Фронтовик-переможець полковник у відстаці Михайло Вишницький з ЧеркащиниЯк ми відзначали подвиги ветеранів і демонстрували наші українські таланти під час святкування Днів слов’янської писемності і культури

Травень – місяць весняних робіт на Уралі, творча активність людей поволі спадає, але стають традицією нові свята. На початку травня святкуємо День ветеранів, відмічаємо всіх: ветеранів війни і праці, а також дітей війни. В кінці місяця приймаємо участь у святкуванні Днів слов’янської писемності і культури. . Але не міняємо також  давню традицію – кожної третьої неділі місяця збираємося на переважно літературні вечори, які організовує професор Микола Кернесюк.

На першому святі головними героями виступають учасники війни – Андрій Худьо, Михайло Вишницький і Василь Скрипник. Про кожного можна розказувати безконечно, вони заслуговують цього.

Життя Андрія Худьо це жива історія України, історія нелегкої долі українця, патріота, змушеного все життя прожити за межами своєї батьківщини. Його рідне село Медика, яке розкинулось коло Перемишля на україно-польській границі, тепер знаходиться в Польщі. А серце і душа пана Андрія завжди належали Україні. Сьогодні він, на жаль, майже не виходить з дому, болить серце. Але уважно слідкує за всіма подіями на батьківщині, молиться за неї, переживає за долю молодої демократії. І як для багатьох із нас, його настрій залежить від плину подій на Майдані, в Києві. Як український патріот на початку війни ще молодим хлопцем встиг побувати в підвалах гестапо. Вчився у Львівському медінституті, але війна не дозволила його закінчити. Пізніше чесно воював в рядах Радянської Армії, але після війни за свої погляди побував у таборах  ГУЛАГу на Уралі, де і залишився на все життя. Як людина тонкої і чутливої душі написав багато спогадів, віршів, художніх творів, які треба було б публікувати. Йому минуло 80 років, але при розмові із ним можна подумати, що розмовляєш з сучасним галичанином зі Львова. Ми називаємо його співучою душею нашого товариства. Переконаний у тому, що Україна в особі Андрія Худьо втратила видатну творчу особистість.

Трагічна доля спіткала батьків другого нашого ветерана – Михайла Вишницького – бравого полковника, який до сих пір проходить маршем на парадах під час святкувань днів Перемоги. Його батьків вивезли як куркулів ще у 30-і роки на північ Пермської області з Черкащини. Зразу зі школи пішов на війну, воював в авіації. В день Перемоги він, пролітаючи над сибірськими просторами, з колегами ледве не попав у тюрму. Щоб почути вістку про закінчення війни пілоти на радощах в польоті розкрутили на максимум антени на літаках і цими проводами зачепили лінію електропередач в одному із сибірських міст, залишивши його без світла. Літаки належали союзникам і перевозили їх на фронт з Камчатки, тому ніхто не знав яка довжина антен. Тільки атмосфера перемоги в країні дозволила йому уникнути розправи. Пізніше була воєнна академія, уроки якої він запам’ятав на все життя. Роки не беруть полковника, його воєнна  виправка і бойовий настрій не перестають нас дивувати. І хоч він зберігає свої консервативні політичні переконання, які не завжди корелюються з моїми демократичними, я глибоко поважаю цю людину за силу духа, оптимізм, широту душі, за те, що в зрілі роки пам’ятає про своїх батьків, свою історичну батьківщину

Ще більш трагічна доля випала на долю ветерана Василя Ситника. Його колоритна біографія зайняла б багато сторінок. В семилітньому віці залишився сиротою, став безпризорником, бродив по Україні. Підчас німецької окупації був арештований і попав у Прагу. Тут  на пероні празького вокзалу його примітив німецький офіцер, який раненим вертався у Німеччину з фронту. Він забрав його у своє місто Дрезден з метою усиновити. Але під тиском своїх батьків, офіцер через якийсь час був змушений віддати малого Василька в концтабір коло Дрездена. Ця обставина зберегла йому життя, бо скоро відбулася відоме бомбардування  цього міста, від якого залишилися лише руїни. Скориставшись бомбардуванням, Василь втік з табору, знову був арештований, попав в Італію. Перемогу зустрів в американській зоні окупації. Вернувся в Україну, де йому обіцяли навчання в суворовському училищі. Обіцянку не виконали і Василь знову попав у дитячий будинок… І знову було бродяче життя. Вже підлітком, проходячи через невідоме село зайшов у хату попросити їжі, а, виявилося, що зайшов до своєї рідної бабусі, яка спочатку не впізнала Василя, а потім були сльози радості. Пізніше знайшов сестру і брата. Доля закинула його на Урал, де колишній безпризорник заснував сім’ю з… 10 дітьми. Став відомим багатодітним батьком і це вже друга довга історія.

Три особистості, а що спільного у цих людей? На мій погляд, велика енергетика душі, так притаманна багатьом нашим землякам. Їх ламало життя, але вони вистояли, зберегли благородство, доброту і любов до життя.

Друга визначна подія відбулася 25-го травня, коли наша міська українська національно-культурна автономія прийняла участь у святкуванні Днів слов’янської писемності і культури, які проводилися у місті під патронажем обласного міністерства культури. Цього року свято пройшло у новому форматі: вперше в ньому, крім традиційних колективів української, білоруської і російської культур, прийняли участь колективи болгарської і польської діаспор. Свято проходило в красивому і обновленому Камерному театрі міста. Колектив УНКА, як завжди, виступив достойно: по кількості учасників, здається, ми були першими, на висоті був наш хор «Світанок», майже професіонально співав ансамбль «Дніпряни». Всі номери викликали у глядачів бурю оплесків. Дуже тепло зустрічали глядачі Любу Білу, яка виконала сольні номери, відомі українські пісні. Вона соліст ансамблю «Дніпряни» і разом з Наталкою Царегородцевою і Людою Калмик складають основу цього творчого колективу. За високий професіоналізм наших колективів треба подякувати Заслуженому працівнику культури РФ Вадиму Косюку і Ользі Голові.

Зовсім недавно наші колективи приймали участь в традиційному обласному фестивалю народів області, вже на початку червня маємо запрошення на нові торжества у нашому місті. Українська культура живе на Уралі.

Момент святкування Дня ветеранів професор Стефан Паняк поздоровляє полковника Михайла Вишницького з 80-літтям

На світлині: Фронтовик-переможець полковник у відставці Михайло Вишницький з Черкащини. Момент святкування Дня ветеранів: професор Стефан Паняк поздоровляє полковника Михайла Вишницького з 80-літтям. 

Стефан ПАНЯК,

голова Української національно-культурної автономії м. Єкатеринбургу,

член президії Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка