Будучи на выставке Корина, Бурлюк много хорошего говорил о работах Павла Дмитриевича; перед уходом с выставки пригласил Кориных к себе в гости».

О посещении 18 мая 1965 года семьи Бурлюка в дневниковых записях Корина читаем: "Сегодня утром поехали к Д.Д. Бурлюку. Живет он приблизительно в 160 километрах от Нью-Йорка. Домик окружен небольшим леском. У дома встретила нас жена - Мария Никифоровна, потом вышел Бурлюк, согбенный, высохший старик, ему 83 года. Я был поражен его видом. Помню его в Училище живописи, ваяния и зодчества в 1912-13 гг., это высокий, грузный человек, похожий на Пьера Безухова. Взгляд умный, открытый, голова ясная, память поразительная, он мне очень понравился. Жена - добрая, хорошая, болезненная старушка. Сыновья живут отдельно. Домик двухэтажный, весь завешан картинами, главным образом самого хозяина, есть и другие художники. Внизу, в небольшой комнате, у него мастерская, где он пишет сейчас букет цветов. Сели за деревянный стол, сбитый из толстых досок, чай пили, закусывали. Долго и очень хорошо беседовали, вспоминали Маяковского, Ларионова, Каменского и др., училище живописи в Москве"…

Бурлюк идентифицировал себя украинцем, стал «отцом российского футуризма», а завершил свой путь гражданином Америки. Его работы известны во всем мире. С благодарностью вспоминая годы учебы, Давид Бурлюк говорил: «Казань, как колыбель своего искусства, я помнил всегда».

12 сентября 2009 года на фасаде Гимназии №3 г. Казани (ул. Горького 16/7) по инициативе Нижнекамского украинского товарищества «Вербиченька» будет установлена мемориальная композиция (доска и горельеф с портретом), посвященная Давиду Давидовичу Бурлюку.

Евгений САВЕНКО.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Про громадянина США з харківського хутора 

У вересні в Казані відкриють меморіальну дошку на честь "українського батька російського футуризму"

12 вересня 2009 року на фасаді Гімназії №3 в Казані (вул. Горького 16/7) з ініціативи Нижньокамського українського товариства «Вербиченька» буде встановлена меморіальна композиція (дошка й горельєф з портретом), присвячена Давидові Давидовичу Бурлюку.

Казань - дивне місто, в якому люди різних національностей одержали путівку у високе мистецтво. Вони прославили не тільки себе, але й Казань - колиску своєї майстерності. Сказане повною мірою відноситься й до Давида Давидовича Бурлюка - талановитого художника й поета-новатора, що збагатив світове образотворче й поетичне мистецтво.

Давид Бурлюк був, за словами В.В.Маяковського (друга й послідовника Бурлюка), «українським батьком російського футуризму». Не можна сказати, що ім'я Давида Бурлюка повертається сучасникам - воно нікуди й не зникало. Його картини експонуються в Російському музеї (м. Москва). У 2001 році в Московському центрі мистецтв на Неглинній і у 2003 році в Державному літературному музеї пройшли великі виставки картин Бурлюка. У музеї імені Нестерова (м. Уфа) постійно працює зал, у якому виставлені його твори. Багато робіт художника зберігається в Тамбовському музеї. Шанують Бурлюка і в Японії, де залишилося чимало його послідовників. В Америці роботи Давида Бурлюка виставлені у двох галереях, працює пересувна виставка. Нинішнім літом у музеї імені Маяковського відкрита експозиція, присвячена Давиду бурлюку, на якій представлені експонати з власних фондів музею.

Не забутий Бурлюк і в Україні. Тут випущено поштові конверт і марка, присвячені Давидові Бурлюку. У жовтні 2007 року на будівлі колишньої Олександрівської гімназії в м. Суми встановлено меморіальну дошку, присвячену всесвітньо відомому художникові й поетові. На відкритті були присутні родичі Д.Бурлюка, що проживають у Чехії й Америці.

Давид Давидович Бурлюк народився 9 (21) липня 1882 року на Харківщині, на хуторі Семиротовщина (нині Сумська область, Україна). Батько Д.Бурлюка, агроном за освітою, працював керуючим у маєтках багатих землевласників. Улітку 1899 року родина Бурлюков жила недалеко від Симбірська. Прочитавши в газеті оголошення про набір у Казанську художню школу, Давид з мамою прибув до Казані, показав свої роботи, витримав співбесіду й був зарахований до числа учнів.

Про роки свого навчання в Казані Бурлюк залишив спогади. Записані вони в 1958 році, але, читаючи їх, бачиш Казань кінця XIX століття. Легко впізнаються роботи Рєпіна, з яких учився малювати Бурлюк, і які зараз зберігаються в Художньому музеї. У Казані до нього прийшло й перше визнання. Як кращий учень він одержав премію - 25 рублів. «Так я заявився на другому поверсі будинку з червоної цегли на Великий Лядській вулиці в парку в канцелярії Казанської Художньої школи 28 серпня 1899 року». Казанська художня школа в той час орендувала 17 кімнат на другому поверсі будинку, що належав Софії Львівні Вагнер (зараз там розташовується Третя міська гімназія по вул. М.Горького). Жив Давид Давидович на Третій солдатській вулиці в будинку Шулер (недалеко від сучасного Чеховського ринку).

Після навчання в Казанській художній школі Давид Давидович ще неодноразово бував у Казані. Найбільш відомий його приїзд у 1914 році, коли Бурлюк із групою своїх послідовників - футуристів улаштовував зустрічі-диспути (він називав їх поезо-концерти) по всій Росії. Його приїзд 20 лютого 1914 року запам'ятався не тільки епатажними виступами в переповненій залі Дворянських зборів, Бурлюк зустрічався зі знайомими й друзями. Знаменита фотографія Бурлюка в шубі, циліндрі й з лорнетом була зроблена саме в той приїзд у фотосалоні на вулиці Воскресенській.

Після Казані Д.Бурлюк навчався живопису в Мюнхені, Парижі, Москві. Але безсумнівний талант і діяльна натура шукали свій шлях. Таким непроторенним шляхом став футуризм. Д.Бурлюк як талановитий художник і вмілий організатор багато зробив для зміцнення, розвитку й пропаганди цього виду мистецтва в Росії й усьому світі.

З 1915 року Д.Бурлюк мешкав у Башкирії, в селі Ігліно поблизу Уфи. Вважаючи себе патріотом Росії, заготовлював сіно для діючої армії й багато працював як художник. В Уфимскому музеї ім. Нестерова зберігається багато його робіт тієї пори. Дуже багато робіт присвячено татарській і башкирській тематиці. Він вивчав і зображував життя й побут башкирського й татарського народів, малював татарських дітей, жінок, сільські краєвиди.

Під час Громадянської війни матеріальне становище родини Бурлюков значно погіршилося. Рятуючись від голоду, тифу, розрухи, що прийшла із Громадянською війною, Давид Бурлюк з родиною виїхав на Далекий схід, потім у Японію. Прибув він у Японію 1 жовтня 1920 року, а вже 14 жовтня влаштував першу виставку, на якій було представлено 473 роботи 28 художників. Крім творів Бурлюка, виставлялися роботи Василя Каменського, Володимира Татліна і, навіть, Казимира Малевича. У Японії прожив два роки, плідно працював, організовував виставки картин і став родоначальником футуризму в цій країні, залишивши після себе безліч послідовників і учнів. Залишив Японію 17 серпня 1922 року на борту пароплава «Імператриця Росії» із дружиною, двома синами й 200 живописними полотнами.

Навіть після від'їзду Бурлюка з Японії його глибокий вплив не призупинився в середовищі художників футуристичного напрямку. У Японії ім'я Бурлюка дотепер вимовляється з повагою й шаною. Недавно на Сумщину приїжджала дослідниця творчості Бурлюка Чієко Овакі, кандидат мистецтвознавства, що пише про нього дисертацію.

Переїзд Бурлюка в Японію можна вважати не втечею з Росії, а творчим відрядженням. Слава Бурлюка росла і йому було запропоновано переїхати до Америки на дуже гарних побутових умовах, що він і зробив.

Двічі йому було дозволено відвідати Радянський Союз. Під час одного з таких приїздів, у 1956 році, на вістрі хрущовської відлиги й суспільного інтересу до Маяковського й футуризм, він був зустрінутий з неймовірною пишністю. Йому був наданий номер «Люкс» у готелі «Москва» і урядова машина. Проводилися численні приймання і раути. Були публікації про Бурлюка в «Правді», «Огоньку», «Радянській культурі». Родина Бурлюків відвідала музей Маяковського й спектаклі за його п'єсами (свого роду віртуальна зустріч старого вчителя із класиком-учнем). На його лекції в музеї Маяковського (слухачі стояли навіть у проходах) побував відомий радянський поет Євген Евтушенко й залишив про ту зустріч чудесні спогади. Після Москви Бурлюк з родиною побував у Криму.

Творча спадщина Бурлюка численна й різноманітна. Маючи повноцінну художню освіту , він легко міг малювати в класичному стилі. Так само легко він малював у стилі кубізму, футуризму, неопримітивізму. Доля футуризму в Радянській Росії виявилася складною. Довгий час футуристів підтримував міністр культури - народний комісар Анатолій Васильович Луначарский. Але після того як В.Ленін написав, що «Луначарского за його  футуризм потрібно висікти!», до футуризму охолонув, і незабаром цей рух пішов на спад. Але про репресії проти футуристів нічого не відомо. Колишні футуристи, такі як Володимир Маяковський, Василь Каменський багато й плідно працювали в радянській Росії як поети й літератори.

Особливо варто сказати про взаємини Давида Бурлюка й Володимира Маяковського. Познайомились вони ще молодими людьми (навчаючись в Московському училищі живопису, ліплення і зодчества, з якого утворилися сучасний институт ім.Сурікова та архітектурний інститут. – Прим. ред.). Бурлюк був старшим за Маяковського, всебічно опікав того, наставляв і допомагав йому матеріально. Зі слів самого Володимира Володимировича, Бурлюк йому, як поетові-початківцю, холодною зимою 1909 року щодня давав по 50 копійок на їжу й навіть подарував своє тепле пальто. Маяковський представляв Бурлюка своїм знайомим: «Це мій друг - хохол», тому що говорив той з помітним українським акцентом.

Маяковський, як відомий поет, неодноразово бував у Америці, і щоразу відвідував там свого товариша. Про це збереглися численні спогади й фотографії. В журналі «Уфа» №7 (80) за липень 2008 р. у статті Олексія Кондратьєва про П.Д.Коріна «Прекрасна Параска» читаємо: «...Найбільш значною подією останніх років життя П.Д. Коріна стала персональна виставка його картин у Нью-Йорку, організована в травні 1965 року братами Армандом і Віктором Хаммерами. Серед численних відвідувачів виставки був і Давид Давидович Бурлюк (1882-1967). Павло Дмитрович знав його ще по училищу живопису, ліплення й зодчества в Москві. Відвідавши виставку Коріна, Бурлюк багато гарного говорив про роботи Павла Дмитровича, а перед тим як залишити виставку, запросив Коріних до себе в гості».

Про відвідування 18 травня 1965 року родини Бурлюка в щоденнику Коріна читаємо: "Сьогодні ранком поїхали до Д.Д. Бурлюка. Живе він приблизно за 160 кілометрів від Нью-Йорка. Будиночок оточений невеликим лісочком. У будинку зустріла нас дружина - Марія Никифорівна, потім вийшов Бурлюк, згорблений, сухорлявий старик, йому було вже 83 роки. Мене вразив його вигляд. Пам'ятаю його в училищі живопису, ліплення й зодчества в 1912-13 р. Це була висока, неповоротка людина, схожа на П’єра Безухова. Погляд розумний, відкритий, голова світла, пам'ять разюча, він мені дуже сподобався. Дружина - добра, гарна, хвороблива бабуся. Сини живуть окремо. Будиночок двоповерховий, весь завішаний картинами, головним чином - самого господаря, є й інші художники. Внизу, у невеликій кімнаті, у нього майстерня, де він пише зараз букет квітів. Сіли за дерев'яний стіл, збитий з товстих дощок, чай пили, закушували. Довго й дуже добре розмовляли, згадували Маяковського, Ларіонова, Каменського й ін., училище живопису в Москві...».

Бурлюк ідентифікував себе українцем, а завершив свій шлях 15 січня 1967 року громадянином Америки. Він став «батьком російського футуризму», а його роботи відомі в усьому світі. Із вдячністю згадуючи роки навчання в Татарстані, Давид Бурлюк говорив: «Казань, як колиску свого мистецтва, я пам'ятав завжди».

Євген САВЕНКО.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Любовь и мир. 1914.

Приход весны и лета. 1914.

Революция. 1917.

Ворота храма в Японии. 1921.

Маруся. 1928.

На світлинах: Давид Бурлюк. Любовь и мир. 1914. Приход весны и лета. 1914. Революция. 1917. Ворота храма в Японии. 1921. Маруся. 1928.  

ПРИКАЗ

Заколите всех телят

Аппетиты утолять

Изрубите дерева

На горючие дрова

Иссушите речек воды

Под рукой и далеке

Требушите неба своды

Разъярённом гопаке

Загасите все огни

Ясным радостям сродни

Потрошите неба своды

Озверевшие народы...

НАЕЗДНИЦА

На фоне пьяных коней закатных

Сереброзбруйные гонцы

А вечер линий ароматных

Разивший длинные концы

Четвероногое созданье

Лизало белые черты

Ты как покинутое зданье

Укрыто в чёрные листы

Пылают светозарно маки

Над блеском распростёртых глаз

Чьи упоительные знаки

Как поколебленный алмаз.

На гривах чёрных улыбки розы

Раскрыли нежно свои листы

И зацалованные слёзы

Средь изумлённой высоты.

Давид Бурлюк.