Дослідження

Ігор Роздобудько.
Ігор Роздобудько.

Донщина

Від самого початку утворення Донської Республіки, її керівники прикладали багато зусиль, аби встановити гарні, добросусідські зв'язки з незалежною Україною.

Вже 11 травня 1918-го року, за 7 днів до проголошення незалежності Дону, до Києва прибув генерал Олександр Черячукін, якого отаман Петро Краснов відправив як представника всього донського козацтва, з пропозицією встановити тісні політичні та економічні зв'язки з Україною. Після проголошення незалежності Доном, Олександр Черячукін набув повноваження державного посла Донської Республіки в Україні. Незабаром до Києва прибув міністр торгівлі і промисловості Дону Володимир Лебедєв, аби разом з Черячукіним взяти участь в підготуванні до підписання великого міждержавного Договору між Доном та Україною. Українську делегацію на цих переговорах очолював міністр закордонних справ Дмитро Дорошенко.

Ігор Роздобудько
Ігор Роздобудько

Донщина

На початку травня 1918-го року українські та німецькі війська розпочали новий наступ проти більшовиків, вибивши комуністів з Таганрога, Ростова, Міллерового та Чорткова. Майже в той же час у Києві відбувся державний заколот, в результаті якого усунено від влади Центральну Раду, та встановлено гетьманат Павла Скоропадського.

Окупація цих земель німецьким корпусом генерала Кньорцера відбулася в наслідок підписання українською та німецькою делегаціями секретного додатку до Берестейського договору, згідно з яким ця донська територія вважалася українською. Таганріг і Ростів вважалися українськими через те, що до 31 грудня 1887-го року входили до складу української Катеринославської губернії, а у листопаді 1917-го року мешканці Таганріжщини висловилися за приєднання до Української Народної Республіки. Землі ж понад річкою Калитвою були етнічно українськими та економічно тяжили до України - у селищі Чорткові українці становили 64,2 % всього населення, а залізничний вузол Міллерове розквіт завдяки меценатству відомого українського підприємця Сергія Іллєнка, на честь якого названа залізнична станція в Луганській області, на кордоні з Росією.

Діти на батьків і всіх старших родичів казали 'Ви'
Діти на батьків і всіх старших родичів казали 'Ви'

Про «Ви», «ти», «мамо!» та «онуцьо!»

Насамперед, треба сказати що всі незнайомі люди зверталися одне до одного на "Ви". Тільки доросла людина казала на дитину "ти". Діти на батьків, а й тим більше на дідів та бабів, а часто-густо й на старших сестер-братів, і на всіх старших родичів казали "Ви". Дорослі у звертанні до знайомих однолітків могли дозволити вжити "ти", але до кумів, сватів та інших родичів та свояків переважно "викали". Ще більше - при мові від третьої особи про когось зі старших, особливо батьків та ще старіших предків вживали множину: "Мої мама казали..."

Отак, одна вчителька, що недавно приїхала на Кубань, розумна людина, українського коріння (з Поволжя), толерантна до мов, почувши вперше таке, хоч і зрозуміла, що то є особливість місцевого мовного етикету, наважилась підкусити: "А сколько их, мам, у тебя?"

Перший апологет національної історії донського козацтва Євграф Савельєв
Перший апологет національної історії донського козацтва Євграф Савельєв

Донщина

Створенням Центральної Ради у березні 1917-го року, найкращі представники українського народу рішуче висловилися за самостійне існування власної нації. Але разом з тим українські державники всіляко підтримували і незалежницький рух інших народів Російської імперії, чудово розуміючи, що тільки спільною боротьбою усіх покривджених націй можна повалити жорстоку «тюрму народів». Велику увагу приділяли українські самостійники і зростанню національної свідомості в своїх південно-східних сусідів - донських козаків. На відміну від російських великодержавників, які заперечували саме право донців вважатися окремою народністю, діячі Центральної Ради допомагали чим могли своїм сусідам, мріючи про створення щасливої України в колі союзних братерських народів. На жаль, донські козаки, зростивши свою національну свідомість на українських дріжджах, у майбутньому стали хіба що не найзапеклішими ворогами української державності, беручи вже в наші часи участь у найбільших провокаціях російського імперіалізму проти незалежної України. Але в епоху Визвольних Змагань донські керманичі були дуже вдячні Українській державі за її допомогу. Шкода, що їхні наступники позабули про це, відплачуючи за добро злом Україні.

Ініціатор поширення влади УНР на українську Донщину Олександр Севрюк.
Ініціатор поширення влади УНР на українську Донщину Олександр Севрюк.

Донщина

З поваленням у Російській імперії царату в наслідок Лютневої революції 1917-го року, постала і перед українцями Донського краю можливість позбавитися національного та соціального гніту, та об'єднатися з українцями Великої України в єдине державне тіло. Але це змагання до об'єднання не було легким.

Від самого початку революції українські національні сили в Києві об'єдналися навколо Центральної Ради, яка була проголошена державно-політичним органом всього українського народу на його шляху до політичної, а згодом і державної незалежності. В свою чергу Центральна Рада відразу оголосила про природне право всіх українців належати до єдиної України, в незалежності від того, в яких адміністративних одиницях колишньої імперії вони мешкали. Керівник Центральної Ради Михайло Грушевський у своїй програмній статті «Якої ми хочемо автономії і федерації?» в квітні 1917-го року наголошував: «Українці хочуть, щоб з українських земель Російської держави була утворена одна область, одна національна територія». До цієї єдиної України, згідно з Грушевським, мали увійти дев'ять таких губерній, де українці складали більшість, а також Кубанська область. Тих повітів губерній, де українці не складали більшість, Україна мала позбутися, але замість них мала приєднати до своєї території населені українцями райони інших адміністративних земель Росії. Серед тих територій, що мали увійти до автономної України, Михайло Грушевський називає й «західні часті Донщини», і додає: «Так утвориться територія, де українська людність становить більшість».

Ігор Роздобудько
Ігор Роздобудько

Донщина

Так склалося за останні 80 років, що в уяві пересічного росіянина, українця або іншого мешканця світу, що цікавиться історією та культурою Східної Європи, життя донських козаків асоціюється в першу чергу з постаттю видатного російського письменника Михайла Шолохова. Переважна більшість навіть уявляє собі цього письменника як природного козака, що оспівував у своїх творах життя свого кола, свого соціального стану, тобто донських козаків. Між тим для справжніх донців Михайло Шолохов завжди був чужим, так званим «іногороднім», незаконнонародженим сином російського мужика та української селянки. Але великий талант, чудове знання реалій життя донського козацтва, зробило з цієї, соціально чужої для Дону людини, його найбільшого співця та пропагандиста донської ідеї у світі. Для українців творчість Михайла Шолохова цікава ще й у психологічному плані. Напівукраїнець, який чудово розумів свою українськість, Шолохов духовно зрісся з донським козацтвом, гнаним та гнобленим в перші десятиліття радянської влади, і прийнявши для себе чужий донський світогляд, фактично відрікся від українського коріння. Як це сталося, і як українська ідея відбилася в творчості видатного письменника - йде мова далі.

Павло Грабовський
Павло Грабовський

Донщина

1889-го року п'ятеро українців героїчно загинули в боротьбі за права людини в Російській імперії. Була серед них і уродженка Таганрога - Надія Сигида.

Народилася Надія Костянтинівна Сигида в Таганрозі 1862-го року. За національністю вона була грекинею (її дівоче прізвище - Малоксіяно). Закінчивши гімназію, працювала вчителькою в школі. Все своє життя бажала віддати ідеалу соціальної справедливості, заради чого вступила до складу підпільної революційної організації «Народна воля». Чоловіком Надії Малоксіяно став також революціонер-народоволець Яким Сигида. В хаті Надії та Якима знаходилася конспіративна квартира, тут же була влаштована підпільна друкарня. 23 січня 1886-го року друкарня була викрита таганрозькою поліцією, Яким та Надія заарештовані. Під час судового процесу Якима Сигиду засуджено до смертної кари, яку замінено на довічну каторгу на Сахаліні, в якій Яким не пережив і року, та помер у 1888-му році. Надія отримала 8 років каторги та була відправлена для відбування ув'язнення в страшні Нерчинські табори на золоті копальні на річці Карі в Забайкаллі.

В Московській пересильній тюрмі на Бутирці Надія знайомиться з відомим українським поетом, теж революціонером-в'язнем Павлом Грабовським. Павло Грабовський був молодшим від Надії на два роки, народився у селі Пушкарному на Харківщині (тепер село Грабовське Сумської області), та теж з юнацьких років став революціонером. На відміну від Надії Сигиди, чиї погляди на суспільний розвиток були більш інтернаціональні, Павло Грабовський відчував себе значною мірою українським національним революціонером, та писав революційні поезії українською мовою. Знаходячись на військовій службі Грабовський продовжував революційну боротьбу, за що й був заарештований та засуджений на 5 років заслання до Сибіру.

Професор з Горлівки В'ячеслав Теркулов.
Професор з Горлівки В'ячеслав Теркулов.

Донщина

Більша частина української етнічної Донщини знаходиться зараз у складі Ростовської області Росії. Але колишня Область війська Донського, яка і називалася українцями Донщиною, займала у 19-му столітті значно більшу територію. Частина донської землі входить тепер до складу російської Волгоградщини. Не менше двохсот літ живуть тут українці, які зберегли деякі національні традиції і дотепер.

Характерною особливістю волгоградської Донщини є те, що вона знаходиться на стику двох етнічних земель - саме Донщини та Жовтого Клину. Початок українського заселення Жовтого Клину був пов'язаний з чумацькими мандрівками на береги нижньої Волги та у Заволжя. Таким чином волгоградська Донщина не стала відрубаним від України шматочком нашої землі, вона залишилася пов'язаною з корінною Україною чумацькими шляхами та чумацькими мандрівками. Вона стала проміжним етапом на шляху подальшої української колонізації на Схід - у Жовтий, Сірий, Зелений Клин.

Окраїнний стан сучасної волгоградської Донщини у складі Області війська Донського зберіг деяким чином місцеве українство від асиміляційних процесів у 20-му столітті. Центральна Донщина, як донська козача земля, зазнала значних репресій з боку більшовиків, коли разом з донською самобутньою культурою нищилось і ліквідувалось і українське місцеве життя. Але ще у 1919-1921 роках Другий Донський, Хоперський та Усть-Медведицький округи Донської області були відокремлені від землі донських козаків та приєднані до Царицинської губернії (Царицин - сучасний Волгоград). Через це подальша боротьба комуністів з донськими козаками не відбилася на царицинських українцях так сильно, як відбилася вона на українцях Донської області. Українське культурне життя в Донській області було на смерть переоране більшовиками та донцями під час розкозачення та наступного розкуркулювання, а на Волгоградщині збереглося, бо не такою ярою була тут антибільшовицька боротьба.

Ігор Роздобудько
Ігор Роздобудько

Донщина

На відміну від інших українських етнічних земель у складі сучасної Росії (Кубані, Східної Слобожанщини та навіть Стародубщини), Донщина не була багатою у 19-му столітті на видатних українських діячів. Склалося так через подвійний гніт, який відчували на собі донські українці - не лише з боку царату, а й через донських козаків, які були вірними слугами царського режиму. Та все ж одного видатного митця Донська земля надала Україні - це був відомий 150 років тому український письменник Данило Мордовець.

Цікавий для нас цей письменник ще й тим, що на відміну від багатьох інших українських діячів, що лише народилися на етнічних землях за межами України, а весь свій талант віддали головному краю - Києву, Харкову чи Львову, повністю присвятив себе своїй малій батьківщині - Донщині та Жовтому Клину.

Народився Данило Мордовець 7 грудня 1830-го року в українській слободі Данилівці Усть-Медведицького округу Області війська Донського, на північному сході донської козачої землі (тепер це Волгоградська область Росії). Слобода Данилівка повністю була заселена українцями, колишніми запорозькими козаками, що втекли сюди від закріпачення по зруйнуванні Запорізької Січі. Данилів дідусь, запорізький сотник Сліпченко-Мордовець, зміг зберегти свою козацьку волю і на донських землях, а от його син, Данилів батько, потрапив у кріпацтво, та зміг викупити собі свободу лише великою, важкою працею. Розбагатівши, та здобувши навіть деяку освіту, він не забув свого українського коріння (сусіди-росіяни називали його «хохлом старого закала»), але під тиском місцевого чиновництва зросійщив своє прізвище, ставши з Мордовця Мордовцевим. Зважуючи на це, його син Данило свої російськомовні твори підписував офіційним прізвищем Мордовцев, але для українського читача завжди залишався Данилом Мордовцем, або іноді Данилом М. Сліпченком, на честь дідуся.

Ігор Роздобудько
Ігор Роздобудько

Донщина

Ріка Дін, хоч і не тече територією сучасної України, займає поважне місце в українській історії та українському фольклорі. Ми вже згадували про поетичний образ Дону, як дальньої української межі на кордоні з кочовим Степом у «Слові о полку Ігоревім». Зберігався особливий статус цієї ріки і в українській народній поезії подальших часів.

Особливо часто згадується Дін в так званих «чумацьких піснях». Після знищення Росією козацького устрою на Запоріжжі та Гетьманщині

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка