Дослідження

Микола ХРІЄНКО, мандрівник і фотограф, дослідник українського світу
Микола ХРІЄНКО, мандрівник і фотограф, дослідник українського світу

Від перших галичан-переселенців - до сьогодення…

Завершився новий дослідницький проект Миколи Хрієнка, спеціального кореспондента українського часопису «День», автора і виконавця попереднього масштабного дослідження «Українці за Уралом».

З 17 лютого по 7 квітня цього року пан Хрієнко досліджував життя української діаспори на Балканах, подолавши задля цього відстань у 2 713 кілометрів. Маршрут тривалістю 51 день пролягав чотирма республіками - Македонією, Сербією, Боснією-Герцеговиною та Хорватією.

У відвіданих країнах Микола Хрієнко презентував авторський фотовернісаж, як звіт проведених ним раніш досліджень щодо життя українських переселенців за Уралом. Власне, за підтримки Посольств України дві масштабні фотовиставки відбулися у столиці Македонії місті Скоп'є та сербському місті Новий Сад. А також із автором та його фотоекспозицією познайомились представники українських громад у Белграді, Загребі, у містах Славонський Брод, Баня Лука, Осієк та в селі Тернопіль.

Герб міста Острогозька
Герб міста Острогозька

Східна Слобожанщина

Ще одним розповсюдженим міфом є такий, нібито до складу сучасної Росії увійшла лише територія Острогозького полка, а інші чотири полки Слобожанщини - Сумський, Охтирський, Харківський і Ізюмський цілком увійшли до складу України. Але це не так. В українській Вікіпедії опублікована мапа, яка показує співвідношення території Слобідських полків з сучасним російсько-українським кордоном. Як можна побачити на цій мапі, кожен з п'ятьох слобідських полків віддав частину своєї території сусідній з Україною державі. Сумський полк загубив на користь Росії смугу території на півночі та сході вздовж усього свого кордону. Так само відступив Росії весь північний схід і Охтирський полк. Нема у складі сучасної України і північної частини Харківського полка, а з нею і північної частини Ізюмського. В свою чергу і Острогозький полк, хоча більшістю своєї території залишився у Росії, все-таки долучився до України своїм південним окрайцем, який знаходиться зараз у складі Луганської області України. Так сотенним містечком Острогозького полка був колись Старобільськ, який увійшов потім до Харківської губернії, а звідти до Української республіки. Саме з острогозької Луганщини походить родом Андрій Лавриненко, сучасний дослідник її минувшини, якого я вже неодноразово згадував у цій праці.

Герб міста Острогозька - столиці Східної Слобожанщини
Герб міста Острогозька - столиці Східної Слобожанщини

Східна Слобожанщина

У російській історичній науці, а також частково і серед українців, домінує гіпотеза, що у 17-му ст. українські козаки тікали на Слобожанщину, в межі тодішньої Російської держави, ховаючись від воєнних лихоліть Визвольної війни на Україні під проводом Богдана Хмельницького, і російські можновладці, таким чином, мали всі права для того, аби у подальшому накинути важке ярмо на шию слобідських українців, позбавивши їх козацьких привілеїв та автономії. Але гадаю, що ця гіпотеза не є позбавленою від тих імперських стереотипів, що є взагалі притаманними російській історичній науці. Адже історичні документи свідчать про те, що воля українців до заселення степових просторів сучасної Слобожанщини була сильнішою, і часто йшла всупереч волі російських адміністраторів, які не надавали українцям можливості заселяти ці землі, а змушені були просто миритися з тим, що українські козаки забирали ці землі для себе. Отже декілька слів про шляхи української колонізації у 17-му столітті:

Григорій Сковорода
Григорій Сковорода

Східна Слобожанщина

Тісно пов'язаним зі Східною Слобожанщиною був і Григорій Сковорода, видатний український філософ 18-го ст. І тут немає нічого дивного, адже за часів Сковороди ще не існувало ніякого поділу на Слобожанщину Західну чи Східну, і Харків та Суми, Охтирка і Острогозьк були разом, у єдності, спочатку в складі Слобідських українських полків, а потім єдиної Слобідсько-Української губернії.

Будучи філософом-мандрівником, Григорій Сковорода частенько мандрував всією Слобожанщиною, перебуваючи у різних, найвіддаленіших її куточках. Бував він і у навколишніх українських землях. Жив Сковорода і у Курську, а з Білгородом пов'язані були особливі сторінки його життя. Єпископом Білгородським був о цю пору його близький знайомий ще по Переяславу Іоасаф Миткевич, син священика з міста Козельця на Чернігівщині. А архімандритом білгородського кафедрального монастиря був Гервасій Якубович, зі знатного козацького роду Гетьманщини, теж знайомий Сковороди по Переяславу. Українська церковна освіта на цей час далеко випереджала освіту російську, і впливовіші церковні посади в Російській імперії займали тоді саме українці. І Миткевичу, і Якубовичу присвятив свого часу Григорій Сковорода декілька своїх поезій, що увійшли у майбутньому до його збірки «Сад божественних пісень».

Олександр Волощук - автор книги 'Кавказький щоденник'
Олександр Волощук - автор книги 'Кавказький щоденник'

Про музей Марка Вовчка, національний футбол та українські вареники…

Пропоную читачам сайту kobza.com уривки зі своєї майбутньої книги «Кавказький щоденник», видання якої заплановане на травень-червень 2012-ого року в Чернігові. Майбутня книга присвячена мандрівці 2010 року кавказькими регіонами Російської Федерації, від Чорного моря - до Каспійського. Не перший рік я мандрую різними світами, і в багатьох місцях знаходжу українців: у Карелії та в Магадані, у Фінляндії і на Командорських островах, на Кавказі та, навіть, у Лівані. А відтак на сторінках своїх книг розповідаю про їхнє життя на віддалі від рідної України. Вважаю, що саме цим роблю свій особистий скромний внесок у справу єднання українців усього світу.

Під час мандрівки по Кавказу я дієво спілкувався із представниками українства Кубані та Кабардино-Балкарії, цій темі присвятив кілька розділів «Кавказького щоденника». Саме їх і пропоную користувачам сайту kobza.com.ua.

Олександр Волощук, автор «Кавказького щоденника»

Дмитро Багалій (1857-1932), український історик
Дмитро Багалій (1857-1932), український історик

Східна Слобожанщина

Багато зробив для вивчення історії та життя українців Східної Слобожанщини відомий український історик Дмитро Багалій, який створив у Харкові справжню наукову школу, яка займалася історією рідного Слобідського краю. 1918-го року, під час важкої боротьби України за свою незалежність, Дмитро Багалій видає у Харкові українською мовою ґрунтовну працю «Історія Слобідської України», у якій, вперше в українській науці, ретельно розглядає історію становлення українського життя і на землях Східної Слобожанщини. Дещо з цієї праці Дмитра Багалія доцільно процитувати і зараз.

Герб міста Острогозька - столиці Східної Слобожанщини
Герб міста Острогозька - столиці Східної Слобожанщини

Східна Слобожанщина

Острогозький полк було засновано 1652-го року українськими козаками-переселенцями з Наддніпрянщини, які прийшли на притоки Дону під проводом полковника Івана Зінківського. Українська земля тоді дуже потерпала від постійних воєн з поляками та турками, а Московська держава запрошувала українських козаків на життя до себе, бо своїми силами боронити не могла південні кордони Росії від нападів татар. Українці оселялися на придонських землях так званими «слободами», мешканці яких, на відмінну від корінних росіян, не знали утисків кріпацтва, та залишалися вільними, «свобідними». Через ті «слободи» й одержала ця земля ім'я «Слобідської України», або Слобожанщини, а першими поселенцями на ній стали саме козаки Острогозького полка, які заснували на берегах річки Тиха Сосна своє полкове місто Острогозьк, та оселилися навколо нього слободами. Незабаром, на захід від Острогозького, виникає ще чотири слобідських українських полки - Охтирський, Сумський, Харківський та Ізюмський, але Острогозький полк серед них був першим, і саме з нього розпочинається для нас історія заселення українцями Слобожанщини.

Відношення поміж українцями Острогозького полка та російською владою складалися украй непросто. Московські чиновники постійно утісняли українських козаків, у першу чергу своїм надмірним хабарництвом, бо без хабару у Російській державі ніколи жодна справа не вирішувалася, а острогозькі козаки спочатку скаржилися на місцевих чиновників у Москву, але швидко зрозуміли, що коріння цього жорстокого хабарництва тягнеться саме зі столиці. Тоді острогозькі українці вирішили боротися проти московських утисків із зброєю у руках, підтримавши 1670-го року разом зі своїм полковником Зінківським антидержавне повстання донських козаків проти Москви на чолі зі Степаном Разіним. Але це повстання було придушене у крові російською владою - полковника Зінківського четвертовано і повішено, так само, як і більшість його однодумців (навіть жінку полковника покарано на горло, а дітей вислано до Сибіру).

Святий Іван Рильський. Болгарська ікона
Святий Іван Рильський. Болгарська ікона

Східна Слобожанщина

Ще одна давня легенда оповідає, що своїм початком та назвою місто Рильськ зобов'язане знаменитому болгарському святому Івану Рильському, що жив у Болгарії в 10 ст.

Преподобний Іван Рильський (876-946) є найшановнішою у болгарській церкві людиною. Недаремно його називають святим патроном болгарського народу. Започаткований їм Рильський монастир до нашого часу є найбільшим православним монастирем у Болгарії, а нетлінні мощі святого, як вважають болгари, довгий час оберігали їхню столицю від всіляких негараздів.

Жив святий Іван Рильський у добу розквіту середньовічного Болгарського царства. Але незабаром після його смерті захопили болгарські землі візантійські греки. Хоч і були греки, так само як і болгари, православні, але знущалися вони над слов'янською мовою болгар, забороняючи їм у церквах молитися рідною мовою (подібно до сучасних священиків Російської Православної Церкви, що забороняють українцям в Україні вести службу Божу українською). Але, бувши забороненою у Болгарії, розквітла церковна слов'янська мова в Україні-Русі, яка від часів Володимира Великого стала теж християнською державою. Довідавшись про це, тікають болгарські ченці до України-Русі, узявши з собою в якості оберега праву руку (правицю) від нетлінних мощів святого Івана Рильського. Зупинилися болгари для життя на українському Посем'ї, де на високому узвишші біля ріки заснували новий монастир, який назвали ім'ям Івана Рильського. З усіх навколишніх околиць почали стікатися до монастиря люди, які оселялися неподалік від того пагорба, сподіваючись на допомогу від шанованого болгарами святого. Місце, де знаходився монастир, стало називатися Горою Івана Рильського, річка, що текла під цією горою, теж отримала назву від неї, адже і в Болгарії, під стінами Рильського монастиря протікала так само Рильська ріка. Так розпочалося місто Рильськ на Посем'ї, а в Україні вшанування великого болгарського святого.

Герб міста Рильська
Герб міста Рильська

Східна Слобожанщина

В добу існування Київської Русі Рильське князівство знаходилося в тіні більш могутнішого Курського князівства, яке, в свою чергу, значно пасувало в політичному значенні перед іншими, більш відомими уділами України-Русі. Період політичного розквіту Рильського уділу розпочинається тільки після Батиєвої навали, коли, як твердять місцеві перекази, місто Рильськ, єдине на степовому порубіжжі Русі, було врятовано від монгольського погрому, як вважають рильські мешканці завдяки заступництву святого Івана Рильського.

Сторінка зі 'Слова Данила Заточника'. Російський список 16-го ст
Сторінка зі 'Слова Данила Заточника'. Російський список 16-го ст

Східна Слобожанщина

Незважаючи на те, що в політичному житті України-Русі Курське князівство не відігравало значної ролі, ця земля зайняла відоме місце в українській літературі свого часу. Ми вже згадували про яскраві описи мешканців краю, що збереглися в таких визначних пам'ятках нашої літератури як «Житіє Феодосія Печерського» і «Слово о полку Ігоревім». В іншому видатному творі 12-го століття, «Слові Данила Заточника», так само збереглася згадка про Курське князівство, та ще й така, що свідчить про те, що у ті далекі часи події у цьому неблизькому до Києва князівстві набули раптом загальнодержавного змісту і залишились у пам'яті народу навіть у вигляді прислів'я.

Данило Заточник був, скоріше за все, уродженцем міста Переяслава (сучасного Переяслава-Хмельницького на Київщині). Його твір недаремно називають одним з найзагадковіших творів з доби Київської Русі. Історичні події, які відобразились у творі та мають відношення до Курського князівства, мають під собою таку підоснову:

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка