lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Оксана Петрусенко і Казань
Доска Петрусенко в Казани 2012
Доска Петрусенко в Казани 2012

Через 85 років українська пісня знову лунає в татарському театрі

Легендарна українська акторка Оксана Андріївна Петрусенко кар'єру оперної співачки починала в 1930-х роках ХХ століття в Казанському оперному театрі.

Українці Татарстану не забувають свою славну землячку. Голова Нижнєкамської української автономії "Вербиченька" Євген Вікторович Савенко протягом останнього десятиліття невпинно збирає архівні матеріали про життєвий і творчий шлях легендарної української співачки. Він неодноразово бував у родині нащадків співачки в Києві, листується з відомим українським письменником, мистецтвознавцем, заслуженим працівником культури України Миколою Тодосовичем Кагарлицьким, який видав про творчість Петрусенко вже не одну книгу.

На фасаді казанського театру імені Каріма Тінчуріна, у стінах якого працював на початку століття оперний театр, на честь Петрусенко встановлена меморіальна дошка. Двічі (2007р. і 2009р.) у Нижнєкамську було проведено Відкриті вокальні конкурси імені Оксани Петрусенко. В них брали участь вокалісти не тільки з усіх кінців Росії і Татарстану, але й з України, Киргизії і навіть Китаю. Пересувні літературно-музичні вечори, присвячені Оксані Петрусенко були проведені Євгеном Вікторовичем і товариством "Вербиченька" у Нижнєкамську, Набережних Човнах, Казані, Іжевську, Димитровграді, Тольятті, Москві, Чернігові.

Просвітницьку роботу з популяризації імені Оксани Петрусенко в Росії, подвижницьку діяльність Євгена Вікторовича Савенка й товариства «Вербиченька» підтримують нащадки Оксани Петрусенко, допомагає біографічними й архівними матеріалами Микола Кагарлицький.

Нещодавно театр імені Каріма Тінчуріна був капітально відремонтований. На жаль, під час ремонту дошку було пошкоджено. Постало питання її відновлення. У наш час шукати кошти на меморіальною дошку українській співачці - справа майже безнадійна. Але стараннями Євгена Вікторовича Савенка нам пощастило знайти необхідні кошти і відновити дошку. Крім портрета співачки на дошці вибитий текст трьома мовами: татарською, російською й українською. Ми пишаємося тим, що змогли у столиці Татарстану встановити меморіальну дошку українській співачці з текстом на рідній для неї мові.

Урочисті заходи щодо відкриття відновленої меморіальної дошки і літературно-музичний вечір на честь співачки, в Казані не пройшли не поміченими. Напередодні, 1 грудня 2012 року, по телеканалу "Ефір" пройшла 30-хвилинна програма, присвячена О.Петрусенко за участю Євгена Вікторовича Савенка. Майбутні заходи були анонсовані, пролунала пісня Наталки з опери "Наталка-Полтавка" у виконанні казанської співачки-аматорки Тетяни Чекєєвої. Наступного дня був телерепортаж про відкриття відновленої меморіальної дошки на фасаді театру ім. Каріма Тінчуріна по вулиці Горького.

2 грудня, у зв'язку з 85-річним ювілеєм початку виступів співачки в Казанському оперному театрі, дошку урочисто відкрили знову. На церемонію зібрався весь актив української громади й небайдужі представники культури Казані. Адміністрація театру поставилася до заходу з великим розумінням. Нам було запропоновано цікаву екскурсію по театру. Ми постояли в холі, де Петрусенко вперше зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, з величезним інтересом оглянули експозицію театрального музею. На жаль, не змогли побувати на сцені, там саме йшов прогон прем'єрного спектаклю, але в холі театру в цей день, уперше за багато років знову лунала українська пісня. Тетяна Чекєєва виконала пісню з репертуару Оксани Петрусенко "Віють вітри". Урочиста обстановка і прекрасна акустика театру, якому більше 120 років, налаштували присутніх на високий духовний лад, часом створювалося враження, що звучить голос самої Оксани Петрусенко.

О 13 годині 2 грудня в казанському Будинку дружби народів пройшов літературно-музичний вечір на честь О.Петрусенко. Біля сцени стояли два святково прикрашених портрета співачки. Було підготовлено інформаційні стенди з книгами про акторку, ксерокопіями документів, численними фотографіями, стародавніми платівками, сучасними буклетами. Радувало, що серед глядачів було несподівано багато молоді.

Програму вечора вів Анатолій Пеньковський. Почався захід з української пісні у виконанні хору казанських українців "Журавка". Потім слово було надано Євгену Савенку.

Влітку 1927 року Оксана Петрусенко опинилася в Казані в складі драматичної трупи, яка грала переважно водевілі. Диригент Казанської опери Сергій Кальбін неодноразово відвідував спектаклі з участю Оксани Петрусенко. Її спів йому дуже подобався, він запропонував молодій вокалістці перейти в оперний театр і вона, після невеликих коливань, погодилася. Почалося життя і робота в Казані.

13 грудня 1927 року Петрусенко дебютувала на сцені Казанської опери в ролі Оксани в опері П. Чайковського "Черевички". Успіх був феноменальний! Оксана не тільки добре співала, оскільки була досвідченою драматичною акторкою, вона буквально вживалася в роль і "досягала високого ступеня художньої правди". Потім вона співала партію Ярославни в опері "Князь Ігор", партію Маргарити в "Фаусті". Співала з незмінним успіхом. Незабаром уся Казань називала її "наш український соловейко". Вона, не маючи закінченої музичної освіти, багато і плідно займалася з педагогами, які відзначали її сумлінність і прагнення до навчання. Вона завжди приходила на заняття добре підготовленою і, якщо звичайний співак розучував роль за 20 занять, то вона справлялася за 5-7.

Петрусенко багато співала в концертних програмах. У її нащадків, які нині живуть у Києві, зберігається казанська газета тих часів, де говориться, що Оксана Андріївна виступала в благодійному концерті, який було організовано татарським театральним діячем Карімом Тінчуріним. Виручені кошти були передані в дитячий будинок для дітей-сиріт.

Про її концерти в Казані й унікальний, дужий і чистий голос збереглося багато спогадів. Якось вона співала в Будинку офіцерів (до революції - Дворянське собраніє, а зараз - Міська дума). Співала без мікрофона, при відкритих вікнах. Голос її лунав так дзвінко, що на вулиці стали збиратися люди. Площа перед театром заповнилася народом, і навіть рух трамвая по вулиці Карла Маркса став практично неможливим.

У Казані на початку ХХ віку було два кінотеатри: "Електра" і "Уніон" (вони збереглися до наших днів, зараз це "Татарстан" і "Родіна"). Зазвичай перед сеансами в них виступали співаки і музиканти. Петрусенко неодноразово виступала в кінотеатрах, а потім з родиною йшла на перегляд фільму. Але влітку 1928 року її виступ у кінотеатрі "Уніон" прийняв дещо інший зміст. До Казані привезли щойно знятий фільм "Тарас Шевченко" з Амбросієм Бучмою у головній ролі. Петрусенко було запропоновано виступити з вінком українських пісень на казанській прем'єрі. Вона погодилася. Спочатку усіх вразило, що вона вийшла на сцену скромно як для акторки вдягненою: у чорній спідниці і нею ж вишитій українській сорочці. Але чудовий голос і мелодійність українських пісень просто вразили глядачів. Успіх був колосальним!

Оскільки Петрусенко була ведучою солісткою Казанської опери, вона багато гастролювала по Татарстану й усьому Поволжю. Збереглися численні спогади про її поїздки й афіші тих виступів.

У Казані вона познайомилася з Василем Москаленком. Спершу вони були партнерами по сцені. Їх "сценічна любов" (у "Черевичках" вона грала Оксану, а він - Вакулу) переросла у велике почуття, і незабаром вони одружилися. Василь Дмитрович залишив спогади про неї, і докладно описав їх першу зустріч, що відбулася в холі оперного театру. Жили вони в центрі міста в одному з приватних будинків на вулиці Проломній (нині Баумана, будинок не зберігся). На літо наймали дачу біля Казані. Влітку 1928 року, відпочиваючи на березі Волги, Оксана так засмагла, що для виконання партії Аїди можна було не гримуватися.

Теплі стосунки пов'язували Оксану Петрусенко з діячами татарської культури. Гай Тагіров, згодом головний хореограф Татарстану, а тоді ще молодий актор, залишив теплі спогади про зустрічі з Оксаною. Неодноразово вони зустрічалися втрьох: Тагіров, Петрусенко і майбутній класик татарської музики, а тоді починаючий композитор Саліх Сайдашев. Петрусенко жваво й образно розповідала про свою батьківщину - Україну, її природу, людей, пісні. У свої концерти Петрусенко часто включала грузинські, білоруські, башкирські і татарські народні пісні, аранжовані Саліхом Сайдашевим для її унікального голосу.

Багато років з Оксаною дружив викладач Казанського хіміко-технологічного інституту Анатолій Федорович Мастаченко. Він бував у неї вдома і на дачі, сам мав непоганий голос і навіть, як аматор, брав з нею участь у декількох концертах. Після від'їзду Оксани Петрусенко з Казані, він понад десять років листувався з нею, гостював у неї в Самарі, зібрав унікальний архів про казанський і поволзький період життя і творчість співачки, залишив про неї і ті часи докладні і теплі спогади. Після війни він листувався з її сином Олександром.

Любов до творчості легендарної співачки Мастаченко зумів передати своїм студентам. Один з його учнів, Ільдар Сафін, у середині 60-х років на мотоциклі приїжджав у Київ з Казані, зустрічався з сином Оксани Андріївни. Йому були передані платівки і частина архіву співачки, яка висвітлювала казанський період її життя. (На жаль, ні самого Ільдара Сафіна, ні слідів архіву знайти не вдалося). Від родичів Петрусенко Савенко довідався адресу проживання А.Ф.Мастаченка, знайшов у Казані будинок 11 на вулиці Ібрагімова, але в його квартирі за останні роки змінилося кілька господарів, і Мастаченка ніхто не згадав. А шкода.

У 1929 році Оксана Петрусенко була запрошена до Свердловского оперного театру, який на той час був одним з кращих у Радянському Союзі. Петрусенко погодилася. Прощальний концерт у Казані відбувся 27 вересня 1929 року в Оперному театрі на вулиці Горького. Петрусенко прощалася з Казанню, залишивши про себе найяснішу пам'ять.

Євген Вікторович розповів як і чому зацікавився творчістю співачки й особливо казанським періодом її життя. Велику роль у тім, що цей інтерес виник, зіграв нині покійний Віктор Іванович Селюк, що багато років жив у Казані. Син актора, у молодості сам актор, а потім довгі роки - театральний художник, Віктор Іванович брав участь в одному спектаклі з Оксаною Петрусенко.

У 1936 році Віктор Іванович був актором у пересувному провінційному театрі. Для поліпшення зборів керівництво театру запросило в маленьке містечко на спектакль "столичну зірку" Оксану Петрусенко. Вже в театральному одязі Віктор Іванович підійшов до розкладу черги виходу на сцену, що висів на стіні. Поки шукав себе в списку, ззаду підійшла Оксана Петрусенко! Слово за слово, зав'язалася розмова. Тільки розговорилися, пролунало: "Петрусенко! На сцену!". Вона відразу ж, ще з-за лаштунків, голосно почала співати, прямуючи до сцени. Публіка в залі її почула! Віктор Іванович сам високий на зріст, відзначав, що Оксана була вища за нього, широка в плечах, з досить грубими рисами обличчя, але приємними і миловидними. Вона була в гарному українському вбранні, у великих червоних чоботях на високих підборах. Ці чоботи вона завжди возила з собою. Виїжджаючи на гастролі, костюм вона могла підібрати й на місці, але з розміром взуття завжди були проблеми.

Високий зріст співачки також часто викликав труднощі з підбором партнерів. Наприклад, у "Наталці-Полтавці" вона повинна була бути нижчою і ніжнішою за Петра, але такого актора підібрати було важко. Зате в "Запорожці за Дунаєм" поруч з великою і дужою Одаркою у виконанні Оксани, низенькі і товстенькі Карасі вже виглядали комічно.

Віктор Іванович розповідав про театр тих часів, про життя акторів і навіть про ціни в ресторанах. Розповіді Віктора Івановича були не просто цікаві, вони захоплювали і не відпускали.

Оповідання Євгена Вікторовича через кожні 5 - 7 хвилин перемежалися виконанням пісень. У той вечір чудовим вокалом радували Тетяна Чекєєва і башкирська співачка Фаніля Хабірова. Фаніля прекрасно виконала башкирську народну пісню з репертуару Оксани Петрусенко. Потім, на неймовірне задоволення глядачів, українську пісню "Ой, не світи, місяченьку". Співала так щиро, що глядачі вибачили їй кілька невірних наголосів і неточних закінчень. Оплески були бурхливими і тривалими. Народну українську пісню "Місяць на небі" виконав молодий український колектив "Лада".

Про наш захід, проведений в далекій Казані, знали й у Києві. Світлана Власівна Петрусенко від імені нащадків співачки і Микола Тодосович Кагарлицький надіслали привітальні телеграми, що були урочисто зачитані і зустрінуті бурхливими оплесками.

Розповідь про життєвий і творчий шлях співачки супроводжувався демонстрацією слайдів на великому екрані.

Закінчився вечір виступом українського хору "Журавка". Півтори години пролетіли, як одна мить. Більшість глядачів, після закінчення вечора направилися не до виходу, а до сцени. Було багато питань, слів подяки. Знайшлися люди, які в юності чули голос легендарної співачки. Одна з глядачок заявила, що її батько був знайомий з Оксаною Петрусенко і багато розповідав про неї. Ця жінка похилого віку погодилася записати спогади батька, і обіцяла передати їх Євгену Савенку. Буквально всі глядачі просили продовжувати проведення літературно-музичних вечорів, присвячених численним "зіркам" українського мистецтва.

Вечір пройшов плідно. Задоволеними залишилися і глядачі й організатори. Хочеться вірити, що ім'я Оксани Андріївни Петрусенко в Казані не буде забуто ніколи. Українці Татарстану вносять свій внесок у святу справу збереження пам'яті про видатних українців у Росії, і це встановлення меморіальної дошки яскравий тому приклад.

Заступник голови Нижнєкамської

національно-культурної автономії

"Українське товариство "Вербиченька"

Людмила НАЙДЕНКО.

P.S. «Любити Україну треба не тільки до глибини своєї душі, а й до глибини своєї кишені». Цей вислів Євгена Чикаленка давно є кредо товариства «Вербиченька».

Вважаю своїм обов'язком подякувати людям, що внесли свій внесок у справу відновлення меморіальної дошки Оксані Петрусенко.

- Добродій, який дав більшу частину коштів без будь-яких умов і побажав залишитися невідомим. Його щедрість і скромність викликають подвійну повагу.

- Володимир Максимюк, Тетяна Чекєєва, Анатолій Пеньковський.

- Людмила й Віталій Найденко, Галина Артем'єва з дочкою Веронікою, Українське товариство "Вербиченкька" (м. Нижнєкамськ).

- Наш добрий приятель, відомий у Татарстані скульптор Махмут Гасімов виконав свою роботу безкоштовно.

- Були й інші добродії. Господь зна їх імена і не забуде добрі справи.

Євген САВЕНКО

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Е. Савенко у доски Оксане Петрусенко 2012
Е. Савенко у доски Оксане Петрусенко 2012
Украины Татарстана - Оксане Петрусенко 2012
Украины Татарстана - Оксане Петрусенко 2012
В фойе театра Тинчурина
В фойе театра Тинчурина
Вечер, посвященный Петрусенко в Казани 2012
Вечер, посвященный Петрусенко в Казани 2012
Поет Т. Чекеева
Поет Т. Чекеева
Е. Савенко об Оксане Петрусенко
Е. Савенко об Оксане Петрусенко
Е. Савенко, на фоне - родственники Петрусенко
Е. Савенко, на фоне - родственники Петрусенко
Стенд о Петрусенко
Стенд о Петрусенко
Т. Чекеева в театре Тинчурина
Т. Чекеева в театре Тинчурина

На світлинах: Доска Петрусенко в Казани 2012. Е. Савенко у доски Оксане Петрусенко 2012. Украины Татарстана - Оксане Петрусенко 2012. Оксане Петрусенко посвящается. В фойе театра Тинчурина. Вечер, посвященный Петрусенко в Казани 2012. Поет Т. Чекеева. Е. Савенко об Оксане Петрусенко. Е. Савенко, на фоне - родственники Петрусенко. Стенд о Петрусенко. Т. Чекеева в театре Тинчурина.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка