Дослідження

Професор з Горлівки В'ячеслав Теркулов.
Професор з Горлівки В'ячеслав Теркулов.

Донщина

Більша частина української етнічної Донщини знаходиться зараз у складі Ростовської області Росії. Але колишня Область війська Донського, яка і називалася українцями Донщиною, займала у 19-му столітті значно більшу територію. Частина донської землі входить тепер до складу російської Волгоградщини. Не менше двохсот літ живуть тут українці, які зберегли деякі національні традиції і дотепер.

Характерною особливістю волгоградської Донщини є те, що вона знаходиться на стику двох етнічних земель - саме Донщини та Жовтого Клину. Початок українського заселення Жовтого Клину був пов'язаний з чумацькими мандрівками на береги нижньої Волги та у Заволжя. Таким чином волгоградська Донщина не стала відрубаним від України шматочком нашої землі, вона залишилася пов'язаною з корінною Україною чумацькими шляхами та чумацькими мандрівками. Вона стала проміжним етапом на шляху подальшої української колонізації на Схід - у Жовтий, Сірий, Зелений Клин.

Окраїнний стан сучасної волгоградської Донщини у складі Області війська Донського зберіг деяким чином місцеве українство від асиміляційних процесів у 20-му столітті. Центральна Донщина, як донська козача земля, зазнала значних репресій з боку більшовиків, коли разом з донською самобутньою культурою нищилось і ліквідувалось і українське місцеве життя. Але ще у 1919-1921 роках Другий Донський, Хоперський та Усть-Медведицький округи Донської області були відокремлені від землі донських козаків та приєднані до Царицинської губернії (Царицин - сучасний Волгоград). Через це подальша боротьба комуністів з донськими козаками не відбилася на царицинських українцях так сильно, як відбилася вона на українцях Донської області. Українське культурне життя в Донській області було на смерть переоране більшовиками та донцями під час розкозачення та наступного розкуркулювання, а на Волгоградщині збереглося, бо не такою ярою була тут антибільшовицька боротьба.

Ігор Роздобудько
Ігор Роздобудько

Донщина

На відміну від інших українських етнічних земель у складі сучасної Росії (Кубані, Східної Слобожанщини та навіть Стародубщини), Донщина не була багатою у 19-му столітті на видатних українських діячів. Склалося так через подвійний гніт, який відчували на собі донські українці - не лише з боку царату, а й через донських козаків, які були вірними слугами царського режиму. Та все ж одного видатного митця Донська земля надала Україні - це був відомий 150 років тому український письменник Данило Мордовець.

Цікавий для нас цей письменник ще й тим, що на відміну від багатьох інших українських діячів, що лише народилися на етнічних землях за межами України, а весь свій талант віддали головному краю - Києву, Харкову чи Львову, повністю присвятив себе своїй малій батьківщині - Донщині та Жовтому Клину.

Народився Данило Мордовець 7 грудня 1830-го року в українській слободі Данилівці Усть-Медведицького округу Області війська Донського, на північному сході донської козачої землі (тепер це Волгоградська область Росії). Слобода Данилівка повністю була заселена українцями, колишніми запорозькими козаками, що втекли сюди від закріпачення по зруйнуванні Запорізької Січі. Данилів дідусь, запорізький сотник Сліпченко-Мордовець, зміг зберегти свою козацьку волю і на донських землях, а от його син, Данилів батько, потрапив у кріпацтво, та зміг викупити собі свободу лише великою, важкою працею. Розбагатівши, та здобувши навіть деяку освіту, він не забув свого українського коріння (сусіди-росіяни називали його «хохлом старого закала»), але під тиском місцевого чиновництва зросійщив своє прізвище, ставши з Мордовця Мордовцевим. Зважуючи на це, його син Данило свої російськомовні твори підписував офіційним прізвищем Мордовцев, але для українського читача завжди залишався Данилом Мордовцем, або іноді Данилом М. Сліпченком, на честь дідуся.

Ігор Роздобудько
Ігор Роздобудько

Донщина

Ріка Дін, хоч і не тече територією сучасної України, займає поважне місце в українській історії та українському фольклорі. Ми вже згадували про поетичний образ Дону, як дальньої української межі на кордоні з кочовим Степом у «Слові о полку Ігоревім». Зберігався особливий статус цієї ріки і в українській народній поезії подальших часів.

Особливо часто згадується Дін в так званих «чумацьких піснях». Після знищення Росією козацького устрою на Запоріжжі та Гетьманщині

Неофіційний герб російського Донецька.
Неофіційний герб російського Донецька.

Донщина

На самому російсько-українському кордоні, з російського боку, в Ростовській області, знаходиться невеличке місто Донецьк. І якщо всім відомий український Донецьк названо так на честь Донецького вугільного басейну, то його російський тезко розташований прямо на берегах річки Сіверський Дінець, від якої й має свою сучасну назву.

Початок цьому населеному пункту поклали донські козаки, які заснували тут 1681-го року станицю Гундорівську. Але докорінно змінив долю цього місця російський цар Петро Перший, видавши наказ 1696-го року, після завоювання Озову, про встановлення тут «поштової гоньби». Від того часу гундорівські козаки стали зобов'язані брати участь у доставці листів з Озова до Валуйок. Обидва ці міста розташовані були на українській етнічній території, один на Донщині, другий на Східній Слобожанщині. Таким чином, з розвитком шляхів сполучення, станиця Гундорівська долучилася до процесу економічного єднання різних українських земель, сюди приїжджали та залишалися на постійне життя українці з різних регіонів України, і донське поселення набувало чим далі виразніших українських рис.

З початком вугільних робіт на шахтах Донбасу, до станиці почав переселятися український пролетаріат. Згодом козаче поселення перетворилося на робітниче селище, а з 1955-го року стало містом Донецьком. Українське Сталіно отримало ім'я Донецька лише через шість років (хоча не знаходилося навіть в басейні Сіверського Дінця), і таким чином ростівський Донецьк має пріоритет старшинства у своїй назві перед Донецьком українським.

Юхим Щаденко. Радянська агітаційна листівка
Юхим Щаденко. Радянська агітаційна листівка

Донщина

Третім за чисельністю населення (після Шахт і Новошахтинська) містом Східного Донбасу є Кам'янськ-Шахтинський. Серед місцевих уродженців теж були відомі українці, правда не всі вони з'явилися корисними для рідної України. Розповім зараз про декого з них.

1885-го року в станиці Кам'янській (сучасному Кам'янську-Шахтинському), в родині місцевого робітника з числа так званих «іногородніх», народився Юхим Щаденко, відомий радянський військовий діяч. В молоді роки Юхим опанував професією кравця, а через те, що на Донбасі завжди був популярним революційний рух, 1904-го року вступив до партії більшовиків. Брав участь у революційних подіях 1905-го року, після чого два роки переховувався від переслідування поліції на Кавказі, та повернувся на батьківщину 1907-го року. Потім цілих десять років політичної активності не виявляв, але з поваленням царату знову пристав до більшовиків. Вже в лютому 1917-го року Щаденко очолив Кам'янський окружний партійний комітет, а після жовтня став командиром загону червоної гвардії, на чолі якого боровся проти донських козаків, які намагалися тоді проголосити незалежність Донського війська від більшовицької Москви.

Саме тоді яскраво виявилися класові та соціальні суперечності між донськими козаками, яких підтримував та пестив царський уряд, і українським та російським робітництвом Донщини, яке в приході більшовиків бачило постання соціальної справедливості для себе. І українські робітники та селяни жорстоко помстилися донцям за всі їх колишні кривди. Відтоді й розпочинається військова кар'єра Юхима Щаденка в Червоній Армії. Спочатку його обрано в Донський військово-революційний комітет, потім він очолює Морозівсько-Донецьку стрілецьку дивізію, стає комісаром Царицинського фронту і членом Реввоєнради 10-ї армії.

Прапор міста Шахти у 1997-2012 рр.
Прапор міста Шахти у 1997-2012 рр.

Донщина

Історичним та економічним центром Східного Донбасу є місто Шахти. До 1921-го року місто називалось Олександрівськ-Грушівський. Свою сучасну назву Шахти отримали в той недовгий період, який знаходились у складі Української РСР (1920-1924 рр.)

1938-го року в Шахтах народився Віталій Ажогін, український кібернетик, доктор технічних наук (1979), професор (1981). Помер 1987-го року в Одесі.

Місто Шахти має значні спортивні традиції. Так, воно занесене до Книги рекордів Гіннеса за кількістю олімпійських чемпіонів на душу населення. Серед відомих спортсменів, уродженців Шахт, які виступали останнім часом за збірну Росії, можна назвати Оксану Костенко, велосипедистку, майстра спорту міжнародного класу, чемпіонку Європи 2004-го року, і Марину Логвиненко, яка є єдиною в історії російського спорту володаркою 5 олімпійських медалей у кульовій стрільбі з пістолета (два золота у Барселоні 1992-го року, срібло і бронза в Атланті 1996-го, і бронза в Сеулі 1988-го).

Ігор Роздобудько
Ігор Роздобудько

Донщина

В Україні, і в цілому світі, Донбасом частіше за все називають дві найсхідніші області української держави - Донецьку та Луганську. Але насправді Донеччина і Луганщина це, так би мовити, центр Донбасу. Є ще, крім того, Західний Донбас, до якого належать декілька районів Дніпропетровської області та окраєць Харківщини. А в складі Російської Федерації знаходиться Східний Донбас, який деякий період своєї історії знаходився у складі Української РСР.

Зараз Східний Донбас належить до Ростовської області Росії. Найбільшими містами цього краю є Шахти, Новошахтинськ, Кам'янськ-Шахтинський, Гукове і Донецьк (тезко українського Донецька, у якому мешкає 50 тисяч осіб). Як бачимо, навіть самі назви міст російського Донбасу вказують на те, що тут також, як і на Донбасі українському, займаються переважно видобуванням вугілля. Цілком, увесь Донбас (і українська і російська його частини), розподіляється на 30 вугленосних районів. З них 11 районів відносяться до російського Східного Донбасу. Нижче надається мапа Донецького вугільного басейну, на якій ці райони вказані відповідними цифрами.

Актриса Зінаїда Шарко
Актриса Зінаїда Шарко

Донщина

Так само як і Таганріг, інші два відомі міста Донщини - Ростів та Озів, стали батьківщиною для цілої низки діячів української культури та спорту. Отже:

У Ростові народилися:

14 вересня (27 за новим стилем) 1905-го року - Валеріан Довженко, український музикознавець і композитор. Доктор мистецтвознавства (1969). Професор (1973). 1931-го року закінчив Харківський музично-драматичний інститут по класу фортепіано у П. К. Луценка, 1936-го року - Київську консерваторію, з історії музики (керівник Лев Ревуцький). У

Мікулаш Неврлий
Мікулаш Неврлий

Донщина

У 20-му ст. Донська земля надала Україні двох видатних науковців-гуманітаріїв, мовознавця Олександра Пономарева, що народився у Таганрозі, і літературознавця Мікулаша Неврлого, який народився у Ростові.

Народився Мікулаш (або Микола, як він себе називав, спілкуючись українською), в чесько-українській родині. Його батько Ярослав був залізничником у Чернівцях, на українській Буковині, за часів Австро-Угорщини. З молодих літ на чеха Ярослава великий вплив мав український письменник Іван Франко, завдяки якому він вивчив літературну українську мову і сильно закохався в усе українське. Мати Мікулаша - галичанка Євгенія Целевич була педагогом. Лихоліття Першої Світової війни і окупація росіянами Західної України закинули родину Неврлих у далекий Ростів, де 15 листопада 1916-го року в них і народився малий Микола.

Перехід у Росії влади до більшовиків та створення непроходимої залізної завіси на кордоні з Європою, не дали змоги родині Неврлих повернутися на батьківщину. Але Ярослав Неврлий з завзятістю узявся за розбудову українського культурного життя в радянській Україні. Тоді, на початку 20-х років 20-го століття, багато кому здавалося, що в УРСР можна побудувати справжню незалежну українську державу. Родина Неврлих перебирається на Україну, де живе у Томаківці, Краснограді, Зінькові, Полтаві та Куп'янську, аж поки не зупиняється у Харкові, тодішній українській столиці. Ярослав Неврлий, знавець шістьох іноземних мов, а також літературної української, влаштовується до праці в Народний комісаріат освіти України, та стає секретарем-перекладачем в наркома Миколи Скрипника.

Митрополит Димитрій Ростовський. Портрет невідомого художника 18-го ст. (Національний художній музей України)
Митрополит Димитрій Ростовський. Портрет невідомого художника 18-го ст. (Національний художній музей України)

Донщина

Не кожний зараз знає, що головне місто Донського краю, Ростов-на-Дону, назване так на честь видатного церковного діяча, українця за походженням, святого Димитрія Ростовського.

Народився Димитрій Ростовський (в миру Данило Туптало) у грудні 1651-го року, в розпал Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, в містечку Макарові на Київщині. Батько Данила, Сава Туптало, був козацьким сотником Макарівської сотні Київського полку, брав активну участь у війні, але після того, як за російсько-польською угодою на Правобережжя Дніпра повернулася польська шляхта, змушений був разом з родиною переселитися до Києва. Тут, на старості літ, він прийняв чернечий постриг, церковному життю присвятили себе і всі його діти - три доньки й син Данило.

Навчався Данило Туптало у Києво-Могилянському колегіумі, а чернече життя розпочав у Київському Кирилівському монастирі. Рано виявив себе проповідницький талант майбутнього святого. Протягом 25 років спочатку простий чернець, а потім ігумен та архімандрит Димитрій проповідував у найбільших монастирях України - Густинському, Чернігівському, Батуринському, у Києво-Печерській Лаврі. Димитрій був кафедральним проповідником у Лазаря Барановича, який у часи Руїни очолював Українську Православну Церкву під омофором Константинопольського патріарха, до порад Димитрія прислухався і гетьман України Іван Самойлович. Високо цінував Димитрія Іван Мазепа.

Прославився Димитрій по всій Україні і як проповідник, і як церковний письменник. Занепокоїло це Москву, яка побоювалася, що свій талант може він використати у протидії імперській владі. За наказом Петра Першого 1701-го року призначено Димитрія митрополитом аж у Сибір, у далекий Тобольськ, але приїхавши до Москви, Димитрій сказався хворим, і їхати до Сибіру відмовився. Тоді за допомогою Димитрія була побудована каплиця на могилі гетьмана Петра Дорошенка, який помер 1698-го року на засланні у підмосковному селі Ярополці, та започаткована традиція панахид на могилі гетьмана.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка