lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Українська держава відзначила кубанців

Микола Сергієнко. Нагороджені два відомих діяча української культури Краснодарського краю

Указом Президента України № 657/2009 «Про нагородження діячів культури і мистецтв» від 20 серпня 2009 року за вагомий особистий внесок у збереження і розвиток національно-культурної спадщини Українського народу у світі, високу професійну майстерність та активну участь представників української діаспори у проведенні Фестивалю мистецтв України відмічені державними нагородами України два представника Краснодарського краю Російської Федерації: орденом «За заслуги» III-го ступеня - Сергієнко Микола Григорович, голова Краснодарської крайової громадської організації «Національно-культурний центр «Товариство українців Кубані», а почесне звання «Заслужений працівник культури України» присвоєне Желнакову Івану Кузьмичу, художньому керівникові Центру української культури у місті Сочі.

Делегати з Росії Стефан Паняк, Микола Сергієнко, Мирослава Філипова та Володимир Дорошенко на IV-му Всесвітньому форумі українців у Києві, 20 серпня 2006 року.

Іван Желнаков.

На світлинах: Микола Сергієнко. Делегати з Росії Стефан Паняк, Микола Сергієнко, Мирослава Філипова та Володимир Дорошенко на IV-му Всесвітньому форумі українців у Києві, 20 серпня 2006 року. Іван Желнаков.


Творча характеристика на Івана Кузьмича Желнакова

 

Іван Кузьмич Желнаков розпочав свою трудову діяльність в селищі Котельва Полтавської області. З 1975 по 1977 рр. працював директором сільського будинку культурі. Після переїзду на друге місце проживання працював художнім керівником сільського будинку культури селища Северо-Кубанське Тбіліського району Краснодарського краю.

З 1980 по 1986 роки був призначений на посаду режисера народного театру районного Будинку культури в станиці Тбіліській Краснодарського краю. В 1990 році закінчив навчання в Краснодарському державному інституті культури по спеціальності «керівник театрального коллективу». За часи роботі режисером театральним колективом були поставлені роботи „Вечори на хуторі біля Диканьки” по мотивам повісті М.В. Гоголя, С.Васильченка - „На перші гулі”, М.Коломійця „- Фараони”, М.Старицького - „Ой, не ходи Грицю”, Л.Українка - „Лісова пісня”. Стали традиційними театральні дійства „На землі ми велика родина”, фольклорні свята „Купальський вінок”, тематичні програми „Чорне крило Чорнобиля”.

В 1986 році призначений на посаду художнього керівника районного Будинку культурі станиці Тбіліська. За часи його роботи в районному будинку культури стали традиційними дні української культури. Щорічно на свято прибували фольклорні колективи з різних куточків Краснодарського краю. Були створені творчі колективи, студія декоративно прикладного мистецтва, етнографічний музей „Із історії українських переселенців”. В 2001 році був призначений завідуючим районним відділом культури адміністрації Тбіліського району.

В 2002 році переїхав на друге місце проживання і був призначений на посаду художнього керівника Центру української культури, та головного режисера Лазаревського районного Центру національних культур міста Сочі. За роки його активної, професійній діяльності в Центрі української культури стали традиційними Шевченківські свята, цикл заходів присвячених творчій діяльності і рокам життя Лесі Українки на Кавказі, дні української культури. Започаткована в 2000 році працівниками Центру „Єкспериментальна лабораторія традиційної культури українців Росії” її офіційні заходи стали прекрасним результатом професійної роботи режисера Івана Кузьмича Желнакова. Тематичні програми лабораторії, а з 2006 року уже міжнародного фестивалю - лабораторії української культури присвяченого пам’яті Василя Скуратівського набули популярності в Російській Федерації. Професійна робота режисера – постановника основних заходів фестивалю - лабораторії були щиро відзначені як учасниками фестивалю – лабораторії, так і почесними гостями на спеціалістами Міністерства культурі України, керівниками міста Сочі. Іван Кузьмич - майстер художніх принципів і прийомів у театралізованих мистецьких жанрах. Йому під силу все - великі і малі театральні форми, мистецькі майданчики і стадіони. На кожному із них розквітає палітра художника, яка базується на творчому натхненні, глибокому знанні матеріалу. Він уміє органічно поєднувати сучасні театральні прийоми і елементи традиційної української культури.

Традиційна культура повинна залишатись живою ниточкою між поколіннями, вона є древом життя і надією поколінням – його позиція як режисера та художника.

Іван Кузьмич Желнаков вихований мамою українкою та батьком росіянином і являється достойним сином своїх батьків. Своїм життям та професійною діяльністю втілює в життя основую національну ідею по збереженню, віри, мови, традиційної культури, історичної пам’яті та національної свідомості.

Ганна ГНІДЕНКО

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.


Довідка Посольства України в Москві:


Краснодарская краевая общественная организация „Национально-культурный центр „Товарищество украинцев Кубани”

353000, г. Краснодар, ул. Красноармейская, 53

Председатель – Сергиенко Николай Григорьевич

Тел.: (861) 275-47-61 (сл.), 8-918-177-81-47 (моб.), факс: 253-48-34

Заместители: Цихоцкая Лариса Витальевна, тел.: 253-39-12 (д.),

Матеюк Василий Ильич, тел.: 259-61-19 (д.)

Художественные любительские коллективы:

ансамбль бандуристов „Відродження”, художественный руководитель – Цихоцкая Лариса Витальевна;

танцевальный ансамбль „Станиця”, художественный руководитель – Круглый Анатолий Федорович;

детский ансамбль „Щедрик”, художественный руководитель – Федоряк Татьяна Анатольевна;

детский хор, художественный руководитель – Ярешко Валентина Ивановна.

Учебные заведения, в которых изучается украинский язык и предметы украиноведческого цикла:

Краснодарский государственный университет культуры и искусств; Краевая экспериментальная средняя общеобразовательная школа народного искусства (украинский язык, украиноведение, игра на бандуре).

Отделение „Товарищества украинцев Кубани” в г. Геленджик

Председатель – Михайленко Сергей Александрович

Художественный любительский коллектив:

фольклорный ансамбль „Чумаки”, художественный руководитель – Набока Надежда Ивановна

Отделение „Товарищества украинцев Кубани” в станице Елизаветинская

Председатель – Круглый Дмитрий Федорович

Отделение „Товарищества украинцев Кубани” в станице Полтавская

Председатель – Палюх Игорь Степанович

Украинский культурный центр г. Сочи

350053, г. Сочи, ул. Целинная, 53

Председатель – Кожура Николай Лукич

Тел.: (862-2) 50-01-02 (д.), 8-918-309-49-34 (моб.), факс: 64-57-01

Заместитель – Зинченко Лениза Факивна

Электронный адрес: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Центр украинской культуры Муниципального учреждения культуры

354200, г. Сочи, ЛЛ-200, ул. Победы, 28, „Лазаревское РЦНК”

Директор – Гниденко Анна Алексеевна (заслуженный работник культуры Украины и Кубани), частный адрес: г. Сочи, Л-200, ул. Нахимова, 6/2

Тел.: (862-2) 72-16-96 (д.), 72-13-16 (сл.)

Заместитель – Желнаков Иван Кузьмич, тел.: 72-13-96 (сл.)

Электронный адрес: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Художественные любительские коллективы:

народный ансамбль украинской песни „Покуть”, художественный руководитель – Воропай Николай Петрович (заслуженный работник культуры Украины);

образцовый детский фольклорный ансамбль „Рушничок”, художественный руководитель – Москвичова Галина Алексеевна, хормейстер – Притупов Александр Михайлович;

народная студия декоративно-прикладного искусства, художественный руководитель –

Войцещук Андрей Витальевич.

Филиал Центра украинской культуры – Дом культуры поселка Мамедова Щель,

директор – Рябокучма Валентина Филипповна.


Додаток:

Українці на Кубані:відрізана скиба від хліба?

або Чому збрехали Едуард Попов та Василь Боєчко


Історичні витокиНемає в Україні людини, яка хоч раз, хоча б по телевізору, не бачила старовинного Свято-Троїцького козацького собору в місті Новомосковську Дніпропетровської області. Цей диво-собор, зроблений наприкінці XVIII століття з дерева без жодного цвяху, — останній подарунок запорозьких козаків батьківщині. Після знищення Січі в 1775 році запорожці, засновники Чорноморського козацького війська, які мріяли зберегти козацькі традиції, не своєю, а царською волею змушені були залишити рідну землю. Вони переселилися на Кубань, де заснували перші українські поселення.

У 1920-х роках радянська влада так само, як і на інших етнічно українських землях, розпочала українізацію і на Кубані. Були відкриті національні школи, засновані українські педагогічні технікуми в станицях Полтавській та Уманській, український факультет, потім реорганізований в Український педагогічний інститут у Краснодарі. Але хвиля відродження тривала недовго.

Голодомор 1932-1933 років... Переслідування інтелігенції... Закриття шкіл, спалення українських книг…

За тринадцять років, які розділяють переписи населення 1926 та 1939 років, чисельність українців на Кубані зменшилась на 90,7%. Не лише фізичне знищення спричинилося до вражаючих змін, але й зміна національної ідентичності під тиском репресивної машини. З 1930-х років і до сьогодні на Кубані не діяла жодна українська школа. Ні в бібліотеках, ні в магазинах ви не знайдете книг, журналів та газет українською мовою. Іноді ще лунають українські пісні, але й вони, схоже, скоро потребуватимуть перекладу.

«Асиміляційні процеси зайшли надто далеко, — вважають члени кубанської громадської організації «Співдружність Кубань-Україна». — Відродження української культури на Кубані неможливе без підтримки Української держави».

Як кипить робота на папері… Чи вигідно державі підтримувати своїх колишніх громадян, які мешкають в інших країнах, але зберігають патріотичне налаштування щодо історичної батьківщини? Безумовно, так. Адже ці люди найкраще розуміють Україну та можуть бути представниками її інтересів за кордоном. Налагодженням зв′язків з українськими громадами за кордоном, підтримкою українців діаспори, за логікою, повинно займатися Міністерство закордонних справ України. Туди і звернулися кубанські українці за підтримкою…

На сайті http://zakon.rada.gov.ua, згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2008 року № 668-р, вміщено план першочергових заходів на 2008-2009 роки, спрямованих на зміцнення зв′язків з українцями, які мешкають за межами України. Зокрема й у Краснодарському краї. Заплановано відкриття кафедри українознавчих дисциплін на базі Кубанського державного університету, дослідження українського етносу на Кубані спільно з організацією «Співдружність Кубань-Україна», утворення української бібліотеки в місті Краснодарі та підготовка монографій «Українці на Кубані: аналіз етнодемографічної історії», «Українці в 1932-1933 роках: досвід виживання в тоталітарному суспільстві», «Кубанські українці у пошуках ідентичності: історія та сучасність»… Багато цікавих планів і задумів.

Але яким же було здивування представників організації «Співдружність Кубань-Україна», коли 24 червня 2008 року на відкритті VII Міжнародного Конгресу україністів у Києві начальник управління з питань закордонного українства Міністерства закордонних справ Василь Боєчко заявив, що підтримка української діаспори та фінансування культурних проектів вже успішно ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ! Бо ж насправді жоден із кубанських проектів, запланованих на 2007-2008 рік, — зокрема видання монографії краснодарського професора В. К. Чумаченка «Історія української літератури на Кубані», проведення конференції на честь 175-річчя від дня народження Марка Вовчка, видання збірки творів першого кубанського україномовного письменника Я. Г. Кухаренка, допомога у виданні єдиної на Півдні Росії української газети «Вісник» (за браком фінансів газета припинила своє існування), — так і НЕ БУЛО здійснено!

Цікаво, плани на 2009 рік будуть виконані так само «успішно»?

Українські громади в Краснодарському краї. Зараз на Кубані реально діють три українські організації: відділення наукового товариства ім.Т. Шевченка на чолі з доктором філологічних наук, професором Віктором Чумаченком; Товариство українців Кубані, очолюване кореспондентом Українського радіо на Кубані й одночасно викладачем Краснодарської дитячої експериментальної школи мистецтв ім. В. Захарченка Миколою Сергієнком, та Краснодарська крайова громадська організація «Співдружність Кубань-Україна» під керівництвом історика Ірини Скибіцької. Нагадаємо, представники останньої в серпні минулого року на запрошення Інституту суспільних досліджень приїздили до Дніпропетровська як учасники наукової конференції «Україна-Кубань: ретроспектива етнокультурних взаємин» (про це розповідалося в №8 газети «Експедиція ХХІ» за 2008 рік).

Як же їм живеться-працюється за кордоном? З розповіді провідного україніста Кубані В. Чумаченка ми дізналися, що до недавнього часу російська влада (майже так само, як і українська) зосереджено й натхненно займалася «розпилюванням» народних багатств, тож їй було не до наукової інтелігенції. Для гуманітаріїв настав «золотий вік»: читай, що хочеш, пиши, що пишеться, кажи, що надумав.

«Ми займалися збереженням архівів, досліджували рештки української культури в регіоні, розшукували безіменні могили письменників, етнографів, фольклористів, залучали до українознавчих студій талановиту молодь, проводили наукові конференції, ставили питання про реабілітацію репресованої кубанської інтелігенції. Без жодної, правда, підтримки з боку влади, але ніхто нам і не заважав», — пригадує пан Віктор.

Однак свобода не могла тривати вічно. У російських ЗМІ пролунало висловлювання одного державного діяча, колишнього працівника спецслужб, щодо шкідливості закордонних грантів. «Шкідливі гранти...» Від цього словосполучення декому так солодко запахло отрутою, контррозвідкою та шпигунством! Унтер-Пришибєєви прокинулися від сплячки та зацікавилися станом справ у високочолих. Хіба можна, щоби такою суто ідеологічною наукою, як українознавство, займалися без мудрого керівництва уповноважених органів? Непорядок!

Невдовзі з повідомлення на улюбленому сайті українців Росії «Кобза» кубанські дослідники зі здивуванням дізналися, що вони, виявляється, страшенні багатії та меркантилісти. Бо, як випливає з заяви голови новоствореного Центру українських досліджень Південного федерального університету, такого собі Едуарда Попова, «українознавці Краснодара щільно сидять на іноземних грантах і говорять лише те, що хочуть від них почути грантодавці». Доходить аж до того, що — непробачний предківський гріх! — записуються в «етнічні українці».

«За усе своє життя, — обурюється пан Чумаченко, — я отримав лише два гранти: один від Міністерства культури Росії, інший від Російського гуманітарного фонду. Так само ніхто з моїх колег в очі не бачив жодних закордонних грантів». Знаючи стан справ із фінансуванням культури та науки в Україні, сумніватися в словах нашого співрозмовника не маємо жодних підстав.

Політична наука чи наукова політика?Із грантами, вочевидь, сталася прикра плутанина, — подумали ми, — з українських чиновників станеться. Але створення в Ростові-на-Дону українознавчого центру — це ж чудово! Окрилені, ми вирішили простежити через Інтернет творчий шлях нової дослідницької установи. І простежили...

Центр україністики як складова частина Південного федерального університу (Росія) формально створено в 2008 році, хоча, за свідченням Е. Попова, його співробітники вже давно займаються українськими справами. Генерального консула України в Ростові-на-Дону на прес-конференції з нагоди відкриття центру чомусь не було, однак величезна кількість представників преси засвідчила важливість події. Що ж їх так заінтригувало?

В інтерв′ю сайту «Геополитика.ru» Е. Попов повідомив, що Центр україністики ПФУ — це неполітична, суто наукова організація. Завданням центру є консолідація та координація зусиль південноросійських українознавців, а також дослідників з України, вивчення української діаспори, робота над створенням в Росії наукової школи українознавства, надання експертно-аналітичних послуг державним та недержавним установам. «Співробітники нашого Центру вже мають досвід такої роботи, — зазначив керівник організації. — Зокрема, на початку 2007 року мною підготовлено два аналітичних документи для Держдуми Росії».

Щодо особового складу центру Е. Попов повідомив, що є серед них знані експерти з Москви та Краснодара. Зокрема — професори ПФУ І.Добаєв та В.Черноус, які керують науковою роботою аспірантів (на підході вже дві дисертації по Криму(!). У центрі працює на благо російського українознавства один з найкращих у Росії спеціалістів з Південного Кавказу (!), доктор історичних наук А.Крилов, який серйозно досліджує енергетичний аспект російсько-українських стосунків.

Сам Едуард Попов, доктор філософських наук (хоч і зовсім недавно, як про це свідчить його біографія, вміщена на сайті Південного федерального університу), вже «щільно» занурився у проблематику українських студій. Його глибоко аполітична стаття «Український уніфікуючий націоналізм та проблема реабілітації етноніма "русин"» сповнена братньої любові до стародавніх русинів на Закарпатті. Вона опублікована в збірнику «Права национальных меньшинств. Материалы Международной научно-практической конференции» (Ростов-на-Дону, 2007).

Щиро кажучи, знайомлячись із плідними напрацюваннями докторів і професорів (на жаль, лише з однією «ф» та без лапок) центру, відчуваєш себе у світі Гаргантюа й Пантагрюеля. І вони надають державним органам РФ «експертно-аналітичні» послуги...

Золота соломинка любовіНа початку 2008 року кілька членів організації «Співдружність Кубань-Україна» принесли документи до Генерального консульства України в Ростові-на-Дону з проханням надати їм посвідчення закордонних українців. Сплатили всі необхідні видатки та досі чекають на відповідь.

Як пояснили «Експедиції» в управлінні з питань закордонного українства МЗС України, посвідчення для наших кубанських земляків уже готові, але затримка дипломатичної пошти через брак фінансів не дозволяє переправити їх на Кубань. У той же час більшість кубанських поляків, які подавали документи приблизно в той же час, отримали «картку поляка» ще восени 2008 року. Чомусь заважкою виявилася для нашого міністерства ця соломинка любові. Хоча посвідчення закордонного українця взагалі ніяких привілеїв не дає, лише моральну підтримку, визнання державою своїх етнічних дітей, які живуть за її межами, але відчувають свій зв′язок з Україною.

Ірина РЕВА,

співробітник Інституту суспільних досліджень.

http://www.exp21.com.ua/ukr/special/81-5.htm?print


 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка