Дослідження

Герб міста Корачева

Про Корачівське князівство

Чи були монголи на Стародубщині? Народні легенди. Етнічні зміни на теренах Київської Русі. Ще раз про стародубський діалект.

Як ми про це вже писали вище – прямих свідоцтв того, що монголо-татарські орди Батия побували на Стародубщині – у нас немає. Археологічні дослідження не виявили слідів значних пожеж на городищах стародубських міст 13 ст., таких, як було, наприклад, зимою 1078/1079 років, коли на Стародуб ходили загони половецьких ханів. Усі відомі нам стародубські міста продовжували існувати і після Батиєвого походу, навіть під своїми старими назвами. Тільки замість старого Зартия виник сучасний Мглин на розстані 1 км від колишнього, але, як ми знаємо, пересування стародавніх міст з одного місця на інше відбувалося і в київські часи.

Герб з «розквітлим хрестом» - неофіційний символ сучасної Брянщини

Про князів стародубських та трубчевських і культуру Стародубської землі 9-13 століть

Список стародубських князів 12-13 ст.ст.

Джерела з історії Стародубського князівства. Любецький пом’яник. Князівські та хрестильні імена. Список князів.

Як вже було згадано, список стародубських князів часів Київської Русі не може вважатися повним, адже, по-перше, Стародубське князівство ніколи в цей час не грало значної ролі у чернігівській та загальноукраїнській політиці, а по-друге, наслідком монголо-татарської навали стала руйнація колишнього суспільного ладу у краї та повне знищення тих документів, які б могли висвітлити для нас історію Стародубщини цього періоду. Джерелами для вивчення історії Стародубського краю епохи Київської Русі є для нас згадки у літописах та так звані пом’яники, до яких заносилися імена померлих князів для церковних молитов за їх упокій. З усіх відомих нам пом’яників найбільше свідоцтв про стародубських князів міститься у так званому Любецькому пом’янику. Нижче подаються імена відомих нам стародубських князів 12-13 ст.ст. з датами їх володарювання у Стародубському та Ропському князівствах. У дужках подаються їх хрестильні імена – як відомо давньоруські князі крім загальновідомого (князівського) імені мали ще імена хрестильні (церковні), так, наприклад Хреститель Русі князь Володимир Великий мав хрестильне ім’я Василь, а його бабця – княгиня Ольга була похрещена як Олена. 

Герб Чернігівської губернії

На межі Чернігівської та Новгород-Сіверської Землі. Перші стародубські князі. Стародубське князівство як щабель на шляху Ольговичів до Чернігова та Києва. Святослав Всеволодович, оспіваний у «Повісті про Ігорів похід». Стародубське князівство в останні роки існування Київської Русі. Після монголо-татарської навали.

Після Любецького з’їзду князів Руська земля остаточно поділилася на окремі незалежні князівства. Одним з наймогутніших князівств була Чернігівська Земля. До складу цього князівства входили не лише північноукраїнські, але й деякі сучасні російські та білоруські землі. Від Дніпра на заході до середньої течії Оки на сході простягалися землі, якими володіли чернігівські князі. Але дуже скоро й серед представників династії Ольговичів розпочалися суперечки, через те, що нащадки Олега не могли визначити, хто з них є найголовнішим, і хто у якім місті повинен князювати. Таким чином і Чернігівська Земля розпалася на окремі уділи, з яких найпотужнішим було Новгород-Сіверське князівство, князі якого провадили незалежну від Чернігова політику. А Стародубщина була як раз суміжною зоною, в якій зустрічалися інтереси Чернігівського та Новгород-Сіверського князівств. При чому крайні західні (Стародуб) та крайні східні (Корачів) райони краю тяжили більше до Чернігова, а от середня частина Стародубщини з містом Трубчевськом знаходилася під Новгород-Сіверським впливом.

Великий князь Володимир Мономах

Володимир Мономах. Боротьба із половцями. Війна з Олегом. Постання династії Ольговичів на Чернігівщині

Уперше в українських літописах Стародубщина згадується під час князювання в Чернігові іншого видатного давньоукраїнського князя – Володимира Мономаха. Осінню 1078-го року батько Володимира Мономаха Всеволод став великим київським князем, а сина свого посадив у другому по значенню після Києва місті – Чернігові. Ставши чернігівським князем Володимир Мономах усі свої сили прикладає для того, аби здобути для себе любов та пошану своїх теперішніх підданих – сіверян. На цей час найголовнішим ворогом Руської землі були половці, які щорічно творили набіги на руські землі. Своїми набігами непокоїли вони не лише прикордонні зі степом Київські та Переяславські землі, бували вони й у Чернігівщині, та доходили навіть до стародубських лісів. Так і у першу зиму Мономахового князювання у Чернігові, великий половецький загін на чолі з ханами Асадуком, Сауком та Белкатгином раптом, неждано з’явився під стінами Стародуба.

Князь Олег з княжичем Рюриком

Приєднання Сіверщини до Київської Русі. Політика Володимира Великого. Князівські поселення на Стародубщині. Стародубські міста.

У 884 році київський князь Олег Віщий пішов походом на сіверян та підпорядкував сіверські землі владі Київської Держави. Літописець, автор «Повісті временних літ», пише про це так: «У рік 884. Відправився Олег на сіверян, і переміг їх, і поклав на них легку данину, і не дозволив їм платити данину хозарам, кажучи так: "Я ворог їх, і вам їм платити нема за що"».

Наступного року, таким самим чином, Олег підпорядкував і радимицькі землі. Стародубщина, разом з усією Сіверською землею, увійшла до складу Київської Держави. Колишня хозарська данина, яку сіверяни платили кілька століть на ознаку своєї васальної залежності від Хозарського каганату, була замінена на таку саму необтяжливу данину до скарбниці київських князів. Щороку князь та його дружина виїжджали на полюддя у підпорядковані Київській Державі землі, де й збирали ту саму данину. Цілком вірогідно, що стародубські землі, які були розташовані великою мірою у лісових хащах на крайній півночі Сіверської землі, досить тривалий час знаходилися поза увагою князівських збирачів данини, і якщо данина там і збиралася, то, скоріш за все, збиралася вона нерегулярно, представниками чернігівської адміністрації, які звозили її до Чернігова, звідки вона йшла вже до князівської скарбниці у Києві. В усякому разі, ані літописних свідоцтв, ані археологічних джерел щодо існування на Стародубщині місць збору князівської данини до кінця 10 ст., ми не маємо.

Ікона Чубківської Божої Матері

Культ Божої Матері. Чубківська ікона. Баликинська ікона. Трубчевська ікона. Знущання більшовиків над стародубськими святинями.

Як і скрізь по Україні, переважна більшість народу Стародубщини є дуже релігійною. Майже в кожному селі є власна церква. Будування невеличких дерев'яних церков розпочинається в епоху гетьманування Івана Мазепи, і з цього часу традиція мати свій храм і свої православні святині, поширюється по всьому краю. Як і скрізь по Україні, найбільш вшанованими в краї є ікони Божої Матері, серед яких є три головних – Чубківська та Баликинська ікони на Західній Стародубщині, та Човнська Богоматір на Стародубщині Східній.

Герб Стародуба з печатки стародубського магістрату 1696 р

Про прадавні та давні часи

Перші люди на теренах краю

«Палеолітична Мекка». Мамонтові кладовища. Юдинівська стоянка. Сучасні негаразди.

Стародубщина є одним з тих унікальних регіонів, в яких практично без хронологічних розривів просліджується вся історія становлення людства. Археологічні пам'ятники краю розповідають про прибуття сюди неандертальців, більше як 120 тисяч років назад, про поступову зміну їх кроманьйонським населенням, про засвоєння в якості головної сировини кременю, кістки, бронзи та заліза. Недаремно археологи вважають Стародубщину "палеолітичною Меккою". На теренах краю знайдена величезна кількість слідів перебування людей камінного віку, так званих «мамонтових кладовищ», які свідчать про те, що вже в епоху мамонтів тут жили люди, які полювали на цих тварин, та мали досить розвинену матеріальну та духовну культуру.

Козацька церква часів гетьмана Мазепи

Традиції стародубської архітектури. Спорідненість з усією Україною. Будови часів Гетьманщини. Народний стиль 19 ст. Старообрядська архітектура. Будівлі на півдні та на півночі краю.

Чільне місце у стародубському народному будівництві займала в усі часи дерев’яна архітектура. Саме географічне розташування краю на сході українського Полісся призвело до наявності місцевих архітектурних форм, що точно відповідають тотожним формам народного будівництва в інших лісових районах України, причому не тільки Полісся або Волині, а навіть Галичини. Зразків давньої архітектури доби Київської Русі на Стародубщині не збереглося, внаслідок татаро-монгольскої навали та короткотривалого, з погляду століть, часу існування дерев’яних споруд взагалі. Але, спираючись на дані давньоукраїнських літописів, які підтверджують факт існування на Стародубщині тих часів розвинутої мережі невеликих міст, цілком логічно можна припустити, що народна архітектура мала свій розвій вже тоді. Проте, часом найбільшого розвою народного будівництва в нашому краї є кінець 17-го та початок 18-го століть, тобто епоха Гетьманщини на Україні, а особливо часи гетьманування Івана Мазепи, коли будівництво храмів та інших потрібних народові споруд стало обов’язком не лише культуролюбного гетьмана України, але й кожен полковник та сотник у гетьманській Україні мав за честь залишити після себе в спогад для потомків яку-небудь корисну народові споруду.

Стародуб - це твоє місто, люби його

Стародубська говірка. Мова давніх сіверян. Прислів’я та приказки. Пісні. Народна кухня. Стародубські прізвища. Мова старообрядців. Шаповали.

Як вже зазначалося вище, у побуті, мові та почутті національної свідомості стародубських українців значною мірою відбилося географічне розташування краю на північному сході українських етнічних земель. Багатовікове сусідство стародубців з білорусами, взаємопроникнення двох близьких слов’янських культур одна в одну, призвели до збагачення мови та побуту стародубців багатьма білоруськими елементами. Але якщо близькість та подібність стародубської мови до деяких білоруських діалектів надавала можливість окремим спеціалістам цілком механічно, лише за зовнішніми виявами, ставити стародубців поруч із білорусами, то національна свідомість корінних мешканців краю довгий час єднала їх в одно ціле з українцями. Спільна доля від часів утворення Київської Держави аж до 1919 року, а особливо козацька минувшина Стародубського краю в часи Гетьманщини, не забувається і зараз. Коли читаєш стародубцю вірші Тараса Шевченка, або даєш йому послухати українських козацьких пісень, завжди можна розраховувати на взаємність, на те, що розчулений стародубець зітхне та скаже: „А це ж колись із нами було! Це наша історія!”

Стародавній герб Стародуба

Етнографічні та лінгвістичні дослідження життя українців

Перші дослідники Стародубщини. Костомаров, Максимович, Гнатюк. Втручання імперської політики в справу дослідження Стародубщини. Марія Косич. Національні суперечки 1919-1926 рр. Експедиція Сержпутовського. Радянська ідеологія. Павло Розторгуєв. «Ленінградська школа». Сучасні українські дослідження. Професор Горленко. Східнополіський діалект. «Стародубці».

Наукові дослідження життя та мови стародубських українців розпочалися з 19 ст. Про українців Стародубщини писали такі відомі українські науковці 19-го - початку 20-го ст.ст. як Микола Костомаров, Михайло Максимович та Володимир Гнатюк. Приділяли увагу своїм землякам і місцеві краєзнавці, такі як Г. Єсимонтовський, Олександр Покорський-Журавко, Олександр Рубець, виходець зі знатного стародубського козачого роду Вадим Модзалевський. Усі вони держалися тієї думки, яку висловив у примітках до своєї повісті „Кудеяр” визначний український історик Микола Костомаров, наводячи зразок місцевої мови, якою розмовляють у Новозибківському повіті: „Народ, що живе у цьому краї, розмовляє наріччям, яке є перехідним від українського до білоруського”. Одностайними були науковці й у своїх висновках, що місцева мова розвивалася на основах стародавніх українських сіверських говірок, які у 17-18 ст.ст. зазнали значного впливу білоруської мови, яку принесли з собою білоруські переселенці на Стародубщину. Але з початком 20 ст. з’явилися й нові праці, автори яких спробували довести, що корінні мешканці Стародубщини розмовляють лише діалектом білоруської мови, який не має жодного відношення до мови української.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка