РусалкаСценарій з Українського Року: («Русалії»)

Т. Наталка

В травах Храми, в травах Хати,

В травах Україна – Мати!

Зелень - трави й листя крильця

Лементують – салютують!

Дзвонять дзвони – то с в я т к у є

У к р а ї н а Т Р І Й Ц Ю!

1 дівчина  -

Трійця, Трійця, Пресвята Богородиця,

Посіємо житечко, та нехай зародиться,

Посіємо жито, ячмінь та пшениченьку,

Зароди, Боже, всяку пашниченьку.

2 дівчина  -

Трійця, Трійця, Пресвята Богородиця,

Посіємо жито, нехай зародиться,

І густе і волосисте, ще й до цього ядристее.

3 дівчина - Спасибі, що на свято прийшли, обдаруємо за це Вас зеленню трави!

1 дівчина - Наше клечання з листу липи, щоб солодко було їсти, пити!

2 дівчина - Наше клечання кленовеє, будьте всі в домі здоровії!

3 дівчина  -  Наше клечання з білих берез, щоб зібрався на Зелену Рід наш увесь!

(вик. Пісня «Зеленеє жито, зелене», або «Ой, Роду мій…», можливо обидві)

1 дівчина – Дай, Боженько, людям здоров’я, а Землі – годувальниці доброго врожаю, гарної години, всіляких гараздів усьому живому на землі!

Т. Наталка

Дай, Боже, радості та Благоденствіє, щоб ми Зелену справляли, а діти, щоб у воді не потопали. А ті, що там, нехай русаляться собі на втіху.

Скуштуйте, людоньки, нашої поживини, благословляймось, щоб до нас русалки голодними не приходили. Зустрічаймо їх калачами, пирогами, пампушками і вином, щоб вони не гнівались на нас, а ми з ними будемо веселими і щасливими.

(Вик. Пісня « За городом кози пасла», можливо « Льоночок»)

2 дівчина –

Тіточко Наталко, розкажіть нам про русалок, чому їх треба задобрювати та пампушками пригощати?! 

Т. Наталка

Розкажу, голубоньки, розкажу, дівчатка. Ось тільки присяду отут на колоду.

Колись давно – давно чула я від своєї бабусі, а вона теж від своєї, - легенду, про те, звідки вони беруться – русалки… Коли топились молоді дівчата, чи нехрещені, чи незаконнонароджені, або ті, що топилися саме на Свято Зеленої Неділі, то вони, геть усі, ставали русалками. І були вони напрочуд гарними та красивими, з довгим розпущеним волоссям, а ще й мали тонкий та гнучкий стан.

РУСАЛЬНИЙ або КЛЕЧАЛЬНИЙ тиждень — тиждень ЗЕЛЕНИХ СВЯТ починався із Зеленої суботи. на РУСАЛЬНОМУ ТИЖНІ не можна ходити в одиночку молодим хлопцям та дівчатам, бо польові русалки залоскочуть, а водяні мавки-русалки — потоплять. Найстрашніший, найнебезпечніший день на РУСАЛЬНОМУ ТИЖНІ — це був ЗЕЛЕНИЙ ЧЕТВЕР. Лише у цей день русалки могли ходити й ходили по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході русалки справляли ВЕЛИКДЕНЬ. Вважається, що у четвер, русалки вилазять з води, щоб відсвяткувати «Русалчин Великдень», тому то старші люди, пам’ятаючи це, не пускали молодь, особливо дітей, у ліс, луки та поля, купатися в річці, бо  «русалка - лоскотавка» або залоскоче, або ж утопе…

Отож, повертаючись поночі з вулиці додому, дівчатка зазвичай трималися поміж собою руками, злучивши руки  навхрест, аби русалка між ними не проскочила.

А ще, аби уберегтися од русалок, необхідно тримати при собі пучечок полину, якого русалки найбільше бояться. Отож на Трійцю, в кожній оселі, полин клали на підвіконня та біля дверей, як своєрідний оберіг, щоб до хати не залізла русалка.

3 дівчина –

То і у віночок можна полин вплітати!?

Т. Наталка

І не тільки у віночок, а й у руках тримати, або у рукаві, а то й під сорочкою… І запам’ятайте добренько, що потрібно говорити, коли часом русалку зустрінеш… Зустрівши людину в полі, як переповідають численні легенди, русалки обов’язково запитають:

«Що тобі лучче – полин, чи петрушка?»

Якщо відповіси: «полин», то вони відкажуть: « Сама ти згинь! І відпустять»

А - коли «петрушка», то накинуться гуртом і почнуть лоскотати, приказуючи, доки людина не вмре: «Ти ж моя душка!» - Отакої…

1 дівчина

Ой, тіточко Наталко, такого страхіття на нас нагнали… давайте краще заспіваємо, від наших веселощів, геть, всі русалки, наполохаються і поховаються.

(Виконується пісня, можливо « Ой, у саду вишня», або «Ой, у вишневому саду»)

2 дівчина 

Дівчата, а ворожити будемо, поки наші хлопці не прийшли?!

3 дівчина

Аякже, я для цього й лепехи принесла, - що ж то за Зелені Свята, без ворожби?

1 дівчина

Ну тоді тобі й починати, щоб часу даремно не гаяти.

3 дівчина

(Виходить наперед із лепехою) – Трушу лепехою, щоб доля не була лихою…

2 дівчина

Від Троїцького Маю хліба чекаю.

1 дівчина

Маємо вимітаю лихо і горе  на тепле літо, на кріпке жито.

2 дівчина

А я буду на Маю скакати, щоб цей рік пішла із хати!

( вик. Пісні «Гай зелененький», ….)

Т. Наталка –  Ото, вже мені, дівчата, ото вже моторні, не забарились і поворожити. Ну що ж, на те й Свято! А чи справдяться, дівчатка, ваші надії, час покаже… Тільки ж, дівчатка, ось чуйте мене: - заповідала мені колись моя покійна бабця Василиса, щоб я  із Зеленого Свята додому пучечок цілющого зілля принесла, бо воно збереже хату від грому, худобу від дурного ока, плетена на ньому цибуля не згниє, а люди матимуть здоров’я.

Ото ж і ви, мої любі, візьміть до хати, бодай маленький жмутик, Святочного зілля. І вам, людоньки добрі, хай щастить!

1 дівчина –

Із Святом всіх вітаємо! Будьте здорові! І Вас, дівчатонька – співушеньки, з Святом, з Трійцею. Щоб це відгуляли і наступного в здоров’ї  діждали.

2 дівчина – 

Уклін і вам, хлопчики – молодчики, Вдачі Вам щасливої та веселої!

3 дівчина –

Хай Вас Господь Бог береже в домі, дорозі і на кожнім перелозі.

(Вик. Пісні.)

Уклін роблять всі: З Трійцею!

Сценарна версія Наталі ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВОЇ.

Використані джерела:

Пам'ять,

Степан Килимник: - «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» 

Перший віршований вітальний стовпчик залучено з Альманаху українців міста Петропавловська-Камчатського.

Шановні Друзі! Українська Громада «Лелеки» з північного міста Мурманська широсердно вітає Вас з Святом Трійці!

Цього року це чудове Свято ми відзначаємо 15 червня.

Зичимо всім здоров’я, щастя, веселих та радісних Зелених Свят!

З Роси і Води Вам, дорогі Земляки.

Многая Літа Сонця, злагоди та  з великої міри Духовних здобутків.

З правдивою пошаною –

Наталя Литвиненко-Орлова,

Богдан Лаврів з Громадою мурманських «Лелек»

Додаток:

Поздоровлення Президента України Віктора Ющенка українському народу зі святом Трійці (П'ятидесятниці)

Дорогі співвітчизники! З нагоди величного християнського свята святої Трійці, яке з прадавніх часів серед нашого народу величають ще й Зеленими святами, прийміть найщиріші побажання щастя, добра і любові.

У день П'ятидесятниці Святий Дух зійшов на апостолів, окрилив і надихнув їх нести у світ істину, правду і любов до ближнього.

Цього дня разом із запашною зеленню в наші домівки входить мир, злагода і Божа благодать. Людські серця наповнюються добром, щирістю, душевним теплом.

Нехай свята Трійця єднає, надихає, осяює, освячує та береже кожного з нас на дорозі правди і взаєморозуміння.

Веселих і радісних свят!

Віктор ЮЩЕНКО.

/ Зелені Свята

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

(у цьому році 13 – 18 червня)

Тиждень перед Трійцею називається “зеленим”, “клечальним” або “русальним”, три останні дні цього тижня (13, 14, 15 червня) і три перші дня троїцького тижня називаються Зеленими Святами.

В час Зелених Свят цвіте жито й за народним віруванням прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами, дівчата завівають вінки.

Завивання вінків

Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на поля, в левади чи в ліс і там “завивають вінки на всі святки”, при цьому співають відповідних пісень.

В деяких місцевостях України, дівчата ходять по селах з вінками на голові. Вінки в’ють з конвалії, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полинь. Ставлять стіл під березкою, а на стіл випивку і закуску. Серед закуски завжди є смажена яєчня.

По деяких селах “Схід України” довго зберігався звичай у четвер завивати березку. З самого ранку дівчата готують їжу, зібравшись на одному чисто виметеному подвір’ї. Посеред двору стоїть зрубана молода деревина, а під неї горщик з водою. Дівчата ходять по дворі або сидять на призьбі… Кілька хлопців тримають у руках заготовлену їжу, а інші – відра з питвом на палицях. Одна з дівчат підходить до дерева й перекидає горщик з водою, а потім бере дерево в руки й заспівує пісню… З її голосом з’єднуються голоси інших. Ворота відчиняються і весь гурт, оточивши дівчину з деревом, рухається по вулиці в напрямку до лісу. В лісі розстеляють обрус, ставлять їжу і питво, сідають навколо і починають їсти і пити. По закінченні пиру дівчата вибирають одну з березок для завивання вінків. Розділившись по двоє, кожна пара з гілля берези в’є собі один вінок, не відриваючи гілок від дерева. Як вінок вже готовий, кожна пара кумується: одна одній через вінок дає жовту крашанку, потім цілуються через вінок.

Після завивання вінків дівчата повертаються в село. В неділю, в день Тройці, дівчата йдуть до тієї самої берези, щоб розвивати вінки. Кожна пара розглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів’яв? По цьому судять про своє щастя, чи нещастя.

Вінки в українських народних обрядах є символом великої пошани, а також символом молодості й чистоти, незаплямованої краси. Дівчина, що втратила невинність, не може вдягнути на голову вінок. Крім того, вінок з живих квітів, за народною уявою – це оборона від злої напасти.

ТРІЙЦЯ (П’ятидесятниця, Клечальна неділя)

Біля порога хати ставили зелені дерева, вікна, дахи і тини теж клечали зеленим гіллям. В хаті на стіл накритий білою скатеркою клали хліб – сіль, за образами – бузок і гвоздики. Долівку встеляли травою, серед якої запашний чебрець та полин “від чародійства”. В горнятах і глечиках, що ставили на вікнах і на столах – півонії, лілеї, фіалки, пижма тощо. Під іконами запалювали лампадку або свічечку, тьмаве світло якої, пробиваючись крізь густу зелень навивало на серце почуття радості і благоговіння.

Впоравшись, що треба в хаті, селяни вбиралися в святковий одяг, потім посідавши на лавки, чекали благовісті. Почувши дзвін, вставали і перехрестившись йшли до церкви.

Існував звичай – після літургії йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. Хто з селян бажав певного посвячення господарських будівель, виносив до воріт стіл, покривав скатеркою, а зверху клав хліб – сіль. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було пов’язане з віруванням селян в існування русалок.

Дещо про це. Весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, тоді “з води на берег виходять русалки”.

Русалки – це дівчата або молодиці, котрі під час купання втопилися. Утоплениці – русалки на віки – вічні відійшли від буденного земного буття й переселились в темничну сферу, на дно глибоких рік і озер, у казкові палати, що чудом збудовані з кришталю.

Місяць і зорі викликають русалок з води на берег. Вони не мають на собі одягу, у них біле знекровлене тіло, довге волосся, зелене, як трави, стан високий і гнучкий, очі палкі і сині. На голові в кожної вінок з осоки, а в старшої з водяних лілей. Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні – хто почує їх, то як зачарований підійде близько до русалок, а вони тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитись з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку на дно.

В Україні довго зберігався звичай серед жінок – в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. Ба більше: на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його порою русалки будуть ситі. Не слід також кидати лушпиння яєць бо як потрапить воно у воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям.

В русалчин тиждень ніхто не відважується купатися в річці, хіба що відьми, бо лише вони не бояться русалок. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок, щоб вони не попсували худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається Русалчин Великдень. Дівчата ранком йдуть у поле “на жита” та на межах кладуть хліба для мавок – “щоб жито родило”.

Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток (бо русалки бояться цих рослин) і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих женихів. По одинці в ліс чи в поле не ходять, і не купаються в річках – “щоб русалки не залоскотали”.

В цей четвер селяни варять просто неба різноманітні страви і взаємно частуються. Господині поливають молоком шлях, чи стежку, де ходили їхні корови до водопою, або на випас. На межах полів господарі кладуть бувало по шматку хліба для русалок.

В Русалчин Великдень, у четвер, русалки виходять з води, бігають по полях та городах, розшукують своїх матерів. Якщо родичі не поминали їх у суботу, то впіймавши матір, русалка лоскоче її, примовляючи: “За те тебе лоскотала, що мене не поминала!” – і може залоскотати до смерті.

Якщо помре хтось на Троїцькі свята, то баби журяться. Якщо помре маленька дитина, то мати плаче і каже: “Боже мій, ти русалочкою будеш і не зійдеш за ними, за великими, тебе будуть там щипати, лоскотати”.

Русалками стають діти померлі нехрещеними або ті, що народилися неживими, а також і утоплені. Таких дітей хоронять під порогом хати, бо душам тих немовлят на тому світі буває легше: їх хрестять і люди і піп, коли йде з хрестом, або молитву читають, переступаючи через поріг. Протягом семи років, до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Тройці і Духів день просять собі хреста: “Мене мати породила, нехрещену положила”. Якщо хтось із християн почує цей голос, то мусить сказати: “Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь”, - і кинути рушник чи хустку, тоді душа такої дитини піде до раю і русалкою не буде. Якщо ж до семи років отак не буде охрещена, то йде в русалки.

Поминання мертвих

На Зелені Свята починають квітувати жита, а на народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. В стародавніх мешканців Європи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період, люди боялися щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки – це охоронці інтересів свого роду, ось до них у цей небезпечний час живі і зверталися, їх поминали, їм приносили жертву, влаштовуючи на гробках тризни. Навіть клечання, зелене гілля в’яжеться з мертвими предками: “то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні”.

У Зелену суботу здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули без вісті десь на далеких дорогах, в чужих краях, а таких у нс на Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше вояки-герої.

Десятий понеділок

У Десятий понеділок, на перший день Петрівки, а часом і на Вознесення, відбуваються проводи русалок - це спеціяльні обряди, щоб тих русалок позбутися. В ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спеціяльний обід – тризну в честь русалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи проводи русалкам. Потім дівчата пускають на воду клечальні вінки, що були виплетені ними першого дня Зелених Свят.

Як бачимо, проводи русалок відбуваються в полі, на житах. Колись це робилося для того, щоб накликати ліпший врожай, збіжжя на полях але пізніше та головна мета обряду забулася, проводи русалок, якщо вони десь відбуваються, є ніщо інакше, як гарна і весела забава дівчат.

В цей день також святкуються похорони Ярила, поганського бога, що уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли собі, що в цей час Ярило ходив ночами по полях у білому покривалі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп і дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило ніби помер – плодюча енергія землі й сонця досягла своєї кульмінаційної точки та ішла на спад. Похорони Ярила символізують це явище.

Молоді жінки відмічають похорони Ярила веселими забавами. Забави відбуваються то з участю чоловіків, то з повно. Їх відсутністю, як де ведеться. Ці забави мають назву: “гонити шуліку”.

“Гонити шуліку” жінки сходилися, бувало, в шинок, там вони пили горілку, танцювали та співали соромницьких пісень, що в інший час, звичайно, жінки не роблять. У цій забаві беруть участь тільки одружені жінки, вдовиці й самітні жінки не допускаються.

Існує вірування, що першого дня Петрівки відбуваються “звірячі розгри”, а тому до лісу ходити небезпечно. Свійських тварин цього дня годують ліпше ніж звичайно, особливо догоджають коровам – “щоб більше користі було”.

Олекса Довбуш

www.artvertep.dp.ua/news/188.html  

МАВКИ,ЩО ЗАЛОСКОЧУЮТЬ ДО СМЕРТІ

Наближається одне з найбільших християнських календарних свят - Святої Трійці, - яке відзначається на 50-й день після Великодня. В українському народному календарі Трійця більше відома як Зелені свята. Ця назва відображає специфіку основного обрядового атрибуту цього свята - зелені, гілочок дерев та зілля, яким наділяли магічні властивості. Тому вони слугували для клечання, або, як кажуть на Буковині, маїння, - прикрашання оселі й усього обійстя.

Зелень для клечання заготовляли зазвичай у Зелену, чи Клечальну, суботу. На Буковині здебільшого облюбовували для цього липу, гілками-краками з неї обтикали хату, криницю, стайню та інші господарські будівлі. Також заготовляли в лузі всіляке зілля: полин, чимбрик, барвінок, яким вистеляли долівку в оселі. Збирач народних звичаїв краю Григорій Купчанко майже півтораста літ тому відзначав, що на Трійцю буковинці ліпили до шибок листочки з любистку і маруньки, а "запашним зілєм" прикрашали в хаті.

У східних районах нашої області, на Сокирянщині, до цих свят маювали ворота, біля криниці та оселю гілочками мая (так називають тут клен гостролистий), також горішини (тобто, волоського горіха), липи, ясена. Накошували чи наривали зілля, особливо любистку і чебрецю, яким настеляли долівку в оселі - "бо повинна хата бути зазеленена".

Широке використання у магічних дійствах рослинності мало на меті вберегти оселю від чаклунства та "нечистої" сили. Адже, згідно з народними віруваннями, на Зелені свята припадала активізація відьом та міфічних демонічних істот: лісових і польових духів - нявок, споріднених із наддніпрянськими мавками. Особлива активізація нявок припадала, згідно з календарними віруваннями, саме на період Зелених свят. У народному календарі було й окреме свято, присвячене захисту від цих духів - Розриви, яке випадало на перший понеділок після Зелених свят і співпадало з початком Петрівки.

У гуцулів це народне святце називалося Розігри, або ще Чортовий день. За повір'ями та переказами буковинських гуцулів, нявки збиралися на Розігри близько полудня на деяких височинах, зокрема полонині Лучина.

Що собою являли оті загадкові мавки-нявки?

Народні уявлення про лісових мавок записав під час експедицій 1869-1870 рр. на Східному Поділлі П.Чубинський: "Мавки чи лоскотниці - не що інше, як чорти. Вони живуть у лісах і з'являються до людей в образі молодих і гарних дівчат. Лихо тому, хто їх зустріне: вони спершу привертають увагу зустрічного своєю красою, потім заводять із ним розмову, люб'язні з ним і, нарешті, свою жертву, яка захопилася поривами серця, залоскочують до смерті".

Буковинці та бессарабські українці уявляли нявок швидше як русалок: вони були худорлявими, зеленкуватого кольору, з довгим розплетеним волоссям й одягнуті в прозорий одяг. Зі спогадів старожилів наддністрянських сіл на Сокирянщині постає такий образ цих істот: "Казали, що в нявок зелене волосся"; "Нявки - таке, як людина, але - дичина".

На Буковині їх ототожнювали з водяними духами: "Вони плавають у воді..." Для людей ці демони становили небезпеку, оскільки могли приворожити і заманити на загибель у бульбону, тобто глибоку яму у воді. Через це на Зелені свята остерігалися купатися, бо "нявки берут під воду" і топлять необачних купальників. Як жителі водойм нявки мали силу "заперти хмари", аби не йшов дощ".

Цікаво, що в давнину нявки уявлялися буковинцям і великими кішками: "Нявки подібні до кішок, але більші від них". Сліди такого образу теж збереглися у народній пам'яті. З цим була пов'язана певна пересторога. Протягом тижня Зелених свят уникали спати надворі, бо, мовляв, може надійти нявка і де понюхає, там зробиться "нявча кістка" (наріст на тілі).

Для захисту від нявок клечання залишалося упродовж тижня, протягом якого ці духи, як вірили, могли зашкодити людям. У наддністрянських селах на сході області на "нявчине" свято Розриви уникали ходити до лісу чи поля - "бо нявки замордують". Оберегами від них вважали полин і терен. Місцеві жителі вірили: тій людині, що мала ці рослини з цілющими властивостями при собі, нявка при випадковій зустрічі нічого не могла поробити і лише погрожувала: "Якби не полин та й не терня, то я б тебе на мукичку стерла".

У деяких краях народ на Зелені свята остерігався і відьом. На Покутті у першій половині ХІХ ст. переддень Зелених свят, поряд із надвечір'ям перед Юрія, вважався критичним часом, коли відьми найбільше викрадали молоко в корів. Такі повір'я були поширені й у сусідів українців. Поляки-лясов'яки Сандомирської Пущі, які сусідували з українцями Надсяння, теж вірили, що напередодні Зелених свят відьми-чарівниці ходять селом і відбирають "коровам млєко".

Зелені свята належали до найважливіших поминальних днів року. У Дідову суботу перед Зеленими святами гуцули несли до церкви молочні продукти: будз, бринзу, масло, гуслянку, які передавали священику. Таких звичаїв дотримувалися й на інших українських землях. На Підляшші в Зелену суботу господарі приносили до церкви хліб, кашу, ковбасу, сало, сир, масло, яблука та інші продукти.

У багатьох районах прийнято влаштовувати поминальні трапези. Старожили на Сокирянщині добре пам'ятають, як до них лагодилися колись: пекли колачі й купували банячки або глечики. Як і на Проводи, справляли на цвинтарі поминки і роздавали калачі та банячок чи глечик з водою за поману. На поминальну трапезу-обід збиралися всією громадою - за довгим столом на цвинтарі або у видолинці неподалік. Там стелили скатерки просто на траві, й кожен викладав страви та питво, які приніс із собою. На ті спільні трапези надходило й багато чужих: убогих з інших сіл і навіть циган. Поминальна традиція збереглася до наших днів.

Такі трапези влаштовували і вдома. В українських селах Підляшшя у Зелену суботу господар дому перед початком поминальної трапези підносив чарку горілки зі словами "Будь здоров, дєду!" і виливав її за вікно. Сідаючи за стіл, набирав ложку страви і так само викидав через вікно, в той час як решта домочадців кидали ложки з пожертвою під стіл. Початком трапези кожен із домашніх (окрім господаря) кинув ложку страви під стіл. При цьому примовляли ритуальне запрошення адресатові пожертви: "Дєду, іди до обєду!" У такий спосіб підносили пожертву для померлих предків, чи Дідів.

Із культом предків пов'язували у народних віруваннях і зелені обереги, яким прикрашали оселю. Наприклад, у Луківцях на Вижниччині, у верхів'ї Серету, вірили, що у клечанні ховаються душі померлих, які прилітають, щоби вберегти оселю від усілякої нечисті. Подібне повір'я збереглося й у Великому Кучурові. Поминаючи в Зелену суботу покійників, хрести на могилах прикрашали гілочками липи - аби "мала де душка заховатися". Також того дня давали за поману. А за померлих наглою смертю (потоплеників, повішальників) або в дорозі замовляли в церкві службу.

У багатьох селах ще до середини 1940-х після служби Божої на Трійцю церковна громада здійснювала хресний хід селом, освячуючи криниці та інші водойми, деякі оселі. У громадах, де була церква освячена на Трійцю, відбувалося храмове свято.

На Зелені свята як особливий магічний період вдавалися і до лікувальної магії. Одне з таких дійств - від недуги очей, у якому переплелися елементи язичництва і християнства, записано від старожилів Луківців: "Хто слабує на очі, мусить встати у Зелену неділю до схід сонця. Треба сокотити (тобто пильнувати), аби не пропустити перші промінчики, бо у цей час Святий Дух зійшов на апостолів. А тоді зібрати вранішню росу, примовляючи: "Жива водичко - Божа росичко, Духом Господнім позначена, капай у цю мисочку. Так, як ти чиста, най си зроби пречисто у болящих очах".

По завершенні Зелених свят у деяких підгірських селах все клечання збирали і спалювали, як таке, що позначено впливом "нечистої" сили. Залишали лише один крачок липи, який використовували як магічний засіб від опіків чи інших болячок. Для цього попіл із гілочки розмішували із ложкою або двома сметани і такою маззю змащували рану.

В інших місцевостях із маїнням обходилися дбайливіше. У Луківцях на Вижниччині вважали: оскільки воно "на себе всю нечисть взяло", то зберігали як засіб у грозовій магії. Коли влітку насувалася хмара, гроза, гілочки "троїцької" липи виносили надвір, примовляли над ними і спалювали. У такий спосіб від осель і городів відганяли стихію. Поодинокі старожили ще й досі вдаються до таких маніпуляцій.

У східних районах області, які влітку більше страждали від посухи, святочне маювання використовували як засіб у дощовій магії. Вважалося, якщо в засуху маювання замочити, як-от вкинути в річку, у ставок, - то піде дощ. Ще маювання як помічний засіб давали худобі, а із зілля, яким прикрашали оселю, готували лікувальний чай. Ці троїцькі повір'я та звичаї живуть серед місцевих старожилів і понині.

Ігор ЧЕХОВСЬКИЙ

www.2000.cv.ua

Зелене свято

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка