lessphp error: variable @inputHeight is undefined: failed at ` margin-bottom: 10px;` /home/kobzaua/kobza.com.ua/www/templates/kobza/less/template.less on line 132 Історія Кубані в сучасних українських атласах

Анатолій Авраменко

Після отримання Україною незалежності попередні радянські історичні атласи виявилися непридатними для викладання української історії. Потрібна була нова концепція, багато які теми необхідно було опрацьовувати уперше. Найперше до розробки історичних атласів для шкіл на замовлення Міністерства освіти України підступило картографічне видавництво “Мапа ЛТД”. У 1997–2000 рр. воно надрукувало 5 атласів, що охоплюють історію українських земель з найдавніших часів по 1944 р.1. Концепція та авторське опрацювання карт належить Ю.І. Лозі. Побачив успішне здійснення ідеї, пізніше за це взявся також Інститут передових технологій (далі – ІПТ), що розташований у тому ж будинку що й згадане видавництво. Співробітники ІПТ В.С. Власов, Д.В. Ісаєв, О.В. Гісем, О.О. Мартинюк у 2000–2003 рр. видали теж 5 атласів, що доведені до 1939 р.2. Обидві серії атласів рекомендовані Міністерством освіти України. Видаються також обласні географічні атласи, що містять історичні карти. Нарешті, в 1997 і 1999 рр. у Львові з’явився друком атлас В. Паїка “Україна в минулому й сьогодні (історичні й географічні карти)”, що присвячений автором українській молоді, опрацьований та надрукований поперше у Канаді в 1982 р.3. Це все говорить про значні досягнення сучасної історичної картографії України, завдяки зусиллям нечисленних ентузіастів.

Історію кубанських земель, що заселялися українцями з кінця XVIII ст., до деякої міри відображено в згаданих атласах. Але першим виданням, присвяченим українцям поза своєю етнічною територією в Російській імперії і СРСР, став атлас “Українці. Східна діаспора”4. Карти атласу складено істориками та географами (В. Наулко, І. Винниченко, А. Поріцький, Р. Сосса) на замовлення “Товариства зв’язків з українцями за межами України” ще у 1992 р. на підставі даних офіційної статистики – переписів 1897, 1926, 1959, 1970, 1979 і 1989 років. У цьому виданні Кубань зображена на 10 картах. Атлас містить історичний коментар, але на жаль там є деякі помилки. Наприклад, Жалувана грамота Чорноморському козацькому війську підписана Катериною II не 30 липня, а 30 червня 1792 р.; чорноморці заснували не 42, а 40 куренів; Катеринодар засновано не у 1794, а в 1793 р. Дивує повідомлення, що у 1832 р. царський уряд примусово переселив на Кубань кілька тисяч дівчат з Лівобережної України (с.5). Найавторитетніший історик кубанського козацтва Ф.А. Щербина не тільки не згадував цей факт, але писав про низку причин, що перешкоджували переселенню у той час: неврожай у Чорноморії в 1831 р., голод у 1833, холера та повстання у Польщі в 1830–31 рр. “І тільки в 1848 р. було здійснено третє і останнє масове переселення в Чорноморію” – 2000 родин5. Після Адріанопольського миру з Туреччиною (1829 р.), як повідомляє атлас, розпочалася колонізація чорноморського узбережжя від Анапи до Гагр українцями, в основному азовськими козаками, що повернулися з Туреччини (1832 р.). Але Азовське козацьке військо було оселено на невеликій території між рр. Берда і Кальчик (на стику сучасних Запорозької та Донецької областей), а переселення нечисленних азовських козаків у Закубання сталося лише наприкінці Кавказської війни 1817–1864 рр.

В історичних атласах Ю.І. Лози кубанські землі зображені на багатьох картах різноманітної тематики. В атласі для 5 класу (К., 1997) на території сучасного Краснодарського краю показано розселення скіфів, сарматів, аланів, адигів; вторгнення гунів і хозарів, походи Святослава; Тмутороканське князівство (щоправда, Тмуторокань, або Тмутаракань, як і попередня їй Таматарха показані чомусь не на місці Тамані, а в районі Темрюка). Український п’ятикласник буде знати, що західна частина сучасного Краснодарського краю тимчасово належала до турецьких володінь, а Правобережна Кубань – до Кримського ханства, залежного від Османської імперії з 1475 р. На карті “Українські землі у другій половині XIX ст.” показані межі території суцільного розселення українців, куди потрапила і Кубань як “історико-географічна область України” (с.27). Наступні етногеографічні карти (с.28–29) виявляють, незалежно від авторської концепції, що на території Росії склалися сприятливі умови для розселення українців на південний схід та схід до самого Тихого океану. Українці тут не відчували себе як чужинці, на відміну від Америки. Карта “Україна. Відновлення державності (1917–1920 рр.)” показує Кубань як “державне утворення, що мало увійти до Української держави на договорних засадах” (с.30–31). Це викликає деяке непорозуміння через те що подібна ідея відображає лише нетривалий епізод, що не мав будь-яких наслідків у кубанській історії. Ще більше дивовижним уявляється зображення “території самостійної України у 1918–1920 рр.” з майже незмінними кордонами, що створює у школярів помилкові уявлення. Карти наступної доби ніякої особливої інформації щодо Кубані не містять.

Аналогічний атлас ІПТ, виданий у 2003 р., більше компактний, теж багато ілюстрований, але на відміну від атласу Ю.І. Лози, містить текстові коментарі та завдання по картах. Для зручності на усіх картах зображені контури сучасної України. Інформація щодо Кубані до кінця XVIII ст. подана мінімально, але й після цього рубіжу учень не знайде тут ні чорноморського, ні кубанського козацтва. Лише 2 карти виявляють межі розселення українців на початку XX століття, що охоплюють значну частину Кубанської області. Тематично в обох атласах абсолютно переважає політична географія, військова історія, а в атласі Ю.І. Лози ще й етнічна історія. В більшій мірі у нього відображена і історія українського козацтва.

Атласи для 6–10 класів у Ю.І. Лози та для 7–10 класів у ІПТ настільки насичені інформацією, що цілком придатні навіть для студентів-істориків. На жаль, українські видавництва вже тривалий час не можуть знайти коштів для видання останньої частини атласів, щоб довести історію до початку XXI ст. – чиновників не цікавить історія свого народу. Тим часом Ю.І. Лоза продовжує працювати над “Великим атласом історії України”, де історія Кубані буде відображена значно повніше.

В атласах для 6–10 класів у Ю.І. Лози та для 7–10 класів у ІПТ тематично переважує політична географія, адміністративно-територіальний поділ, війни, повстання та революції, історія козацтва (для кінця XVXIX ст.), етнічна географія українського народу (включаючи Кубань). Дуже ґрунтовно розроблені проблеми економіки (особливо в атласах Ю.І. Лози), історія культурного життя, суспільно-політичних та національних рухів, церковна історія. Багато які теми в зазначених атласах розроблені вперше в історичній картографії. При цьому помітна різниця у відібраженні однакової тематики, у компоновці карт, в методах картографування, у співвідношенні тематичних розділів. В атласах Ю.І. Лози значно більше приділено уваги етнодемографічним та економічним проблемам, а в атласах ІПТ – військово-політичній історії. Достатньо відзначити, що в атласах ІПТ містяться 18 планів битв (у Ю.І. Лози немає жодного). Багато в чому атласи доповнюють один одного.

Історія Кубані частіше подається елементами політичної географії регіону, а також етнодемографічними даними. Поряд з тим, що вже було відображено в атласі для 5 класу, Ю.І. Лоза додав територію Боспорського царства, показав розселення меотів, сіраків, праболгар. Таматарха й Тмуторокань, або Тмутаракань, в атласі для 6–7 класів показані вже точніше. Згідно з версією автора, Святослав аж три рази перетинав кубанські землі, хоч ми не маємо певних даних про його перебування тут. Показані ґенуезькі володіння на території сучасного Краснодарського краю, але перебільшені. На території Кримського ханства відзначена Кубанська орда. Для турецької доби показано, що Тамань – центр санджаку, який належав до Кефинського еялету, що важливо для розуміння системи управління. На окремих картах можна побачити, як частина північної та північно-східної території сучасного Краснодарського краю опинилася у складі “бар’єрних земель” (нейтральна смуга між Російською імперією та Кримським ханством), але чомусь Ю.І. Лоза помилково вказує дати: 1711–1774 рр. (атлас 8 класу, с.15, 19, 27, 31). Аналогічний атлас ІПТ дає слушні дати: 1739–1774 рр.

Історія кубанського козацтва в обох серіях атласів подається фрагментарно. Щоправда в атласі для 8 класу Ю.І. Лоза на двох картах підряд показав територію Чорноморського козацького війська до 1792 р. і в 1792–1860 рр., основні шляхи переселення козаків на Кубань (спеціально він указав, що висадка козаків в Тамані – початок українського заселення Кубані), межі округ і розміщення курінних поселень Чорноморії, але при цьому зробив низку суттєвих помилок. Дуже неточно показаний напрямок переселення козаків морем в 1792 р. (флотилія рушала тільки уздовж берега). На трьох картах центр Чорноморського козацького війська підписаний як “Катеринодар (Карасунський Кут)”, нібито місто мало дві назви (с.19, 25). Насправді Карасунський Кут – це місце, де було засновано Катеринодар. На карті “Землі Чорноморського козацького війська (1792–1860 рр.)” курінні поселення показані на 1842 р., але не згадується, що з цього року вони стали станицями. При цьому поселення Незамаївське перетворене в Незамайківський курінь (ця помилка зустрічається на трьох картах), а 10 курінних поселень (Величківське, Дерев’янківське, Джереліївське, Корсунське, Левушківське, Менське, Мишастівське, Нижчестебліївське, Титарівське та Щербинівське) з 1809–1823 рр. одержали додаток “Старо-”, чого не помітив автор карти. Станиця Петрівська стала центром Таманської округи не “після 1841 р.”, а в 1843 р. Межі округ також не відповідають дійсності: по-перше, три округи (замість чотирьох) було запроваджено в 1842 р., по-друге, такі точні межі як на карті Ю.І. Лози могли з’явитися тільки після розмежування земель в Чорноморії, тобто не раніше 1870 р. Але й такі карти, що містять дані про Чорноморське козацьке військо будуть цікавими для українського учня. До речі, в атласі ІПТ для 9 класу (с.7) адміністративно-територіальний поділ Чорноморії подається надто помилково: невірно дані зовнішні та внутрішні межі, Єйська та Таманська округи показані як суміжні, чого не було в дійсності, центрами округ чомусь стали Темрюк і Єйськ (замість станиць Петрівської та Уманської). Нібито продовжуючи сплутувати читача, у тому ж атласі ІПТ Азовське козацьке військо розміщене не в Катеринославській губернії, а в Таврійській (с.3)! Такі фантазії в атласі недоречні. В атласі Ю.І. Лози для 8 класу територія Азовського козацького війська показана вірно (с.18).

На схід від Чорноморського козацького війська було б доцільно показати 5 станиць, заснованих у 1802 і 1804 рр. колишніми козаками скасованого Катеринославського козацького війська (Воронезька, Ладозька, Тифліська, Казанська, Темижбецька). Ці землі показані Ю.І. Лозою на карті “Українські землі у 1-й пол. XIX ст.” в атласі для 9 класу як “українська суцільна етнічна територія” (с.3), певно внаслідок того, що згадані станиці були засновані вихідцями з України. Насправді ці козаки походили з російських однодворців – особливого підрозділу військових людей. Цікаво, що на наступних картах Ю.І. Лоза вже виключив цю територію з населених українцями земель. Без абияких підстав на цій та на подальших картах межа Чорноморії з Таврійською губернією показана між косою Тузла й Таманським півостровом. Це відповідає сучасному кордону між Росією та Україною, але на той час коса продовжувала півострів і цілком належала до Чорноморського, а згодом Кубанського козацького війська.

Атласи для 7 та 8 класів, розроблені ІПТ, вийшли з друку вже після атласів Ю.І. Лози, тому там було можливим виправити помилки і дещо доповнити. Тут на території Кубані читач побачить зовсім невідомі берегові контури, що відносяться до часу 18 тис. років тому; територію Боспорської держави, як на початку V ст. до н.е., так і приєднані у VIII ст. землі; показано більше античних міст, відзначено розселення сіндів, ахеїв, геніохів, грецька назва р. Кубані – Гіпаніс. Згідно з картами, кубанські терени деякий час належали до Тюркського каганату, а частина приморських земель – Трапезундській імперії. Якщо у Ю.І. Лози не відзначені абиякі пам’ятки культури або церковної історії на території Тмутараканського князівсьтва, то в атласі ІПТ видно, що в Тмутаракані знаходилася митрополія Царгородського патріархату, відзначено, що там знаходився зруйнований православний храм (або храми) XXI ст. Правда, згідно уявленням авторів ІПТ, Тмутараканське князівсьтво існувало навіть до 2-ої половини XII ст., хоч остання згадка щодо Тмутаракані в літопису належить до 1094 року. Зате володіння Ґенуї тут показані значно меншими, тобто більш реальними.

В атласі 8 класу ІПТ видно, що Тамань була значною турецькою фортецею, а район Тамані – Темрюка зазнавав числених нападів запорожців до середини XVII ст. Частина Кримського ханату на кубанських теренах підписано як “Казиєв улус”, що свідчить про перебування Малої Ногайської орди в регіоні. Можна було сподіватися, що з кінця XVIII століття (тобто з початку заселення українцями) історія Кубані буде відображена ІПТ ще цікавіше, але надія буде марною. Територія Чорноморського козацького війська показана з двома помилками, але ще більше дивно виглядає пояснення: “Територія Чорноморського козацького війська у 1792–1920 рр. (від 1860 р. – Кубанське козацьке військо)”. Відомо, що Кубанське козацьке військо склалося в 1860 з двох частин і тому є спадкоємцем не тільки Чорноморського, але й Кавказького лінійного козацького війська. Абсолютно помилково показана на тій же карті територія Катеринославського козацького війська, дуже неточний вигляд має напрямок переселення козаків-чорноморців у 1792 р. (с.14). Неточно показані також межі Чорноморського козацького війська в атласі ІПТ для 9 класу (с.1). Якщо у попередньому атласі показано “Кубанську укріплену лінію (з 1792 р.)”, то тут на тому ж місці – “Чорноморську укріплена лінія 1792 р.”.

Ю.І. Лоза проігнорував участь чорноморських козаків у війні проти Наполеона в 1812 р. і будь-яких інших війнах, проте в атласі ІПТ можна побачити, що Чорноморське козацьке військо відправило 3 полки проти французів (с.2). До речі, хоч Ю.І. Лоза і автори ІПТ відмовилися від терміну “Вітчизняна війна 1812 року”, замінивши його на “війну Французької та Російської імперій 1812 р.”, дві карти ІПТ дають великий матеріал, фактично підтверджуючи, що для українського народу ця війна була такою ж Вітчизняною як і для російського. На карті ІПТ показано також маршрут переселення до Кубані козаків Усть-Дунайського (Буджацького) козацького війська, що було створено та скасовано у 1807 р.

В атласі для 9 класу на карті “Національний та суспільно-політичні рухи в українських землях”, охоплюючи 1861–1907 рр., Ю.І. Лоза показав як прояв національного руху на Кубані тільки українську громаду у Катеринодарі (с.9). На аналогічній карті ІПТ Кубані зовсім немає. Не відображені в обох атласах також події революції 1905–1907 рр. на кубанських землях. Завдяки працям кубанських дослідників ми знаємо, що в 1901 р. у Катеринодарі з’явився перший гурток Революційної української партії (РУП), що була створена в 1890 р. у Харкові. Після літа 1902 р. він поповнюється виключеними студентами-семінаристами, що приїхали з Полтави, серед яких був С.В. Петлюра. Поступово виникали місцеві кубанські гуртки РУП, що були тісно зв’язані з товариством “Просвіта”. У 1906 р. “Просвіту” було створено у Катеринодарі, а незабаром виникли 15 формально незалежних філій товариства в Темрюку, Майкопі, Новоросійську, станицях Канівській, Кущовській, Лабинській, Новотитарівській, Пашківській, Пензенській, Платнирівській, Северській, Тихорецькій, Уманській, Усть-Лабинській, в хуторах Зубова Балка та Романівському.

Досить докладно в атласі для 10 класу Ю.І. Лоза подає різні періоди революції та збройної боротьби 1917–21 рр. (с.2–11), але на території Кубані не видно ніяких бойових дій – автор обмежився лише короткими переліками деяких подій у регіоні, переважно торкаючись політичного та державного статусу Кубані. Атлас для 10 класу ІПТ також докладно висвітлює цю добу (с.4–10), але інформація щодо Кубані дуже невелика: повідомлюється, що у вересні 1917 – травні 1918 р. існував Кубанський край (що дуже суперечно), потім – Кубано-Чорноморська Радянська Республіка, Кубанська Республіка; показано територію, що була окупована військами Антанти (дуже перебільшена), наступ Червоної Армії на Кубані, капітуляція білогвардійців 27. III. 1920 р., боротьба з врангелевськими десантами (причому успіх десанту на Тамані дуже перебільшено, а коло Новоросійську десант навіть не показано). Нічого специфічно-українського в цих подіях на Кубані не видно.

Виходячи з карти “Освіта, наука, література та мистецтво у XIXна поч. XX ст.” в атласі для 9 класу Ю.І. Лози (20–21), на Кубані взагалі нічого подібного не було. В атласі ІПТ обмежилися показом складу населення Кубанської області за віросповіданням, а Катеринодар відмічений, як центр православної Кубанської єпархії. Радянський період культурного життя українців Кубані проігнорували обидва атласи. Дані про культуру Кубані з 1917 р. у Ю.І. Лози обмежені лише посиланням на те, що в 1927–30 рр. тут рідною мовою навчалося менше 10% школярів-українців (с.18). На жаль, обидва атласи обійшли увагою політику “українізації” на Кубані, що проводилася радянською владою до 1933 р. Українському читачеві треба повідомити, що освіта, наука, література та мистецтво Кубані XIX – початку XX ст. були представлені такими іменами, як, наприклад, Ф.А. Щербина – відомий історик, економіст і статистик; Я.Г. Кухаренко – генерал-майор, письменник і етнограф; Ф.Я. Коваленко – засновник Катеринодарської картинної галереї; В.С. Мова – поет, прозаїк і драматург; Г.В. Доброскок – драматург, прозаїк та громадський діяч; М.О. Дикарів – український етнограф, який свій багатий архів заповів львівському Науковому товариству ім. Т.Г. Шевченка; С.І. Ерастов – журналіст, видавець, організатор кубанської філії РУП; Я.Д. Бігдай – композитор і збирач народних пісень, який хотів створити малоросійський оперний театр у Катеринодарі, а в 1896 р. очолив Катеринодарський гурток любителів музики; в різні роки в Джанхоті (поблизу Геленджика) на власній дачі жив письменник В.Г. Короленко. Українська культура 20-х років на Кубані також представлена немалою кількістю імен.

Тема “Демографічна ситуація в українських землях на поч. 1930-х рр.” в атласі Ю.І. Лози подана двома картами, що показують щільність населення на 1932 р. та демографічні втрати від голодомору 1932–33 рр. При цьому в тексті повідомляється, що на Кубані померло від голоду не менше 1 млн. осіб (с.14). На одній з карт можна знайти, що в 1933 р. станиці Полтавська та Уманська були перейменовані, відповідно, в Красноармєйську і Ленінградську (с.21), що безпосередньо пов’язано з репресивною політикою того часу. Дані атласу ІПТ з цього питання ще менш конкретні.

Певна річ, обидві серії атласів заслуговують на найпильнішу увагу: автори були новаторами майже у всьому. А знайдені прогалини та помилки будуть усунуті в нових виданнях. Українцям, що мешкають за межами України, дуже важливо мати доступ до навчальних і наукових видань з вітчизняної історії та культури. В період недовготривалої українізації до Краснодару надсилалися обов’язкові примірники друкованих видань з УРСР. Відродження цієї традиції надало б величезну підтримку в збереженні української культури на Кубані. Тим більше, що сучасна кубанська адміністрація ставиться до української культури байдуже, якщо не вороже: навіть у краєвому центрі немає жодної недільної української школи для дорослих, немає українських бібліотек, або відділів у бібліотеках. В Центрі національних культур окремі кімнати надані адигейцям, євреям, вірменам, грузинам, лезгинам, татарам, ассірійцям, тільки не українській громаді. Але це вже інша тема.

 



1. Україна. Історичний атлас. 5 клас./ Концепція атласу та авторське опрацювання мап – Ю. Лоза. К.: Мапа ЛТД, 1997. 40 с.; Україна. Історичний атлас. 6-7 клас. / Концепція атласу та авторське опрацювання мап – Ю. Лоза. К.: Мапа, 1998. 24 с.; Україна. Історичний атлас. 8 клас. / Концепція атласу та авторське опрацювання мап – Ю. Лоза. К.: Мапа, 1998. 32 с.; Україна. Історичний атлас. 9 клас. / Концепція атласу та авторське опрацювання мап – Ю. Лоза. К.: Мапа, 1999. 24 с.; Україна. Історичний атлас. 10 клас. / Концепція атласу та авторське опрацювання мап – Ю. Лоза. К.: Мапа, 2000. 24 с.

2. Атлас з історії України. 5 клас. / Упоряд.: В. Власов, Д. Ісаєв. Ред.: Д. Вортман, Д. Ісаєв. Картографи: П.А. Зимницький, Л.І. Бібікова. К.: Інститут передових технологій, 2003. 24 с.; Атлас з історії України. 7 клас. / Упоряд.: Д.В. Ісаєв, О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. Ред. Д.В. Ісаєв. Картографи: П.А. Зимницький, Л.І. Бібікова. К.: ІПТ, 2002. 16 с.; Атлас з історії України (XVI-XVIII ст.). 8 клас. / Упоряд.: Д.В. Ісаєв, О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. К.: ІПТ, 2001. 16 с.; Атлас з історії України. 9 клас. / Упоряд.: О.В. Гісем, Д.В. Ісаєв, О.О. Мартинюк. К.: ІПТ, 2000. 16 с.; Атлас з історії України (1914-1939 рр.). 10 клас. / Упоряд.: О.В. Гісем, Д.В. Ісаєв, О.О. Мартинюк. К.: ІПТ, 2000. 16 с.

4. Українці. Східна діаспора. Атлас. К.: Мапа ЛТД, 1993. 24 с.

5. Щербина Ф.А. История Кубанского казачьего войска. Т.II. Екатеринодар, 1913. С.68.

 

Відомості про автора:

АВРАМЕНКО Анатолій Михайлович – кандидат історичних наук, доцент кафедри дореволюційної вітчизняної історії Кубанського державного університету (Краснодар, Росія), фахівець в галузі історичної географії та історичної картографії.

“Вісник Товариства української культури Кубані”

№№ 1-3 (36-38) – 2004

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка