Друк
Розділ: Українське слово (Мурманськ)

Підготовка інсценізація заходу сонця та сходу місяця на небі. Український рік: 13 грудня відзначаємо народне свято Андрія - Святого апостола Андрія Первозванного 

На Святого Андрія – у дівчат велика надія.

Народна приказка

Щороку 13 грудня відзначаємо свято Андрія – свято Святого апостола Андрія Первозванного на його честь і прославу. Відтак, свято припадає у часі на період веселих зимових вечорниць, які ще в недавню минувшину   дуже полюбляла українська молодь. Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася, і там собі пару вибирала.

Було так заведено, що кожне село і, навіть вулиця мала «свою» хату для вечорниць. Найчастіше – це була хата старшої за віком самотньої жінки, або вдови. Молодь платила господині борошном, печеним хлібом, полотном… Цікаво було й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити. Так як і свято Катерини, Андріїв день, а особливо ніч з 12 на 13 грудня, сповнений романтичних захоплюючих хвилин, які  пов’язані з гаданням, або ворожінням на долю, на судьбу. Свято Андрія – це і радість, і сум, і потаємна надія. Найбільшим клопотом переймались дівчата, бо бажання знати свою долю наперед - то є велика сила… І ворожіння було різне. Було таке, що й згадувати потім буде боязко, але то буде потім… Та й чого не зробиш, якщо хочеш про свою долю дізнатися. У тій ворожбі дівчина має бути тільки сама, щоб нікого не було в кімнаті. Сідала дівка опівночі біля дзеркала, а з обох боків свічки засвічувала й такі слова говорила:

Я тебе, дзеркало, питаю,

З ким я свою долю злучити маю?

З’єднати з Іванком прошу,

Бо його в серденьку ношу…

Проказували так тричі. Відверталися від дзеркала та знову промовляли:

Святий Андрію, допоможи,

Судженого мого покажи!

Ворожу на свій вінок,

Прошу захисту від зірок!

Дай, Боже, шлюбу дочекати,

Мене з Іванком звінчати…

Відтак, різко поверталися до дзеркала і, як пощастить, та не вжахнеться дівка, то може свого нареченого і побачити. Але у страху очі великі… Бувало такого страхіття убачить дівка, таке їй намариться, що й не рада буде тому ворожінню, але розмов та згадок набуде на все подальше життя.

Дуже багато різних ворожінь на Україні побутувало, що ніхто не перелічить, не  порахує.

Свято Андрія пов’язане з дуже багатьма обрядами та ритуалами, ми ж тільки маленьку часточку маємо.

Але більшість різновидів ворожби мали форму розважливої гри, в якій часто – густо приймали участь і хлопці, бо на Андріївські вечорниці сходилися гуртом, бо ж на те вони  і вечорниці. А ще така традиція існувала, що на Андрія кожен хлопець «пустує»

Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються, - ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, «очі» й «рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб батьки вранці швидко знайшли, бо дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються.

А ось ще деякі дрібниці про андріївські вечорниці.

Виливання розтопленого воску на холодну воду та відчитування форм, у які він застигне.

Пускання на миску з водою двох голок, або лушпинок горіха (іноді з засвіченими  свічками в них), та ворожіння з того, чи зійдуться вони , чи потонуть.

 Числення колів у плоті, чи насіння, набраного в жменю; якщо їх є «до пари», це віщує весілля.

Окрема гра на андріївських вечорницях – це «Калита». Калита - це круглий корж з маком та медом. Його підвішують на стрічці до стелі. Кожний хлопець під’їздить до калити на коцюбі, мов на коні, та намагається її вкусити. Інші стараються його в той час розсмішити. Хто розсміється – програв. Хто ж вкусить – того звуть «Андрієм» і він має почесне місце в той вечір. Калита значить сонце, яке хочуть з’їсти злі сили. Усі ці дотепи та жарти з ворожінням ( а часто й не жарти) є  наслідками  поганських витоків, але хто сьогодні візьме на себе відповідальність сказати, де закінчується магія поганської віри, а де починається доба новітньої духовності. Бо ж навіть у багатьох молитвах люди і по цей час звертаються водночас і до сил природи і до Триєдиної сили Господньої Благодаті.

Етнографічна спадщина андріївських вечорниць – це культурний набуток нашого народу, міцно пов'язаний з духовністю та невичерпною народною мудрістю.

Андріївські вечорниці – це веселе і колоритне дійство, жарти, дотепи і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й усіх. Та й самих секретів до жартівливих розваг ворожбою ой, як багато, чи все й опишеш?! От спробуйте, торкніться в ваших громадах навіть найменшою згадкою тих незабутніх чародійних вечорниць… То побачите, що наче з решета заструменить, загомонить згадка за згадкою. Адже, як нас не «виховували» щодо «лиховісних забобонів», але наше покоління ще встигло зачерпнути цілющої живиці з  народного джерела набутку мудрості.

Шана і пам'ять нашим бабусям, мамам, сусідам та й усьому нашому невмирущому народові за той безцінний скарб, що залишили для нас та наших нащадків.

Українська громада «Лелеки» з північного міста Мурманська віншує і здоровить усіх Андріїв, Андрійків та Андрійчиків з Святом Андрія Первозванного. З роси і води, вам, наші українські козаки! Здоров’я, наснаги, щастя та усіляких гараздів!

Вечорниці у вдовиній хаті.

Вечорниці - парубки ідуть.

На світлинах: Підготовка інсценізація заходу сонця та сходу місяця на небі. Вечорниці у вдовиній хаті. Вечорниці - парубки ідуть.

Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  

27 листопада 2008 р.

Використані джерела:

Володимира Круковська: «Андріївські вечорниці», Львів, Євросвіт.

Видавничий центр «Фенікс»: «Українські народні звичаї в сучасному побуті»

Гарафина Маковій: «Затоптаний цвіт»

Ось такого гетьмана для України просить сучасна письменниця  Антоніна Листопад в своєму вірші «До Андрія Первозванного» – тут висвітлення духовного змісту свята, бо ж Св. Андрій був покликаний Ісусом Христом і не вагаючись, кинув сіті, якими ловив рибу пішов за ним разом з своїм братом Симоном, що пізніше звався Петром.

До Андрія Первозванного

Андрію Первозванний! Ти Київ напророчив.

В Дніпрове гирло кланявсь. І Хрест поставив.

Зодчий!

А вийшов поминальний. З Чорнобильського зойку!

Прип’ята усипальня.

Благопристойність бойка.

Нічого не боїться. Ні ввечері, ні врано.

Вже висохла криниця, Андрію Первозванний.

Ні калети, ні клуні. Коржі пісні, без меду.

В голодному відлунні – порожні ожереди.

…То, може, прийдеш вдруге. Щоби знялось закляття.

Була чиясь наруга.  Було чиєсь прокляття.

Бо ж де наріжний камінь?! Лиш дим понад валами.

Своїми ж бо руками свої спалили Храми.

Чи все ти пам’ятаєш? Цар-город і Хрестини.

Такая даль без края. Такі близькі провини.

Ще видно межі й верщі. А гості всі – незвані.

Та найтрудніше першим, Андрію Первозванний!

Останнім теж не легше. І шрами в них, і рани.

Та наймудріший перший, Андрію Первозванний!

Бо той, кого покличе земля священнородна,

Не сміє помилитись прадолею народу.

Ще збудеться все добре,

Бо ми ж таки удома!

Засяє ласка Божа у Києві святому!

Антоніна Листопад