Друк
Розділ: Об’єднання українців Росії
Марічка Галабурда-Чигрин. Івано-Франківськ.1990
Марічка Галабурда-Чигрин. Івано-Франківськ.1990

Марічка Галабурда-Чигрин згадує зустрічі з Петром Перепустом

ПОМИНAЛЬНA НЕДІЛЯ

В неділю 1.5.2011 в 4 - ій годині ранку дзвонив у мене телефон. Поки я добігла до нього - він перестав дзвонити. A десь біля 9 години ранку поновно зателефонував мені з Києва Микола Кунцевич і повідомив, що помер наш друг Петро Перепуст. Помер і вже поховали в Харкові! Я в шоку - мені стало дуже, дуже болісно...І це в Поминальну неділю, коли прийшлося згадувати багатьох друзів, зокрема в Україні, які віддійшли у вічність.

21 років тому, коли я вперше приїхала в Москву мене на летовищі зустрічали з синьо-жовтими прапорами крім Aнатолія Доценка, кілька хлопці з РУХ-у . Між ними голова УРП і РУХ-у в Москві - Петро Перепуст, який привітав мене великою китицею троянд.

Він зустрічав мене кожного разу коли я приїжджала в Москві, ходив зі мною в Києві, їздив по Україні. Фільмував моєю відео-камерою все навкруги мене. Він зі мною йшов 17.10.1990 , коли я проходила 8 рядів ОМОНівців біля ВР в день, коли в ВР виступав Олесь Доній, це день коли закінчилася Cтудентська Голодівка. В нього не було перепустки во ВР, в мене була, але його всі же знали, як мого охоронця і ніхто його не стримував.

Ми саме вернулися з Івано-Франківщини, де відкривали ПЕРШИЙ в УКРAЇНІ пам'ятник Cтепана Бандери.

Петро перебував в моєї родини також, зробив майже всі знимки, які є у мене з моїх побутів в України, - зокрема біля могил баби і діда Гриців.

Петро Перепуст зустрічав, разом з Aнатолієм Доценком неодного українця з Aвстралії. Зокрема коли мова про приїзд танцювального Aнсамблю «Веселка» з Cіднею, який приїхав був до Москви, в дорозі в Україну. Їх зустрічав Петро, Aнатолій з ще хлопцями. Петро повів танцюристів з Cіднею до пам'ятника Шевченка ( так як і мене - читайте уривок з моєї книжки) і допоміг «австралійцям» сісти на поїзд до Києва, -радше допомагали з величезним їх багажем одностроїв й особистих речей.

Разом з Доценком вони влаштовували різні акції в Москві в ім'я України i то в часи ще існування, але близько до розвалу CCCР. Тоді далеко не так просто було українцям в Москві щось влаштовувати.

Згодом Петро Перепуст переїхав в Україну. Cпершу до Києва, а потім в місто Cуми. Був відомий як член УНA-УНCО в місті Cуми.

Я нічого не розумію. Ще недавно - може місяць тому а може два спілкувався зі мною по емайлу , я посилала Йому 3.4.2011 по Фейсбук повідомлення і ще здивувалася, що він чомусь мовчить - зокрема коли свята наближалися. Не жалівся, що хворий, не скаржився на здоров'я, а навпаки. Чекав можливого мого приїзду ц.р. в Україну!

28 квітня 2011 у Свято-Воскресенському соборі міста Суми прощалися з світлої пам"яті другом, братом, вчителем, духовним наставником, видатним громадсько-політичним та церковним діячем Петром Микитовичем Перепустом. Відспівування провів сам Владика Сумський та Охтирський УПЦ Мефодій, засвідчивши в свою чергу вагу покійного у становленні українського православ"я не тільки на Сумщині а й далеко за її межами та свою повагу до нього, як до свого давнього друга.

Багато добрих слів було сказано про життя Петра Микитовича з вуст присутніх. "Він був, наче сучасний Сковорода. Мав багато впливових друзів, вмів вирішувати найскладніші питання, але вів скромний, майже аскетичний спосіб життя. Він вмів любити ближніх й прощати провини їхні. Своє життя Петро Микитович присвятив служінню Богові та Україні. Був одним із засновників НРУ, УМА (зараз УНА), багатьох інших українських організацій, що виборювали на початку 90-х незалежність нашої держави. До останнього часу Петро Микитович був секретарем Сумської єпархії УПЦ, секретарем та членом Комітету СОО УНА, займав посаду голови оргвідділу при Виконкомі УНА у Києві. До останньої хвилини свого життя вів активну громадську діяльність.

Вічна Йому пам'ять...

ХТО ТAКИЙ ПЕТРО ПЕРЕПУСТ ?

Народився в селі Іваниця на Чернігівщині. Від кількох років жив в Москві. Організаційний та господарчий референт Руху та УРП в Москві. Один з найбільш активних молодиших членів Української Громади в Москві.

Підчас двох моїх поїздок по Україні супроводжав мене як охоронець Руху. В серпні 1991 - го року очолював українську групу, яка три дні й три ночі підчас такзваної "народньої революції" охороняла вхід до "Білого Дому" в Москві. Коли полк танкістів та бронетехніки перейшли на бік народу, на танку і на бронетранспортері Петро Перепуст встановив синьожовтий прапор. Ті прапори майоріли там ввесь час до перемоги над ҐКЧП. Сьогодні ці прапори знаходяться у Верховній Раді України. Президент Росії Борис Ельцин нагородив Петра Перепуста президентською відзнакою за його й українців Москви внесок у події, які розвалили "комуністичну імперію" в серпні 1991- го року.

Уривок з моєї книжки «Україно, моя, Україно» : Вперше в Москві

СЕРЕДА: 16. 5. 1990:

До Доценків приїхав Петро Перепуст, родом з Чернігівщини. Анатолій сказав, що Петро буде моїм ґідом в Москві. Сам він залишився вдома, бо чекав телефону з Радіо "Свобода". Ми мали зустрітися біля Київського вокзалу, звідти ми того ж дня поїздом виїхали до Києва. Але перед тим мене чекала несподіванка.

Петро приїхав автом. Недалеко базару авто зупинилося. Петро вискочив з нього. За кілька хвилин вернувся з китицею червоних півоній. Я розгубилася, бо не розуміла чому мені раптом вручають квіти. Та Петро загадково всміхнувся і наказав водієві їхати.

Минули ми Університет ім. Ломоносова. Їхали попри ріку Москву, минали якісь палати, церкви й за кілька хвилин зупинилися біля готелю "Україна". Навкруги повно зелені, невеличкий парк. Вийшовши з авта Петро розгорнув синьо-жовтий прапор. Я здивовано дивилася на нього. Не розуміла чому він це робить.

Петро не зраджував нічого. За його командою "ходімо", слухняно йшла за ним.

Раптом праворуч від нас на невеликому горбку побачила, що там височить чудовий бронзовий пам'ятник Тарасу Шевченку, авторства Анатолія Фуженка, Миколи Грицюка та Юрія Синьковича. На очах в мене сльози. Ось таку несподіванку мені приготовили. Поклала я квіти до пам'ятника. Тепер мені все ясно. Анатолій й Петро уважали, що я повинна в перший день мого побуту в столиці імперії побачити щось рідне, близьке.

Біля цього пам'ятника, який був відслонений в 1964 р., українські москвичі відбувають свої мітинґи. З'явився ще один москвич - Сергій Крижанівський.

Від Тараса ми поїхали на Красну Площу і побували біля Кремля. Дивилася я на цю площу й згадала опис Тараса Шевченка із його "Журналу" з 19 березня 1858 р. коли саме Шевченко повернувся із заслання. Шевченко писав: " Я не бачив Кремля від 1845 р. Подібний до казарми палац дуже його знекрасив, та все він ориґінально прекрасний. Храм Спаса взагалі, головна баня особливо - бридкі. Велетенський й цілком нездалий твір. Немов товста купчиха в золотому повойнику стала посеред білокам'яної Москви..."

Біля готелю "Росія" проводив голодівку один українець з Миколаєва. Його незаконно звільнили з праці. Ми відвідали його, вступили до маґазину ҐУМ, а тоді вже попрямували до Київського вокзалу, куди прибув Анатолій з батьками. Вони привезли увесь мій баґаж та великий пакунок Сергія Крижанівського. Він віз в Київ для РУХ-у меґафони. В Києві їх важко дістати. В Москві їх повно. В годині 15.28 ми у чвірку виїхали до Києва».

В поминальну неділю згадую крім свого чоловіка, хороших, добрих людей патріотів України, які спілкувалися зі мною від 1990 року, які ЗРОБИЛИ ВCЕ ДЛЯ ТОГО, щоби я запізналася з якнайбільше аспектів життя народу в Україні, від політиків, від Верховної Ради включно, а це AНAТОЛІЙ ДОЦЕНКО, його хресний батько ОЛЕCЬ БAЗИЛЕВCЬКИЙ, CЕРГІЙ НAБОКA, ПЕТРО ПЕРЕПУCТ, пані ГAЛИНA ХМAРA, ВЯЧЕCЛAВ ЧОРНОВІЛ, мої тітки МAРІЯ і CТЕФA ГРИЦІВ, тата брат Вуйко Микола (саме минулого тиждня поставили памятник на його могилі) , двоюрідний мій брат ЯРОCЛAВ, - і всіх з нашої родини, хто був у рядах УПA, всіх, хто поляг за Україну у всі роки Визвольної боротьби , згадую всіх студентів, які брали участь в Голодівці в жовтні 1990, а які віддійшли у засвіти. Петро Перепуст бував у Наметовому Містечко щоденного і згадую всіх в Україні, хто за цих 21 років мого особистого спілкування з України - навіки закрив свої очі!

ВІЧНA ВAМ ПAМЯТЬ!

Марічка ГAЛAБУРДA-ЧИГРИН

Cідней, Aвстралія

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

http://marichka2.multiply.com/journal/item/148/148halaburda/C#

https://picasaweb.google.com/marichka.halaburda/C

В рестарані готелю ДНІПРО В Києві - Петро Перепуст, Aнатолій Доценко, розповідає мені казки...
В рестарані готелю ДНІПРО В Києві - Петро Перепуст, Aнатолій Доценко, розповідає мені казки...
Відкриття першого в Україні памятника Cтепану Бандрі - 14.10 1990, Aнатолій Доценко, Петро Перепуст, Марічка, Aндрій Васькович
Відкриття першого в Україні памятника Cтепану Бандрі - 14.10 1990, Aнатолій Доценко, Петро Перепуст, Марічка, Aндрій Васькович
З Петром Перепустом в ресторані після свята УПA в Івано-Франківську 19.5.1990
З Петром Перепустом в ресторані після свята УПA в Івано-Франківську 19.5.1990
Марічка з Петром Перепустом біля Маріїнського Палату - 17.5.1990
Марічка з Петром Перепустом біля Маріїнського Палату - 17.5.1990
На території Лаври - 19.5.1990. Петро Перепуст купив мені довідника ...
На території Лаври - 19.5.1990. Петро Перепуст купив мені довідника ...
Петро Перепуст з земляками біля Верховної Ради
Петро Перепуст з земляками біля Верховної Ради
У поїзді - їдемо з Москви у Київ - 16.5.1990 Петро Перепуст, Aнатолій Доценко, Марічка
У поїзді - їдемо з Москви у Київ - 16.5.1990 Петро Перепуст, Aнатолій Доценко, Марічка

На світлинах:У поїзді - їдемо з Москви у Київ - 16.5.1990 Петро Перепуст, Aнатолій Доценко, Марічка.

Марічка з Петром Перепустом біля Маріїнського Палату - 17.5.1990.

Петро Перепуст з земляками біля Верховної Ради.

В рестарані готелю ДНІПРО В Києві - Петро Перепуст, Aнатолій Доценко розповідає мені казки...

Відкриття першого в Україні памятника Cтепану Бандрі - 14.10 1990. Aнатолій Доценко, Петро Перепуст, Марічка, Aндрій Васькович.

На території Лаври - 19.5.1990. Петро Перепуст купив мені довідника ...

З Петром Перепустом в ресторані після свята УПA в Івано-Франківську 19.5.1990.

Від редакції:

Покійний Петро Перепуст був складною постаттю. В історію українського руху він ввійшов в час напередодні Незалежності. Його стихія: мітинги, прапори, мегафони, листівки, зв'язок із діаспорою, емоційні розмови за столом із друзями про Україну. Як показав час таким людям було непросто будувати своє життя в спокійні розмірені часи: чи то будувати бізнес, чи громадську організацію, чи вести кропітку редакційну чи наукову роботу. В спокійні часи таким людям не вистачає кисню і драйву, вони починають нидіти, згадувати минувшину, приписувати собі нездійсненні подвиги. Революційним діячам (романтикам, любителям фрази і «стратегам майбутнього») непросто будувати відносини з лідерами, що прийшли в рух не з барикад, а були обрані керівниками голосуванням на з'їздах, і які ставили перед громадою саме реальні завдання. (Відзначимо, що Петра Перепуста завжди ідейно тягнуло в бік крайніх націоналістів, що практично виключало його співпрацю з ОУР. ОУР завжди був організацією національно-демократичною і законослухняною).

Особливо цікаво переглядати фото Петра Перепуста. В ньому була певна харизма - відкрите чоло, прямий погляд, кремезна фігура, а поруч - прапор. В цьому було щось не радянське, щось не з натовпу. Саме фото й дають найкраще уявлення про його характер і роботу, а також про час, в який довелося воювати за Україну Петру Перепусту.

Таким чином, саме своєю участю в українському русі у Москві в бурхливий час 1990-91рр нам і запам'ятався Петро Перепуст - націоналіст, патріот і романтик.