Друк
Розділ: Батьківщина (Петропавловск-Камчатський)

КривуцаКамчатські українці на Шевченків день з трепетом читали твори Кобзаря, в яких витає дух любові до народу України, де яскріють іскри Світла і Розуму, Правди і Совісті

В Клубі української культури ім. Івана Франка при Камчатській обласній бібліотеці імені академіка Степана Крашеніннікова 9 березня 2006 року було тісно і гамірно від людей, що прийшли на святкування 192-ї річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. І це ще одне свідчення того, що інтерес до світоча української поезії і нині не згасає.

Поета, рівного Шевченку, який став співцем і пророком, борцем і символом нації, по якому одному вже пізнається народ і його Батьківщина, хіба має світ? Пощастило мати такого – Україні. Та не пощастило їй в іншому – чи знає цивілізований світ ще одну країну, так щедро обдаровану надрами, кліматом, навколишньою красою, талановитим, мудрим і працьовитим народом, і з такою жорстокою долею, щоб соціальні біди, описані понад півтораста літ тому, так віддзеркалювалися в кобзаревих рядках сьогоденням. Візьміть до рук “Кобзар”, відкрийте будь-яку сторінку – ніби написано сьогодні і прямо з натури. Та й думи-роздуми, і філософія поета, і його болі – у серцях і думах наших сучасників. Не як історія, не як відгомін пам’яті – як саме нинішнє життя. Тож і звертаємося до Тараса для пізнання самих себе, на раду й розраду. Тож і вклоняємося йому як національній святині, з трепетом читаємо його твори, в яких витає дух любові до України, до життя, до свого народу, де яскріють іскри Світла і Розуму, Правди і Совісті.

Шевченка славлять наші діти

Почався вечір тихими звуками гітари, під акомпанемент якої солістка камчатської хорової капели Наталя Білозьорова виконала чудову вокальну композицію польською та російською мовами на слова Івана Франка із збірки “Зів’яле листя”. Вона захопила слухачів напрочуд прозорою і колоритною інструментовкою із гарно вплетеною російською інтонацією головної теми. Музику до цієї “Елегії” написав гітарист і композитор Микола Красильников.

Пісня є тією ниткою, яка зв’язує покоління. Співаючи, ми відчуваємо себе ланочкою великої сім’ї, бо людина на цій землі тримається лише корінням роду. Стомлений чумак, що зажуру його, здається, виспівує колюча стерня широкого степу... Горе оманутої  дівчини-сироти, що страждає в розлуці з коханим... Закосичені, заквітчані юністю дівчата, потомлені роботящі плугатарі і вишневий квіт, у обширі якого губиться всенька Шевченківська Україна... Ці сцени ніби оживали під час виступу ансамблю “Ласкаво просимо” (керівник Лідія Перевалова), що виконав пісні на слова Т.Г.Шевченка “По діброві вітер виє”, “Така її доля” та “Зоре моя вечірняя”. Глядачі охоче аплодували кожній пісні, а дівчата не шкодували ні голосу, ні душі, щоб передати всі ті почуття, що повнили серце. Та й самі були такі ефектні! В народних строях, вродливі, емоційні, намагалися показати усю музичну розмаїтість поезії Великого Кобзаря.

Оксана Сторож та Андрій і Яночка Лисенки

Спеціально для цього вечора подружжя Емма і Віктор Шаповалови підготували дві пісні на слова великого поета: “Вітер з гаєм розмовляє” і “Утоптала стежечку”. Гарно декламували вірші Тараса Григоровича Андрій та Антон Вишньови, Юля Сидорик, Настуся Діденко. Тепло сприйняли присутні виступ учнів українського класу під керівництвом Гульнари Шкотіної, які показали уривок із поеми “Утоплена”.

По закінченні урочистої частини Едіта Мирославівна Познякова представила нам гостю з України – пані Оксану Сторож (Фіголь) – майстриню декоративно-прикладної вишивки, що привезла українцям далекої Камчатки виставку своїх робіт: вишиті рушники, серветки, сорочки. Присутні мали змогу помилуватися і придбати дещо з цього дива. Вироби її вражають своєю довершеністю, високохудожністю, високим мистецьким рівнем. Та, найголовніше, що це ж - своє, рідне, українське. Чому ж здебільшого їмо і п’ємо з чужого, не такого вже й безпечного для нашого здоров’я посуду, вбираємося у неякісний одяг, вік якого – до першого прання, вкриваємося синтетичними ковдрами, прикрашаємо свій дім не характерними для українців речами, втрачаючи при цьому свою самобутність, неповторність національного колориту?

Вболіваючи за збереження й розвиток традиції української вишивки, майстриня ніби звертається до всього українства із закликом: “Вишивання – це частина нашої спадщини по наших дідах, прадідах і батьках. Зберігаймо цю спадщину, зберігаймо й поширюймо вишивку, бо вона є частиною нашої ідентичності”. Надзвичайна працездатність допомагає їй впродовж років поєднувати творчу працю з роботою в УВКР. Виставки її робіт з успіхом експонувалися як в Україні, так і за кордоном – США, Канаді, країнах Західної Європи... З особливою теплотою згадує пані Оксана Голову Об’єднання українців Польщі – покійного Мирона Кертичака, завдяки якому її вироби демонструвалися майже у всіх польських містах, як то Краків, Щецін, Варшава, Познань та інші, аби люди побачили нашу Україну – добру, святкову, лагідну і мудру своєю простотою. Побачили чисту і щиру українську душу, яка живе і творить. Мали радість споглядання вишивок Оксани Сторож також громади українців багатьох міст Росії: Санкт-Петербургу, Ростова-на Дону, Новосибірська, Тули, Мурманська, Калінінграда, Сургуту, Тюмені, Воркути та ін.

Шевченків день в Клубі української культури

Але Оксана Григорівна провадить не лише культурно-просвітницьку роботу в діаспорах, організовує виставки, а й розробляє схеми узорів для вишивання та оздоблення церковних обрусів, стихарів, корогв та інших предметів церковного ужитку, які, можливо, колись вдасться видати окремим альбомом - має надію пані Оксана. Мисткиня також дбайливо зберігає традиції таких різновидів української вишивки, як бойківська, лемківська, гуцульська, київська центральна, львівська, східна, вишивки на ткацькому верстаті, різьби по дереву і вишивки з чеського бісеру. Пані Оксана захоплюється виготовленням герданів. Червоні, смарагдові, блакитні намистинки, поєднані в предивних сплетіннях, перетворюються на вишукані прикраси, що можуть посперечатися з діамантами, рубінами та сапфірами.

Розповідь про святкування дня народження Т.Г.Шевченка буде не зовсім повною, якщо не згадати про відвідини Оксаною Григорівною разом із своїми новими камчатськими друзями сім’ї Лисенків -  нащадків Великого Кобзаря, що проживають у місті Єлізово. Пані Оксана подарувала їм вишитий рушничок, яким відразу і прикрасила портрет високочолого велетня, що висить на чільному місці в невеличкому мешканні молодого подружжя, а маленькій Яночці (праправнучці незрівнянного генія українського народу) - гарненьке чільце на довгу і незабутню пам’ять про своє перебування на Камчатці. А Клуб української культури подарував Андрієві Лисенку сорочку-вишиванку роботи пані Оксани.

На зворотній дорозі ми проговорили чимало. Я відчула, що наче знала пані Оксану ціле життя. Вона була дуже втішена, що на кінці світу, на далекому півострові живуть щирі українці, що турбуються про збереження української народної культури, національних традицій, національної гідності свого народу і що було б чудово, якби вона приїхала знову, але на довший час, а наші дружні зв’язки не були б підвладні ані рокам, ані кілометрам відстані.

На світлинах: Світлана Кривуца. Шевченка славлять наші діти. Оксана Сторож та Андрій і Яночка Лисенки. Фото на пам’ять про Шевченків день в Клубі української культури.

Світлана КРИВУЦА

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

березень 2006 р.