Друк
Розділ: Рус (Самара)

Козачий полковник Кубанського козачого війска Анатолій ЛізвинськийПро 60-річного козачого полковника народного артиста Росії Анатолія Лізвінського та інших краснодарських хоровиків-українців

Відомо, що основне населення сучасної Кубані складають нащадки чорноморських козаків - переселенців з колишньої Запорізької Січі на Дніпрі…Але, виявляється, що для Державного академічного ордена Дружби народів Кубанського козачого хору, який є обличчям і візитівкою Краснодару і Кубані, творче поповнення всі останні десятиліття надходило і сьогодні надходить з України. Вихованці української вокальної, хореографічної і музичної шкіл поповнювали і поповнюють ряди кубанських хоровиків, танцювальної групи й оркестру.

Вже 34-й рік живе і працює в Краснодарі народний артист Росії Анатолій Лізвінський. В Кубанському козачому хорі цей його ветеран і провідний соліст - перший і основний виконавець гімну Краснодарського краю «Ты, Кубань, ты наша Родина», він співає всіма любиму народну пісню “Розпрягайте хлопці коней”, “Ой при лужку, при лужку”, “Баладу про хліб”, «Прощание славянки» та інші “ключові” для репертуару хору, “знакові” пісенні партії. Але родом він не з Кубані, а з Україні. Ось що Анатолій Володимирович чистою українською мовою за моїм проханням розповів про себе для читачів сайту “Кобза-Українці Росії”.

- Народився я в місті Чернівцях в березні 1947 року. А батьки мої з під міста Камінець-Подільського, колишньої Камінець-Подільської області, яка після 1954 року стала Хмельницькою. Мама моя - з села Китайгород , а батько з хутора Федорівки поряд з цим селом. Вони переїхали в Чернівці. Там народився я, брат мій... В 1960 році я поступив в Чернівецьке музичне училище по класу тромбону. До речі, навчався на одному курсі разом з баяністом-буковинцем Миколою Мозговим. Нині він - відомий композитор, народний артист України, професор, генеральний директор Палацу “Україна”... А відома всім Софія Ротару прийшла до нас в училище на перший курс, коли ми з Мозговим були вже на другому...

В 1966 році був призваний на строкову військову службу. Служив в Севастополі в парашутно-десантному взводі морської піхоти. Точніше, з нас почалася на Чорноморському флоті морська піхота. Нас було 30 чоловік – 30 майстрів спорту. Я встиг в 19 років стати майстром спорту по вільній боротьбі. Був чемпіоном України, а став чемпіоном Чорноморського флоту, другим призером Збройних Сил СРСР... Служив строкову два роки - по 1968 рік включно. Як вже казав, спочатку нас було всього 30 чоловік, а потім з нашого підрозділу зробили роту морської піхоти (де ми були парашутно-десантним взводом), потім з цієї роти розвернули батальйон, потім – полк... Тепер в Севастополі стоїть дві бригади морської піхоти. Вони 40 років тому починалися з одного нашого парашутно-десантного взводу, в якому я записав на свій рахунок 128 парашутних стрибків. Приємно, що коли через багато років побував в своїй військовій частині, то виявилося - в ній я занесений в Книгу пошани за номером один...

В Ансамбль Чорноморського флоту попав після повернення з Африки – з Анголи. Там довелося 7 місяців воювати. Ветеран бойових дій, але пільгами не користуюсь, бо СРСР офіційно в Анголі не воював. Хоча мої товариші в Україні такі пільги мають. А нам там перед висадкою десанту казали: “Пишіть прощальні листи додому”... І навіть автомат я отримав без номера. І одяг військовий наш, однострії у нас були не радянські... Така була “секретна” війна для нашого флотського “спецназу”...

Коли повернулися з Анголи, то приїхав Ансамбль пісні і танцю Чорноморського флоту. І як там в армії - “Запєвай!”, а в своїй роті саме я заспівував. Почув мене художній керівник ансамблю Борис Валентинович Боголєпов. Питає: “Хто співав?” Та, кажуть, старшина... І мене перед самою демобілізацією забрали в Ансамбль. Там служив до 1972 року.

А потім прийшов сюди – в Кубанський козачий хор. Це довга історія. Був в Канаді такий Юрок, великий імпресаріо, що коренями чи родом з нашої країни. Він помер десь в 1970 році. А всі діла його перейшли до сина, який знайшов контракт, де ще наша міністр культури СРСР Катерина Фурцева підписалась, що кубанські козаки будуть виступати в Америці. А Кубанський козачий хор перед тим то розформовували, то знову збирали, бо відношення до козацтва було, м’яко кажучи, неоднозначне. Хоча ще в 1941 році Йосип Сталін наказав створити козачі частини і Кубанський козачий корпус. А коли до нього звернулись непризивні старі козаки, він дозволив їм носити старі козачі черкески і навіть царські бойові нагороди. І кубанські козаки воювали, а при їх бойовому корпусі був ансамбль пісні і танцю. Але коли помер Сталін, то його перевели в “Межколхозстрой”, бо Микита Хрущов там щось почав крутити. Ансамбль після 1961 року майже розпався і був час, що існував замість нього всього на всього навіть якийсь квартет... Але коли оцей Юрок з Канади почав вимагати “неустойку” за невиконання умов контракту, то Фурцева каже: “А у нас є козачий ансамбль”. Він приїхав в Радянський Союз, де йому показали “дончаків” – Донський козачий хор. А той Юрок категорично: ”Ні, в контракті записані кубанці!” І всі тоді почали терміново знову формувати Кубанський козачий хор. Знайшли для нього художнього керівника – Сергія Олексійовича Чорнобая, розробили програму для зарубіжних гастролей... А Юрок подивився і знову - “Ні!”. Тоді саме перевели в Краснодар з ансамблю Московського військового округу балетмейстера Бориса Лєхта. Він і каже: “Танці танцями, але ж повинні бути солісти, щоб було що показати”... І запросив тоді мене до нових “кубанців”. Був кінець 1972-го року. Приїхав я, показався керівництву хору, але перебрався працювати сюди вже на початку 1973-го. Вирішив квартирні питання тощо. Але в Америку ми тоді так і не попали. Бо той Юрок відмовився – анулював контракт і за океан ні кубанці, ні дончаки не полетіли...

Але колектив в Кубанського козачого хору вже був, зібрали до його складу добрі сили... І 14 жовтня 1974 року, як раз на християнське свято Покрова Пресвятої Богородиці, приїхав до нас з Новосибірську новий художній керівник корінний кубанець із станиці Дядьківської Віктор Гаврилович Захарченко. З його появою почалося нове життя Кубанського козачого хору, який почав жити народною піснею і збагачуватись кубанським фольклором. Тепер в складі хору я найстарший – всі інші прийшли пізніше за мене...

На пропозицію представити молодих українських солістів хору, Анатолій Володимирович сказав: “Ось та маленька, молоденька солістка хору, на яку ви звернули увагу під час концерту, то ваша землячка з Донецької області – то Оксана Штикіна, . Вона в 2005 році в 17 літ в наш хор прийшла.

А ось та тоненька, чорненька – то вже заслужена артистка Кубані Марина Гольченко. Вона теж з України родом – з міста Луганська, де закінчила училище культури і починала там вокалісткою в молодіжній групі. Зараз вона, як солістка хору, виконує на концертах пісню “Ой, стога, стога” Віктора Захарченка на слова Олексія Толстого, та «Вітре буйний»  на вірші Тараса Шевченка. Разом з нашою землячкою із Криму Оленою Семушиною вона співає пісню з післявоєнного фільму “Кубанські козаки” – “Каким ты был...” Але в неї і багатьох інших наших хоровиків з України  навіть громадянства російського нема: таких, що мають сині українські паспорти, у нас десь 6-7 осіб...

Більш старші за цих молодих українців земляки Анатолія Лізвінського - солісти хору заслужений артист Росії Михайло Цирульник з Харківської області (він довгий час працював в Марійській республіці і отримав там звання заслуженого артиста Республіки Марій Ел ) та заслужений артист України Николай Коротун, що народився і виріс в пісенному українському місті Полтаві. Директор Кубанського козачого хору заслужений працівник культури Росії та України Віктор Вишневський родом з батьківського краю Анатолія Лізвінського - Хмельницької області та заслуженный артист України Михайло Мамчур, а також заслуженный артист Украины Віталій Сушков, який разом з славетною кубанською співачкою народною артисткою Росії, заслуженою артисткою України Тетяною Бочтарьовою не одну сотню разів раз виконував на “біс” легендарні “Варенички”.

Окреме слово про керівник оркестру Кубанського козачого хору. Це теж українець, заслужений артист України Борис Качур. Народився він на Україні. Його молодість та юність пройшли тут - в Горячому Ключі. Захоплення музикою у Качурів родинне. Старший брат його грав на баяні, батько — на духових інструментах, дідусь майстрував балалайки. Когда Борис Качур вчився у 2-му класі, вчитель музики організував конкурс баяністів і акордеоністів. Ось і вирішив тоді Борис займатися музикою, дістав баян брата і з тих пір не розлучається з цим інструментом. Навчався він в місцевій музикальній школі, потім закінчив Краснодарське музикальне училище імені Римського-Корсакова, Ленінградську консерваторію. Про те, що в Кубанському казачьем хоре прослуховують музикантів, він узнав із об’яви в газеті, вирішив спробувати. Вибрали його. Це було в 1993 році. Останні 7 років Борис Петрович — керівник оркестра народних і духових інструментів Кубанського козачого хору. Зараз у нього в колективі оркестру 18 музикантів-віртуозів. Найбільше бажання Качура - до 200-річчя Кубанського казачого хору влаштувати концерт тільки оркестру, коли зі сцени буде звучати лише музика, народна та класична. По словам Бориса Качура, такого на його пам'яти ще не було...

Служать в Кубанському козачому хорі не тільки українці з України, але й російські українці. Запам’яталося, як під час останніх гастролей в Самарі колишньому солісту Кубанського козачого хору заслуженому артисту Росії В'ячеславу Стаканову, що став в Самарі одним із творців і солістів чудового Державного ансамблю пісні і танці «Волзькі козаки», який продовжив тут традиції Кубанського і Волзького хорів, у зв'язку з його ювілеєм – 60-річчям із дня народження, перед усією публікою подарували вітальну адресу, підписану художнім керівником Віктором Захарченком, директором хору самарцем Анатолієм Ареф'євим і усіма його ветеранами. І чудово виконали для самарського кубанця Стаканова козачу пісню., яку співав-“показував» в дуеті з партнеркою Оленою Семушиною, що родом з українського міста Феодосії, представник нового покоління самарських кубанських козаків Олег Бондаренко. Він народився і виріс у Залізничному районі Куйбишева, жив у місті Кинелі, закінчив Самарську академію культури, став дипломованим керівником народного хору, але з 1996 року перебрався в Краснодар. Де працює не тільки солістом хору, але і виступає в головних партіях танцювальної групі. Так, завдяки, своїй могутній спортивній фігурі він був обраний на роль коваля в чудовій по своїй красі хореографічній картині народного артиста Росії Миколи Кубаря «Кував коваль козачу шашку».  

Так що без усякої натяжки можна сказати, що українці –  співаки, танцюристи і музиканти з України і Росії протягом десятиліть і сьогодні багато в чому визначали і визначають прекрасне обличчя Кубанського козачого хору.

Олена Семушина з Феодосії та  Олег Бондаренко з Кінеля

Анатолій Лізвінский, Віктор Захарченко та Геннадій Черкасов

Віктор Захарченко з хоровиками-українцями

Заслужена артистка  Кубані Марина  Гольченко

Козачий отаман кубанської сцени

Чернівчанин Анатолій Лезвинський з харків'янином Михайлом Цирюльником та  полтавцем  Миколою Коротуном

На світлинах: Козачий полковник Кубанського козачого війська Анатолій Лізвінський. Чернівчанин Анатолій Лізвінський з харків'янином Михайлом Цирюльником та  полтавцем  Миколою Коротуном. Козачий отаман кубанської сцени. Олена Семушина з Феодосії та  Олег Бондаренко з Кінеля. Виступає заслужена артистка  Кубані Марина Гольченко. Анатолій Лізвінский, Віктор Захарченко та Геннадій Черкасов. Віктор Захарченко з хоровиками-українцями.

Андрій БОНДАРЕНКО,

Заслужений журналіст України.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додаткові матеріали:

Удивительный баритон Анатолия Лизвинского

В Краснодаре состоялся концерт «Кубань, тебя я сердцем обнимаю», посвященный 60-летию солиста Кубанского казачьего хора народного артиста России Анатолия Лизвинского.

Вот уже тридцать три года судьба артиста связана с этим прославленным коллективом. Анатолий Лизвинский — душа хора, первый исполнитель гимна Краснодарского края «Ты, Кубань, ты наша Родина». Он пришел в коллектив, когда становление хора только начиналось. И сразу стал солистом.

Сегодня трудно себе представить хор без его колоритного голоса-колокола, как отзываются о нем поклонники. Лизвинский наставляет, поддерживает, его любят и уважают коллеги. И поэтому артисты хора тщательнее обычного готовились к юбилейному концерту.

Сегодня и мой праздник, — говорит художественный руководитель Кубанского казачьего хора Виктор Захарченко. — Мы с Анатолием уже давно вместе, он сыграл важную роль в моей жизни. Великая удача, что мы встретились! На его голос я написал много песен. Вместе мы проделали долгий путь. Конечно, не все было гладко, что-то можно было сделать и не так, но у нас еще все впереди.

Представители краевой власти, творческие коллективы поздравляли в этот день юбиляра. Вице-губернатор Галина Золина вручила Анатолию Лизвинскому медаль «За выдающийся вклад в развитие Кубани» I-й степени. И, конечно же, в этот праздничный вечер звучали песни в исполнении юбиляра. Песни, которые знает и любит Кубань.

Марина ЛОСКОВЦОВА.

«Вольная Кубань». 28 марта 2007 года

http://www.kkx.ru/press/?id=33

«Анатолия Лизвинского слушают стоя»

В том числе и Президент РФ Владимир Путин 

Государственный академический Кубанский казачий хор отметил юбилей своего ведущего солиста - народного артиста России Анатолия Лизвинского. Ему исполнилось 60 лет. 34 года из них связаны с работой в известнейшем в стране коллективе.

Когда на исходе прошлого года отмечали 195-летие старейшего в России национального творческого коллектива, многие сетовали, что на юбилейных концертах Кубанского казачьего хора ни в Краснодаре, ни и в Москве не было любимого солиста, олицетворяющего «всю Кубань и Родину». Неужели лучшего исполнителя гимна «Ты, Кубань, ты - наша родина» поспешили отправить на пенсию? Да нет! Просто болезнь не спрашивает, когда ей отправлять человека на больничную койку, даже такого мощного, как Лизвинский. Вот и поющему здоровяку понадобилась срочная операция. Но не в обычаях бывшего морского пехотинца, мастера спорта сдавать свои позиции. Анатолий Владимирович быстро пошёл на поправку и скоро вернулся в родной коллектив.

Напомним читателям «СК», что Лизвинский при всей типажности не коренной кубанец. Более того - у него украинско-польские корни. Родился он в городе Каменец-Подольске, на Украине. И его детство, после переезда в город Черновцы, проходило в атмосфере народных песен. Прежде чем попасть в Кубанский казачий хор, Анатолий Лизвинский 5 лет пел в ансамбле песни и пляски Краснознаменного Черноморского флота в Севастополе, в котором были собраны прекрасные артисты.

- Когда я пришёл в коллектив, он переживал не лучшие времена, - говорит Анатолий Владимирович. – Новый подъем начался с приходом в 1974 году Виктора Захарченко в качестве художественного руководителя. Помог и тот удалой казачий дух, благодаря которому во всех профессиональных конкурсах хор занимал только призовые места. Куда бы мы ни приехали, где бы ни выступали - везде завоевывали любовь и признание. Наши песни воспитывают особое, ни с чем не сравнимое состояние души, без которого я никогда не выйду на сцену. Всегда во время выступления меня захлёстывает гордость за мою Родину. Это оттого, что мы исполняем произведения о Кубани, о казачестве.

Много интересного было в гастрольной жизни Анатолия Лизвинского. Это и поездки вместе с хором, и необычные встречи с известными людьми. Одна из них произошла в Магадане.

- На нашем концерте был король русского романса Вадим Козин, известный многим своей песней «Утомлённое солнце». После выступления ко мне подошёл его импресарио и пригласил в гости. В тот день мы долго не расставались с Козиным, много говорили о театре, музыке.

Не забудет Анатолий Лизвинский и один из концертов в Москве. Там он впервые исполнил марш «Прощание славянки» Василия Агапкина, слова которого, как и текст гимна Кубани, были написаны ещё во время Первой мировой войны. В любимую песню Анатолий Владимирович вложил все свои эмоции и особенно экспрессивно пропел строки: «Встань за веру, русская земля!». Каково же было его удивление, когда все зрители в зале, словно сговорившись, встали. В их числе был Президент РФ Владимир Путин.

С Кубанским казачьим хором Анатолия Владимировича связывает нечто большее, чем просто работа. Здесь он встретил свою будущую жену Марию Петровну, тоже артистку. Ещё несколько лет назад она вместе с Кубанским казачьим хором исполняла народные песни. Сейчас она домохозяйка.

Анатолий Владимирович же - на песенном посту! И хотя в хоре появилась новая живительная сила – молодые талантливые артисты, Кубанский казачий хор пока еще немыслим без солиста, ставшего его лицом. И 26 марта 2007 года со всех уголков Кубани собрались лучшие народные творческие коллективы, чтобы поздравить любимого артиста, подарить ему свои песни и сказать тёплые слова. И, конечно же, в очередной раз признались в любви прекрасному человеку и профессионалу своего дела артисты Кубанского казачьего хора во главе с бессменным руководителем В. Захарченко.

Наталья ПУГИНА

Людмила МАЛЬШАКОВА

Межрегиональная еженедельная газета.

Март 2007 года

http://www.kkx.ru/press/?id=23

Анатолий Лизвинский: «Нужно возрождать дух казачества!»

«Ты, Кубань, ты наша Родина...» - мало кто из жителей Краснодарского края не слышал этой песни в исполнении солиста Кубанского казачьего хора Народного артиста России Анатолия ЛИЗВИНСКОГО. Именно его голос вот уже 33 года является визитной карточкой прославленного коллектива. В марте Анатолий Владимирович отмечает свой юбилей, ему исполняется 60 лет. Впрочем, это только «по паспорту», несмотря на возраст, Анатолий Лизвинский по-прежнему сочетает в себе прекрасную физическую форму и настоящий казачий дух. Накануне торжественного события мы побывали в гостях у артиста и расспросили его о творческом пути.

Сначала стал тромбонистом

Анатолий Лизвинский родился на Украине в городе Черновцы, там учился и получил первое музыкальное образование. Он точно вспоминает год, когда всерьез увлекся музыкой - 1960-й. Именно тогда, в 13 лет, он стал воспитанником военного оркестра, играл на тромбоне. Затем было Севастопольское высшее военно-морское училище им. П.С. Нахимова, и служба на флоте. Согласно официальной биографии, Анатолий Лизвинский начал свой творческий путь в составе Ансамбля песни и пляски Краснознаменного Черноморского флота. Однако мало кто знает, что до этого он полгода успел отыграть тромбонистом в одном из флотских оркестров, послужить в военно-морском спецназе и даже повоевать.

 - Естественно, срочную мне хотелось пройти в качестве музыканта. И я в пехотной форме заявился прямо на репетицию Севастопольского военно-морского оркестра, дирижером которого был некий подполковник Пархановский. Увидел он пехотинца и наотрез отказал: «Тромбонисты мне не нужны!» Рядом по случаю оказался лейтенант Владимир Колодин, знавший меня еще по музыкальному училищу. Он и взял к себе в оркестр. Отыграл я там месяцев шесть, но пришлось уйти, по правилам в коллективе не должно было быть больше пяти срочников.

Хотя лучше него никто не играл на тромбоне, Лизвинский уступил место приятелю, с которым был знаком еще по школе. Месяц покрутился в «экипаже», сборном пункте призывников, и чуть было не попал в подводники. Узнав, что Лизвинский - мастер спорта по вольной борьбе, командование направило его служить в Казачью бухту, в парашютно-десантную роту морской пехоты. Здесь он отслужил 2 года, из них 7 месяцев в Анголе.

- А я ведь еще и парад в Москве «отшлепал» на 1 Мая, был направляющим четвертой шеренги. Наша рота стала первой, прошагавшей по Красной Площади, тогда мы всему миру показали, что и в СССР есть морская пехота.

Божий дар в кубических сантиметрах

На флоте Анатолий Владимирович впервые запел как... ротный запевала. Услышав его мощный голос, художественный руководитель Ансамбля песни и пляски Краснознаменного Черноморского флота Борис Боголепов взял его в качестве солиста. Свой дар Лизвинский объясняет просто - могучие легкие, целых 8200 кубических сантиметров, натренированные во время игры на тромбоне.

- Пел я тогда действительно много, под гитару, тогда это было модно. Тем более и музыкальную школу я закончил по классу домры. Думал, попаду в ансамбль и опять перейду на тромбон. Но Боголепов и слушать ничего не хотел: «Будешь только петь». Хотя музыкант я был хороший, а вот певец - никакой. До мастерства - еще далеко, а был только голос. Наш ансамбль являлся самым сильным из всех ансамблей военно-морских сил СССР, можно сказать сборная всех морей. Учиться было у кого. И артисты - соответствующие. Например, Николай Гресь ушел от нас прямо в Большой театр солистом-вокалистом и являлся там ведущим тенором на протяжении многих лет.

В Черноморском ансамбле Лизвинский прослужил 5 лет. В 1973 году балетмейстер Борис Лехт пригласил Анатолия Лизвинского в Кубанский казачий хор для создания новой программы для зарубежных гастролей.

С тех пор прошло больше 30 лет. Анатолий Владимирович неразделимо связан с коллективом, здесь он завоевал всенародную славу и признание.

- В нашем хоре, как и в любом другом творческом коллективе, совершенно особая жизнь, своя собственная аура и атмосфера, среда, из которой нельзя выпадать. Ты живешь общей жизнью со всеми артистами, вместе отмечаешь дни рождения, свадьбы.

Кстати, свою любовь Анатолий Лизвинский тоже встретил в хоре, вместе со своей женой, Марией Петровной, они проработали бок о бок многие годы. Из-за супруги он даже отказался перейти в Ансамбль песни и пляски Советской Армии им. Александрова, куда его приглашали не один раз.

Достижение жизни

Когда Анатолия Владимировича спрашиваешь, сильно ли изменился Кубанский казачий хор за время существования, Лизвинский осторожно отвечает, что сильно и не в лучшую сторону. Уже нет в хоре таких замечательных артистов, как Геннадий Черкасов, Татьяна Бочтарева и многих других. Говорит, что молодежь не ценит то, что стоит во главе угла творчества - голос. Но тут же добавляет, что в хоре есть перспективные молодые артисты, такие как Александр Дедов. За ними - будущее.

- С приходом Виктора Захарченко хор повернулся лицом к народной песне, о которой все хоры бывшего СССР как-то начали забывать. Каждый руководитель хора пишет свои песни и старается дать им жизнь в своём коллективе. Эта тенденция отмечалась и в хоре им. Пятницкого, и в Омском народном хоре, и в Волжском народном хоре, но мы в 1975 году, пропев ТОЛЬКО народные песни, заняли первое место на Всесоюзном конкурсе русских народных хоров. На данный момент наш хор значительно вырос количественно, но жаль, что коллектив покинули такие голоса, как Народные артистки России Татьяна Бочтарёва, Раиса Гончарова; заслуженный артист России Геннадий Черкасов. Так что молодым артистам хора надо много и много учиться, чтобы удержать высокий профессиональный уровень, достигнутый коллективом в былые времена.

 - Анатолий Владимирович, вы Народный артист России, лауреат многих конкурсов, у вас масса почетных званий, вы объездили с гастролями полмира. Общественное признание - налицо. Но в чем оно выражается конкретно для вас?

  По крайней мере, не в званиях. Лучшей для меня наградой является любовь зрителей и признание профессионалов. Как-то мы работали в Испании, на стадионе, где проходит коррида. И перед нами репетировало знаменитое трио – Хосе Каррерас, Пласидо Доминго и Лучано Паваротти. Они заканчивают и уходят, а я вдруг решил показать, что и русские кое-что умеют. Вышел и запел "О соле мио" в теноровой тональности прямо им в спину. Они остановились, молча прослушали, и когда я закончил, все вместе зааплодировали. Я считаю этот импровизированный концерт высшим достижением в моей жизни.

- Отмечая ваши заслуги, атаман Кубанского казачьего войска Владимир Громов произвел вас в казачьи полковники. Как вы сами относитесь к казачеству?

Я считаю их последними современными гусарами. Правда, не всех. Многие из них - просто переодетые клоуны, вызывающие не самые приятные эмоции. Идея возрождения казачества сама по себе обязательно должна быть. Но нужно возрождать именно дух казачества, а не просто рядиться в форму. Казачество – это не раса и не национальность, это состояние души.

- Вы уже много лет исполняете гимн Кубани. А вам самому он нравится?

 Ну, конечно же. В словах гимна отражены суть и смысл казачества – за веру, царя и Отечество. И когда я исполняю гимн, меня наполняет чувство гордости за кубанское казачество, которое в былые времена верой и правдой служило своему Отечеству.

 - Какие песни вам еще по душе?

Их довольно много. Мне очень нравятся русские народные песни. Хотя я и не согласен с такой формулировкой. У каждой песни есть свой автор, просто его не знают. Народ песни не сочиняет, он их поет. Народные песни - это произведения забытых поэтов и композиторов. Они примечательны тем, что прошли самый лучший отсев - временем.

 - Вы бы хотели спеть, допустим, в опере?

Нет. Во-первых, не имею специального вокального образования. Дело в том, что оперное исполнение совершенно отличается от исполнения народных песен. Это совершенно другая школа. Во-вторых, мне нравится та свобода, которая присутствует в хоре. Я могу петь любые песни и интерпретировать их так, как я хочу. В опере же приходится следовать канонам, которые устанавливались на протяжении столетий.

Нести свой крест…

Сегодня Анатолий Лизвинский живет в обычной квартире на пятом этаже с женой и сыном Юрием. Дома он прилежный семьянин и великолепный кулинар. Свободное от репетиций время посвящает рыбалке, в этой области певец - большой специалист. Причем порыбачить старается везде, где только бывает, даже за границей. Есть у него и еще пара небольших хобби, например, Анатолий Владимирович отлично показывает карточные фокусы, говорит, что научился им у самого Игоря Кио, с кем был в приятельских отношениях.

Сегодня он готовится к своему юбилею, ждет на выступление старых друзей и соратников. Кстати, торжества могло и не случиться, за несколько недель до нашей беседы Анатолия Лизвинского поразил страшный недуг, пришлось перенести тяжелую операцию.

Рассказывая о заболевании, просит выразить особую благодарность руководителю Краснодарского Центра грудной хирургии Александру Проханову и профессору Владимиру Медведеву, который проводил операцию.

Впрочем, к своей болезни артист относится с юмором. Ну кто еще мог сказать врачу, что неудавшаяся операция - половина успешного вскрытия? Не падать духом при любых обстоятельствах помогает философский взгляд на жизнь. Лизвинский даже завел специальную тетрадь, куда записывает все понравившиеся афоризмы. Есть там и его мысли. «Когда выйду на пенсию, - говорит он полушутя, - издам книжку». Открываем страницу и читаем первое попавшееся изречение: «Нести свой крест тяжело, но ставить его на себе не хочется».

Евгений КУРЛОВИЧ

«Всё ТВ». 19-25 февраля 2007 года

http://www.kkx.ru/press/?id=24