Український рік: 13 грудня відзначаємо народне свято Андрія - Святого апостола Андрія Первозванного
На Святого Андрія – у дівчат велика надія.
Народна приказка
Щороку 13 грудня відзначаємо свято Андрія – свято Святого апостола Андрія Первозванного на його честь і прославу. Відтак, свято припадає у часі на період веселих зимових вечорниць, які ще в недавню минувшину дуже полюбляла українська молодь. Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася, і там собі пару вибирала.
Було так заведено, що кожне село і, навіть вулиця мала «свою» хату для вечорниць. Найчастіше – це була хата старшої за віком самотньої жінки, або вдови. Молодь платила господині борошном, печеним хлібом, полотном… Цікаво було й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити. Так як і свято Катерини, Андріїв день, а особливо ніч з 12 на 13 грудня, сповнений романтичних захоплюючих хвилин, які пов’язані з гаданням, або ворожінням на долю, на судьбу. Свято Андрія – це і радість, і сум, і потаємна надія. Найбільшим клопотом переймались дівчата, бо бажання знати свою долю наперед - то є велика сила… І ворожіння було різне. Було таке, що й згадувати потім буде боязко, але то буде потім… Та й чого не зробиш, якщо хочеш про свою долю дізнатися. У тій ворожбі дівчина має бути тільки сама, щоб нікого не було в кімнаті. Сідала дівка опівночі біля дзеркала, а з обох боків свічки засвічувала й такі слова говорила:
Я тебе, дзеркало, питаю,
З ким я свою долю злучити маю?
З’єднати з Іванком прошу,
Бо його в серденьку ношу…
Проказували так тричі. Відверталися від дзеркала та знову промовляли:
Святий Андрію, допоможи,
Судженого мого покажи!
Ворожу на свій вінок,
Прошу захисту від зірок!
Дай, Боже, шлюбу дочекати,
Мене з Іванком звінчати…
Відтак, різко поверталися до дзеркала і, як пощастить, та не вжахнеться дівка, то може свого нареченого і побачити. Але у страху очі великі… Бувало такого страхіття убачить дівка, таке їй намариться, що й не рада буде тому ворожінню, але розмов та згадок набуде на все подальше життя.
Дуже багато різних ворожінь на Україні побутувало, що ніхто не перелічить, не порахує.
Свято Андрія пов’язане з дуже багатьма обрядами та ритуалами, ми ж тільки маленьку часточку маємо.
Але більшість різновидів ворожби мали форму розважливої гри, в якій часто – густо приймали участь і хлопці, бо на Андріївські вечорниці сходилися гуртом, бо ж на те вони і вечорниці. А ще така традиція існувала, що на Андрія кожен хлопець «пустує»
Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються, - ставлять опудала (середину гарбуза вичищають, «очі» й «рот» прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб батьки вранці швидко знайшли, бо дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються.
А ось ще деякі дрібниці про андріївські вечорниці.
Виливання розтопленого воску на холодну воду та відчитування форм, у які він застигне.
Пускання на миску з водою двох голок, або лушпинок горіха (іноді з засвіченими свічками в них), та ворожіння з того, чи зійдуться вони , чи потонуть.
Числення колів у плоті, чи насіння, набраного в жменю; якщо їх є «до пари», це віщує весілля.
Окрема гра на андріївських вечорницях – це «Калита». Калита - це круглий корж з маком та медом. Його підвішують на стрічці до стелі. Кожний хлопець під’їздить до калити на коцюбі, мов на коні, та намагається її вкусити. Інші стараються його в той час розсмішити. Хто розсміється – програв. Хто ж вкусить – того звуть «Андрієм» і він має почесне місце в той вечір. Калита значить сонце, яке хочуть з’їсти злі сили. Усі ці дотепи та жарти з ворожінням ( а часто й не жарти) є наслідками поганських витоків, але хто сьогодні візьме на себе відповідальність сказати, де закінчується магія поганської віри, а де починається доба новітньої духовності. Бо ж навіть у багатьох молитвах люди і по цей час звертаються водночас і до сил природи і до Триєдиної сили Господньої Благодаті.
Етнографічна спадщина андріївських вечорниць – це культурний набуток нашого народу, міцно пов'язаний з духовністю та невичерпною народною мудрістю.
Андріївські вечорниці – це веселе і колоритне дійство, жарти, дотепи і сміх, який охоплює не тільки молодь, а й усіх. Та й самих секретів до жартівливих розваг ворожбою ой, як багато, чи все й опишеш?! От спробуйте, торкніться в ваших громадах навіть найменшою згадкою тих незабутніх чародійних вечорниць… То побачите, що наче з решета заструменить, загомонить згадка за згадкою. Адже, як нас не «виховували» щодо «лиховісних забобонів», але наше покоління ще встигло зачерпнути цілющої живиці з народного джерела набутку мудрості.
Шана і пам'ять нашим бабусям, мамам, сусідам та й усьому нашому невмирущому народові за той безцінний скарб, що залишили для нас та наших нащадків.
Українська громада «Лелеки» з північного міста Мурманська віншує і здоровить усіх Андріїв, Андрійків та Андрійчиків з Святом Андрія Первозванного. З роси і води, вам, наші українські козаки! Здоров’я, наснаги, щастя та усіляких гараздів!
На світлинах: Підготовка інсценізація заходу сонця та сходу місяця на небі. Вечорниці у вдовиній хаті. Вечорниці - парубки ідуть.
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.
27 листопада 2008 р.
Використані джерела:
Володимира Круковська: «Андріївські вечорниці», Львів, Євросвіт.
Видавничий центр «Фенікс»: «Українські народні звичаї в сучасному побуті»
Гарафина Маковій: «Затоптаний цвіт»
Ось такого гетьмана для України просить сучасна письменниця Антоніна Листопад в своєму вірші «До Андрія Первозванного» – тут висвітлення духовного змісту свята, бо ж Св. Андрій був покликаний Ісусом Христом і не вагаючись, кинув сіті, якими ловив рибу пішов за ним разом з своїм братом Симоном, що пізніше звався Петром.
До Андрія Первозванного
Андрію Первозванний! Ти Київ напророчив.
В Дніпрове гирло кланявсь. І Хрест поставив.
Зодчий!
А вийшов поминальний. З Чорнобильського зойку!
Прип’ята усипальня.
Благопристойність бойка.
Нічого не боїться. Ні ввечері, ні врано.
Вже висохла криниця, Андрію Первозванний.
Ні калети, ні клуні. Коржі пісні, без меду.
В голодному відлунні – порожні ожереди.
…То, може, прийдеш вдруге. Щоби знялось закляття.
Була чиясь наруга. Було чиєсь прокляття.
Бо ж де наріжний камінь?! Лиш дим понад валами.
Своїми ж бо руками свої спалили Храми.
Чи все ти пам’ятаєш? Цар-город і Хрестини.
Такая даль без края. Такі близькі провини.
Ще видно межі й верщі. А гості всі – незвані.
Та найтрудніше першим, Андрію Первозванний!
Останнім теж не легше. І шрами в них, і рани.
Та наймудріший перший, Андрію Первозванний!
Бо той, кого покличе земля священнородна,
Не сміє помилитись прадолею народу.
Ще збудеться все добре,
Бо ми ж таки удома!
Засяє ласка Божа у Києві святому!
Антоніна Листопад