Марта Онуфрів
Марта Онуфрів

Світовий Конґрес Українців обмежується публічними заявами та зверненнями до окупаційного намісника Москви Віктора Януковича

Шкода, бо єдиним дієвим механізмом проти нової окупаційної влади в Україні є апелювання до міжнародних структур про повернення України до авторитарного режиму, який, зокрема, започаткував новітній ентноцид українців.

Не тішмо намарне себе думкою, що наша мова – вічна, а її убивці – скороминущі. Пригадаймо, як довготривалий колоніальний статус Ірландії став причиною знищення мови титульної нації.

 

На жаль, до усамостійнення України неготовими виявилися провідники української діаспори й національно-патріотичні сили України. Перші були далекі від проблем постколоніальної й наскрізь зденаціоналізованої України, а найдужче бракувало будівничо-державницького потенціалу. Другі – вичерпали себе в постійних компромісах із колишньою партійною номенклатурою, яка відразу ж перебрала всю повноту влади в незалежній Україні. Варто відзначити, що кожен із колишніх президентів України в тій чи іншій мірі був продуктом совєтської епохи, тож жодному з них не було до снаги відроджувати українську націю. Що ж до сьогоднішнього так званого президента України, то він – яскраво виражений гібрид антиукраїнського совка з кримінальним елементом. Отже очікувати від нього що-небудь позитивного не приходиться партіотичним українцям.

Окрема тема: Помаранчева революція як унікально втрачений шанс для повернення широких прав титульній нації. Цьому втраченому шансові маємо завдячувати Віктору Ющенкові, який популізмом і  моралізаторством, а то й прикінцевою зрадою довів українську націю до нинішнього катастрофічного стану.

Передовсім шість року тому українська мова мала б повернутися в усі сфери державного життя завдяки державній програмі, спрямованій на відродження національної пам`яті, головно - у зрусифікованих областях. Ні, така програма не могла бути насильницького характеру, а лише – преференсійно-заохочувальною. Однак можливості такого розвитку української нації нині втрачено надовго.

Утім, не виключено, що при дальшій відсутності реальних кроків із боку українських патріотичних сил, головно - діаспорного проводу, український поїзд може добігти до своєї кінцевої зупинки під назвою «Нововалуєвськ». Не тішмо намарне себе думкою, що наша мова – вічна, а її убивці – скороминущі. Пригадаймо, як довготривалий колоніальний статус Ірландії став причиною знищення мови титульної нації. На жаль, навряд чи коли-небудь ірландська мова зможе відродитися.

Неблагими намірами стелять нам, українцям, дорогу в небуття

Доволі неоднозначну роль у контексті повернення української мови в усі сфери державного життя України відіграло ухвалення Радою Європи Хартії регіональних або міноритарних мов (1992 р.) та її ратифікація Україною (2003 р.), а точніше - недосконалий переклад Хартії на українську не з офіційних мов (англійської, французької), а з російської. Внаслідок такого перекладу було спотворено не тільки назву самої Хартії, але й її засадничі положення.

Однак без збереження української мови на нашій історичній батьківщині всі намагання Світового Конґресу Українців будуть малоефективними, а то й марними.  

Європейська Хартія покликана захищати права й свободу людини, а також ті регіональні й міноритарні мови (з англійської: minority – меншість, менша частина), які знаходяться під реальною загрозою зникнення або потерпають від утисків з боку панівної мови. А це значить, що згідно з положеннями Хартії російська мова не може мати регіонального статусу, позаяк вона є не тільки домінуючою в південно-східних областях України, але й доволі поширеною в усіх реґіонах України. І ще: російській мові не загрожує ніяке вимирання, оскільки вона є мовою колишньої метрополії, яка ще й досі не втратила свого впливу на Україні.

І найсуттєвіше: Хартія застерігає від того, щоб сприяння регіональним і міноритарним мовам жодним чином не обмежувало розвитку та функціонування державних мов.

Натомість нині відбувається цинічне прикриття русифікації під виглядом уболівання за мови національних меншин, так як у законопроекті є лише єдина згадка про «регіональні мови та мови нацменшин», а повсюди говориться виключно про російську.

Той факт, що Хартію ратифікувало лише 17 із 44 країн Ради Європи, вказує на її певну недосконалість. Цей міжнародний документ, спотворений в Україні і названий «Хартією реґіональних мов і мов національних меншин», дав можливість нинішнім проросійським політичним силам - Партії регіонів, Комуністичній партії та Народній партії Литвина - здійснювати політичні спекуляції навколо регіональних мов. Як уже згадувалося, метою такої спекуляції є: витіснення української мови російською на гуманітарні задвірки з послідовним знищенням першої. Підтвердженням останнього є Проект Закону «Про регіональні мови та мови нацменшин», внесений 7.09.2010 р.): до розгляду Верховною Радою україножером Вадимом Колісниченком (ПРУ) та Ко, який узаконює в Україні так звану українсько-російську двомовність, а фактично - повсюдне зачищення української мови й без того з доволі обмеженого простору.

Нижче подаються деякі умотивування законопроекту, згідно з яким в Україні здійснюється злочинний замах на душу українського народу – її мову:

«1. В Україні відповідно до Конституції України ґарантується вільний розвиток, використання і захист РОСІЙСЬКОЇ мови з урахуванням того, що РОСІЙСЬКА мова є рідною або такою, якою повсякденно користується більшість громадян україни, загальноприйнятою, поряд з українською, мовою міжособового спілкування на всій території України, однією з офіційних і робочих мов Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій. Володіння російською мовою забезпечує громадянам України широкий доступ до здобутків світової науки і культури.

2. Українсько-російська двомовність, що склалася історично, є важливим надбанням українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства».

Ось і тхнуло від цього законопроекту багатьом з нас знаним затхлим совєтсько-імперським духом.

Вочевидь, під виглядом сприяння регіональним мовам скривається широкий наступ на українську мову в усіх сферах державного життя: у структурах влади різних рівнів, судочинстві, діловодстві, освіті, культурі, ЗМІ, книгодрукуванні, підприємництві тощо. Не менш важливо наголосити на тому, що прийняття згаданого Закону суперечить положенням Конституції України. А саме: Стаття 9 Конституції України вказує на те, що єдиною державною мовою в Україні є українська мова і саме вона повинна застосовуватися в усіх сферах суспільного життя.

Негайно протидіяти знищенню рідної мови!

Варто звернути увагу на те, що між ратифікацією Європейської Хартії Україною й реєстрацією у Верховній Раді злощасного Проекту Закону «Про регіональні мови та мови нацменшин» минуло аж сім років. Упродовж цього чималого відрізка часу ніхто з проводу діаспори чи державних мужів України навіть не почухав потилиці щодо антиукраїнського варіанту Хартії. Як завжди ми, українці, вміємо лементувати тільки навздогін тим нещастям, які через нашу недолугість сипляться на наші немудрі голови.

Від сьомого вересня біжучого року минуло більше як півтора місяця, але, на жаль, наш діаспорний провід жодним чином не відреагував на згаданий законопроект, а це - на загнання української мови у своєрідне ґетто з метою її наступної стерилізації.

Наразі ніхто з очільників української діаспори досі не підготував і не надіслав у міжнародні структури (ОБСЄ, Раду Європи, ООН) відповідного дослідження, завдяки якому українській мові мали б надати спеціального постколоніального статусу як жертві нещадної імперсько-московської політики.

Безперечно, Світовий Конґрес Українців (СКУ) має дбати про розвиток української мови на Північноамериканському континенті, у країнах східної діаспори, а навіть у місцях компактного проживання українських трудових еміґрантів Західної Європи. Однак без збереження української мови на нашій історичній батьківщині всі намагання СКУ будуть малоефективними, а то й марними.

Упродовж двадцяти років незалежності України наша діаспора мовчки спостерігає за борсанням української мови в старо-нових московських тенетах. Наразі ніхто з очільників української діаспори досі не підготував і не надіслав у міжнародні структури (ОБСЄ, Раду Європи, ООН) відповідного дослідження, завдяки якому українській мові мали б надати спеціального постколоніального статусу як жертві нещадної імперсько-московської політики. Або, принаймні, надати певні преференції.

Прикметно, що Партія регіонів України витоптала широку дорогу до європейських структур із надумано цинічними скаргами щодо утисків російської мови в Україні. А що ж Світовий Конгрес Українців, якому сам Бог велів волати на весь світ про невідрадний стан української (державної) мови в Україні? Відповідь: СКУ обмежується публічними заявами та зверненнями до окупаційного намісника Москви п. Януковича. Шкода, бо єдиним дієвим механізмом проти нової окупаційної влади в Україні є апелювання до міжнародних структур про повернення України до авторитарного режиму, який, зокрема, започаткував новітній ентноцид українців.

Однак про законопроект «Про регіональні мови та мови нацменшин». Найвища пора проводові СКУ з приводу спекулятивного трактування Європейської Хартії, спрямованої на знищення української мови, звернутися до міжнародних чинників, зокрема Ради Європи. І не тільки. Але й організувати масові акції протесту під посольствами й консульствами України в усіх країнах українського поселення.

Поки ще не пізно. Бо до передбачуваного листопадового прийняття Верховною Радою злочинного законопроекту залишилося надто мало днів.

Марта ОНУФРІВ,

журналіст (Україна-Канада).

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

На світлині: Марта Онуфрів.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка