Діти на батьків і всіх старших родичів казали 'Ви'
Діти на батьків і всіх старших родичів казали 'Ви'

Про «Ви», «ти», «мамо!» та «онуцьо!»

Насамперед, треба сказати що всі незнайомі люди зверталися одне до одного на "Ви". Тільки доросла людина казала на дитину "ти". Діти на батьків, а й тим більше на дідів та бабів, а часто-густо й на старших сестер-братів, і на всіх старших родичів казали "Ви". Дорослі у звертанні до знайомих однолітків могли дозволити вжити "ти", але до кумів, сватів та інших родичів та свояків переважно "викали". Ще більше - при мові від третьої особи про когось зі старших, особливо батьків та ще старіших предків вживали множину: "Мої мама казали..."

Отак, одна вчителька, що недавно приїхала на Кубань, розумна людина, українського коріння (з Поволжя), толерантна до мов, почувши вперше таке, хоч і зрозуміла, що то є особливість місцевого мовного етикету, наважилась підкусити: "А сколько их, мам, у тебя?"

Відповідь була така: "Та одні, та й ті померли, от тому й "викаю", як і на живу "викала!"

Але ж що цікаво, ця сама вчителька вже на пенсії приходила зрідка до нас на підміну хворих наших викладачів і "викала" на нас, старшокласників!

Чоловіки та жінки дуже рідко зверталися одне до одного по імені, а більше якось отак: "Батько(у)!", "Мати!", "Чоловіче!", "Жінко!", "Жіночко!" Зрідка "викали", а нерідко обмежувались "ти". До батьків зверталися: "Тату!", "Батьку!", "Мамо!", пізніше - "Батя (ю)!", "Папаша!", "Папаня!" Так саме гукали до тестів та свекрів зять та невістка. Коли невістка не могла довго призвичаїтися звати свекрів батьком-матір'ю (особливо ж свекруху), то вже була біда! Невістці, звичайно. Свати зверталися виключно "Свате (свату)!", "Свахо!" і без усяких там солодощів типу "сватику", "свашенько". Як тільки хтось почав "лити мед" до сватів, ті одразу нашорошувалися - чи не до сварки йдеться? До кумів казали: "Кума (о)!", "Кум(е)!" Отут вже дозволялося лебезіти - і "кумасику", "кумчику мій ріднесенький", "кумчику-братчику", і "кумонько-сестронько", "кумасю" тощо. Брати-сестри частіше зверталися по імені або "Брате!", "Сестро!" або "кум", "кума" і то необов'язково, щоб вони хтось у когось хрестив дитину або був у подружжі з таким. До дідів-бабів зверталися так: "Бабусю!", "Бабуню!", "Дідусю!", "Дідуню!", "Дідику", а пізніше - "Бабушко!", "Дєдушко!" Цікаво, що оці два останні звертання поширилися у 1930-ті роки, а потім знов були підупали аж до регресу рідної мови "балачкових" кубанців від 60-70-х рр. Коли десь казали на своїх рідних "Бабо!", "Діду!", то вважалося ознакою згрубілості. До дядьків, тіток зверталися: "Дядю!", "Дядьку!", "Тьотю!" Якщо то були хрещені батьки, восприємники, то казали "Батю!", "Тату!", "Папаня!", "Папашко!", "Мамо!", "Маманю!", "Мамашко!" На рідних тіток нерідко казали "мамо" і додавали ім'я. Дядьки-тітки до племінників гукали: "Племіннику!", "Племінничко!", "Сину!", "Доню!" або на ім'я. Хрещені батьки так казали до своїх хрещеників: "Сину!", "Доню!" або на ім'я. Так саме зверталися до своїх дітей і батьки. Діди-баби до онуків: "Онучок!", "Онучечко!", "Онуцьо!", "Дитино!", а найчастіше на ім'я, бо в них тих онуців було багато. Зовиці-невістки, ятрівки, зяті-шурини, свояки, своячени найчастіше говорили одне до одного по імені, якщо вони не були у покуманні. Звичайно, це дуже коротко про родинне звертання на Кубані у 19-му - першій пол. 20-го ст., а у "балачкових" збереглося подекуди й донині.

Юрій АЛМАЗОВ

Станиця Саратовська, Краснодарський край.

Передрук: Сайт «Українські прізвища в Росії» http://fam35.ucoz.ru/

Фрагмент картини кубанського художника Андрія Ляха 'Поповнення'
Фрагмент картини кубанського художника Андрія Ляха 'Поповнення'

На світлинах: Діти на батьків і всіх старших родичів казали 'Ви'. Фрагмент картини кубанського художника Андрія Ляха 'Поповнення'.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка