Про «Ви», «ти», «мамо!» та «онуцьо!»
Насамперед, треба сказати що всі незнайомі люди зверталися одне до одного на "Ви". Тільки доросла людина казала на дитину "ти". Діти на батьків, а й тим більше на дідів та бабів, а часто-густо й на старших сестер-братів, і на всіх старших родичів казали "Ви". Дорослі у звертанні до знайомих однолітків могли дозволити вжити "ти", але до кумів, сватів та інших родичів та свояків переважно "викали". Ще більше - при мові від третьої особи про когось зі старших, особливо батьків та ще старіших предків вживали множину: "Мої мама казали..."
Отак, одна вчителька, що недавно приїхала на Кубань, розумна людина, українського коріння (з Поволжя), толерантна до мов, почувши вперше таке, хоч і зрозуміла, що то є особливість місцевого мовного етикету, наважилась підкусити: "А сколько их, мам, у тебя?"
Відповідь була така: "Та одні, та й ті померли, от тому й "викаю", як і на живу "викала!"
Але ж що цікаво, ця сама вчителька вже на пенсії приходила зрідка до нас на підміну хворих наших викладачів і "викала" на нас, старшокласників!
Чоловіки та жінки дуже рідко зверталися одне до одного по імені, а більше якось отак: "Батько(у)!", "Мати!", "Чоловіче!", "Жінко!", "Жіночко!" Зрідка "викали", а нерідко обмежувались "ти". До батьків зверталися: "Тату!", "Батьку!", "Мамо!", пізніше - "Батя (ю)!", "Папаша!", "Папаня!" Так саме гукали до тестів та свекрів зять та невістка. Коли невістка не могла довго призвичаїтися звати свекрів батьком-матір'ю (особливо ж свекруху), то вже була біда! Невістці, звичайно. Свати зверталися виключно "Свате (свату)!", "Свахо!" і без усяких там солодощів типу "сватику", "свашенько". Як тільки хтось почав "лити мед" до сватів, ті одразу нашорошувалися - чи не до сварки йдеться? До кумів казали: "Кума (о)!", "Кум(е)!" Отут вже дозволялося лебезіти - і "кумасику", "кумчику мій ріднесенький", "кумчику-братчику", і "кумонько-сестронько", "кумасю" тощо. Брати-сестри частіше зверталися по імені або "Брате!", "Сестро!" або "кум", "кума" і то необов'язково, щоб вони хтось у когось хрестив дитину або був у подружжі з таким. До дідів-бабів зверталися так: "Бабусю!", "Бабуню!", "Дідусю!", "Дідуню!", "Дідику", а пізніше - "Бабушко!", "Дєдушко!" Цікаво, що оці два останні звертання поширилися у 1930-ті роки, а потім знов були підупали аж до регресу рідної мови "балачкових" кубанців від 60-70-х рр. Коли десь казали на своїх рідних "Бабо!", "Діду!", то вважалося ознакою згрубілості. До дядьків, тіток зверталися: "Дядю!", "Дядьку!", "Тьотю!" Якщо то були хрещені батьки, восприємники, то казали "Батю!", "Тату!", "Папаня!", "Папашко!", "Мамо!", "Маманю!", "Мамашко!" На рідних тіток нерідко казали "мамо" і додавали ім'я. Дядьки-тітки до племінників гукали: "Племіннику!", "Племінничко!", "Сину!", "Доню!" або на ім'я. Хрещені батьки так казали до своїх хрещеників: "Сину!", "Доню!" або на ім'я. Так саме зверталися до своїх дітей і батьки. Діди-баби до онуків: "Онучок!", "Онучечко!", "Онуцьо!", "Дитино!", а найчастіше на ім'я, бо в них тих онуців було багато. Зовиці-невістки, ятрівки, зяті-шурини, свояки, своячени найчастіше говорили одне до одного по імені, якщо вони не були у покуманні. Звичайно, це дуже коротко про родинне звертання на Кубані у 19-му - першій пол. 20-го ст., а у "балачкових" збереглося подекуди й донині.
Юрій АЛМАЗОВ
Станиця Саратовська, Краснодарський край.
Передрук: Сайт «Українські прізвища в Росії» http://fam35.ucoz.ru/
На світлинах: Діти на батьків і всіх старших родичів казали 'Ви'. Фрагмент картини кубанського художника Андрія Ляха 'Поповнення'.
