Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВАДо 16-річниці Незалежності України

Ми - погорільці, будуємо хатку

Найбільше уміння – почати з початку:

Хатку.   Життя.   Себе…

Ліна Костенко

Не далеко ми відбігли часу, коли перший документ, який засвідчував достоменність особи, тобто паспорт, ми отримували в 16 років. І хоча абсолютним повноліттям, на чиюсь узаконодавлену думку, вважалось 18-ліття, та  почуття дорослості і відповідальності ми відчували вже саме від отієї, забарвленої буйноцвіттям юності і цілим океаном мрій та надій,  16-ї весни. І коли вже так самостійно та крилато могла себе відчувати молода людина, у якої ще все мало відбутись в майбутньому, тож як в пору своєї не першої молодості, в добу свого Воскресіння, має почуватись Держава з величезним історичним, інтелектуальним та духовним набутком?! Як має почуватися Держава, горбата від передчасних могильних поховань, - Земля яка зазнала страшних втрат голокосту, голодомору, чорнобильського отруєння, мовного нищення, висилок, катувань, розбрату, з’яничарення, розпорошеності своїх дітей, -  та яка довший час була позбавлена Волі і Права, яку примушували забути саму в собі і обрекли на довгі роки безвладдя і неволі?!

Так, - це я про Україну.

ЇЇ о н о в л е н і й !, і в той же час, знеславленій Долі, 16 років.

Чи то вже такий чаклунський збіг обставин, а чи заставки лукавого, та саме тепер, в пік своєї вільної та самостійно-свідомої 16-ї весни, вона, моя зболена Україна, знову на рубіконі нетривкого герцю, на межі випробувань, - її коливає чатуванням небезпек та нових можливих і неможливих запроданств.

Отче Боже, поможи моїй Україні з колін встати, підстав свої рамена, огорни Ласкою Твоєю, засій Державним розмислом в умах та серцях синів і дочок її, освіти для неї шлях праведний та  незрадливий, Духом Твоїм влучись з кожну клітинку її стомленої істоти, наділи, мою Землю, Божечко, животворчою силою Твоєю і умінням боронитись від лукавого, воздай, Боже, Верховенством Державного Правила, скерованого Вірою, Правдою і Любов’ю незрадливою. Не допусти, Отче, зла і скверни на теренах її, Воскресінням Твоїм Чудотворним Возроди, Господи нам Україну.

Амінь!

Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

УКРАЇНІ

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім'ям радію
І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я
  твоїм ім'ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.

 

Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я  тоді з твоїм ім'ям вмираю
І в твоєму імені живу!

Василь СИМОНЕНКО.

Україні

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

 

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік...

 

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

 

Рідко, нене, згадують про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса на землі.

 

Бачиш, з ними щогодини б'юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

 

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

 

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю...

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

 

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать обращи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

Василь СИМОНЕНКО.

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

Василь СИМОНЕНКО.

До українців 

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордиться, що ми – українці.

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.

І що хміль наш у - пісні, а не в барилах вина,

І що щедрість  -  у серці, а не в магазинних вітринах,

І що є у нас мова і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного З вас: - Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе, відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати.

Запитаймо про те, чи списати усе на буття,

Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,

Що солодшим од меду нам видався час забуття

Рідних слів, і пісень, джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як ?

Чи в моголах і вмерти судилось нам ще від Тараса!

Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,

Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси? 

Українці мої! Як гірчать  мені власні слова!..

Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка сплива,

Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.

І тоді в мені ниє крамоли осколок тупий,

Мене думка одна обсідає і душить на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не зотліє до тла українство між нами.

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваємо хохлами?

Українці мої! Дай вам Боже і щастя і сил!

Можна жити й хохлом і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

Віктор БАРАНОВ

Написано автором 20 липня 1989 р.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка