lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 „Єднаймося, люба родино!”

Микола  СергієнкоСпогади про те, як готувався Перший Міжнародний Фестиваль українського мистецва "Роде наш красний" пам’яті Василя Скуратівського - творча лабораторію традиційної культури українців Росії в Лазаревському Центрі національних культур міста Сочі

І таки направду не море привабило саме оцих тридцять людей в прекрасне приморське містечко. Вони приїхали сюди на своєрідну підзарядку: зачерпнути духу, підживитись оточенням, посилити свою впевненість у правильності напрямку роботи і свого життєвого кредо. Якщо ж це все підсумувати, то можна говорити і про таке: творча лабораторія традиційної культури українців Росії, що проходила на базі Українського центру культури і мистецтва Лазаревського Центру національних культур федерального курорту м. Сочі дала змогу учасникам заходу припасти до життєдайного прабатьківського джерела рідної української культури і набратися патріотизму настільки, наскільки це тільки можливо, дійсно, на нашій, але не своїй рідній землі.

А за всім цим стоять люди. По-перше, ініціатор і організатор творчих навчань, заслужений працівник культури України і Кубані Ганна Гніденко. Дуже добре, що в момент відкриття цьогорічної події вона згадала тих, хто допомагав свого часу „проштовхувати” таке потрібне починання в Києві і Москві і кого вже ніколи не буде з нами на цьому світі: відомого етнографа і письменника Василя Скуратівського і першого голову Об’єднання українців Росії літератора Олександра Руденка-Десняка. Локомотив в особі Ганни Олексіївни підтримують з українського боку тривалий час майстри найвищої проби у своїй справі, знані і авторитетні не лише науковці, а, що особливо важливо для нас, і практики – спеціалісти з Києва. Вчетверте у Лазаревському Центрі національних культур працював професор Національного університету культури і мистецтва Петро Андрійчук. Треба відзначити, що деякі учасники лабораторії і їдуть сюди, бо знають, що тут працюватиме пан Андрійчук. Цікава методика занять, своєрідна подача матеріалу, відмінна від кубанської манера співу і енергія викладача – все це приваблює людей.

Дуже приємно, що Петра Олександровича доповнив колега по університету і спеціаліст з фольклорного співу, керівник гурту „Кралиця” Іван Синельников. Він відкриває, особливо для кубанців, традиційний спів наших давніх предків. В Україні він зберігся в поліських хащах і на гірських полонинах. На Кубані його, можливо, в бурях переселень і бойових змагань забули.

Вперше експериментальна лабораторія взяла під своє крило і хореографів. Тут був певний ризик. Про українські хорові колективи Російської Федерації відомо давно, а от щодо танцювальних ансамблів відомості відсутні. Та після проведення цьогорічних навчань можна говорити й про те, що проведення лабораторії хореографічного напрямку є далеко не зайвим, дякуючи Сергію Лукяновичу Зубатову, професору того відомого київського ВНЗ, що й попередні спеціалісти. Можна впевнено говорити про поширення хорошого розголосу про експериментальну лабораторію традиційної культури українців Росії і в площині народного танцювального мистецтва.

Цьогорічні творчі зібрання об’єднали керівників мистецьких українських гуртів з різних регіонів Федерації: Волгоград, Ярославль, Омськ, Підмосков’я, Уфа. Приємною особливістю стало велике представництво історичної Кубані: станиці Васюринська, Холмська і Єлизаветинська, хутір Бойко-Понура, міста Анапа, Майкоп і Краснодар. Це важливо тому, що десятиліттями українська культура Кубані подається відірваною від єдиного поля української культури. Звичайно, тут є свої особливості. Але хіба їх немає на Поліссі, Таврії чи Придністров’ї?

Після того, як Росія проголосила свою незалежність, до зрозумілого місцевого кубанського патріотизму додались ідеологічні і найбільше політичні протиріччя між Росією і Україною. Колихало „верхи”, а ми „низи” відчували гостроту проблем, багато з яких були надуманими і провокаційними. В останні роки, для того щоб говорити про своє українське походження, треба було мати на Кубані ще й певну сміливість. І коли цього року саме на українську лабораторію (а була ще й „козача”) приїхало багато кубанців, стало зрозумілим, що народ можна дурити певний час, а не безкінечно. Та й прибули керівники кращих дитячих колективів краю. Честь їм і хвала! Велике спасибі їм від Товариства українців Кубані і Лазаревського центру української культури і мистецтва, бо це були люди, в жилах яких тече, крім української, болгарська, естонська, вірменська і, звичайно, російська кров. Взагалі ж вимірювати відсотки тієї чи іншої крові в людині не просто недоречно, а й принизливо. Просто всім треба пам’ятати про свій родовід і бути культурними людьми, тим більше працюючи в цій сфері. Саме до висококультурних та інтелігентних особистостей відносяться, як учасники лабораторії, так і представники місцевої влади. Насамперед, це начальник управління культури Лазаревського району Сочі Крикор Саакович Мазлумян і керівник гуманітарного напрямку районної державної адміністрації Ольга Петрівна Лактіонова. На протязі тижня вони завжди були з нами.

Слово „традиційне” виявилось дуже вживаним на лабораторії. Це сутність не лише змісту, а і форми занять. Та і те, що вони проводились вшосте в один і той же час, говорить про вже сталу традицію, а значить стабільність.

Проте Ганна Олексіївна Гніденко вже замислилась над певною зміною форми. Щоб не костеніти,  а розвиватись, вона запропонувала наступного року провести навчання у вигляді відкритих уроків, практичних занять майстер-класів на базі своїх же колективів. Тобто на лабораторію в 2007 році запросити 3-5 колективів і одночасно з обміном досвідом роботи провести і Перший фестиваль традиційної культури українців Росії ім. В.Скуратівського. Про те, що вже є з кого навіть вибирати опосередковано сказав Петро Олександрович Андрійчук. Він відзначив, що за всі роки, цього року був найпрофесіональніший склад слухачів. Хорошою була і дисципліна. Особливо відзначив пан професор керівників ансамблю “Козачата” подружжя Наталії і Анатолія Уварових з Майкопа та Любов Волошину з станиці Васюринської. Він висловив переконання, що у таких спеціалістів колективи не можуть бути посередніми.

На жаль, вперше ми не дочекалися офіційних високих гостей з Києва і Москви. Завадив Міжнародний економічний форум в Центральному районі Сочі. А там були всі. Звичайно, прикро, бо ці дві події завжди співпадали. Недоречним стало проводити „круглий стіл”, на якому було заплановано обговорити проблеми і перспективи української діаспори в Російській Федерації. Між собою про це ми говорили не один раз. Та новий Генеральний консул України в Ростові-на-Дону Валерій Плохій 30 вересня завітав до Лазаревського ЦНК. Йому розповіли про проведення лабораторії, а чільний представник України пообіцяв надавати допомогу. Треба згадати і щиро подякувати новому голові Об’єднання українців Росії Василю Михайловичу Думі. Лише завдяки його фінансовій підтримці саме проведення заходу стало можливим. Міністерство культури Російської Федерації завершило п’ятирічний проект фінансування, а гроші з України не надійшли. А так хотілося, щоб не тільки присутні в залі, а якомога більше людей (особливо тих, хто може впливати на прийняття рішень у проведенні подібних заходів) побачили цей диво-концерт самодіяльних виконавців. Мені доводилося бачити чимало виступів і дійств, але такі враження від побаченого і почутого бувають далеко не завжди.

Свято українців привітали греки, росіяни, адиги-шапсуги, вірмени, козаки. Якнайкраще виступив український ансамбль „Чумаки” з Геленджика. І все це високопрофесійно обмережували виступи „Покуті”, для якої в нинішньому творчому стані не страшна найпрестижніша сцена будь-де. Дуже доречним було вручення на такому святі Почесної грамоти Міністерства культури і туризму України Наталії Іванівні Уваровій з нагоди ювілею. А заключне „Єднаймося, люба родино, Хай наша свята Україна цвіте, як калина!” було зустрінуте оваціями і ...сльозами.

Після свята ще кілька годин лунали українська мова і українські пісні в Лазаревському Палаці Дружби. Це вселяло віру в добре майбутнє і переконувало, що наша культура, а значить і наш народ, як її носій, ще довго житимуть на цій землі. У всякому разі поки житимемо ми. А ми, українці Кубані, таки ще поживемо!

Микола СЕРГІЄНКО,

голова Товариства українців Кубані,

заслужений працівник культури України.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка