Як характеризують омського юриста активісти українського руху в Росії

Ми вже інформували, що  8 грудня 2021 р. заступник прокурора м. Омська Володимир Кальницький від імені держави вибачився перед юристом Сергієм Винником у зв'язку з необґрунтованим притягненням його  до кримінальної відповідальності. До цього 12 травня 2021 р.  слідчим УМВС РФ по Омській області припинено кримінальну справу проти С.Винника «у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину». Ця новина викликала у колах української діаспори щонайменше подив. В той час, як інших українських активістів в Росії примушують згорнути навіть культурно-просвітницьку діяльність, закривають через суди українські національно-культурні автономії і громадські організації, колишнього  Регіонального віце-президента «небажаного» в РФ Світового Конгресу Українців реабілітують по всіх кримінальних справах. «Щось тут не те», - скажете ви. І, можливо, будете праві. Так чи інакше – інформація до роздумів:

Мабуть, вперше, про діяльність Сергія Винника ми дізналися,  коли він приєднався у 2006 р. до «Московської групи» (МосГ)  Валерія Семененка в Об’єднанні Українців Росії. На той час, як йдеться у дослідженні Василя Коломацького  «Історія ОУР від Руденко-Десняка до наших днів», «…Семененко, який очолював ОУР, який був під тотальним наглядом ФСБ (мається на увазі ОУР, а не Семененко – ред.), зумів вийти сухим із фактично кримінальної історії (побиття Секретаря ОУР Олексія Григоровича охороною під час ІV Конгресу Українців Росії – ред.).  А чи не було в цьому «цікавого» компромісу Семененка з владою, і чи наступна поява в ОУР Шелеста і Винника не були результатом цього компромісу?» (кінець цитати).

До 2014 року Сергій Винник в тіні Валерія Семененка нічим себе особливо не проявляє. Поки раптом,  після скандалу, коли  мусив покинути посаду ревізора  в Омському осередку путінської  партії «Єдіная Росія», не спрямував свою енергію на ГО «Сірий Клин» і Світовий Конгрес Українців.

Ось що писала про цю діяльність Винника у вересні 2019 р. активістка українського руху в Росії, колишній редактор «Кобзи» Наталя Литвиненко-Орлова: «Останні події ( йдеться про тенденції, пов’язані з діяльністю псевдоукраїнців в Росії – ред.), пов’язані з волюнтаризмом Винника, який почав брати на себе функції керівників і керівних органів регіональних громадських організацій РФ. Зокрема, не маючи на це щонайменшого права, але користуючись підтримкою керівництва СКУ, цей діяч почав власноруч, на власний розсуд, формувати списки делегатів на Річні збори СКУ, що відбулися в Берліні в першій декаді вересня ц.р. До списків не потрапили люди, які стояли біля витоків українського руху в РФ, мають неоціненний доробок на цій ниві, але туди потрапили випадкові й сумнівні особи, відверті українофоби. Більше того, Винник разом із колишньою співголовою РГО «Українці Москви» Вікторією Скопенко, яка вчинила рейдерське захоплення цієї організації, скориставшись забороною ФСБ в’їзду до Росії іншому співголові – Віктору Гіржову та відсутністю в Москві заступника голови РГО УМ Валерія Семененка, який перебував на  території України через справу, пов’язану з ліквідацією БУЛ, вчинили підробку документів, надавши СКУ протокол про «вихід» РГО УМ зі складу цієї діаспорної надбудови. Таким чином, ніхто з українців Москви не зміг поїхати на Річні збори СКУ до Берліна. І вже навіть після зборів, коли велика група керівників регіональних громадських організацій РФ прибула до Києва для обговорення питань, пов’язаних з подальшою роботою організацій через заяву Генпрокуратури РФ про визнання небажаною діяльність СКУ на території РФ, п. Винник заблокував зустріч представників цих організацій з Павлом Гродом». (Кінець цитати). (Павло Грод (Канада) – Президент СКУ, – прим. ред.)

В тій же публікації на «Кобзі» у вересні 2019 пані Наталя знову згадує про кадрову діяльність Сергія Винника: «Щодо Тарана. Сама дивуюсь, як такий манкурт, який, мов сучка,  облазив усі партії в РФ ... так от: як такий політичний пройдисвіт-ребус, із самим що не є від’ємним знаком якості, зміг затесатися до лав української спільноти РФ та ще й бути бажаним гостем на зібраннях в СКУ?!

Але все ходить по колу. Таран слугує Виннику за вірний рупор, а Винник його за це ото так шанує і заносить до відповідних списків делегатів. Хочу запитати у пана Винника: а яка громада стоїть за Тараном? Хто його делегує?» (Кінець цитати).

Ще більше інформації отримуємо з опублікованого у серпні 2020 р. членом  Малої Ради «Громади Українців Росії» Андрієм Литвином (Петрозаводськ) «Листа від Громади Українців Росії щодо діяльності Сибірського центру української культури «Сірий Клин», очолюваного С.Винником»: «С. Винник аж до жовтня 2014 року, тобто й під час найактивнішої агресії Росії на чолі з путінською Єдиною Росією (ЄР) проти України, керував Контрольно-ревізійною комісією Омського відділення цієї ЄР («Серед однопартійців я знайшов багато справжніх друзів»  http://omsk300.ru/dgonline/view/id/1570). На початку березня 2014 вторгнення російських військ в Україну С. Винник назвав не злочином, а помилкою (!), причому не політичною, а економічною (http://tayga.info/details/2014/03/04/~115732).

У жовтні 2014 С. Винник раптово (з чого б це?) перемикнувся на кар'єру в українському громадському русі, номінально очолив «Сірий Клин». Ця організація вже тоді зреклася підтримки України. Щиру українку Лідію Близнову в «Сірому Клині» зневажали за те, що вона повісила український календар! Намагаючись її образити, називали бандерівкою!

Л. Близнова й інші організовували різні заходи, на яких С. Винник навіть не бував. Свої таємні перемовини про входження у кремлівську структуру Богдана Безпалька юрист С. Винник пояснив у «Сірому Клині» прагненням здійснити її рейдерське захоплення!

2017 року С. Винник хотів стати генеральним директором Національного культурного центру України (НКЦУ) в м. Москві, але приховав від конкурсної комісії свої зв'язки з ЄР (http://kobza.com.ua/polemika/5506-lyst-andriia-lytvyna-u-spravi-pryznachennia-holovy-nktsu-u-moskvi.html).

Валерій Семененко просував С. Винника, якого вважав «своєю людиною», до керівництва в СКУ. У 2018 формуванням делегації від українців Росії на XI Конґрес СКУ займалися В. Семененко й С. Винник. Тому приїхали люди, наприклад, із Республіки Комі, які не відомі були як українські активісти, але «свої» для С. Винника. А Марія Іваненко й ще одна делегатка з Казахстану вже під час Конґресу у листопаді 2018 ввели делегатів від Росії і Казахстану в оману. Коли на засіданні обирали регіонального віце-президента СКУ, вони кричали, що Голова українців Казахстану Михайло Парипса сказав підтримати кандидатуру С. Винника. Згодом це виявилося брехнею. Тож обрання (у присутності лідерів СКУ Павла Ґрода й Евгена Чолія!) С. Винника віце-президентом СКУ фальсифіковане…

На жаль, П. Ґрод не припускає думки, що обшук у його друга С. Винника лежить у площині фінансової, а не політичної, діяльності останнього. СКУ — заборонена в Росії організація. Залишатися в ній і не наражатися на арешт можуть лише агенти спецслужб. Виглядає дивним, що С. Винник і В. Семененко не призупинили свою діяльність у СКУ. Мають впевненість в своїй недоторканості? Можливо…

У «Сірому Клині» спочатку заступником, а потім керівником замість себе С. Винник поставив «свою» людину — військового з радянським менталітетом Юрія Божескула…

Для чого ж Росії переслідувати неукраїнський «Сірий Клин»? Щоби мати в керівництві СКУ свого С. Винника, як не тільки «найбільшого українця Росії і Азії», але й «політичного страдника»? (Кінець цитати).

Раніше, у січні 2014 р., сайт  «Кобза» повідомляв: «Як стало відомо редакції, у грудні минулого року голова омських українців Сергій Винник відвідав кілька українських організацій Сибіру, де проводив агітацію за вступ в Національно-культурну автономію, очолювану антиукраїнцем Богданом Безпальком. Нагадаємо читачам, що після ліквідації владою двох федеральних українських організацій - ОУР та Федеральної національно-культурної автономії «Українці Росії» - мінюст РФ в надзвичайно короткий термін зареєстрував підставну Федеральну національно-культурну автономію «Українці Росії», очолювану згаданим московським українофобом.

Після реєстрації ФНКА п. Безпалько вже коло двох років без успіху намагається включити у свою підставну структуру українські регіональні автономії, щоб представити себе перед кремлівськими господарями «лідером українців Росії» Нині з'ясувалася цікава деталь. Сергій Винник, який є одним із формальних керівників УКР, веде агітацію за вступ регіональних національно-автономій в організацію Безпалька. Цікаво, що підпис С.Винника стоїть під протестом до влади з приводу «некоего Безпалько, председателя созданной при чрезвычайно конспиративных обстоятельствах и с нарушением российского законодательства национально-культурной автономии украинцев России». (Цитата з офіційного листа від лютого 2013 року). Отже можна констатувати, що Сергій Винник, заявляючи відкрито одне, і завдяки цьому потрапивши у керівництво УКР, насправді веде підривну роботу проти УКР і української справи у Росії. І це не дивно, Сергій Винник є головою Контрольно-ревізійної комісії партії «Єдіная Росія» (омський осередок). Позиція Винника добре виявилася і під час його візиту до Торонто влітку 2013 року. Відвідавши офіси основних українських організацій (СКУ, КУК, ЛУК) він висловив відверто негативні думки про голову «Провісника» Тараса Дудка і про нашу редакцію. Про що мені відразу повідомили учасники згаданих зустрічей. Той же Винник провів на Установчому з'їзді у Москві велику «роботу» по усуненню Тараса Миколайовича Дудка від керівництва новостворюваного УКР. Отже, політичний портрет С. Винника не викликає питань».

А ось яку характеристику дає Сергію Виннику визнаний лідер українського руху Тарас Дудко у своєму виступі на засіданні Комісії Людських і Громадянських Прав  СКУ у  Львові (20.08.2013):«С.Винник - юрист за фахом, представник правлячої партії «Единая Россия», голова Регіональної контрольно-ревізійної комісії Омської області, підголосок та аналог котрої в Україні називається «Партією Регіонів». Як відомо, ці Партії не дають ресурсів, вони накидають ярмо. Саме тому за всі роки нападів на українські громадські організації юрист С.Винник жодного разу не виступив з конкретними пропозиціями на їх захист, не підписав жодного протесту у зв'язку зі знищенням ОУР чи ФНКА «УР», не протестував в зв'язку з убивством та побиттям в Росії українських активістів, не реагував на напад на ногінську парафію або зачинення Бібліотеки української літератури у Москві. Він ніколи не ставив перед «своєю партією» питання про припинення переслідування українських громадських організацій або про припинення багаторічної ганебної газової та економічної війни Росії проти України. Звичайно, така людина буде не тільки голосувати, а й агітувати за втягнення України в різні антиукраїнські проекти».

Додамо ще й те, як Василь Коломацький коментує публікацію відкритого листа Андрія Литвина  від 27 червня 2017 року:

«Ми неодноразово критикували Сергія Винника із Омська за порушення громадської етики в ОУР. Ми добре пригадуємо його участь у заколоті проти законного голови ОУР Тараса Миколайовича Дудка. Ми пригадуємо його членство в «Єдиній Росії» під час війни і аннексії Криму. Ми добре пам’ятаємо його приїзд у Торонто, під час якого він відкрито агітував керівників українських організацій проти «Кобзи», а також проти Тараса Миколайовича Дудка.

Немає сумнівів, що кандидат на посаду Директора НКЦУ у Москві має мати чисту репутацію та сприйматися позитивно всіма членами громади. Поставити НКЦУ в залежність від колишнього партійця «Єдиної Росії» було б нерозважливо.

Тому наша Редакція вітає своєчасний і принциповий лист Андрія Литвина – переможця в номінації «Українець року у Росії» за 2016 рік.». (Кінець цитати).

Ось що писав Василь Коломацький в публікації «Кобзи» від 5 листопада 2021 року: Нагадаємо читачам, що ця особа лише у 2014 році вийшла із лав путінської «Єдиної Росії», а до цього вірно служила режиму на високій партійній посаді. Більш того, нам стало відомо, що Сергій Винник, який має зв’язки у Західній діаспорі, рекомендує активістам діаспори не захищати Лідію Ковалів, оскільки, за його словами, «ця справа є приватною, а не політичною, і тому, що влада не має юридичних підстав видворити Лідію Ковалів із Росії, оскільки вона перебуває у шлюбі із громадянином Росії». (Ця інформація отримана головним редактором «Кобзи» Василем Коломацьким із особистої розмови із колишнім Президентом СКУ, на якого Сергій Винник має вплив як фахівець діаспори у Росії, і «як юрист» - ред.). Подібна позиція Сергія Винника не відповідає дійсності, і є ударом у спину відомій українській активістці та громадянці України.

Відзначаємо, що втрата легального статусу перебування у Росії фактично означає нестерпні умови для особи – банківська картка відключена, медичний поліс недійсний, після перевірки документів особу затримують і депортують із країни. Не кажучи про те, що російські суди, як правило, сприймають політичні аргументи, представлені міграційними властями на їхню користь, тобто фактично – безправ’я у суді.  В такій ситуації єдиний вихід – залишити країну добровільно, до депортації. Але саме цю ситуацію юрист Сергій Винник пояснює в діаспорі як таку, що  «влада не має юридичних підстав видворити Лідію Ковалів із Росії». Доволі ієзуїтська логіка». (Кін. цит.).

Можливо, Сергій Винник змінив свою думку щодо справи Лідії Ковалів після публікацій «Кобзи»? Жодних роз’яснень після публікацій ми не отримали, хоча ми публічно пропонували Виннику надати документи «Кобзі» для з’ясування деяких підозрілих епізодів.

Тепер увага!  Запитання: «Чому ж російська влада дарувала «страднику» Сергію Виннику свою індульгенцію, та ще й у формі формального вибачення від прокуратури? Можливо тому, що його «місія» з розвалу українського руху в РФ йде цілком успішно?

Цікавим питанням до Сергія Винника було б прохання надати звіт за громадську роботу. Як стверджує Лідія Близнова, Винник в Омську українських заходів не проводить і заходи громади не відвідує.

Хочеться також прокоментувати інтерв’ю Сергія Винника (тоді ще члена партії «Єдіная Росія») виданню «Тайга. Инфо», яке цитує, і яке критикує Андрій Литвин. Особисто у мене претензій до цього інтерв’ю немає, оскільки для Росії того часу це було сміливо і чесно. Приблизно в той же час професор Стефан Паняк дав інтерв’ю місцевому виданню в Єкатеринбурзі про Майдан, і відразу отримав судову справу «про екстремізм». Я впевнений, що в той час це інтерв’ю не могло бути замовленим владою, і було сміливим за змістом. Можливо, читачі не погодяться зі мною, навівши аргумент, що те, що було не дозволено Паняку, було дозволено Виннику. Я б не став пускатися у припущення, і, критикуючи Сергія Винника, бажаю триматися об’єктивності. В його довгій громадській біографії досить фактів, щоб прийти до ясних висновків щодо суті справи, тому немає потреби щось посилювати чи домислювати. Сам факт боротьби Сергія Винника із покійним Головою ОУР Тарасом Дудком для мене є визначальним.

На жаль, лінк  видання «Омск300» вже не дійсний, тому ознайомитися із первинним документом , на який посилається Андрій Литвин, немає змоги, але сам факт пербування Винника на керівній посаді «Єдіної Росії» у Омську до 2014 року не викликає сумнівів.

* * *

У допитливого читача може виникнути відчуття існування «феномена двох Винників». «Перший» Винник – нічим не відомий своєю громадською роботою в омській громаді, ставиться негативно до Лідії Близнової (Омськ), до «Кобзи», до покійного Голови ОУР Тараса Дудка. Він агітував за приєднання до псевдо-автономії Богдана Безпалька, останнього всі вважають провокатором і агентом ФСБ.  Цей Сергій Винник до 2014 року обіймав посаду Голови Ревізійної комісії омського обласного осередку партії «Єдіная Росія». Цей «перший» є політичним другом Тарана – відомого антиукраїнського провокатора – і включає останнього у списки на українські форуми. Цей Винник мав у Омську суди в економічних справах, через суд від нього вимагали повернення боргу, і в місцевій пресі він фігурував як «банкрут». Суди закривають економічні справи проти Винника, а прокуратура офіційно приносить йому вибачення. Не забудемо і його найближчих політичних друзів в ОУР: Валерія Семененка, Тарана та Аркадія Шелеста. Цей «перший» Винник був єдіноросом, і водночас кандидатом на посаду директора Культурного центру на Арбаті. Загально зрозуміло – працює цей «перший» на владу, і фактично виконує роль провокатора. Тому ніхто йому у Росії в діаспорі не вірить, і більшість здравомислячих активістів  ізолювалася від нього.

Є й «другий» Сергій Винник – «страдник». Він є правозахисником. Він донедавна був віце-президентом СКУ. Він є членом Комісії прав людини при СКУ, де захищає права українців у Росії. Цього «другого» переслідують у Росії, його офіс обшукують у політичній справі, його знімають із літака, щоб перешкодити його роботі адвоката у московському суді, де він захищав інтереси СКУ.  Цей Винник їздить по Росії як представник СКУ, регулярно відвідує заходи СКУ за кордоном. Він намагається керувати діаспорою у Казахстані. Він патріот і діяч, що користується безмежною довірою в СКУ.

Для нас в редакції «Кобзи» ще з того часу, коли Винник засвітився в агітації за стукача Безпалька, немає жодних сумнівів щодо його, Винника,  політичної природи. Ще пізніше Винник виступив на останньому Конгресі українців Росії у Москві проти Тараса Дудка і таким чином фактично став на політичні позиції «Московської групи» в ОУР. З тих пір ми добре знаємо лише «першого» Винника, і всі наступні факти лише підтверджували його роль у русі. А «другий» Винник є результатом просування цієї особи певними структурами, з метою дискредитації у Західній діаспорі тих людей, яких ми вважаємо патріотами України і демократами, незалежними від влади громадськими діячами. Останні після 2014 року практично мусили припинити громадську  роботу, не виїжджають на українські форуми, а їх організації юридично ліквідовані владою. Керівникам організацій погрожували втратою роботи, проти кількох були суди за громадську роботу. Ми навіть не хочемо називати ім’я патріотів, оскільки це їм зашкодить. Є дисиденти: покійний Дудко, Литвин і Близнова, але більшість не належить до цієї категорії. Згадаємо, хто із українських діячів Росії виїжджав на засідання СКУ після 2014 року? Сергій Винник. І, здається, Валерій Семененко. Тому що влада ставилася до цих двох по-іншому. Судячи із того як добре приймають Винника в СКУ, можна сказати що він добре і професійно виконує роль  провокатора. Ось так ми в редакції розуміємо «феномен двох Винників».

Василь Коломацький, Оттава

На світлині: Сергій Винник

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка