Друк
Розділ: Вербиченька (Нижнєкамськ)

Євген САВЕНКОВируючий Давид Бурлюк та його відкриття й одкровення

Ось вже п’ять років я старанно збираю матеріали про творчий і життєвий шлях відомого художника-футуриста Давида Бурлюка. Часто надії на одержання якої-небудь цікавої інформації виявлялися марними, і про щось незвичайне дізнавався майже випадково. Московський музей В.В.Маяковського в цьому плані виявився щасливим винятком. Надії, покладені на відвідування музею, виявилися не просто втіленими, але навіть перевершили мої очікування.

По-перше, сильне враження справив сам будинок музею. Цікава експозиція виставлена в дуже незвичному інтер'єрі. По-друге, глибоко вразив розділ, присвячений безпосередньо Давидові Бурлюку. Велика кількість ретельно підібраних плакатів, малюнків, брошур, фотографій повно й точно відбивають життя й творчість не тільки Бурлюка, але й молодих футуристів - його сучасників. Я відкрив тут нові для себе документи, знімки.

Зокрема, вразила мене афіша за 1914 рік. Експонується вона в «переломленому, футуристичному» вигляді, і відразу прочитати на ній можна тільки частину тексту.

Спочатку впали в око ті рядки, де повідомлялося, що 20 лютого, у четвер, у приміщенні Дворянських зборів будуть виступати «знамениті молоді футуристи».

Мені було відомо, що саме в цей день відбувся епатажний виступ футуристів у Казані. Тихенько пробравшись між експонатами, щоб прочитати повний текст афіші, я не повірив своїм очам - на афіші ліворуч було надруковано: «Футуристи в Казані. Усього одна гастроль». Це була казанська афіша - з того самого знаменитого скандального виступу, про який я багато читав і чув. А відбувалось це так.

…1914 рік. Група художників і поетів, що оголосила себе прихильниками нового напрямку в мистецтві - футуризму, вирушила містами Російської імперії зі своїми «поезоконцертами» - так футуристи називали свої виступи. У фонді бібліотеки Казанського університету зберігається газета «Казанський телеграф» з фейлетоном на «скандальну витівку столичних поетів». Поезоконцерт відбувався у приміщенні Дворянських зборів. Цей будинок зберігся донині, зараз тут міська ратуша.

Захід розпочав сам Бурлюк. Вийшов на сцену з розмальованим обличчям і голосно промовив: «Ваш Пушкін - гівно, мова, на якому писав цей нібито поет - умерла». Після чого автор прочитав зразок «нової поезії»:

Душа - кабак,

А небо - рвань.

Поэзия - истрепанная девка,

А красота - кощунственная дрянь.

Після Бурлюка на сцену вийшов «король поезії» Ігор Северянін (Лотарьов). Стриманий, одягнений начебто англійський лорд, він почав повільно декламувати свої вірші, а в цей час над його головою на мотузках почав спускатися зі стелі огрядний Бурлюк, якого Северяніну не було видно. Публіка зайшлася! Виступаючий продовжував декламувати вірші: «...Качель волны качает...», а Бурлюк у цей час розгойдувався на мотузках над його головою. Публіка вмирала зо сміху, а нічого не розуміючий автор продовжував урочисто читати свої вірші. Надалі Северянін припинив стосунки з Бурлюком, і став називати себе «єдиним егофутуристом». Відносини між ними зіпсувалися, і Северянін навіть писав:

Для отрезвления народа,

Который впал в угрозный сплин,

Не Лермонтова - с парохода,

А Бурлюков - на Сахалин.

Після Северяніна на сцену викотили рояль, на якому напівлежав Маяковський. На ньому була жовта жіноча блузка зі шкіряними латками на ліктях, і він дув у водостічну трубу. Бурлюк щось бренькав на цьому ж роялі, від свічки запалював паперові літаки, які робив із аркушів з поемою «Євгеній Онєгін», і пускав їх у залу...

Публіка на такий концерт реагувала по-різному: одні були просто у захваті від такого «ексклюзиву», інші обурювалися - вставали й виходили на вулицю. Але коштів цей «концерт» зібрав чимало для того часу - 1500 рублів!

Магічне «дерево» роду Бурлюків

Багато років займаючись “бурлюкознавством”, я чимало довідався про родину Бурлюків, познайомився з онукою художника, що живе в Канаді, із онучатою племінницею, що мешкає в Чехії, довідався про родичів, котрі проживають у Башкирії. В музеї Маяковського я побачив “Дерево роду Бурлюків”, створене самим Давидом Давидовичем. Я на нього дивився з тихим щиросердним трепетом, із завмиранням серця. Перед моїми очима протікало життя його родини з 1769 року й до наших днів. Мені стало соромно, що я історію свого роду так не знаю.

Це ”дерево” є свідком багатьох метаморфоз і катаклізмів, що відбулися в процесі розвитку й занепаду Російської імперії - війн, революцій... Там записані назви міст і сіл, де в різний час проживали представники роду Бурлюків. У деяких місцях я вже побував, інші планую відвідати.

У куті аркуша з “генеалогічним деревом” Давид Давидович власноручно написав рядки, що вразили мене своїм ностальгізмом:

Я люблю, я помню старый дом

Весь завитый изумрудным хмелем;

Его окна к вечеру светлели

Сердце приманив приветным огоньком.

Я згадав вікна свого дитинства й дуже пошкодував, що мені не вдалося створити такі ж у дорослому житті. Дай, Боже, кожній людині мати подібні вікна!

Володимир Володимирович і Давид Давидович

Для більшості людей Маяковський і Бурлюк - фігури нерівнозначні, і Володимир Володимирович, безумовно, перший. Але я б не поділяв їх на першого й другого. Кожний з них пройшов свій шлях: яскравий і неповторний. Але відносини між друзями завжди були теплими й не переривалися навіть після від’їзду Бурлюка до Америки.

У музеї експонується збільшена фотографія, зроблена під час відвідування Маяковським родини Бурлюків у Америці: стоїть Володимир Володимирович, його руки - на плечах у синів Бурлюка - Давида й Ничипора. Поруч - сам Давид Давидович. У Маяковського в роті цигарка, у хлопчиськ на головах скуйовджене волосся, у Бурлюка - штани на підтяжках. Фотографія явно не парадна, якась домашня. Так фотографуватися можна тільки з дуже близькими людьми.

Берегиня історичної пам'яті

Незабутнє враження справила на мене бесіда в Москві з директором музею В.В.Маяковського Світланою Юхимівною Стрижньовою - жінкою з розумними й добрими очима, від якої віє невимовним теплом і спокійною впевненістю. Вона вміє не тільки говорити, вона вміє слухати. Світлана Юхимівна, безумовно, метр у своїй справі, але вона не давить авторитетом. Мені, фактично дилетантові, пощастило знайти в Казанському архіві раніше невідомі історичні документи, які спростовують деякі непорушні дати з життя Давида Бурлюка. Коли я почав говорити про це зі Світланою Юхимівною, вона була доброзичливою й уважною, адже у свій час сама багато працювала в архівах і прекрасно знає ціну таким знахідкам. Директор прийняла ксерокопії знайдених мною документів, і у відповідь щедро обдарувала мене книгами й каталогами.

Дай, Боже, їй міцного здоров'я й довгих років життя!

Євген САВЕНКО.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..