Митрополит Богородський Адріан
Митрополит Богородський Адріан

Доповідь Митрополита Адріана на Конференції КЛГП

Доповідь Митрополита Адріана, керуючого Богородською єпархією УПЦ Київського Патріархату (Москва, Московська область та регіони РФ) члена української діаспори в РФ, члена Комісії Людських і Громадських Прав при Світовому Конгресі Українців (Канада, м. Торонто), Голови Ногінського регіонального відділення ОУР Московської області, на засіданні КЛГП при СКУ у Києві, 20.08.2011-го року.


Вельмишановні члени Президії і члени цієї поважної Конференції!
Перед моїм виступом мав слово професор Єкатеринбурзькогоуніверситету, доктор технічних наукпанСтепанПаняк, якийсповістивпрокричащіумовиукраїнськоїдіаспоривРФ
Таким чином, будучи громадянами Російської Федерації, нам доводиться терпіти, страждати і виносити на собі несправедливості російської влади до меншин, серед яких українська діаспора в Росії налічує біля 14-ти мільйонів чоловік.
Кількість
же росіян в Україні налічується близько 9-ти мільйонів, які мають всі громадські права і релігійні свободи, навіть більше, ніж мають їх українці в Україні.
Багатьом відомо, як в РФ народилась Українська Православна Церква Київського Патріархату. Це був непростий час у 90-ті роки ХХ-го століття, коли СРСР розвалився, а всі республіки оголосили про свій суверенітет, в чому проявила свою волю і Україна. Здається, що все повинно було відбутися просто і без всіляких гальмувань, бо сам Президент України Л.М. Кравчук об'явив гасло, що в незалежній державі повинна бути і незалежна Церква. 

 Одночасно і Предстоятель Української Православної Церкви (на той час) Московського Патріархату Блаженнійший Митрополит Філарет зібрав Помісний Собор у Києві з 1-го по 3-тє листопада 1991-го року з питанням про від'єднання Української Православної Церкви від РПЦ Московського Патріархату, повернувшись до історичного стану Української, тобто Руської Православної Церкви Київської Митрополії Константинопольського Патріархату.
Але не так просто було це здійснити. Бо дух імперської Росії не зник. Навпаки, він окріп і зараз продовжує відроджувати свою колоніальну традицію, тримаючи в своїх загарбницьких обіймах поневолену Україну та її український народ, століттями обіцяючи їй волю, свободу і державну незалежність. А народ наш, український, будучи віруючим, довіряє, постійно слухає казки на ці теми і, ніяк не може створити своє суверенне незалежне життя, яке мають всі цивілізовані країни західного світу.
Хоча, як може існувати це російське церковне насилля в Україні, коли у Києві, а не у Москві відбулось всеруське Хрещення Русі у 988-му році. Саме у Києві святий апостол Андрій Первозваний у І-му столітті після Р.Х. поставив хрест на високій горі в знак майбутньої великої християнської Київської держави.

А де ж Москва була в цей час?
Її народить лише правнук святого рівноапостольного великого князя Володимира Київського в середині ХІІ-го столітті, Юрій Долгорукий.
Значить, Москва для Києва є онучкою, а не матір'ю. Коли ж настане час, щоб Патріархи Московські молилися Богу, а не мамоні, матеріальній, тимчасовій силі?
Чим же є гірший український народ від російського? Зовсім нічим. Навпаки, український православний народ з 90-х років, завдяки зусиллям Патріарха Київського і всієї Руси - України Філарета, отримав українську богослужбову мову і церковно-богослужбову літературу. Так було і колись, коли всім слов'янам надали загально - слов'янську мову, в тому числі і нашим предкам, святі рівноапостольні просвітителі слов'ян, брати Кирило і Мефодій.
Як же «сміялася» православна «Москва», москвичі і українські перевертні над нашою українською богослужбовою мовою, називаючи її «не благодатною» і «неканонічною». Але це було за життя покійного Патріарха Московського Алексія ІІ (Рідігера, 1990-2009-й роки). Він був церковним консерватором у всіх розуміннях слова. А ось зараз очолює Патріарший Московський Престол Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило (Гундяєв), який ще за часів Митрополита Ленінградського і Новгородського Никодима (Ротова, помер у 1978 р.), будучи Ректором Ленінградських Духовних академії і семінарії, увібрав в собі любов до російської мови, до її культури і до майбутньої богослужбової російської мови. Саме при ньому в Ленінградській Духовній академії і семінарії на Всенічному бдінні і на Божественній літургії Євангеліє і Апостол читалися російською мовою.
Тому й зараз, Патріарх Московський Кирило прийняв рішення перевести церковнослов'янську богослужбову літературу російською мовою. Хоча її мова проти української є грубою мовою, в якій багато слів і висловів не сприймаються росіянами так, як надає українська мова віруючим українцям повне розуміння. Бо не всі церковно - богослужбові слов'янські слова Святійший Патріарх Філарет переклав літературною українською мовою, а деякі слова залишив в слов'янській вимові для кращого осмислення і в церковно - хоровому співі, а також для повчання нових церковно - богослужбових текстів.
Яке
ж було позитивне диво, коли в цьому році УПЦ Московського Патріархату на Помісному Соборі 08.07.2011-го рокубулоприйнятерішенняпровиданняукраїнськоюмовоюбогослужбовогоЄвангелія, атакождозволеновільнозвершуватиукраїнськоюмовоюбогослужіннявтиххрамахУкраїни, в яких бажають цього віруючі. Мало цього, інформаційний центр РПЦ Московського Патріархату у Москві на своєму офіційному веб-сайті друкує матеріали на двох мовах, де на першому місті стоїть українська мова, а потім тільки російська. Ось як РПЦ МП «підлаштовується» в сучасних умовах до України та її людей! Таким чином, Московський Патріархат в своєму церковному житті не тільки відстає від України, але й глибоко помиляється по відношенню до української мови, оскільки кожна мова всіх народів дана людям Богом.
Та й святий апостол Павло у І Посланні до Коринф`ян, гл. 14, ст. ст. 2,4,6,9,11,13,14,15,19 і 27 писав, щоб всі християни молилися і навчалися Слову Божому зрозумілою мовою, а не чужою і німою. Бо Російська Православна Церква Московського Патріархату чомусь постійно «забуває», як всі сучасні помісні Православні Церкви стали незалежними, і в першу чергу, від Константинопольського Патріархату, особливо протягом останніх століть.
Вони утворили свої незалежні Церкви за допомогою боротьби за свої помісні Православні Церкви, як: Кіпрську, Сербську, Румунську, Грузинську, Болгарську, Грецьку. Що стосується Польської Православної Церкви, то вона стала помісною завдяки Українській, тобто Руській Православній Церкві Київської Митрополії Константинопольського Патріархату. Бо той Томос, який отримала Польська Православна Церква від Константинопольського Патріархату у 1924-му році повинен був надатися Київській Митрополії, а не Польській, оскільки Польські єпархії належали саме до Київської Митрополії, особливо Холмська та інші єпархії східної частини Польщі.
Але й Російська Православна Церква Московського Патріархату більше 140-а років не визнавалась жодною з Православних Церков світу, бо вона утворила свою Митрополію в середині XV
Але вона жила, діяла, канонізувала своїх святих, які їх без всяких заперечень сприймає й сучасна РПЦ Московського Патріархату, в тому числі й три Українські Православні Церкви.
А вже в 1593-му році, завдяки Борису Годунову та його великодержавній політиці, Московська Митрополія Російської Православної Церкви фактично силою у Москві досягла своєї мети в отриманні статусу Патріаршества, завдяки прибулим східним Патріархам, які просили в російських царів милостині і матеріальної допомоги, оскільки Константинопольська, Александрійська, Антіохійська та Єрусалимська Церкви опинились в полоні Турецької Османської імперії.
Так чи має право сучасна РПЦ МП забороняти українському народу відроджувати свою помісну Українську Православну Церкву, коли сам
Петро І в кінці XVII-го на початку XVIІI
Цю церковну реформу Петро І довірив українцеві, випускнику Києво - Могилянської Академії, Архієпископу Новгородському Феофану (Прокоповичу) на початку XVIІI-го століття, а місцеблюстителем Патріаршого Престолу він поставив Митрополита Рязанського, теж українця, Стефана (Яворського), після якого так і не був відроджений Патріархат Всеросійської Православної Церкви. Це відновилося лише через 200-ті років, у 1918-му році на початку, так званої, жовтневої революції. Навіть цар Микола ІІ не бажав відродження патріаршества. Ось як колись російські царі, а зараз кремлівські керівники продовжують використовувати українців в своїх загарбницьких цілях.
Мало того, в радянсько-більшовицький час всі богобоязливі і достойні митрополити, архієпископи, єпископи і священнослужителі, як чернецтво, так і біле духовенство було знищене більшовиками на Соловецьких островах, в Сибірському ГУЛАзі або на місцях були розстріляні чи повішані у 20-ті, 30-ті і 40-і роки.
Після цих гонінь і переслідувань залишилась мала горстка архієреїв і духовенства, колишньої Російської Православної Церкви Московського Патріархату, які своєю лояльністю до більшовицько - радянської влади зуміли зберегти своє земне і церковне життя, після чого появилось, так зване «сергіанство», прислужуючись перед катами православ'я і всього чесного народу тогочасного СРСР.

До них належать Митрополит Сергій (Страгородський), Митрополит Алексій (Сіманський) - майбутні радянські Патріархи, яких у воєнний і післявоєнний часи їх призначив Й. Сталін, а також Митрополит Миколай (Ярушевич) та ще невеличка кількість архієреїв, яким він дозволив легалізувати РПЦ Московського Патріархату без переслідувань і арештів, оскільки в житті залишилось дуже мало священнослужителів, бо 95% їх було знищено сталінським режимом і геноцидом.
І що саме ганебне було створено Й. Сталіним і Патріархом Сергієм (Страгородським), так це у 1943-му році
вони відібрали у древньої Київської Митрополії її історичну назву «Руської» Православної Церкви Київської Митрополії Константинопольського Патріархату, присвоївши її собі. Вони замінили назву своєї «Російської» Православної Церкви Московського Патріархату на «Руську», закривши назавжди Україні двері для утворення своєї помісної Української Православної Церкви. Але забуваються в тому, що вона вже є, в особі УПЦ Київського Патріархату, хоч і тиск на неї з боку Москви до цього часу не припиняється.
Наприклад: у Києві 8-го липня 2011-го року на території Києво - Печерської Лаври відбувся ювілейний Помісний Собор УПЦ, на якому червоною ниткою пройдена тема про її самостійність і незалежність в управлінні. А хто ж їм дав цю незалежність в управлінні? Чи не виборов цю свободу і незалежність УПЦ в 1990-му році Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Філарет?
Так який же відбувся парадокс на цьому Помісному Соборі УПЦ? На ньому велику справу Митрополита Філарета про самостійність і незалежність УПЦ в управлінні не відмінили, бо ця свобода і незалежність їм «сподобалась», а ім'я Патріарха Філарета не сприймають, продовжуючи його проклинати, як це є і над іменем Гетьмана України Івана Мазепи, які його храми захопили і ними користуються, а його ім'я тримають у проклятті. Адже сам Митрополит Київський Філарет, будучи першим членом Священного Синоду РПЦ МП і Головою комісії по проведенню ювілейного року на честь 1000-ліття Хрещення Русі у 1988-му році добився від української влади, на чолі з В. Щербицьким, повернути Церкві Києво - Печерську Лавру, яку через 4-ри роки Московська Патріархія у нього захопила, коли він став Предстоятелем незалежної від Москви Української Православної Церкви. Ця пуста і бездушна боротьба між Українськими Православними конфесіями і Церквами та з релігійними об'єднаннями приводить до опустошення душ і храмів, до егоїзму та не людяності, де немає ні співчуття один до одного, ні християнської любові, та ніякої поваги і пошани.
Але давайте візьмемо приклад із підготовки СКУ та ОУР до Всесвітнього Українського Форуму. Ще весною нам всім стало відомо, що у Києві, як і завжди, перед Днем незалежності України відбудеться
V-й Всеукраїнський Форум. А де він буде проходити, мало хто собі уявляв, бо київська влада та й державна відмежувались від цього питання і, лише за півмісяця стало відомо, що Форум буде відкритий в оперному театрі, а вся решта засідань в Українському Домі. Хоча керівництво Києво - Могилянської Академії ніколи не відмовляло СКУ та ОУР в наданні залів і приміщень проводити Форум та річні загальні Збори СКУ. Тому, підводячи підсумок СКУ, ОУР та української державної влади про підготовку до Форуму та річних загальних Зборів СКУ, хочеться одночасно сказати й про логіку УПЦ МП і РПЦ Московського Патріархату. Адже перед Богом кожен з нас у свій посмертний час буде давати відповідь за свій пройдений церковний і земний шлях.
Також і про церковне прокляття, яке продовжують наносити нам, православним віруючим УПЦ КП на території
Москви і Московської області, а також й на території Російської Федерації заявивши на наше письмове прохання, що знімуть всякі листівки на їх храмах і прокляття з нас тільки тоді, коли ми знову повернемось у їх «дім», тобто до РПЦ МП.
А до кого саме?
Коли в середовищі духовенства РПЦ Московського Патріархату в Україні діє боротьба між собою.
Забуваючи, що і їх Московський Патріархат прокляне і викине від себе, як шкідливих тварин, що вони опиняться в тому ж самому стані, в якому знаходились архієреї і духовенство УПЦ Київського Патріархату до цього часу.
Так чому ж не об'єднати свої зусилля і разом формувати в Україні єдину помісну Українську Православну Церкву?
Є архієреї в сучасній УПЦ Московського Патріархату, які ведуть подвійну гру:
Але я хотів би підкреслити, що і українська православна діаспора в Російській Федерації настільки залякана і духовно стала рабською, що про щось національне, культурне і церковне питання не ведеться мова, бо бояться чергових репресій, які винесли на собі їх діди і бабусі в більшовицько - радянський час.
Але треба замітити, що на керівних посадах у Москві і в РФ є багато українців, які боячись за своє крісло чи портфель, бояться говорити українською національною мовою не тільки на праці, але й у себе вдома, у сім'ї, чого немає в українських сім'ях Канади, США, Австралії та в інших країнах, де в цивілізованій, культурній і забезпеченій формі вони живуть.
У зв'язку з цим, керівництво Ногінського регіонального відділення та Московсько - Богородської єпархії УПЦ КП просять Голову і членів Комісії Людських і Громадських Прав при Світовому Конгресі Українців звернутися до російської влади з проханням, не чинити опір парафіям УПЦ Київського Патріархату, а надати їм волю і свободу у формуванні українцями парафій, будівництві храмів і Недільних шкіл в тих районах, де проживають українці в Москві і по всій Російській Федерації.
З повагою,

Адріан,
Митрополит Богородський (Москва, Московська область та регіони РФ)
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. Єпархіальне управління Богородської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Адреса: 142406, г. Ногинск Московской области, Россия, ул. Советской Конституции, 17.
Епархиальное управление и Свято - Троицкий храм;
Тел. +7 (496) 515-83-56;
Моб. тел. +7 (926) 420-82-20;
+7 (926) 379 - 23 - 33
Адреса резиденції Митрополита Богородського Адріана на його Батьківщині у м. Дніпропетровську (Україна):
49082; м. Дніпропетровськ-82, вул. Моторна, 141.

Телефони: +38(056) 720-23-22; +38 (067) 746-77-03 Веб-сайт: http://eparhija.com.ua/

Skype: mitropolet

21 серпня, неділя. Митрополит Адріан читає молитви перед початком продовження засідання Форуму в Українському Домі
21 серпня, неділя. Митрополит Адріан читає молитви перед початком продовження засідання Форуму в Українському Домі
21 серпня, неділя. Читаються початкові молитви перед засіданням Форуму. Президент СКУ Євген Чолій та Генеральний Секретар С.Романів.
21 серпня, неділя. Читаються початкові молитви перед засіданням Форуму. Президент СКУ Євген Чолій та Генеральний Секретар С.Романів.
Відкриття Річних Зборів СКУ в Культурно-мистецькому Центрі Київського університету 'Києво-Могилянська Академія'.
Відкриття Річних Зборів СКУ в Культурно-мистецькому Центрі Київського університету 'Києво-Могилянська Академія'.
Митрополит Адріан (УПЦ КП) вітає учасників Загальних Річних Зборів СКУ. Д.Павличко, С. Романів, Президент СКУ Євген Чолій.
Митрополит Адріан (УПЦ КП) вітає учасників Загальних Річних Зборів СКУ. Д.Павличко, С. Романів, Президент СКУ Євген Чолій.
22-го серпня. Завершення засідання Річних Зборів СКУ. Зліва направо Л.П. Білоцька, Митрополит Адріан, Євген Чолій, С. Скороход, І.Ващук
22-го серпня. Завершення засідання Річних Зборів СКУ. Зліва направо Л.П. Білоцька, Митрополит Адріан, Євген Чолій, С. Скороход, І.Ващук

На світлинах:

Митрополит Богородський Адріан.

21 серпня, неділя. Митрополит Адріан читає молитви перед початком продовження засідання Форуму в Українському Домі.

21 серпня, неділя. Читаються початкові молитви перед засіданням Форуму. В центрі призидії Президент СКУ пан Євген Чолій та Генеральний Секретар СКУ пан Стефан Романів.

21 серпня, неділя, 17:00. Відкриття Річних Зборів СКУ в Культурно-мистецькому Центрі Київського університету "Києво-Могилянська Академія". В призидії зліва направо: Генеральний Секретар СКУ п. Стефан Романів, Митрополит Адріан (УПЦ КП), Президент СКУ п. Євген Чолій, єпископ Богдан, секретар Священного Синоду УГКЦ, заступник Президена СКУ та новообраний Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради Михайло Ратушний.

Митрополит Адріан (УПЦ КП) вітає учасників Загальних Річних Зборів СКУ. Зліва направо: український письменник п. Д.В. Павличко, Генеральний Секретар СКУ п. Стефан Романів, Президент СКУ п. Євген Чолій та єпископ Богдан, секретар Священного Синоду УГКЦ.

22-го серпня. Завершення чергового засідання Річних Зборів СКУ. Зліва направо: делегат Форуму СКУ від Свято - Троїцького храму м. Ногінська УПЦ КП Л.П. Білоцька, Митрополит Адріан, Президент Світового Конгресу Українців п. Євген Чолій, голова прес-центру Богородської єпархії УПЦ КП іподиякон Станіслав Скороход, Голова Світової Суспільної Служби СКУ п. Ірина Ващук (Торонто).

Від редакції:

Даний матеріал є передруком http://www.eparhija.com.ua/index.php?newsid=137 .

Ми дуже задоволені тим що Митрополит Богородський Адріан (Старіна) прийняв активну участь у Всесвітньому Форумі, засідав у президіях як Всесвітнього Форуму, так і Річних зборів СКУ, читав молитви до учасників обох засідань. Все це свідчить про його високий статус у діаспорі, а також про його подальшу працю на користь даспори у Росії.

Ми висловлюємо щире захоплення Владикою і бажаємо успіхів у всіх його справах!

Дуже приємно що Владика вчасно публікує свої виступи і надає фотоматеріал з якісними підписами. Ось професіоналізм, якому можуть позаздрити навіть крайові діаспорні організації. Для порівняння: «Кобза» ще досі чекає на резолюції та виступи на 5-му З'їзді українців Росії, що відбувся у травні цього року.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка